Розширення географії туризму на початку ХХ ст

     На  межі століть почала активно розвиватися система гостинності, будувалися нові готелі, відкривалися ресторани. Основним центром забудови стає Київ. За відносно невеликий проміжок часу Київ повністю змінив своє обличчя. Забудовою у силі «віденський модерн» займалися німецькі архітектори Брандтман і Шлейф ер. Архітектори доклали максимум зусиль для того, щоб центр Києва став «дохідним місцем» з погляду туризму, мав неповторний архітектурний вигляд. Вони досягли своєї мети – на початку ХХ ст. Київ називали «маленьким Парижем».

     Дуже  стрімко створювалися чисельні курорти  на південному узбережжі Криму. Цьому  сприяла популяризація царською родиною відпочинку біля моря та надзвичайна  прибутковість даної справи. 
 
 
 
 

Рекреаційне освоєння південного узбережжя Криму

      З другої половини ХІХ ст. починається формування в Україні туристських регіонів. Цілком природно, що першим таким регіоном став Крим. Політика уряду, спрямована на прискорене господарське освоєння краю, виправдала себе. За короткий час набули розвитку й піднесення багато галузей сільського господарства і промисловості. У степових районах вирощували зернові. Одержали значні грошові кредити й зниження податків вівчарі. З 1785р. до Криму запрошуються найкращі спеціалісти-виноградарі, виписуються елітні сорти лоз. Для підготовки вітчизняних фахівців-виноградарів, садівників, виноробів у 1804р. в Судаку відкривається училище, у 1812р. створюється Нікітський ботанічний сад. У 1895р. у Криму вже виробляли 1 млн. цебер вина. З 1824р. прокладається гірське шосе, а з 1861р. іде і залізничне будівництво.

      Усе це створювало передумови для «курортного» освоєння краю.

      Особливо  привабливою тут була розмаїтість  кліматичних зон: помірно континентальний  клімат степового Криму з його невисокою вологістю; гірський Крим з яскраво вираженими кліматичними поясами; субтропічний, середземноморського типу клімат Південного узбережжя.

      Крім  того, понад 100 джерел мінеральних вод, численні грязьові озера, величезна  кількість винограду – усе  це сприяло популяризації півострова.

      Початок курортного будівництва припав на 70-ті рр.. ХІХ ст. за ініціативою земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб, практично без фінансової підтримки уряду почали відкриватися санаторії вздовж всього узбережжя.

      Усього  в дореволюційній Росії було 36 курортів, 60 санаторіїв на 3000 місць. При цьому кожний із них мав специфічні особливості забудови міст, організації відпочинку та лікування.

      Непомітне поселення Ялта, що в 1802р. налічувало 13 рибальських будиночків, поступово стає центром усього узбережжя. У 1843р. затверджується проект забудови нової частини міста, автором якого був архітектор Ешшман. Починається будівництво фешенебельних готелів, великих магазинів, приватних дач і лікарень. Ялта стає гомінким буржуазно-аристократичним курортом, її починають називати «російською Ніццою» і «російською Рів’єрою». У 1900р. у приватному будинку на околиці Ялти добродійне товариство за участю А.П. Чехова, Л.М. Толстого, О.М. Горького побудувало пансіонат «Ялузар» на 20 місць. У 1915р. майже всі курортні заклади міста – 5 санаторіїв, клінічна дитяча колонія, притулок для хворих на туберкульоз – були платним. До послуг заможних клієнтів були відкриті 14 готелів на 800 номерів, 3 комфортабельних приватних санаторії, 5 пансіонатів.

      З кінця ХІХ ст.. найкращим місцем для морських купань вважалася Євпаторія. «Тутешнє морське купання таке, що, напевно, не знайдеш кращого у всьому світі», - писала Леся Українка. Завдяки ініціативі окремих підприємств у 1905р. було введено у дію першу приватну здравницю «Приморський санаторій», а через чотири роки – два приватних медичні пляжі. У 1911-1914рр. побудували санаторій і великий готель «Дюльбер», у 1913р. – ще сім приватних санаторіїв на 400 ліжок. Мойнакське озеро з його цілющими грязями принесло Євпаторії шалену популярність. Наприкінці ХІХ ст.. було побудовано дві грязелікарні, а у 1912р.  був відкритий Цандерівський інститут, що готував лікарів-бальнеологів.

      Лікувальні  властивості Сакських мінеральних грязей здавна привертали увагу російських мандрівників і дослідників. У 1827р. тут було відкрито першу лікарню, а через п’ять років – готель для хворих на 20 номерів. Популярність сакських грязей зростала. У 1837р. тут було побудовано відділення Сімферопольського військового госпіталю.

      Хворі на сухоти надавали перевагу Старому Криму, де особливо славою користувалися квіткові ванни. Їх готували на квітках і травах, зібраних в околицях міста.

      Судак приваблював двокілометровим піщаним пляжем, відсутністю туманів, рівномірністю температури морської води, великою кількістю винограду. Правда, до послуг гостей міста в 1890-х рр. тут був тільки один готель, а у 1914р. їх було вже три, але ціни трималися високі і харчування було порівняно дорогим.

        Гурзуф – невелике сільце наприкінці ХVІІІ ст. через сто років стає найфешенебельнішим курортом Криму. Підприємець П.І.Губонін спорудив у місті готелі, ресторани, провів електрику, телефон, упорядкував парк і навіть установив там барвисті фонтани. Однак через дорожнечу курортників було мало: 900 чоловік у 1891р. і 1558 – через дев’ять років. Як бачимо, зростання незначне.

      Першопрохідці  аж до ХХ ст. бачили у Сімеїзі типове та татарське селище  з поодинокими будиночками та садами й виноградниками, що спускалися до моря. Але власники Сімеїзу Мальцеви вірили, що настане той час, коли Сімеїз стане першокласним курортом. Вони зробили дуже багато, щоб реалізувати свою мрію: на голому узбережжі на початку ХХ ст. виріс курорт під назвою Новий Сімеїз. Це був бум курортного будівництва, це був приклад можливостей розвитку курорту на Південному березі Криму. Найвідоміші пансіонати, що існували на той час у Сімеїзі: «Бруно», «Ампір», «Ксенія», «Дольник».

      Севастополь ( у перекладі з грецької «Величне місто», «місто Слави») відрізнявся високим рівнем розвитку  інфраструктури (14 готелів, 5 пансіонатів, грязелікарні, купальні). Кримська війна 1853-1855рр. привернула увагу світу до Кримського півострова, насамперед до Севастополя. Руїни оборонних споруд і меморіали перетворювалися на туристичні об’єкти. У 1904р. було побудовано пам’ячник затопленим кораблям, у 1882р. на місці розкопок Старого міста відкритий Херсонський музей, у 1905р. – створена широко відома панорама «Оборона Севастополя»  Туристи охоче відвідували залишки античного Херсонесу. Руїни стін з вежами, кварталів, храмів, театру, майстерень приваблювали шанувальників давнини. Наприкінці ХІХ ст. цікавим туристичним об’єктом став Чорноморський Флот.

      Поруч із Севастополем наприкінці ХІХ ст. як курорт розвивається Балаклава, більш відома своєю воєнною славою. К.А. Скирмунт у 1874р. Відкрив пансіонат і почав пропагувати у пресі Балаклаву як курорт. У період з 1900 по 1910рр. було побудовано більш ніж 100 дач. У1887р. на Набережній відкрили перший готель «Гранд-готель», пізніше – готель «Росія». На березі будували криті пристані, павільйони, ресторани. У 1888р. З’явився центр грязелікування, у 1904. – дім для прийняття морських ванн. Згодом був розбитий Пушкінський сквер, побудовано театр. Унікальні природні умови Балаклави, її ландшафт значно вплинули на забудові міста. Море і гори складали основу архітектурної композиції міста. Балаклава приваблювала залишками генуезької фортеці Чембало, неповторною красою мисів Фіолент та Айя, Георгіївським монастирем, спорудженим у 881р. Цікавим є те, що на думку деяких вчених, Балаклавська бухта відповідає опису порту листригонів, куди потрапив під час своїх мандрів давньогрецький герой Одіссей.             

Краєзнавчий туризм У Галичині

      Національно-культурне  відродження в Україні, зокрема  на західноукраїнських землях, що спостерігалося впродовж ХІХ ст. і супроводжувалося зростанням інтересу освіченої частини населення до мови народу, його історії, культурної спадщини тощо, сприяло появі туризму як способу пізнання свого краю. На той час набули поширення мандрівки та подорожі по різноманітним куточкам західноукраїнських земель. Активно їх здійснювали українські студенти в Галичині. Насамперед це були молоді люди, які відчули потребу в поглибленому вивченні джерел національної самобутності, народних звичаїв, фольклору, культурної спадщини.                                  

      Чільне  місце серед мандрівників посідають  члени «Руської трійці». Так, у 1832р. Яків Головацький разом з Іваном Вагилевичем здійснив подорож до села Дзиків (нині республіка Польща). В його бібліотеці вони досліджували слов’янські й українські рукописи і грамоти.

      Влітку 1834р. Я. Головацький здійснив подорожі пішки зі Львова через Миколаїв, Стрий та інші міста Прикарпаття  й Буковини, звідки повернувся кіньми  через Чортків, Бучач, Монастирську до Львова. У 1835 він подолав Карпатські гори,  де відвідав руїни монастиря, закритого австрійською владою в 1785р. після закінчення Львівської духовної семінарії у 1840р. Я. Головацький здійснив ще одну мандрівку, на цей раз - з Коломиї через Чорногорки на Українське Закарпаття та у північно-східну Угорщину. Під час кожної мандрівки Я. Головацький вивчав рідний край, пам’ятки історії та писемності, побуту населення, збирав етнографічний та фольклорний матеріали, що стали основою його численних публікацій.

      Пристрасним мандрівником був також Іван Вагилевич. У роки перебування у Львівському університеті (1830-1837) він здійснює ряд подорожей по краю, щороку по кілька разів мандрує до Карпат. На основі зібраних матеріалів вивчав життя корінних мешканців Українських Карпат.

      Постійно  здійснював подорожі по краю Омелян Патрицький (1840-1885). Про подорож до Карпат у 1873р. трьох українських мандрівників він розповів на сторінках часопису «Газета шкільна». З великим інтересом читаються нариси Омеляна Патрицького «Образ Поділля», «Подорожньо-етнографічні записки», «Руїни стародавніх замків на Поділлі».                        О. Патрицький розробив маршрут для подорожей в околицях Львова: Рава-Руська – Домажир – Страдч – Шкло – Верещиця – Крехівський монастир – Глинські – Звадів.

      Особлива  роль у розвиткові вітчизняного туризму  належить Іванові Франку (1856-1916). У 1883р. І.Я.Франко організував «Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу. Результатом  його постійних мандрівок стали численні публікації фольклорних та етнографічних матеріалів.

      Національно-культурне відродження 60-х рр. ХІХ ст. в Галичині характеризувалося консолідацією молоді навколо української національної ідеї, що насамперед викликало в неї бажання організовувати мандрівки Галичиною. Зокрема, влітку 1883р. 20 молодих людей зі Станіслава, Коломиї, Перемишля здійснили похід за маршрутом Станіслав – Манявський Скит – Надвірна – Делятин  - Микуличин – Коломия. Мета мандрівки 1884р.  полягала у ознайомленні  зі стрийсько-коломийським Підгір’ям.

      З ініціативи «Статистичного кружка»  у 1888р. була проведена мандрівка за маршрутом Коломия – Печеніжин – Яблунів – Косів – Яворів – Снятин. У ній взяли участь 38 чоловік.

      Отже, в розвитку туризму на західноукраїнських землях наприкінці ХІХ – на початку  ХХ ст. був пріоритетним саме народознавчий  аспект.

      У 1910р. у м. Станіслав було створено туристичне товариство «Чорногора». За статутом товариство було розраховано  на участь українського населення. Члени  товариства користувалися безкоштовною ночівлею у туристичних притулках  у горах, бібліотекою, науковим та картографічним матеріалом, пільговим проїздом.

      Туризм  як вид спорту виник у 1862р. в Австрії. У 1896р. було створено товариство «Друзі природи». Воно стало вагомим чинником виникнення туристичних гуртків  по всій території Австро-Угорщини.

      У 1910р. на Станіславщині засновано спортивно-пожежне товариство «Січ». Воно організовувало екскурсії, походи, під час яких молодь навчалася орієнтуватися на місцевості, складати картосхеми, ставити намети, розпалювати вогнище.

      У 1911р. виникло молодіжне товариство «Пласт», члени якого під час туристичних походів виробляли навички участі у таборуванні, рятівництві. Найголовнішим напрямом діяльності «Пласту» були туристичні походи та створення мандрівних та постійних таборів, де молодь набувала фізичного і військового вишколу, підвищувала свою національну свідомість.

      Окремі  громадські діячі та туристичні товариства своєю діяльністю сприяли поширенню  туризму, його популяризації серед  населення, розширенню географічного  простору туристичних мандрівок.

                                                                                                                                                                                   Роль екскурсійної діяльності у розширенні географії подорожей на        

території України на початку ХХ ст.

      Екскурсія (від лат. «excursio» - поїздка) є невід’ємною складовою туризму. Доцільно зауважити, що у різні часи в це поняття вкладався різний зміст. Так, на межі ХІХ – ХХ ст. під екскурсіями розуміли насамперед наукові розвідки або процес накопичення знань про ту чи іншу історичну пам’ятку. Професор Б.Є.Райков у своїй праці «Методика і техніка проведення екскурсій», виданій у 1927р., відзначав: «Під екскурсією ми розуміємо вивчення об’єктів у місцях їх природного знаходження (локальний принцип) і в зв’язку свого місця в просторі (моторний принцип). Ці два принципи тісно між собою пов’язані і складають сутність екскурсійного методу».