Туристическая политика Испании

Учасниками регіональних туристичних організацій є представники регіональної туристичної громадськості, місцевої влади та торговельних палат, власники туристичних компаній та інфраструктурних об’єктів. Фінансування здійснюється за допомогою внесків цих учасників, але, як правило, найбільші внески належать місцевій владі.

Підсумовуючи досвід країн  світу та існуючі моделі розвитку туризму, можна зазначити, що рівень участі держави в розвитку туризму залежить від розвинутості економіки країн. У країнах з розвинутою ринковою економікою втручання державних структур може бути мінімальним, тоді як у країнах з неусталеною економікою спостерігається підвищена увага з боку держави до туристичної сфери. Держава допомагає приватному сектору (видає кредити чи субсидії під будівництво готелів) або сама будує й експлуатує об’єкти туристичної інфраструктури. У будь-якому випадку держава має виступати координатором у розвитку туристичної інфраструктури. [8]

У ряді країн розробляються  спеціальні державні програми стимулювання туризму, які передбачають прямі  субсидії або пільги в оподатковуванні, створення сприятливих умов для  приватних інвестицій, позики за вигідними відсотковими ставками, зниження мит, збільшення бюджетних асигнувань на розвиток інфраструктури, надання гарантій на інвестиції з метою залучення інвесторів тощо. Наприклад, у Хорватії туристичні послуги звільнені від сплати ПДВ; польський туристичний бізнес має найнижчу ставку оподаткування в Європі – 7%; уряд Греції пропонує інвесторам допомогу в одержанні кредиту за вигідною відсотковою ставкою, знижки в податках; органи державного управління Туреччини здають в оренду на 49 років земельні ділянки за мінімальну плату інвесторам за умови будівництва готелю.

У багатьох країнах світу, уряди яких вважають туризм однією з основних галузей розвитку національної економіки, існують Стратегічні (державні) програми розвитку туризму (національні туристичні стратегії), які підкріплені належним фінансуванням, податковими заходами стимулювання тощо. Наприклад, угорський уряд визнав розвиток туристської галузі стратегічним питанням, і в країні розроблений план Сечені, у Словаччині реалізуються Програма підтримки розвитку туризму та Кредитна програма підтримки. [12, с.401-402]

Обов’язковим елементом  Стратегії роз-витку туризму є  активна робота з розвитку законодавства  в галузі туризму й приведення його у відповідність з правовою базою Євросоюзу. Один з основних елементів національних туристичних стратегій – організація роботи туристичних інформаційних центрів (ТІЦ) – структур, що надають туристу вичерпну інформацію про місце, у якому він знаходиться, про його визначні пам’ятки та екскурсії, рекламно-інформаційну продукцію (буклети, довідники, карти) тощо. Європейські ТІЦ функціонують у формі підрозділів органів влади або на базі музеїв чи туристичних баз, обладнані сучасною комп’ютерною технікою.

Підтримку держави  в рамках Стратегії розвитку туризму доцільно скерувати на розвиток наукового потенціалу й створення умов для інноваційної діяльності. Стратегія розвитку туризму визначає стратегічні завдання туристичної галузі, тоді як Програма розвитку національного турпродукту розробляє стимулювальні заходи функціонування пріоритетних видів туризму (сільський, зелений, екологічний туризм, інсентивтуризм, діловий, конференцтуризм та ін.), які забезпечать покращення соціально-економічних показників розвитку національної економіки. Практика розвитку окремих видів туризму за кордоном може бути використана у вітчизняній практиці.

Масштабність  і важливість туризму свідчать про його належність до стратегічних галузей національної економіки, потенційно інвестиційно привабливого виду економічної діяльності. Необхідна цілісна система управління, що відповідає сучасним і перспективним вимогам динамічного розвитку та реалізується на різних рівнях: державному, регіональному, окремого підприємства.

У міжнародній  практиці використовуються чотири моделі розвитку туристичної галузі: перша – передбачає відсутність центральної державної туристської адміністрації, всі питання вирішуються на місцях на основі принципів ринкової “самоорганізації”; друга – передбачає наявність сильного й авторитетного міністерства, що контролює діяльність всієї галузі; третя – полягає в тому, що питання розвитку туристської діяльності країни вирішуються на рівні багатогалузевого міністерства (найчастіше з економічною спрямованістю); четверта – передбачає створення комбінованого міністерства, яке, крім туризму, охоплює суміжні або взаємодоповнюючі напрями соціально-економічної політики.

За масштабами міжнародного туризму та формою організації туристичної галузі для України найбільш прийнятною є третя модель розвитку. Першочерговим напрямом розвитку туризму в Україні є розробка цілісної стратегії його розвитку на державному й регіональному рівнях, що буде враховувати досвід зарубіжних країн і національні історичні, правові та культурні особливості. В Україні удосконалення діючої системи розвитку туристичної сфери має відбуватися шляхом створення національної туристичної адміністрації, виділення в її структурі адміністративного та маркетингового відділів, а також шляхом створення регіональної мережі туристичних представництв. [12, с.401-402]

РОЗДІЛ 2. ТУРИСТИЧНА ПОЛІТИКА ІСПАНІЇ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

2.1. Державне регулювання та фінансування  галузі туризму в Іспанії

В Іспанії питання  туризму координує Державний  секретаріат з питань торгівлі, туризму  та малого бізнесу, підлеглий Міністерству економіки. Крім Держсекретаріату Міністерству підпорядковуються: Центральна дирекція з туризму ( адміністративні питання, розробка загальних напрямів державної політики у сфері туризму); готельна мережа "Paradores" (83 готелі, розміщені в будинках, що становлять історичну цінність); два виставково-конгресних центри ( в Мадриді й Малазі) та Іспанський інститут туризму - "Turespaca".

Повноваження  самого Міністерства економіки невеликі. Такі важливі функції, як ліцензування, сертифікація послуг, розробка стратегії розвитку туріндустрії є прерогативою місцевої влади. З метою координації їх діяльності в країні створена Рада з розвитку туризму, до складу якої входять представники державних органів влади всіх рівнів та представники приватного бізнесу.

Іспанський  інститут туризму "Turespaca" займається залученням іноземних туристів, здійснюючи рекламну діяльність та промоцію іспанських курортів за кордоном. Дана організація  має широку мережу інформаційних  офісів в Іспанії та 29 представництв  у 21 країні світу. Інститут повністю фінансується з держбюджету. [23]

Як результат, Іспанія посідає перше місце  у світі за обсягом річного  бюджету для проведення політики просування національного туристичного продукту за кордоном, 70% якого надається  урядом країни.

Туризм в Іспанії - це найбільша галузь економіки, частка якої в розмірі ВВП становить 12%. В 2010 році Іспанію відвідало 52,2 млн. туристів і близько 91% з них - європейці. В порівняні з минулим 2009 роком це число зросло на 1,4%, що становить близько 800 тис. чоловік. Згідно статистики Всесвітньої Організації Туризму, за цим показником Іспанія посідає 4 місце в світі після Франції, США та Китаю. Дохід від туристичної галузі збільшився на 2,5% і склав близько 37 млрд. євро. Він покриває на 136,6% негативне сальдо торгового балансу країни та забезпечують роботою 2,6 млн. чоловік, що складає більше 10% всього активного населення. Впливають на розвиток транспорту та інших галузей промисловості. Сфера туризму в Іспанії знаходиться під контролем держави, що значною мірою пояснюється можливостями самої країни розвивати туристичний бізнес, прагненням зберегти історичні пам'ятки своєї культури.

З точки зору Європейського Фонду освіти по питанням захисту навколишнього середовища іспанські пляжі вважаються одними з найкращих у Європі. При цьому основними критеріями є якість води, безпека, що включає систему рятівних і сповіщальних заходів, послуги, що надаються на пляжах тощо.

Значні результати в галузі туризму досягнуті завдяки  державній підтримці. Управління туризмом здійснює Міністерство економіки і фінансів, у складі якого є Генеральна дирекція в справах туризму. Під його контролем знаходиться Інститут в справах туризму Іспанії «Туреспанья». Його представництва знаходяться в багатьох державах світу.

Найбільш відомі туристичні компанії, що працюють на ринку Іспанії: Club de Vacaciones, Iberojet, Tiempo Libre, Travelplan, Ultramar Express, Viajes Ecuador, Viajes El Corte Ingles, Viajes Insular, Viajes Marsans, Viajes Melia, Viajes Iberia, Viajes Halcon. Щорічно в січні в Мадриді проводиться міжнародна виставка туризму ФІТУР. [9]

80% послуг, що  пропонуються іноземним туристам, являють собою модель відпочинку  «сонце і море». Ця модель, безвідмовно  діяла в останні десятиліття,  проте в останні 2-З роки  стала втрачати позиції через зростання конкуренції інших країн з теплим кліматом і чудовими пляжами.

Іспанія - промислово розвинена країна. Уряд послідовно здійснює курс на модернізацію економіки країни і вирівнювання регіональних диспропорцій, спираючись на стимулювання приватного сектора, широке залучення іноземного капіталу, стримування зростання цін і зарплати, скорочення дефіциту держбюджету. Сильні позиції в економіці Іспанії займає капітал США, ФРН, Великобританії, Швейцарії, Франції. ВНП Іспанії становить 480,3 млрд. доларів (ВНП на душу населення 14020 доларів). Іспанія є членом НАТО з 1982 року (але не входить в його військову структуру). З 1986 року Іспанія-член ЄС. Член ЗЄС з 1988 року.

Дата 4 січня 1999 стала важливою віхою в розвитку світової економіки: єдина загальноєвропейська валюта-євро почала своє офіційне існування. На думку більшості експертів, введення в обіг єдиної валюти позитивно позначиться на розвитку туристичного сектора Європи, з'являться сприятливі умови для економічного зростання і робочої зайнятості. Серед основних переваг тут називають спрощений порядок здійснення банківських операцій, «прозорість ринку», підвищення конкуренції і якості турпослуг.

На сьогоднішній день в Іспанії укладені 15 угод між  Міністерством Економіки та представниками Асоціації туристичних підприємств для вирішення питань, пов'язаних з просуванням євро на території країни, а також встановлений «Кодекс застосування і дії євро». Зокрема прийнято рішення вказувати ціни на товари в двох грошових одиницях. [1, с.182-191]

Фактор розвиненості економіки країни є основою для створення туризму в Іспанії. Адже туризм і все, що з ним пов'язане, - це не тільки природні та історичні передумови, але і рівень сервісу, зумовлюваний рівнем економічного розвитку у всіх його аспектах. Туризм в Іспанії, як вигідна і високоприбуткова галузь, робить величезний вплив на економіку Іспанії. Завдяки туризму, змінилися пріоритети у багатьох сферах народного господарства, рівень життя населення. Також, туризм має вплив на розподіл робочих сил і фінансових потоків, на платоспроможний попит на товари і послуги туризму зокрема. Саме завдяки туризму географічне положення держави, його природно-кліматичні ресурси та культурно-історичні пам'ятки стають загальним благом. Туризм в Іспанії також стимулює розвиток інших галузей економіки. Наприклад, все більшого значення в Іспанії набуває рекламний бізнес, розвивається картографія та засіб масової інформації. Крім того, туризм в Іспанії впливає на рівень розвитку інфраструктури країни. Створюється все більше підприємств сфери туризму, а відповідно і десятки тисяч робочих місць, значимі фінансові потоки. На відміну від Середземного і південній зон Іспанії, в північній частині країни туризм не настільки добре розвинений. Тим не менш, місцева влада зацікавлені в збільшенні туристичних потоків в ці зони і робить все можливе для залучення відпочиваючих. Вплив туризму на економіку має і деякі негативні сторони. Однією з найбільш гострих проблем, викликаних розвитком туризму, є стан навколишнього середовища, яка актуальна, насамперед, для середземноморської та південній приморських зон Іспанії. Проблема полягає в тому, що узбережжя цих районів буквально перевантажені туристами, внаслідок чого останнім часом влада цих приморських зон намагаються стимулювати збільшення інтересу туристів до їх внутрішнім областям районів. Також явним прогресом в діях влади Іспанії, раніше не приділяв достатньої уваги питанням екології, можна вважати прагнення поліпшити умови утримання природоохоронних зон. 5% території країни взяті під охорону регіональних уряду або держави. Сюди відноситься приблизно 500 природних парків та заповідників. За рішенням уповноважених ЄС з питань екології, площа іспанських природоохоронних областей до 2005 року повинна потроїться. [2, с.335-341] Вже зараз в Іспанії знаходяться одинадцять національних парків.

За даними 1992 року (14,8) населення Іспанії складає 39 млн. чоловік. При цьому середня  щільність населення складає 78 чоловік  на квадратний кілометр, тобто є  однією з найнижчих в європейському  союзі (лише трохи вище, ніж у Греції, Ірландії і в нових членах ЄС-Фінляндії, Норвегії, Швеції і в 5 разів нижче, ніж в Нідерландах). Нерівномірний розподіл населення по регіонах призвело до великих відмінностей між регіонами, де спостерігаються різний рівень щільності населення. Існує стійка тенденція до концентрації населення в периферійних районах поблизу узбережжя (в основному-Середземне узбережжі) і концентрація на островах (Балеарських і Канарських). Разом з тим, простежується тенденція до зменшення кількості населення у внутрішніх районах країни, за винятком Мадрида і деяких інших міст. Це, багато в чому, пов'язане з розвитком туристичної індустрії Іспанії. В Іспанії відбулося переміщення робочої сили з сільського господарства і (в деяких інших випадках) навіть промисловості в більш дохідні галузі, пов'язані з обслуговуванням туристів. Наприклад, в Малазі (Іспанської провінції) за період з 1950 року по 1965 рік питома вага зайнятих у секторі послуг збільшився в 28% до 40%. Разом з тим існує проблема сезонних місцевих міграцій населення, що є наслідком сезонності самого туризму в Іспанії. Наприклад, в м. Пальма (Балеарські острови), при чисельності економічно активного населення взимку 143 тис. чоловік, в сезон туризму воно зростає за рахунок осіб, зайнятих обслуговуванням туристів, приблизно на 100 тис. чоловік. Населення Коста-Брава в сезон збільшується з 2 до 27 тис. чоловік. [16]

Сезонність  туризму в Іспанії-причина прихованого  безробіття (взимку в районах його поширення). Наслідки сезонності туризму  в найбільшою мірою відчуває приморська рекреаційна зона. Сезон найбільшою туристичної активності на узбережжі Іспанії спостерігається приблизно протягом чотирьох місяців-з червня по вересень, максимальним навантаженням в липня і серпні. У цілому в Іспанії число туристів в ці місяці майже перевищує їх число в період затишшя. Таким чином, структуру розселення та зайнятості населення Іспанії можна віднести до «позитивним факторам» розвитку туризму. Така міграція населення до районів, де в найбільшій мірі розвинений туризм (Середземноморське узбережжя, Канарські і Балеарські острови) показує зацікавленості населення Іспанії в подальшому розвитку туризму в Іспанії. За кількістю зайнятих туризм в Іспанії являє собою найбільшу галузь світового господарства-як у всьому світі, таки в Іспанії, забезпечуючи роботу для 101 млн. чоловік або кожного шістнадцятого на земній кулі. Що стосується Іспанії, то, за даними на 1989 рік (СОТ), число зайнятих в туризмі в Іспанії-980 тис. чоловік. У процентному відношенні цей показник дорівнює 10% до загальної зайнятості. Це найбільший показник-10% - серед країн Західної Європи, де він не досягає і 7% (9). Така ситуація значною мірою складається завдяки зацікавленості населення в туризмі в Іспанії та його розвитку.