Технологія організації студентських подорожей

     Історично склалося так, що  організацією туризму в Україні  одночасно займається цілий ряд  державних установ. За радянських  часів ними були Українська рада професійних союзів, в складі якої діяла Республіканська рада з туризму, пізніше перейменована в Українську республіканську раду з туризму та екскурсій, Державний комітет СРСР з іноземного туризму, Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник”, міністерство освіти, культури, оборони та ін., що мали підвідомчі туристичні заклади.

   Після проголошення незалежності  країни подібна структура управління  туристичною індустрією в цілому  збереглася. Однак все наочнішими  ставали її недоліки, пов”язані  насамперед з відсутністю системного підходу до здійснення управлінської діяльності. Необхідність створення єдиного державного органу регулювання туристичної галузі підтверджувалася і закородонним досвідом.Першим кроком на шляху виправлення ситуації стало створення у серпні 1993 р. Державного комітету України по туризму, на який покладалася реалязація державної політики у цій сфері та відповідальність за її подальший розвиток напрямку підвищення конкурентноспроможності вітчизняного туристичного продуту на світовому ринку, забезпечення соціально-економічних інтересів країни та її екологічної безпеки.Як засвідчує аналіз, сьогодні має місце справедливі нарікання відносно неналежного виконання чи невиконання взагалі завдань, які були поставлені перед  Держкомтуризмом, що зрештою дало привід для його нещодавної ліквідації. 

     Натомість принциповою проблемою  сучасного управління індустрією  туризму залишається відсутність  його чіткого механізму, тобто  взаємопов”язаної та виваженої  сукупності прийомів, методів та  важелів впливу на суб’єктів господарювання в туристичній галузі. Взагалі, на макрорівні поняття механізму управління в умовах перехідної економіки у вітчизняній науковій літературі вивчене явно недостатньо. Лише частково його торкаються праці Е.Л. Лортикяна, Г.П. Лузіна, К.В. Павлова, А.Ф. Мельник, І.Г. Кириленко, Б.Н. Андрушківа, А.О. Сигайова, М.Б. Недашківського та ін.

     Цілком природно, що і у туризмі  невизначеність щодо державного  управлінського механізму як  категорії менеджменту існує  не лише у лексичних нюансах, стосовно яких так люблять сперечатися сучасні науковці, але й і у його внутрішній структурі. Майже немає грунтовних наукових розробок з приводу ефективної реалізації механізму управління туристичною індустрією у створенні правового поля функціонування її суб’єктів, організаційному регулюванні, фінансово-інвестиційній політиці, діяльності в сфері міжнародних контактів.Ще й досі розвиток туризму в нашій країні регулюється лише декількома спеціальними постановами, програмами та Законом “Про туризм”. Тож не викликає сумніву, що у законотворчій справі зроблено ще далеко не все, адже прийнятими документами визначені лише головні умови розвитку туристичної галузі. В подальшому потребує всебічної розробки механізм виконання стратегічних рішень державних органів влади. Йдеться перш за все про видання на їх підставі відповідних підзаконних актів та інструкцій, які б реально сприяли зростанню соціально-економічної ефективності туризму в Україні та поповненню державного і місцевих бюджетів.Не заперечуючи важливості запровадження таких засобів організаційного регулювання туристичної сфери, як ліцензування та сертифікація, значну увагу яким надано безпосередньо в Законі України “Про туризм”, варто підкреслити, що їх перелік не повинен обмежуватися лише цим.Серед великої кількості фірм, що діють на національному туристичному ринку, лише одиниці займаються туроператорською діяльністю в класичному розумінні цього слова. Інші ж виступають в основному як посередники закордонних операторів, додаючи до їх туристичного продукту частину власних послуг. Подолати несприятливу ситуацію можна тільки завдяки появі у вітчизняному туристичному бізнесі потужних компаній зі значними оборотними коштами. І оперативне вирішення проблеми полягає насамперед у державній підтримці формування об’єднань підприємств туризму: консорціумів, холдингів, картелів тощо.На жаль, на інституціальному рівні частіше здійснються заходи, що призводять до погіршення і без того не найкращих конкурентних позицій українських туристичних фірм. Важливим чинником впливу держави на туристичну індустрію, особливо в період ринкової трансформації економіки, постає фінансова політика. Нагальна необхідність її реформування обумовлена невплинним зростанням зношеності матеріально-технічної бази туризму. За офіційними даними сьогодні реконструкції підлягає 22377 місць з 60 тис. наявних у готельному господарстві, і це закономірно, адже близько 70% туристичних об’єктів країни були введені в експлуатацію до 1980 р.Самостійно вирішити проблему накопичення достатніх інвестиційних ресурсів окремі підприємства не спроможні, тому провідна роль у цьому процесі, безперечно, має належати державі. Втім очікуваних кроків з її боку практично не спостерігається: пільгових умов оподаткування та залучення іноземних інвестицій не створено, через дефіцит бюджетних коштів пряме фінансування та державне кредитування галузі майже відсутні.

   В той же час, приміром, в  Австрії пільгові позики складають  половину усіх “туристичних”  інвестицій і надають під 5% комісійних на 20 років; уряди Франції,  Великобританії та Італії більш схильні до субсидування, міністерство національної економіки Греції пропонує отримання кредитів за вигідною відсотковою ставкою та щорічно оголошує суму допомоги інвесторам в туризм, що у 1995 р. становила 58 млн. дол. США. Прицьому туристичні об”єкти, що знаходяться на реконструкції, мають право вибору форми державної підтримки, субсидії чи податкові пільги.

     Реальні перспективи залучення  інвестицій у фінасування проектів  розвитку підприємств української  туристичної індустрії відкриває участь у спільних міжнародних програмах, що обіймають широкий комплекс проблем від навчання нетрадиційних видів туризму. Зараз подібні програми здійснюються такими організаціями, як ВТО, ТАСІS, Світовий банк, спеціалізовані структури ООН, Американська асоціація турагенства (АSТА) та багатьма іншими. Але в Україні необхідної державної підтримки в цьому питанні поки що немає.

     Недостатня увага приділяється  такими факторами підвищення  туристичної привабливості держави,  як спрощення прикордонних і  митних формальностей, паспортно-візового режиму тощо. У цьому контексті не може бути залишений осторонь факт початку функціонування Міждержавної Ради по туризму країн СНД, поява якої створила усі умови для відновлення єдиного туристичного простору, тісної інтеграції та співробітництва в напрямку уніфікації державних галузевих стандартів і нормативно-правової бази, розробки спільних туристичних маршрутів, проведення узгоджених дій щодо гарантій захисту туристів та забезпечення виконання угод і домовленостей.Разом з тим, на відміну від радянських часів, коли органи центрального управління економікою регулювали міжнародний туристичний обмін та підтримували його необхідний баланс, сьогодні Україна попри економічну кризу все ще залишається “виїзною” країною. Співвідношення іноземних та закордонних туристів у 1998 р. становило приблизно 3:4 замість бажаних 3:1.

 Існують різні шляхи впливу на досягнення оптимальних розмірів туристичного балансу. Наприклад, у Єгипті введено  правила, згідно з якими турфірми отримують право відправляти туристів за кордон тільки за умови прийняття у себе в країні втричі більшої кількості іноземних гостей. З цією метою адміністративно-економічні заходи були свого часу вжиті й в Російській Федерації. І хоча їх дія знайшла своє відображення у скороченні туристичного потоку переважно до близького зарубіжжя, кількість осіб, що виїжджала з країни у 196 р., зменшилася з 21,3 млн. до 12,3 млн. чол.⁴

 Незважаючи  на досягнуту результативність, загалом, очевидно, що методи примусового характеру  спрямовані скоріш на симптоми хвороби, ніж на її причини. Відтак в Україні назріла потреба в розробці принципово нових підходів до управління туристичною сферою, кардинальної перебудови його організаційної структури.Тривалий час спеціалісти наголошують на доцільність створення в нашій країні неурядової Національної туристичної асоціації (НТА), яка постала б колегіальним опонентом з боку туристичного ринку в його по суті односторонньому “спілкуванні” з державними органами влади.Значно активнішого застосування в галузі туризму нагально вимагає і регіональна політика, покликана децентралізувати державні управлінські функції шляхом делегування широкого обсягу адміністративних, соціально-економічних та фінансових прав місцевим владним структурам. В більшості країн світу поточне управління туристичною індустрією здійснюються саме там, де виробляється рекреаційний продукт і зосереджені відповідні ресурси.

     Окрім підвищення ефективності  управління, така політика, особливим  чином акцентована на певних  регіонах і територіях, може стати неабияким чинником їх перспективного загальноекономічного зростання. Приміром, створення об’єктів інфраструктури туризму або пільгових умов їх діяльності у віддалених та слабкорозвинених регіонах сприяє відновленню їх демографічного потенціалу, надає поштовх розвиткові сільського господарства, збільшує зайнятість населення, наповнює місцеві бюджети.

     Ефективному вирішенню розглянутих  вище проблем вітчизняного туризму  перешкоджає насамперед відсутність  узгодженості зусиль окремих  міністерств, відомств, фінансових і комерційних структур, фірм та організацій, що працюють як в туристичній сфері, так і суміжних з нею галузях - громадському харчуванні, торгівлі, зв’язку, транспорті, виробництві сувенірної продукції та ін. Актуальним залишається питання, чи не є сенс замість проголошеної Законом “Про туризм” позавідомчої Національної ради по туризму сформувати відповідний орган у складі Верховної Ради. Цікаво, що тенденція до створення спеціалізованих парламентських груп, комісій і комітетів отримала схвальну оцінку на Міжнародному форумі ВТО в Кадісі і останнім часом набула помітного поширення у світі.

     Саме під егідою подібної структури  знов створений Державний комітет  молодіжної політики, спорту і  туризму України мав би розробляти  єдині довгострокові програми розвитку туристичної індустрії на державному та регіональному рівнях і визначити механізм управління нею, спираючись як на логічне, так і математичне обґрунтування його елементів, використання економічних моделей та закордонного досвіду.

    Отож, значення туристичного бізнесу постійно зростає. Це пов’язане із підвищенням його впливу на розвиток міжнародних зв’язків, пожвавлення економічного стану країни та окремих регіонів, можливістю поповнення валютних надходжень. За рахунок проведення послідовної економічної та культурної політики між різними народами світу туризм виступає стабілізатором налагодження та укріплення відносин між державами, дійовим фактором посилення престижу країни в світовому співтоваристві, ділових колах.Туризм позитивно впливає на процес диверсикації економіки, оскільки надає певний обсяг робіт для суміжних галузей системи господарства, які безпосередньо беруть участь в обслуговуванні туристів під час мандрівки. Це стосується роздрібної торгівлі, громадського харчування, готельного господарства, побутового обслуговування, зв’язку, виготовлення сувенірів та інших товарів туристичного призначення, сільського господарства, будівництва, рекламної індустрії, екскурсійної діяльності, культури та сфери розваг. Надання туристичних послуг є вигідним для держави з точки зору використання ресурсів. Зарубіжні туристи платять за туристичний продукт, не вивозячи його з України. Історико-культурні та архітектурні пам’ятки, природний потенціал залишаються на місці.Особливістю туристичних послуг є те, що споживачі (туристи) мають можливість корисно провести своє дозвілля, отримати приємні враження від мандрівки, оздоровитись, здійснити шоп-тури, розширити культурно-пізнавальний кругозір, поєднати навчання з відпочинком, реалізувати свої потенційні можливості у видах туризму спортивного спрямування.

     Таким чином, соціальне значення  туризму полягає в забезпеченні  відновлення життєвих сил людини, раціонального використання вільного  часу, підвищення освітнього рівня  дітей, підлітків, студентів та інших груп населення.

         Туристи виявляють інтерес до  української культури, своєрідності  побуту та місцевих традицій, бажають ознайомитись із видатними  пам’ятками стародавньої історії,  археології, архітектури міжнародного  та національного значення, скористатись цілющим кліматом, відомими лікувальними мінеральними джерелами.

 3.2. Перспективи  у розвитку студентських подорожей

 Прискорити  розвиток туризму в Україні дозволять:розробка сітки цікавих туристичних маршрутів міжнародного значення  на території нашої країни з урахуванням потреб та інтересів приїжджаючих гостей, потенціалу туристичних ресурсів з подальшим представленням комерційних пропозицій іноземним туристичним фірмам для їх використання;забезпечення випуску високоякісної рекламно – інформаційної продукції на іноземних мовах, яка  висвітлить туристичні можливості, історію, культуру України для розповсюдження серед іноземних туристів та закордонної спільноти;проведення маркетингового дослідження відносно можливості відкриття туристичними та спортивними організаціями центрів спортивного туризму для іноземців на базі наявної інфраструктури водного, пішого, гірничого, мисливського та інших видів туризму.

 Якщо  говорити про студентський туризм, то я вважаю, що у кожному місті  має діяти таке туристичне агентство, яке займатиметься студентськими подорожами.

 Ще, мені здається, що доцільним би було створити у кожному вищому навчальному  закладі, якусь студентську організацію, яка б організовувала студентські  подорожі. Не завадило б знизити ціни на подорожування для студентів або зробити якісь пільги та знижки для їх подорожування. Ці заходи зроблять подорожування реальнішим та доступнішим. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

 Таким чином, у контексті суспільного розвитку подорожі виконують рекреаційну, комунікативну, освітню і виховну функції. Кожна конкретна подорож виконує одночасно декілька функцій. Якщо вона проводиться для дітей та молоді — пріоритетну роль відіграє функція розширення світогляду, освіти і виховання; для підлітків, які орієнтовані на обрання професії — функція формування інтересів; для іноземних туристів — функція інформації тощо.             Подорожі сприяють поширенню політичних, філософських, наукових, художніх та інших поглядів, ідей і теорій. Саме це визначає змістовне наповнення пропаганди, яка в радянські часи, нажаль, трактувалася досить вузько. Виконуючи функцію пропаганди, кожна подорож повинна мати чітку спрямованість і дотримуватися сукупності принципів пропаганди: науковості, ідейності, зв'язку з практикою (життям), дохідливості і переконливості, які розглядаються і реалізуються у взаємному зв'язку один з одним.

 Підвівши підсумки, можна дійти до висновку, що студентські подорожі, як і туризм загалом, розвивається, але не на повну силу. На мою думку, щоб студентський туризм досяг справжніх висот потрібно робити його більш доступнішим. Адже, студенти не дуже забезпечені люди, які можуть дозволити собі будь-яку забаганку. Студенти - це активні, кмітливі, зацікавлені в усьому новому, а саме головне, економні люди. Відпочинок для даної молоді повинен відповідати їхнім бажанням та уподобанням. Тому що кожна людина прагне добре відпочити, а, якщо зважати на те, що молодь – наше майбутнє, то й відпочивати вона має краще. 

     Список використаної літератури

    1. Азар В. И. Экономика и организация туризма. - М.: Профиздат, 1993

    2. Атаев А. А. Управленческая  деятельность. Практика и резервы  организаций. - М.: Экономика, 1988