Туристическая политика Испании

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП

 

Стрімкий розвиток туризму, особливо за останні 50 років, дозволив визначити його як «феномен XX століття». Він перетворився на планетарне соціально-економічне і політичне явище, яке в значній мірі впливає на світовий устрій та політику ряду країн і регіонів. Туризм став одним із найбільш прибуткових видів бізнесу у світі, який можна порівняти за ефективністю інвестиційних вкладень з нафтовидобувною промисловістю та автомобілебудуванням. На його долю припадає 7 % загального обсягу інвестицій, 11 % споживчих витрат, 5 % усіх ринкових надходжень і третя частина світової торгівлі послугами. Туризм забезпечує близько 10 % світового валового національного продукту. Його роль в світовій економіці неухильно зростає. На сьогоднішній день туризм є найбільш розвиненою та однією з найбільш динамічних галузей світової економіки, що дозволяє визначити його як пріоритетну галузь світового господарства XXI століття.

Актуальність  обраної теми. Темою роботи автор обрав дослідження туристичної політики Іспанії. Такий вибір зроблено не випадково. Іспанія – країна, що має надзвичайні можливості для організації туризму, широкий спектр кліматичних, географічних та етнокультурних характеристик, які роблять цю країну особливо привабливою для туристів. Тут можна знайти все і для будь-якого виду туризму – від рекреаційного на узбережжі та островах до гірськолижного у чисельних гірських системах та пізнавального в культурних центрах держави. В сучасних умовах інтенсифікації виробничого процесу, урбанізації та погіршення екологічного стану довкілля особливо актуальними стають питання відновлення робочого потенціалу людини. З кожним роком люди намагаються пришвидшити та урізноманітнити цей процес. На сьогоднішньому етапі вже багато туристів не задовольняються монотонним відпочинком, а прагнуть до швидкої зміни вражень, емоцій, пейзажів. Такі зростаючі вимоги може задовольнити лише країна з виключною різноманітністю культури, природи, бази розміщення, туристської інфраструктури тощо. Іспанія – саме така країна. Ставши однією з наймасовіших туристичних країн, Іспанія, водночас, залишається непізнаною, невідкритою для багатьох туристів. Ось чому постає актуальне питання інтенсифікації туристичних відносин як в самій країні, так її відносин з іншими країнами. У зв’язку з цим особливого значення набуває проблематика дослідження туристичного потенціалу Іспанії, а також потенціалу іспанського туристичного продукту на вітчизняному туристичному ринку.

Важливим аспектом дослідження туристичного потенціалу Іспанії є теоретична науково-методична праця. Адже для того, щоб розробити практичні заходи аналізу туристичних тенденцій та потенціалу слід спочатку визначитися із методологією дослідження, його основними принципами та методами.

Особливо важливим у цьому контексті є дослідження ринку туристичних послуг. Адже серед складових туристичного потенціалу країни, окрім природних та історико-культурних видів ресурсів важливим є рівень розвитку інфраструктури сервісу, економічних відносин суб’єктів діяльності в країні та міжнародному рівні. Все це можливо об’єднати єдиним поняттям ринок туристичних послуг , що може значною мірою пояснити тенденції розвитку галузі туризму країни.

Основним об’єктом дослідження даної роботи є туристична галузь Іспанії. Предметом - туристична політика в Іспанії.

Основною метою  роботи є ознайомлення з туристичною політикою в Іспанії, виявлення основних тенденцій розвитку туристичного ринку Іспанії.

Основними завданнями роботи є:

визначення теоретичних понять туристичної політики;

окреслення туристичної політики Іспанії.

Робота складається  з вступу, 2 розділів, висновків; містить  39 сторінок тексту, 1 рисунок, 4 таблиці. Список джерел включає 16 найменувань літератури, 16 електронних публікацій.

РОЗДІЛ 1. ТУРИСТИЧНА ПОЛІТИКА – ЯК МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ СФЕРИ ТУРИЗМУ

1.1. Теоретичні аспекти туристичної політики

 

Сучасні форми  діяльності туризму характеризуються взаємодією значної кількості туристичних  організацій, що діють у національних і міжнародних межах. Сфера туризму  являє собою складний механізм як з технічного, так і з організаційного з точки зору. Туристичні райони характеризує складна організаційна структура, зумовлена взаємодією національних підприємств туріндустрії з підприємствами традиційних секторів (промисловість, сільське господарство тощо) та транснаціональними корпораціями.

Залучення до туристичної  індустрії виробництв як матеріальної, так і духовної сфери, втягнення  в орбіту її впливу ряду суміжних галузей, специфіка виробничого продукту обумовлює винятково складний і  комплексний характер впливу туризму на національну економіку та підвищує відповідальність держав за ефективність їх туристичних зв'язків.

Наприклад, на слуханнях  у Конгресі США з політики в  галузі туризму зазначалося, що "туризм і подорожі надто важливі для  економіки і надто значна є  конкуренція на світовому ринку, щоб федеральний уряд залишався в стороні". Аналогічної позиції дотримуються й інші країни. [5, с.19-24]

Сьогодні в  більшості країн світу на державній  основі створені національні туристичні організації, основним завданням яких є загальне керівництво розвитком туризму, збільшення надходжень валюти від іноземного туризму, розширення туристичного сезону і напрямків туристичних потоків у нові райони країни. В рамках своїх повноважень державні туристичні організації проводять рекламну, організаційну та дослідницьку роботу. За даними Всесвітньої туристичної організації, одержаними на основі дослідження майже 100 національних туристичних організацій, усі вони займаються організацією туризму на національному та міжнародному рівнях, а саме: представництвом на національних і міжнародних нарадах, конференціях, участю в міждержавних переговорах, збиранням та обробкою  статистичних даних на основі анкет, опитувань і вивчення поведінки туристів, як власними силами, так і за допомогою спеціалізованих фірм.

Більшість національних туристичних організацій займаються  регулюванням і контролюванням підприємств  туристичної індустрії, зокрема: розробкою  та регулюванням готелів і додаткових засобів розміщення, контролем цін, класифікацією, видачею ліцензій та дозволів на будівництво, модернізацію та розширенням об'єктів, розробкою правил і  регулюванням діяльності турагентств і туроператорів, питаннями законодавства, здійсненням контролю за його виконанням, видачею ліцензій на відкриття туристичних організацій, їх класифікацією. [5, с.19-24]

70% національних  туристичних організацій займаються  питаннями, пов'язаними з виконанням  рішень різноманітних міжнародних  форумів зі скасування чи послаблення  прикордонних формальностей для  туристів. У 60 країнах вони приймають участь у підготовці кадрів, як шляхом організації семінарів, навчальних  циклів, так і створенням шкіл  готельного господарства, туризму. В 67 країнах національні туристичні організації беруть участь у заходах, спрямованих на збереження, захист і використання туристичних ресурсів, займаються оцінкою туристичних ресурсів своїх країн. Особливо виділяється участь у кампаніях із захисту природи, створення національних парків і заповідників.

Обсяг прав і  повноважень національних органів  з туризму не є однорідним у різних державах і варіює в залежності від рівня розвитку в них туризму. В одних країнах це спеціалізовані міністерства з туризму (Італія, Сирія, Пакистан) чи управління з туризму, що за своїм статусом прирівнюються до міністерств, в інших - питаннями туризму відає департамент визначеного Урядом одного з галузевих міністерств (Австрія), в третіх країнах це  неурядові комерційні організації, в основному національна асоціація туристичних агентств (Норвегія). Компетенція, завдання та функції національних органів і рівень урядового контролю за ними з боку держави також відрізняються.

За даними Конгресу США, майже всі країни світу - 175 держав, у тій чи іншій мірі регулюють  сферу іноземного туризму. Необхідність координуючої та стимулюючої участі держави підкреслюється і в рекомендаціях міжнародних організацій. У матеріалах Симпозіуму Європейської Економічної Комісії ООН з  планування туризму визначається, що "туризм являє собою комплексне явище, пов'язане з різними життєво важливими галузями діяльності. Він містить у собі як можливості для розвитку, так і значні небезпеки" [10, с.50] . Процес росту будь-якої економіки залежить від ряду взаємодіючих зусиль. Однією з основних ланок є державна політика туризму.

Туристична  політика є одним із видів соціально-економічної політики держави. Туристична політика держави – це  діяльність держави з розвитку туристичної індустрії та суб'єктів туристичного ринку, вдосконалення форм туристичного обслуговування громадян і закріплення на їх основі свого політичного, економічного  та соціального потенціалу. [6, с.13-19]

Туристична  політика є системою методів, впливів  і заходів соціально-економічного, правового, зовнішньополітичного, культурного  та іншого характеру, яка здійснюється парламентами, урядами, державними приватними організаціями, які відповідають за туристичну діяльність з метою регулювання та координації туристичної галузі, створення умов для розвитку туризму. [10, с.50]

Поняття "туристична політика" виникло з того часу, коли туризм перетворився в масове соціально-економічне  явище і почав відігравати важливу роль в економіці багатьох країн. Головне в туристичній політиці – це вплив на розвиток туризму   уповноважених органів.

У залежності від  рівня, на якому вона визначається і  реалізується, розрізняють: державну туристичну політику, регіональну і туристичну політику окремих підприємств, які займаються туризмом.

Державна туристична політика являє собою своєрідний спектр загальної політики держави.

Необхідність  впливу державних органів на розвиток туризму доведена світовою практикою.

В Гаазькій декларації з туризму, прийнятій у квітні 1989 року, сказано: "Туризм повинен  плануватися державною владою, а  також владою і туристичною індустрією на комплексній і послідовній  основі з урахуванням усіх аспектів цього феномена". [6, с.13-19]

Вважається, що можливості саморегулювання туристичної  галузі, характерні для раннього етапу  розвитку, в даний час вичерпано.

Причинами цього  є:

масовість туристичних  подорожей;

 включення  багатьох країн і регіонів  у туристичний бізнес і загострення конкурентної боротьби на міжнародному туристичному ринку;

збільшення  кількості галузей, організацій  і підприємств, зайнятих у сфері  туризму;

посилення економічної, соціальної, культурної та політичної ролі туризму в національному  і міжнародному масштабах.

Практично в  усіх країнах світу держава бере активну участь у фінансуванні та створенні туристичної інфраструктури.

Розвиток туристичної  галузі є одним із важливих чинників виходу економіки України з кризи. Від розвитку туристичної індустрії  напряму залежить кількість нових робочих місць, збільшення надходжень до бюджету, культурний обмін між представниками різних національностей тощо. Держава, визнаючи туристичну діяльність як одну із пріоритетних галузей економіки, сприяє розвитку туристичної діяльності i створює сприятливі умови для її функціонування. При цьому основними цілями державного регулювання туристичної діяльності є:

забезпечення  прав громадян на відпочинок, свободу  пересування тощо;

створення умов для діяльності, спрямованої на виховання, навчання й оздоровлення туристів;

розвиток туристичної  індустрії, створення нових робочих  місць, збільшення доходів держави;

збереження  об'єктів туристичного показу, раціональне  використання природного та культурного  потенціалу країни, туристичних pecypсiв.

Державне регулювання  туристичної діяльності здійснюється через:

створення нормативно-правової бази, спрямованої на упорядкування  та вдосконалення відносин у галузі туристичної індустрії;

гармонізацію  української нормативно-правової бази туризму з міжнародним правом;

сприяння в  просуванні турпродукту на внутрішньому та світовому туристичних ринках;

ліцензування, стандартизацію в туристичній індустрії, сертифікацію туристичного продукту;

встановлення  правил в'їзду, виїзду та перебування  на території України;

прямі бюджетні асигнування на розробку та реалізацію державних цільових програм розвитку туризму;

захист прав та інтересів туристів, забезпечення їх безпеки;

сприяння кадровому  забезпеченню туристичної діяльності, розвиток наукових досліджень у галузі туристичної індустрії[6, с.13-19]

Створення нормативно-правової бази, що врегульовує і впорядковує  відносини в галузі туристичної  індустрії, є пріоритетним і найбільш важливим напрямком державної політики в галузі туризму.  Серед загальних i найбільш суттєвих причин гальмування розвитку туристичної індустрії в Україні можна назвати такі:

відсутність цілісної системи державного управління туризмом у регіонах;

підпорядкованість закладів розміщення, санаторно-курортних, оздоровчих і рекреаційних закладів, які надають туристичні послуги, різним міністерствам, іншим органам центральної виконавчої влади;

нечітке визначення у законодавстві належності підприємств  готельної індустрії до сфери  туризму;

недосконалість  законодавчої бази, що стосується розвитку туристичної індустрії;

недостатність методично-інформаційної та матеріальної підтримки суб'єктів підприємництва в галузі туризму з боку держави;

практична відсутність  інноваційних проектів і наукових досліджень з питань розвитку перспективних  видів туризму;

недосконалість статистики з питань туризму;

недостатня  кадрова забезпеченість туристичної  галузі;