Розширення географії туризму на початку ХХ ст

      Екскурсійна діяльність в Україні почала розвиватися  в другій половині ХІХ ст. і була тісно пов’язана з розвитком краєзнавства. Біля витоків екскурсійної справи стояли визначні особистості: організатори «Руської Трійці», семінаристи Львівської духовної семінарії Я. Головацький, М. Шашкевич, І. Вагилевич, відомий письменник Іван Франко та інші. У1909р. на західноукраїнських землях починає діяти «Самовиховна шкільна громада», яка організовувала учням прогулянки та екскурсії, створювала шкільний музей та архів.

      Становлення екскурсійної діяльності спостерігалося і у навчальних закладах російської частини українських земель.

      Одними з найпоширеніших екскурсій, що організовувалися у гімназіях та училищах під керівництвом учителів природознавства, були екскурсії у природу. Так, здійснювалися природничі екскурсії в Лубенській, Хорольській, Черкаській, Уманській, Полтавській жіночих гімназіях. Практично всі жіночі гімназії м. Києва не залишали без уваги Ботанічний сад, береги Дніпра, дачні місцевості: Пущу-Водицю, Святошин.

      Влаштовувались  природничі екскурсії і з учнями Київської, Миргородської, Немирівської, Стародубської, Переяславської чоловічих гімназій, а також у Київському, кременчуцькому, Чернігівському, Полтавському, Рівненському реальних училищах.

      Активно проводилися природничі екскурсії  і на півдні. Одеська жіноча гімназія влаштовувала екскурсії в околиці  Аркадії, по Мало-Фонтанській дорозі, де оглядалися Хаджибейський парк та лиман. В околиці міста Маріуполя періодичні екскурсії організовувала Маріупольська Олександрівська гімназія, до річки Салгир – сімферопольське реальне училище, в околиці міста – ново московська міська прогімназія.

      Екскурсанти Севастопольської гімназії подорожували до маєтку Фальц-Фейна «Асканія-Нова», мису Айя. Миколаївська Келецька чоловіча гімназія здійснювала екскурсії  до найближчих околиць міста Кельц, щоб познайомитися з місцевою флорою та фауною.

      Природничі  екскурсії організовувалися у сади та парки, ліси та поля, на береги річок, Чорного та Азовського морів. Під  час цих екскурсій вихованці  збирали матеріали для створення  колекцій, гербаріїв, милувалися природою, оздоровлювалися.

      Величезне значення мали історичні екскурсії. Здебільшого їх проводили вчителі історії. Історичні пам’ятки Києва привертали увагу учнів та учениць не тільки київських гімназій та училищ, міст і містечок України, а й багатьох інших губерній Російської імперії

      Найбільшою  популярністю користувались Києво-Печерська Лавра, Михайлівський та Видубицький монастирі, Десятинна та Андріївська церкви, Золоті ворота, Аскольдова могила.

      Історичні екскурсії також влаштовувалися у Полтаві, Луцьку, Острозі, Ізмаїлі, Севастополі, Сімферополі, Чернігові, Катеринославі та інших містах України. Так, учні Севастопольської гімназії відвідали розкопки, що проводились на Мангуп-Кале, часто відвідували Херсонес; учні Херсонської І-ої гімназії відвідували Ольвію; учні Олександрівської гімназії – острів Хортицю та німецьку колонію Кіч кас, Болградської гімназії – Ізмаїл.

      З метою релігійно-морального виховання  молоді наприкінці ХІХ – на початку  ХХ ст. застосовувалися паломницькі екскурсії. До Києва для поклоніння його святиням прибували учні різних гімназій та училищ.

          На початку ХХ ст. було розроблено  перші кроки щодо організації  та проведення літературно-мистецтвознавчих екскурсій, де екскурсоводами, як правило, були учителі малювання, літератури. Такі екскурсії виховували у молоді естетичні смаки, підвищували її культурний рівень, допомагали формувати особистість молодої людини.

      Пробудження інтересу молоді до української літератури і мистецтва обумовило організацію  літературних екскурсій до Канева на могилу Тараса Шевченка.

      У зв’язку з величезними зрушеннями у сфері промислового виробництва, набувають розвитку виробничі екскурсії на заводи, шахти, рудники, тощо. На їх організації наполягали викладачі фізики, математики, хімії.

      Важливими об’єктами освітянського екскурсійного руху були музеї. З самого початку їх виникнення інтерес до огляду  музейних експозицій виявляли усі навчальні заклади. Так, учні відвідували церковно-історичний музей при Київській духовній академії, Київський міський музей старожитностей та мистецтва, педагогічний музей, Київський художньо0промисловий та науковий музей.

      Відвідувались також різноманітні виставки. На художніх виставках, виставках кустарних виробів пояснення учням давали вчителі малювання, на промислових та сільськогосподарських – вчителі фізики, математики, природознавства.

      Таким чином, навіть короткий огляд фактичного матеріалу про застосування екскурсій  у системі шкільної освіти в Україні  свідчить про те, що екскурсії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. перетворилися  на дієвий засіб освіти і виховання  шкільної молоді. Саме вони заклали підвалини усієї екскурсійної діяльності, що розвивалася на той час, бо становили переважну частину всіх екскурсій. 

Розвиток  музеїв як об’єктів туризму на межі ХІХ – ХХ ст.

      На  початку ХХ ст. музейна справа в  Україні зробила великий крок вперед, спостерігалося швидке зростання музейної мережі. Музеї створювалися на основі приватних колекцій, в яких знаходилася значна кількість цінних і рідкісних речей, художньо-історичних цінностей. Це були, здебільшого, дрібні місцеві музеї. Поряд з музеями старовини та мистецтва поширювалися осередки краєзнавчого профілю, де також зосереджувалася певна кількість збірок матеріальних пам’яток., колекцій, структура яких мала розпливчатий характер, зумовлений різноплановим змістом збірок. Для більшості місцевих музеїв характерним було формування етнографічних збірок, що пояснювалося розвитком українського краєзнавства, прагненням народу пізнати свою історію та культуру.

      У 1910р. на Україні нараховувалося 146 музеїв. у цей час розпочали роботу Краснодарський, Старобільський музеї, Вовчанський культурно-історичний музей старовини, музеї у Валках, Богодухові.

      Прийняв перших відвідувачів музей старожитностей в Олександрійську. Музей у Коростені  на Житомирщині ставив своїм завданням  дослідження Древлянщини. Під керівництвом Ф.Козубовського проводили геологічні дослідження вчені С.Білявський та М.Бурчак-Абрамович. Вони зібрали цінні колекції, що експонувались у музеї.

      У 1893р. відкрився Херсонський краєзнавчий  музей. Зараз тут зберігаються унікальні  знахідки скіфських пам’яток з античних поселень      о. Березань, етнографічна колекція включає в себе понад 50 різноманітних рушників, близько 80 одиниць народного одягу та ін. Нумізматичну колекцію складають монети – античні, середньовічні, ХVІІ – ХІХ ст. і сучасні.

      Музеї поступово перетворювалися на багатофункціональні  заклади, ставали центрами культурно-просвітницького, політичного виховання широкого загалу, сприяли поширенню масових  туристичних подорожей, залученню  громадськості до екскурсійного  знайомства з пам’ятниками історії та культури.

      Формування  збірок, колекцій музеїв України відбувалось  неоднаково, що було обумовлено історично. Кожен музей мав свою специфіку, що вплинуло на створення музейної мережі та їх класифікацію за профілями, відомчою приналежністю. Цей факт слід враховувати , включаючи ті чи інші музеї до туристичних маршрутів. Більш глибоке знайомство з класифікацією музеїв та їх зібраннями дасть можливість ефективніше використовувати музейні цінності, що, в свою чергу, сприятиме широкій популяризації культурного надбання країни серед різних соціальних, професійних і вікових груп туристів.

      На  межі ХІХ – ХХ ст. в Україні  виникають численні туристичні організації, організовуються екскурсії, відкриваються  курорти, музеї. Отже, як висновок, можна  сказати, що, не зважаючи на імперську політику Росії та Австро-Угорщини, туризм на українських землях розвивався, набував нових форм та розширював свою географію.

     Отже, ми бачимо, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на українських землях, що були територіями Російської та Австро-Угорської імперій туризм набуває активного розвитку. Загалом же туризм не став на цих територіях масовим явищем, на тому етапі він залишався ще привілеєм вищих прошарків суспільства – аристократії та буржуазії, оскільки саме ці соціальні верстви мали достатні кошти. В свою чергу творча інтелігенція прагнула використати туризм і екскурсійну справу для просвіти народу і піднесення його національної свідомості. В дореволюційний період туризм належав до сфери  громадсько-суспільної діяльності і тому значну роль у його становленні на українських землях відігравали видатні суспільно-політичні діячі, вчені, прогресивна національна інтелігенція. 
 
 

                        
                                               ВИСНОВКИ

      Третій  етап розвитку туризму (період кінця ХІХ – початку ХХ ст.) називають етапом його становлення як окремої індустрії. І це дійсно так. Туризм поступово стає однією з головних галузей економіки країн, що мають певні туристичні ресурси, новою популярною формою пересування людей, частиною міжнародних відносин.

      Але найголовнішим у цьому етапі  є розширення географії туристичних  подорожей. Цьому сприяло багато чинників: науково-технічний прогрес, розвиток системи гостинності, популяризація  туризму, розширення світогляду населення та багато інших. Окрім відвідування основних туристичних центрів Європи – французької та італійської Рів’єри, бальнеологічних курортів Швейцарії, Чехії, Німеччини, гірськолижної Австрії, любителі подорожей починають активно освоювати туристські ресурси Сходу, Пн.Африки, США, Канади, Пд.. Америки, Океанії. Все більше і більше країн залучаються до сфери туризму.

      Розглядаючи розширення географії подорожей, не можна оминути розвиток туристичної  справи на українських землях. Створювалися курорти на південному узбережжі Кримського півострова, активними громадськими діячами організовувались краєзнавчі мандрівки Галичиною з метою ознайомлення з історико-культурною спадщиною народу. Екскурсійна справа, що була поширена майже на усій території сучасної України сприяла розширенню світогляду підростаючого покоління.

        Але, на жаль, на початку ХХ  ст. туризм все ще залишався елітарним; пізнавальні, оздоровчі, пригодницькі, спортивні подорожі та круїзи могли дозволити собі лише заможні верстви населення.

         
                    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Биржаков М.Б. Введение в туризм. – Спб, 2006. – 512с.

    320с.

2. Квартальнов В.А. Туризм. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 400с.

3. Немоляева М.Е. Международный туризм: вчера, сегодня, завтра. – М.:                          

    Международные отношения, 1985. – 400с.

4. Ресурси мережі Internet.

5. Смолій В.А. Історія екскурсійної діяльності в Україні. – К, 2000р.

6. Устименко Л.М., Афанас’єв І.Ю. Історія туризму. – К.: Альтерпрес, 2005. –                       

7. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні. – К.: Вища   

    школа, 2002. – 322с. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                              ДОДАТКИ 

Додаток А. Фотографії курортів, описаних у Другому розділі:  

               

                       Курорти  Швейцарії: Аскона, Бруннен, Веггіс 

           

                                                Французька            Рів’єра 
 
 
 
 

      

              Лех та Цюрс, Австрія,         Мапа місця розташування 
 
 

                                                                                                  

            Боровець, Болгарія                  Тепліце, Чехія                       П’єштяні, Словакія   
 

              

  

      
       Варна, Болгарія                          Карлові Вари, Чехія.                Раушен, Росія

<