Розвиток сільського зеленого туризму в Закарпатській області

1.2. Зарубіжний досвід розвитку сільського зеленого туризму

В даний час у професійному туристському бізнесі сільський зелений туризм, як дуже дохідний вид діяльності, займає свою визначену нішу на світовому  туристському ринку і має немалі обсяги продажів та залучення туристів. Зрозуміло, що змагатися з обсягами туристських потоків на популярні  морські курорти або в такий  туристський центр, як Париж, він  не може, але проте за значущістю стає все більш важливим і дуже перспективним напрямком сучасного  туристського бізнесу.

Цей вид туризму орієнтований насамперед на туристів-індивідуалів, швидше за все  сімейного плану.

Розгляньмо сучасний досвід гостинності  у додаткових засобах розміщення в зарубіжних країнах і в Україні

Як ми згадали вище, батьківщиною сучасної моделі В&В можна вважати  США. Але разом з тим не можна  однозначно стверджувати, що В&В не має аналогів в інших країнах. В залежності від традицій, культури, віросповідання, рівня соціально-економічного розвитку, ділової активності, клімату  малі готельні господарства приймають  ті чи інші форми в кожній окремій  країні, та й усередині однієї країни також можуть бути суттєві розбіжності.

У Західній Європі, де розміщення в  готелях порівняно дороге, поширені недорогі пансіони і будинки для  гостей, що користуються популярністю серед подорожуючої молоді і бізнесменів. В&В у багатьох європейських країнах  відіграють ключову роль у розширенні готельних місць під час проведення масштабних спортивних і культурно-масових  заходів. Наприклад, встановлено, що понад 60 % футбольних уболівальників у Західній Європі розміщуються у недорогих  приватних пансіонах. Розвинена  транспортна інфраструктура західноєвропейських  країн й умови Шенґенської  угоди (безвізовий режим в'їзду-виїзду в Європейському союзі) дозволяють значній кількості європейських футбольних уболівальників вільно подорожувати з однієї країни в іншу країну. Крім того, в Європі понад 70% туристів під  час подорожей розміщуються у  неготельних засобах розміщення, більшу частину з яких становлять саме приватні гостинні садиби.

В Італії агротуризм завойовує все  більшу популярність. Він почав розвиватися  тут ще в 70-х роках минулого століття як додаток до основної сільськогосподарської  діяльності. Спочатку передбачалося, що розміщення туристів буде непрофільною діяльністю фермерів, яка дозволить  дещо зміцнити їхнє фінансово-економічне становище без необхідності великих  інвестицій. Агротуризм 20—30-літньої  давнини був не тільки дешевим, але  і по-справжньому спартанським і  тому не користувався великою популярністю.

Ситуація почала змінюватися близько 10 років тому, що, цілком ймовірно, було викликано двома основними причинами. По-перше, в усьому світі почав  зростати інтерес до екологічного туризму, й агротуризм дуже добре вписався в нову моду. По-друге, як внутрішній італійський ринок, так і ряд  важливих іноземних ринків (насамперед німецький) досягли значного рівня  насичення і вимагали нового продукту, що виходить за рамки традиційних  видів «пляжного» туризму та екскурсійних турів по найбільших містах країни.

Об'єкти розміщення трансформувалися і почали вимагати значних інвестицій. Сучасний агротуризм в Італії —  це вже не скромні кімнати і 3—4-місним розміщенням у сільських будинках, а справжні міні-готелі рівня 3—4-х  зірок з антикварними меблями, прекрасно  обладнаними санвузлами, басейнами, тенісними кортами. Дуже часто під  них реконструюються садиби XVI—XVIII століть або невеликі старі монастирі. Агротуристичні комплекси надають  своїм клієнтам можливість займатися  різними видами спорту, здійснювати  кінні й піші прогулянки, організують  екскурсії для огляду місцевих визначних  пам'яток і навколишніх місць, де туристи із задоволенням відвідують сільські ярмарки і середньовічні  костюмовані свята.

І, нарешті, все важливішу роль починає  відігравати кухня. Агротуризм надає  можливість не тільки смачно й якісно поїсти, але й привезти із собою  як сувеніри дорогі й рідкісні вина, особливі продукти: трюфелі, спеціальні сорти сиру і маслинової олії, що не надходять у міські магазини. Так, на даний час в Італії розроблено понад 70 винно-гастрономічних маршрутів, що значною мірою пов'язані з  агротуризмом. Зрозуміло, велика розмаїтість  послуг не могла не позначитися і  на цінах в агротуризмі, які низькими назвати вже не можна: у середньому пристойна двомісна кімната зі сніданком  коштує не менше $60—80 на день. До них  треба додати плату за додаткові  послуги: харчування, спортивні площадки, екскурсії, а також оздоровчі  й косметичні програми так званих beaty-farm — «ферм краси».

За офіційними статистичними даними на даний час в Італії нараховується  близько 6 тисяч сільських відпочинкових  комплексів, на кожний з яких припадає приблизно 10—12 спальних місць. Щорічно  їх відвідують понад 400 тисяч туристів, що зупиняються на досить тривалий термін — у середньому на 6 ночівель. Агротуристські об'єкти розміщення рідко  бронюються через турагентства, а  намагаються використовувати прямі  контакти з клієнтами через мережу Інтернет, рекламні публікації і виставки й тому залишаються «тіньовим» сегментом  туризму. Експерти Confagricoltura оцінюють річний оборот цієї сфери в $400—500 млн.

В основному агротуризм розвинений у Північній і Центральній  Італії, причому безсумнівними лідерами тут є Тоскана і Південний  Тироль. Саме в цих двох областях концентрується майже половина агротуристських  підприємств усієї країни і саме сюди направляється половина потоку туристів цієї сфери.

В Іспанії сільський зелений  туризм вважається одним із додаткових секторів туріндустрії, і в останні  роки помітний його значний ріст. Підтримка  цього туристичного продукту Генеральним  секретаріатом по туризму та адміністраціями  автономій призвела до того, що тільки за період 2008—2009 років відбулося  збільшення цього сектора ринку  на 20%.

У 2009 році зареєстровано 4878 сільських  будинків відпочинку, що на 1324 більше, ніж у 2005-му. Ця пропозиція включає 24 тис. туристичних місць. Найбільше  число будинків відпочинку на природі  розташовані в Каталонії — 684. Найбільшою популярністю сільський  відпочинок користується в гостей з  Каталонії — 24%, Мадриду — 23%, Валенсії — 16,3%, Андалусії — 9,6% і Країни Басків — 10% [3].

Соціологічні опитування показують, що 31,5% подорожуючих віддають перевагу такому виду відпочинку через природу. 46% — просто відпочивають і насолоджуються неробством, 33% — крім того, практикують  різні прогулянки і 25% — замовляють екскурсії. 15% туристів подорожують  з друзями або з сім'єю, 13% відвідують культурно-історичні місця, а 12% займаються спортом.

Сільський туризм в Іспанії передбачає розміщення на фермах, у сільських  будинках, невеликих сільських готелях. Власники таких будинків в Іспанії  об'єднані в асоціації, завдання яких полягає в тому, щоб категорізувати сільські туристичні об'єкти в залежності від рівня надаваних послуг і  контролювати їхню відповідність вимогам  асоціацій.

Асоціації сільського туризму Іспанії  пропонують такі основні типи розміщення:

1. Розміщення на фермах і в садибах в одному будинку на одній території з господарями, в окремих кімнатах, спеціально обладнаних для прийому туристів. Спокій і невтручання в особисте життя туристів Гарантуються.

2. Розміщення в номерах сільських  готелів, спеціально обладнаних  для прийому туристів (HR — hotel rural — сільський готель).

3.Розміщення в історичних будинках (замках, палацах, монастирях), розташованих  у сільській місцевості або  у невеликих містечках (СА —  castillo — замок, історичний будинок).

4. Оренда цілого будинку однією чи родинною групою туристів (CR casa rural — сільський будинок).

Сільський зелений туризм в Угорщині в останні роки розвивається швидкими темпами. На заході Угорщини відкрито два нових готелі: Kolping Hotel у Alsopahok (округ Залу) і Club Dombogomajor у Cserszegtomaj (поруч  із кордоном з Австрією). У комплексі Kolping усі вісім «натуральних»  будинків обставлені натуральними сосновими  меблями, у всіх будинках є kemence (Угорська глиняна піч у формі стога  сіна). Тільки ванна кімната має  сучасне обладнання. Готель користується великою популярністю серед німецьких  туристів. У планах будівництво ще чотирьох будинків, організація оздоровчих турів, велосипедних маршрутів, безкоштовного  дитячого саду.

В Японії поширені традиційні додаткові  засоби розміщення «рекан». Подібність рекан зі звичайним В&В полягає  лише в тому, що вони управляються сімейним бізнесом, як правило, завжди переданим  у спадщину від батька до сина, і  розміщуються в житловому будинку, де проживає сім'я — власник. Японці, що зупиняються в рекан, є винятковими  прихильниками своєї національної культури і традицій. Готелі рекан  обов'язково оформляються й національному  стилі, стінки між приміщеннями виготовлені  з рисового паперу, гості сплять на циновках і харчуються винятково  стравами традиційної кухні, а персонал готелю дотримується всіх національних і релігійних ритуалів і церемоніалів. Зрозуміло, що в таких готелях  іноземці практично не зупиняються. Причому окремі рекан можуть прийняти нового гостя лише за наявності особливого рекомендаційного листа від свого  постійного клієнта, який у такий  спосіб ручається за нового постояльця.

У колишньому СРСР і нинішній Україні  будинки для прийому Гостей були поширені в основному, в курортних  містах чорноморського узбережжя, передгірської  та гірської частин Українських Карпат і поблизу великих транспортних вузлів. Звичайно, в українських  гостинних садибах плата за послуги  розміщення вигідно відрізняється  від готельних тарифів. Однак  послуги сніданку найчастіше, як правило, не входять у загальну вартість.

Радянська адміністративно-планова  економічна система, дуже ефективна  в первинній і вторинній сферах (видобувна промисловість, важке  і середнє машинобудування, сільське господарство і т. д.), за своєю політикою  залишкових пріоритетів наклала  негативний відбиток на сферу послуг. Послуги державних і відомчих Готелів, курортів і санаторіїв у  радянський час були предметом літального дефіциту через доступність за цінами, цільове обслуговування за путівками  профспілок, нечисленність місць, завдяки  чому керівний і обслуговуючий персонал готелів і курортів, не зникнувши  до реальної конкуренції, показав свою недієздатність і відсутність культури роботи з клієнтами в період лібералізації  економічних відносин 90-х років. З огляду на ці фактори сільський  зелений туризм в Україні має  величезні перспективи для поступального  розвитку.

Принаймні вже на цей час українські гостинні садиби за рівнем обслуговування та умовами комфорту не те що не поступаються, її багато в чому і випереджають традиційні готелі [4].

Таким чином, в зарубіжній практиці існує два основних види організації  такого відпочинку міських мешканців  близького регіону і населення  з інших місцевостей або іноземних  туристів шляхом:

— здачі в найм невеликих будиночків, квартир або кімнат у невеликих сільських готелях або котеджах, улаштованих у мальовничих місцевостях;

— організації проживання відпочиваючих у сільському будинку безпосередньо в сім'ї. Це дозволяє туристам глибше увійти в стиль сільського життя, познайомитися з новими людьми, пізнати цікаві звичаї, взяти посильну участь у сільськогосподарських роботах, харчуватися за одним столом тощо. Зрозуміло, це створює певні незручності й клопоти власникам, адже не завжди гості бувають дуже комунікабельні, але ця діяльність приносить у дім настільки необхідні додаткові гроші і певну розмаїтість у рутину сільського життя. Для гостей спеціально виділяються одна або кілька кімнат, надаються постільна білизна і необхідні речі, харчування, нерідко й навіть одяг і взуття.

1.3 Характеристика закарпатської області як туристично привабливого регіону

Закарпаття — це край, який дав  Україні чимало чудових вчених, талановитих  художників та майстрів сцени. Область  традиційно вважається базовою в  організації та проведенні багатьох міжнародних і всеукраїнських наукових, мистецьких форумів. Тут функціонують 4 державні вузи з вищою формою акредитації, впорядковано цілу мережу загальноосвітніх шкіл з врахуванням інтересів  та духовних потреб представників національних меншин, створено 9 навчальних закладів нового типу. Діють 5 професійних театрів, 659 клубних установ та центрів  дозвілля, 4 музеї, обласна філармонія.

Сьогодні 95% населених пунктів края - це сільські поселення, в яких проживає 70% населення. У області діє приблизно 600 найрізноманітніших туристичних  маршрутів, які забезпечують розвиток сільського туризму, з яких приблизно 400 атестовані. Карпати знову стають популярними як в нашій країні, так і за її межами. Уперше на новорічні  і різдвяні канікули не вдалося розмістити в області на наявній матеріальній базі усіх охочих відпочити. Завдяки  організації молодіжних і сімейних турів (спортивний, екотуризм, пригодницький, релігійний, конференц-туризм, пізнавальний, тематичний, індивідуальний і інші) на в Закарпатті.

Використання для розміщення екотуристів  вже наявні туристичних комплексів, а також приватний житловий фонд, задіювання природних оздоровчих чинників, аттрактивних ландшафтів, привабливих  історико-архітектурних об'єктів, якими  багата область. Недорога, ефективна  і доступна туристична інфраструктура сільського туризму в Закарпатті.

У Закарпатті розвивається і так  звана елітарна рекреація. У важкодоступних, але дуже барвистих і унікальних місцях регіону створюються нові туристичні об’єкти, які можуть розвиватися  в комплексі з розвитком полювання, рибальства і інших супутніх галузей.