Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Октября 2012 в 16:58, курсовая работа
Основним об’єктом дослідження даної роботи є туристична галузь Іспанії. Предметом - туристична політика в Іспанії.
Основною метою роботи є ознайомлення з туристичною політикою в Іспанії, виявлення основних тенденцій розвитку туристичного ринку Іспанії.
Основними завданнями роботи є:
визначення теоретичних понять туристичної політики;
окреслення туристичної політики Іспанії.
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТУРИСТИЧНА ПОЛІТИКА – ЯК МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ СФЕРИ ТУРИЗМУ 5
1.1. Теоретичні аспекти туристичної політики 5
1.2. Основні моделі туристичної політики 10
РОЗДІЛ 2. ТУРИСТИЧНА ПОЛІТИКА ІСПАНІЇ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ 22
2.1. Державне регулювання та фінансування галузі туризму в Іспанії 22
2.2. Можливості і реальність національних програм розвитку туризму в Іспанії 27
ВИСНОВКИ 35
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 37
недостатність державної підтримки та комплексного підходу до рекламування туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринку туристичних послуг;
відсутність належної цільової та діючої туристичної інфраструктури;
невідповідність рівня сервісу європейським стандартам обслуговування клієнтів;
негнучкість системи оподаткування. [7, с.94]
У країнах світу існують різноманітні підходи до створення та функціонування органів регулювання розвитку індустрії туризму. Це пояснюється специфікою соціально-економічних і політичних умов розвитку окремих держав, рівнем значущості та масштабами туризму в національній економіці, рівнем розвинутості ринкових відносин та ін. Аналізуючи роль держави в розвитку туристичної галузі, можна виділити чотири моделі розвитку індустрії туризму (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
Моделі розвитку туристичної галузі [7, с.94]
Моделі розвитку індустрії туризму | ||
Перша модель – “Ринкова, американська” |
Друга модель - “Туризм - основне джерело надходжень до бюджету” |
Третя модель -“Європейська” |
Оперативне регулювання, мезоеконо-мічний + мікроекономічний рівень |
Державне регулювання, макроекономічний + мезоекономічний + мікроеконо-мічний рівень | |
Країни з розвинутою ринковою еконо-мікою |
Країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни з уже розвинутою індустрією туризму |
Розвинуті європейські держави |
Відсутність державної адміністрації, що займається питаннями розвитку туристичної галузі. Вирішення питань розвитку туризму на місцях. Принципи ринкової економіки |
Спеціальні органи державної влади. Центральний орган – міністерство |
Спеціалізований галузевий підрозділ (централізована структура, державний орган) багатопрофільного, багатога-лузевого органу (міністерства) або підпорядкований уряду країни |
США |
Ізраїль, Єгипет, Індія, Куба, Мальта, Марокко, Мексика, Нова Зеландія, Малайзія, Кенія, Оман, Камбоджа, ПАР, Домініканська Республіка, Хорватія |
Швейцарія, Німеччина, Франція, Австрія, Великобританія, Італія, Іспанія, Швеція, Сінгапур, Чехія, Угорщина, Грузія, Китай |
Четверта модель «'Комбінована» | ||
| Державне регулювання, макроекономічний + мезоекономічний + мікроеконо-мічний рівень | |
| Країни з рецептивними (такими, що приймають) туристичними ринками | |
| Комбіноване міністерство (туризм + суміжні з ним або взаємодоповнюючі напрями соціально-економічної політики), Туризм – пріоритетний напрям розвитку економіки. Чіткий розподіл повноважень між центральною та регіональними туристичними адміністраціями | |
| Туреччина, Греція, Польща, Туніс, Індонезія, Болгарія, Йорданія, Російська Федерація |
Перша (ринкова) модель передбачає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, органу державного управління на рівні центральної влади. Всі питання, пов’язані з розвитком туризму, вирішуються на рівні регіонів або самостійно суб’єктами господарювання на основі оперативного регулювання та принципів ринкової економіки. Основна умова для можливості використання цієї моделі полягає в тому, що країна має бути привабливою для іноземних туристів з усіх поглядів і не мати потребу в особливій рекламі національного туристичного продукту на світовому ринку.
Друга модель розвитку туризму передбачає наявність спеціального, потужного, авторитетного та самостійного державного центрального органу (міністерства, управління та ін.), що займається розвитком та контролює діяльність усієї туристичної галузі. Міністерство має значні повноваження у сфері інвестицій, маркетингових досліджень, підготовки кадрів, реклами тощо. Така модель управління туристичною індустрією властива багатьом країнам, що розвиваються, країнам з перехідною економікою, для яких туризм є одним з основних джерел валютних надходжень у бюджет, а також деяким високорозвинутим з туристичного погляду державам з багатою туристичною історією, які мають намір постійно підтримувати на належному рівні туристичний імідж. У цих країнах туризму надається важливого значення в державній туристичній політиці. Для реалізації цієї моделі потрібні: значні фінансові інвестиції в розвиток індустрії туризму для створення й підтримки на високому рівні національного туристичного продукту та туристичної інфраструктури, забезпечення державної підтримки малого і середнього бізнесу, створення системи безпеки туристів тощо.
Третя (європейська) модель участі держави в розвитку індустрії туризму переважає в розвинутих європейських державах. Вона передбачає, що питання розвитку туристичної діяльності вирішуються на рівні спеціалізованого галузевого підрозділу (централізована структура, державний орган), який функціонує в рамках багатогалузевих, багатофункціональних міністерств (найчастіше економічної спрямованості) або напряму підпорядковується урядові країни, однак має статус відносно самостійного адміністративного органу (табл. 1.2). [8]
Таблиця 1.2
Органи управління туристичною галуззю (за третьою моделлю)
Макроекономічний (державний) рівень |
||||
Країна |
Спеціалізований підрозділ у міністерстві А – Адміністративна діяльність М – Маркетингова політика (кількість представництв за кордоном) |
Назва відомства |
Мезоекономічний (регіональний) рівень | |
Швейцарія |
А – Державний секретаріат з економічних питань М – Швейцарська національна туристична корпорація Switzerland Tourism |
Федеральний департамент економіки |
Регіональні і локальні Союзи з туризму | |
Німеччина |
А – Федеральний туристичний союз М – Національний туристичний комітет (27) |
| Міністерство економіки, парламент |
– |
Франція |
А – Державний секретаріат з питань туризму та Управління з туризму М – “Maison de la France” (33) |
| Міністерство економіки, фінансів та промисловості |
Регіональні туристичні представництва, підпорядковуються префектам |
Італія |
А – Департамент з туризму М – Національне управління з туризму (ENIT) (20) |
| Міністерство економічного розвитку |
Місцеві органи влади |
Великобританія |
А – комітет з питань спорту й туризму М – “VisitBritain” (26) |
| Міністерство культури, засобів масової інформації та спорту |
Tourist Boards в Англії, Шотландії та Уельсі |
Іспанія |
А – Державний секретаріат з торгівлі, туризму та малого бізнесу Центральна дирекція з туризму готельна мережа “Paradores” два виставково-конгресних центри М – Іспанський інститут туризму “Turespana” (29) |
| Міністерство економіки та фінансів |
Органи місцевої влади |
Австрія |
А+М – Австрійський національний туристичний офіс (26) |
| Міністерство економіки та праці |
– |
Швеція |
А+М – Туристичне управління |
| Міністерство економіки |
– |
Сінгапур |
А+М – Рада з туризму |
| Міністерство торгівлі та промисловості |
– |
Чехія |
А – Департамент туризму (Державний секретаріат) М – Національне туристичне управління CzechTourism (27) |
| Міністерство регіонального розвитку |
Департаменти туризму в регіонах |
Угорщина |
А – Департамент туризму М – Угорський національний туристичний офіс (22) |
| Міністерство національної економіки |
Регіональні комітети з туризму (туристичні ради), інші місцеві організації |
Грузія |
А+М – Національне туристичне агентство |
| Міністерство економіки та стійкого розвитку |
– |
Китай |
А+М – Управління зі справ туризму (12) |
| Держрада (уряд) |
– |
У різних країнах світу спеціалізовані галузеві підрозділи (урядові або напівурядові) називаються по-різному, але за суттю всі вони є Національними туристичними адміністраціями (далі – НТА), до компетенції яких належить формування державної туристичної політики.
Доцільно розглянути європейську модель розвитку детальніше, тому що вона видається найбільш прийнятною і для України. Характерними рисами цього типу розвитку туризму є: погодження інтересів держави, місцевої влади та приватного бізнесу; взаємовигідні форми співробітництва між органами управління макроекономічного та мезоекономічного рівнів; у країнах діють багато інших організацій, що займаються питаннями розвитку туризму (перебувають в адміністративному підпорядкуванні у вищезгаданих структур або функціонують автономно). Така схема роботи виявилася досить продуктивною для залучення фінансових засобів приватного сектора до вирішення актуальних завдань розвитку національної економіки.
Четверта (комбінована) модель розвитку туристичної галузі передбачає створення комбінованого міністерства, яке, крім туризму, охоплює інші, суміжні з ним або взаємодоповнюючі напрями соціально-економічної політики. [8]
За даними Всесвітньої туристичної організації (UNWTO), у понад 80 країн світу туризм віднесено переважно до компетенції міністерств і відомств економічного блоку (міністерства економіки, торгівлі, транспорту, промисловості, фінансів), решта – до міністерств і відомств соціального блоку (міністерства культури, екології, освіти, інформації, археології) [4, с. 20].
Для країн, які дотримуються цього типу державного регулювання, характерне визначення туризму як пріоритетного напряму розвитку економіки, що досягається за допомогою чіткого розподілу повноважень між центральною та регіональними туристичними адміністраціями. Основними цілями державної туристичної політики подібних спільних міністерств є забезпечення збалансованості в розвитку туризму та інших галузей економіки, а також просування національного туристичного продукту за кордоном. На наш погляд, ця модель поєднує риси другої та третьої моделей розвитку туристичної галузі. Вона знайшла широке застосування в тих країнах, які мають намір позиціонувати себе як рецептивні туристичні ринки (табл. 1.3).
Таблиця 1.3
Органи управління туристичною галуззю (за четвертою моделлю) | ||
Країна |
Спеціалізований підрозділ А – Адміністративна діяльність М – Маркетингова політика |
Назва відомства |
Туреччина |
А + М – Генеральна дирекція популяризації Генеральне управління з інвестицій |
Міністерство культури та туризму |
Греція |
Міністерство культури та туризму | |
Польща |
А – Департамент туризму М – Польська туристична організація |
Міністерство спорту і туризму |
|
Органи місцевого |
|
Туніс |
А + М – Національне управління з туризму |
Міністерство торгівлі та туризму |
Індонезія |
А + М – Управління з туризму Індонезії VITO (Visit Indonesia Tourism Promotion Officer) |
Міністерство туризму, культури та мистецтва |
Болгарія |
– |
Міністерство економіки, енергетики та туризму |
Йорданія |
А + М – Рада з туризму Jordan Tourism Board |
Міністерство туризму |
|
регіональні ради з туризму |
|
Російська Федерація |
А + М – Федеральне агентство з туризму (Ростуризм) |
Міністерство спорту, туризму та молодіжної політики |
|
Департаменти, комітети, управління з туризму на регіональному рівні в областях |
|
Незважаючи на те, що у світі сформувалися різні моделі розвитку туризму, кожна країна має свої специфічні особливості та власні варіанти реалізації цих моделей, але водночас можна виділити спільні для країн загальні риси. Результати досліджень свідчать, що в більшості країн світу створено Національні туристичні адміністрації – НТА (Ради, організації, управління тощо) – спеціалізовані органи управління (самостійні або у складі міністерств, урядові або квазіурядові), які займаються формуванням та реалізацією стратегії розвитку туризму й державної політики у сфері туризму. [8]
Ці органи відповідають за управління галуззю, її регулювання, інвестування й міжнародні відносини у сфері туризму, виконують контрольну та координаційну функції. Найважливішими завданням НТА є: загальне управління розвитком туризму; залучення інвестицій до туристичної галузі; розвиток інфраструктури; просування національного туристичного продукту на світові ринки та розвиток нових видів туризму всередині країни.
Основні особливості діяльності НТА: займаються розробкою національних програм розвитку туризму; НТА в більшості країн світу фінансуються за рахунок державних (урядових) джерел (VisitBritain фінансується з держбюджету на 68%, ENIT та Turespana повністю фінансуються з держбюджету); крім фінансових дотацій від держави НТА з метою розвитку туризму залучають кошти шляхом рекламно-пропагандистської діяльності, співробітництва з регіональними представниками туристичного бізнесу; основна частина витрат НТА скеровується на сприяння просуванню національного туристичного продукту на внутрішній і зовнішній ринок (за рахунок організації туристських виставок, конференцій, рекламних акцій тощо). У середньому частка таких витрат становить 50– 70% бюджетів НТА; вони мають розгалужену мережу представництв за кордоном.
Світовий досвід свідчить про доцільність і необхідність чіткого розподілу діяльності підрозділу, відповідального за розвиток туризму в країні, на два напрями: адміністративний та маркетинговий (рис.1.1).
Рис.1.1. Напрями діяльності національних туристичних адміністрацій
Перший напрям діяльності НТА (адміністративний) представляє Департамент (комітет, дирекція, секретаріат тощо) туризму – головний орган державного управління з питань туризму, який займається формуванням загальної стратегії в галузі туризму, здійсненням державної туристичної політики, підтримкою стабільного розвитку та регулюванням туристичної індустрії. [8]
Функції Департаменту туризму полягають у розробці нормативно-правової бази загальнонаціонального характеру, зборі та обробці статистичної інформації, координації діяльності регіональної представницької і виконавчої влади, міжнародному співробітництві (міжурядові угоди, відносини з міжнародними організаціями, ЄС) тощо. До складу цього департаменту зазвичай входять представники регіональних департаментів туризму та головних професійних організацій у галузі туризму.
Усвідомлення важливості ефективної некомерційної рекламної діяльності з популяризації туристичного потенціалу відчувається в діяльності з розвитку туризму в багатьох країнах. Тому другий напрям діяльності НТА представлений національними туристичними офісами – організаціями, які займаються маркетинговою діяльністю (наприклад, інститут туризму Turespana в Іспанії, ENIT в Італії, Maison de la France у Франції, VisitBritain у Великобританії, Польська туристична організація, Мальтійське управління туризму тощо). Саме це відомство одержує основну частку державного фінансування; у його структурі працюють набагато більше фахівців, ніж в “адміністративному” напрямі діяльності НТУ [4, с. 20].
До компетенції офісів належить розробка “національної програми маркетингу”, створення привабливого туристичного іміджу країни, просування національного туристичного продукту та туристичних можливостей у державі й за кордоном через мережу регіональних, локальних та іноземних осередків, рівномірний розподіл туристичних потоків за регіонами, рекламну діяльність, маркетингові дослідження, управління закордонними туристичними представництвами та координацію маркетингової діяльності регіональних органів, розвиток інформаційної мережі тощо.
Основними заходами, які проводяться маркетинговими гілками НТУ з метою роз-витку туризму, є такі: проведення конференцій, презентацій, участь у міжнародних виставках і ярмарках, видавництво та поширення туристичних рекламно-інформацій-них матеріалів, організація прес-турів та консалтингове обслуговування, електронний маркетинг через мережу Інтернет (наприклад, створення інформаційної туристичної системи CZECHTOURSERVICE в Чехії та IT у Польщі) тощо. Особливістю розвитку туризму на Мальті є діяльність Мальтійського управління з туризму (МТА) з організації Мальтійських клубів за кордоном, які поєднують компанії, що обрали Мальту своїм пріоритетним напрямом.
Національні туристичні офіси співпрацюють з органами самоврядування, науковими та навчальними закладами, представниками туристичної індустрії, а також регіональними та локальними туристичними офісами.
Становить інтерес зарубіжний досвід регулювання регіонального розвитку туризму, тому що саме на місцях та в регіонах розміщені туристичні та рекреаційні ресурси, виробляється і споживається туристичний продукт, створюється певний імідж не тільки окремої місцевості, а й країни взагалі. На регіональному (мезоекономічному) рівні розвитку туризму в багатьох країнах діють відповідні органи центральної виконавчої влади, що вирішують питання ліцензування, сертифікації послуг, координують місцеві та національні ініціативи, створюють привабливий туристичний імідж регіону (наприклад, Ради з туризму в регіонах Італії та Австрії, регіональні управління з туризму Великобританії, регіональні туристичні асоціації в Німеччині тощо).