Туристические ресурсы Украины

    Особлива увага в Україні надається рідкісним та зникаючим видам рослин і тварин. Вони занесені до Червоної книги України. Перша така книга видана в 1980, друга – 1995 р. Кожна цивілізована країна має перелік рослин і тварин, що стали рідкісними або такими, яким загрожує зникнення під впливом природних чи господарських чинників. До другого видання Червоної книги України занесено більш як 530 видів рослин і грибів, а також понад 380 видів тварин.    

Рельєф як туристичний  ресурс

    Серед туристичних ресурсів вагому роль відіграє рельєф. По-перше, він суттєво впливає на просторову диференціацію кліматичних, біотичних та інших ресурсів. По-друге, рельєф відіграє важливу роль у задоволенні людської потреби в красі, створюючи сприятливий психологічний клімат для успішного лікування, відпочинку та оздоровлення. Українські Карпати та Кримські гори займають сукупно 6,8 % території України.(Див.карта 2).

Абсолютні висоти гірської системи становлять від 120 до 2061 м (найвища  українська вершина - г. Говерла).

    Скибові (зовнішні) Карпати представленні середньовисокими куполоподібними згладженими вершинами Бескидів та Покутсько-Буковин-ського хребтів з найвідомішими гірськолижними курортами України (Славське, Яремча, Ворохта, Косів).

 Привабливість Карпат значно посилюється особливостями культури і побуту місцевого населення, багатством інших туристичних ресурсів та можливістю задоволення широкого спектру туристичних потреб.

    Кримські гори з найвищою точкою Роман-Кош (висота 1545 м) простягаються неширокою (до 60 км) смугою від околиць Феодосії до Балаклави. У рельєфі гір чітко виділяються майже паралельні Головне (найвище, 1200-1500 м), Внутрішнє (близько 500 м) та Зовнішнє (250-320 м) пасма з крутими південними та пологими північними схилами. Вершини Кримських гір - яйли (від тюрк, джайляу - пасовище) - плоскі і майже безлісі. Гірський Крим поділяється на 10 яйл, особлива мальовничість властива Демерджі-Яйлі, Ай-Петрінській, Байдарській, Бабуган-Яйлі, Чатирдагській. В горах поширені куестові гряди, карстові форми рельєфу, в тому числі печери. Давньовулканічний гірсько-лісовий ландшафт Карадазького заповідника є своєрідним мінералогічним природним музеєм. Найвідоміші туристичні стежки Криму - Голіцинська (Новий Світ), Боткінська, Тарахташська, Штангеєвська (Ялта), Карадазька (Щсбетівка). 
    Приблизно четверту частину території України займають височини.серед них відзначається Подільська височина. Для всього Поділля характерні яружно-балкові та карстові форми рельєфу, зокрема, наявність найдовших печер України. Хотинська височина з горою Берда (515 м) є найвищим елементом Східноєвропейської рівнини від Уралу до Карпат. 
       На лівобережжі України в рельєфі виділяються Приазовська і Середньоросійська височини та Донецький кряж. Серед особливостей Приазовської височини варто зазначити обривисті схили та виходи на поверхню кристалічних порід; Середньоросійської - розгалужену яружно-балкову мережу; Донецького кряжу - найвищої частини лівобережжя (г. Могила Мечетна, 367 м) - куести, карст, антропогенні форми рельєфу. Північно-східна частина Донецького кряжу - район Слов'янська та Святогірська - отримала назву Української Швейцарії. 
В рельєфі рівнинного Криму виділяються Тарханкутська (179 м) та Керченська (189 м) височини. Найцікавіші елемент останньої - єдині в Україні діючі грязьові вулкани та г. Опук.

    У зв'язку з невиразністю та одноманітністю рельєфу низовини - Поліська, Придніпровська, Причорноморська та Закарпатська - мають загалом невисоку атрактивну туристичну оцінку. На окрему увагу заслуговує цікавий і загадковий (завдяки певній спорідненості рослинного світу з Кавказом) Словечансько-Овруцький кряж (відносні висоти - 50-60 м, абсолютна - 316 м) на території Житомирщини.   В цілому ж в Україні виділяють 14 карстових областей загальною площею близбко 206,5 км2. [15, с. 317]

   Деякі з карстових порожнин (особливо соляний карст Донецької та Закарпатської областей) використовуються з лікувальною метою (спеле-отерапія). Зокрема соляні печери та шахти Артемівська, Соледара, Солот-вино широко застосовуються для лікування бронхіальної астми та поряд з гіпсовими печерами Тернопілля і Буковини мають чудові перспективи стати базою у лікуванні психофізіологічних порушень.

    Уся сукупність туристичних ресурсів, у т.ч. рельєф, є елементами ландшафту. Ландшафт об'єднує природні комплекси з однаковими загальними морфоструктурними ознаками, якими визначається характер взаємодії основних ландшафтоутворюючих факторів. В залежності від підходу ландшафти поділяються на природні та антропогенні, рівнинні та гір ські тощо. Як підтип антропогенного О.О. Бейдик виділяє рекреаційний ландшафт - це геотериторіальна система, в якій тісно взаємопов'язані природні і антропогенно-технічні елементи. Даний ландшафт формуєтья з метою організації рекреаційної діяльності і під її впливом. Серед методів санаторно-курортного лікування, які безпосередньо пов'язані з використанням ландшафтів популярними є теренкур (дозовані прогулянки по розмічених маршрутах) та ландшафтотерапія (використання сприятливого впливу на організм туриста місцевостей з мальовничими краєвидами, часто у поєднанні з аеро-, таласо- або геліотерапією).

    Площа ландшафтів, які використовуються або зарезервовані для рекреації в Україні, наведена вище, зокрема в Українських Карпатах вона становить приблизно 40 % території. Також з метою розвитку туризму у структурі природно-заповідного фонду України з середини 90-х років почали виділяти регіональні ландшафтні парки, як природоохоронно-туристичні установи місцевого або регіонального значення.

    На 2007 рік було створено 44 регіональних ландшафтних парки. Крім того в Україні на початок 2003 року існувало 423 ландшафтних заказники. Найбільша їх кількість - у Запорізькій (55), Полтавській (51) та Чернігівській (34) областях. Унікальні об'єкти та ландшафти охороняються в геологічних (14) та загальногеологічному (Дюна, Старовижівський р-н, Волинської обл.) заказниках. Цікавими туристичними об'єктами, як зазначалося вище, можуть бути і пам'ятки природи. Серед них в Україні існувало 149 комплексних та 364 геологічних пам'яток природи. Переважна більшість з них - це мальовничі долини річок, унікальні виходи та відслонення порід, загадкові печери та гроти, неповторні форми рельєфу.

  2.2. Культурно-історичні  ресурси.

       До історико-культурних  рекреаційних ресурсів належать  історичні, історико-архітектурні  пам'ятки, пам'ятки сучасної архітектури,  унікальні споруди тощо. Історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні цінності народу дуже важливі для формування світогляду задоволення матеріальних, а серед них і туристичних потреб. У розвинутих країнах світу це значний туристичний ресурс, який активно використовують для отримання прибутку. Деякі країни, наприклад Італія, Франція, інші більшу частину доходів, яку дає рекреаційне господарство, отримують завдяки вмілій експлуатації історико-культурного потенціалу. Цьому сприяє належна організація туристичних послуг. Загальновідомі пам'ятки історії та культури Риму, Венеції, Флоренції, Парижа приваблюють щороку сотні тисяч туристів.

        В Україні під охороною держави перебуває понад 70 тис. пам'яток історії та культури, серед них понад 12 тис. особливо цінних у туристичному плані, які є зразками монументальних витворів мистецтва.

Пам'ятки архітектури в  Україні розміщені нерівномірно. Основна їх частина знаходиться  в західних областях України, а також  у Київській, Хмельницькій, Вінницькій, Чернігівській, Сумській областях та Республіці Крим. Східні і південні області  не такі багаті на історичні пам'ятки, - найстаріші з них належать до XVII ст., що пов'язано з освоєнням території.

Найбільша кількість пам'яток архітектури припадає на місто Львів (2500) та Львівську область. Це пояснюється  давнім освоєнням цієї території, віддаленістю від театрів воєнних дій минулого, порівняно високим економічним  розвитком та цільністю населення. Львів розташований на перехресті важливих торговельних шляхів з півночі на південь і з заходу на схід. У  Львові збереглися визначні пам'ятки, XII та наступних століть. Особливо цінними  є архітектурні ансамблі площі Ринок (XV-XIX ст.), Вірменської (XIV-XIX ст.) та Руської  вулиць, які занесені до списку світової архітектурної спадщини ЮНЕСКО. Мистецьку  цінність європейського масштабу мають  ансамблі Успенської церкви (XVI- XVII ст.), Святоюрського (XVII ст.) та Вірменського (XIV- XVIII ст.) соборів; Домініканського  костелу (XVIII ст.). Другим щодо кількості  пам'яток архітектури є місто  Київ (понад 1500). Передусім це споруди  епохи Київської Русі - Золоті ворота (1037 p.), Софіївський собор (1037 p.), Видуби-цький  монастир (XI ст.), ансамбль Києво-Печерської Лаври (XI ст.). Зважаючи на виняткову  художню цінність ансамбль споруд Софіївського собору та Києво-Печерської Лаври, за рішенням ЮНЕСКО, внесено до списку світової культурної спадщини.

Кам'янець-Подільський - місто-заповідник, який за кількістю пам'яток архітектури (понад 150) посідає третє місце  в Україні. Особлива цінними є  Стара фортеця (XI-XVIII ст.), церкви, костели, житлові споруди.[16, с. 30 ]

В Україні збереглися пам'ятки, пов'язані з колонізацією Причорномор'я  стародавніми греками. Це руїни Херсонесу і Пантікапея в Криму, Ольвії - в Миколаївській області. (Див. Додаток С ).

Через часті напади на землі  України іноземних загарбників  на території України споруджено чимало замків і фортець, які мають  європейське значення. До найцінніших  слід віднести замки в Ужгороді (XI-XVI ст.), Кремінці, Луцьку, Острозі (XIII- XIV ст.) та інші, а також на Волині та Поділлі.

Характерним елементом пізнавальних ресурсів є соціальні та природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане з територією України і тієї зарубіжної країни, в межах якої вони первісно виникли. Це місця, пов'язані з життям, діяльністю або перебуванням в Україні відомих  письменників, художників, політичних діячів, наприклад, Оноре де Бальзака, Міцкевича, Костюшка, Растреллі, декабристів  тощо. Деякі з них мають світове  та європейське значення.[17, с. 238]

РОЗДІЛ  3.   ІНФРАКСТРУКТУРНІ УМОВИ ВИКОРИСТАННЯ ТУРИСТИЧНИХ РЕСУРСІВ

3.1. Розвиток сфери  гостинності

    Перші заклади гостинності на території України виникли в XII-XIII ст., у період економічного та політичного розвитку Київської Русі. Вигідне географічне положення на перехресті торгових шляхів, культурні та релігійні зв'язки з країнами Середземномор'я, Балтики, Західної Європи сприяли розбудові міст та появі спеціалізованих закладів розміщення.

Суттєвим чинником формування інфраструктури гостинності на Русі були риси слов'янського темпераменту, особлива увага до гостей, створення  для них комфортних умов під час  розміщення, забезпечення їх їжею. Іноземних  гостей київські князі найчастіше приймали в літніх резиденціях, серед яких найвідомішими були Красний двір Володимира Великого на Печерську та Вишгород біля Києва.

   З розвитком поштового сполучення у XV ст. такі двори створювали біля поштових станцій, підпорядкованих Ямському наказу. У великих містах почали виникати гостинні двори. Гостинні двори були небагаточисельними, але вирізнялись значними розмірами, ізольованістю та самобутністю.

    Суспільні процеси Середньовіччя, характерні для Європи, не могли не позначитись на території України, яка характеризувалась подібними релігійними тенденціями. Паломництво до відомих релігійних центрів Близького Сходу, а також сформовані у Середні віки центри паломництва в Україні, насамперед Києво-Печерська та Почаївська лаври, вплинули на розвиток сфери гостинності. Паломникам в Україні приділялась особлива увага: вони користувались пошаною, було за честь прийняти прочан на ночівлю та нагодувати, а біля великих центрів паломництва — монастирів і храмів — вони завжди знаходили притулок у звичайному або спеціалізованому житловому приміщенні — церковному гостинному дворі.

    В Україні готельна сфера помітно розвивається лише в другій половині XIX ст., і це пов'язано насамперед із Києвом та іншими великими містами.

   До 1880 р. у Києві було 15 готелів. Заклади розміщення, крім харчування, надавали здебільшого послуги з доставки пасажирів та багажу кінними екіпажами і готельними омнібусами. Впродовж подальших 20 років у центральній частині міста, головно в районі Хрещатика та прилеглих вулиць, побудували 64 нових готелі — найбільше за всю історію міста.[18, с. 295]

   Наприкінці XIX ст. у Києві функціонували чотири готелі біля вокзалу, орієнтовані на обслуговування клієнтів, котрі прибували залізничним транспортом. До найпоширеніших типів невеликих засобів розміщення належали мебльовані кімнати у будинках житлового типу, що за помірну ціну надавали послуги. Ці заклади розташовувались у всіх районах міст, найчастіше — у людних. Окрім Києва, активно розвивалась інфраструктура гостинності в Одесі, Харкові, Ялті. До Першої світової війни в Одессі діяло 34 готелі. Відомими були готелі "Лондонський", збудований 1899 р., "Брістоль" (1899), "Пасаж" (1898).

У 60-х роках XIX ст. у Ялті побудовано перший готель "Ялта" (1906 р. перейменований на "Бристоль"). У1915 р. Ялта мала 14 готелів на 800 місць, 3 приватних санаторії, 5 пансіонатів.

У Криму перед Першою світовою війною функціонувало 43 готелі, 18 санаторіїв та 16 пансіонатів.

    У другій половині XIX — початку XX ст. у Східній Галичині, що входила до складу Австро-Угорщини, сфера гостинності характеризувалась високим розвитком. Майже у кожному містечку діяли невеликі готелі, ресторани, кав'ярні. Загалом у Галичині (Східна і Західна) 1902 р. налічувалось 935 готелів, середня зайнятість в яких становила три особи на готель. Готелі, де працювало понад 20 осіб.

    У Східній Галичині на загальному фоні щодо кількості готелів, утому числі фешенебельних, вирізнявся Львів. На початку XXст. місто мало 48 готелів. Для порівняння: Варшава — 32, Краків — лише 18. Найвідомішими готелями Львова були "Жорж", заснований 1796 р. і названий "De la Rus".     Відомим був також у Львові "Англійський готель" (1840), що містив 100 номерів. У 1888 р. будівлю готелю розібрано і заклад переміщено на вул. Карла Людвіка, 21 (сьогодні — проспект Свободи).

Готель "Гранд"— один з найрозкішніших у місті —  відкрито 1893 р. Він мав 48 номерів, ресторан, оригінальну архітектуру, інтер'єр виконано в необароковому стилі.

    Отже, мережа готельних закладів в Україні інтенсивно розширилась лише наприкінці XIX ст. Цьому сприяло економічне зростання, розвиток транспортної інфраструктури, піднесення просвітництва, широкі зв'язки з європейськими державами. Вагома риса в організації сфери гостинності пов'язувалась із високою якістю обслуговування, що відповідала світовим стандартам, хоча висока ціна послуг була доступною насамперед для осіб високого матеріального статку.