Туристические ресурсы Украины

   Після Другої світової війни, зокрема в період "хрущовської відлиги", в СРСР спостерігалось пожвавлення туризму, міжнародних зв'язків. Зростаючі обсяги туризму сприяли розширенню туристичної інфраструктури — будівництву нових готелів, мотелів, кемпінгів. Стрімкий розвиток міжнародного туризму в 70-х роках XX ст. дає змогу розширити його матеріально-технічну базу. Збудовано нові готелі мережі підприємств міжнародного туризму "Інтурист": у Києві — "Либідь" і "Братислава", Харкові — "Інтурист", "Мир", мотель "Дружба", Львові — "Дністер", Ужгороді — "Закарпаття", Одесі — "Чорне море", Запоріжжі — "Запоріжжя", Полтаві — мотель "Інтурист" та ін. Загальний готельний фонд "Інтуриста" в Україні на початку 80-х років становив 10 096 місць.[19, с.208]

3.2. Санаторно-курортне  господарство.

    Фізико-географічні умови курортних зон України придатні для лікування та профілактики і багатьох інших захворювань. В цілому ж структура санаторно-курортних закладів держави відповідає структурі захворюваності українців (органи кровообігу, нервова система, органи травлення, органи дихання).

   Україна має найбільші й найрізноманітніші в Центральній Європі запаси ресурсів для розвитку санаторно-курортного лікування, хоча їх використання не можна назвати ефективним. Недоліки санаторно-курортної справи, які заважають у просуванні на ринок національної санаторно-курортної пропозиції, полягають перш за все у застарілій матеріально-технічній базі, яка не відповідає вимогам часу, недостатності фінансування державних закладів та низькій конкурентоспроможності госпрозрахункових підприємств. Наслідком такої ситуації є збитковість більш ніж половини санаторно-курортних закладів. Вади перебудовчого процесу, скорочення кількості підприємств та персоналу, все зростаюча вартість послуг при низькій якості обслуговування обумовили скорочення попиту та зменшення завантаженості підприємств. Завантаженість санаторно-курортних закладів становить близько 40% (2003р.).Мережа оздоровчих закладів країни налічує 2,6 тис. підприємств. До мережі входять санаторії (14,9%), санаторії-профілакторії (11,7%), пансіонати з лікуванням (2,1%), бальнеологічні та грязьові лікарні (0,2%), курортні поліклініки (0,1%), будинки, пансіонати та бази відпочинку (70,5%), дитячі санаторні та оздоровчі заклади (2,2% від загальної кількості санаторно-курортних установ) (Див. Додаток D).

    Більшість оздоровчих закладів становлять різноманітні заклади відпочинку переважно сезонної дії, розраховані на тривалий відпочинок протягом відпустки, але за кількістю оздоровлених (34 %) вони поступаються санаторіям (39%), які працюють цілорічно. Найбільша кількість рекреантів оздоровлюється на базах відпочинку в Криму, Донецькій, Миколаївській, Запорізькій, Київській, Одеській та Херсонській областях.

Санаторна база значно рівномірніше розподілена по території країни. Найбільше закладів санаторного  типу сконцентровано у Криму (16,1%), Донецькій (16,1%), Одеській (10,5%) та Дніпропетровській (6,2%), а найменше у Чернівецькій (0,5%) та Тернопільській (0,6%) областях. Найбільшою популярністю користуються санаторні заклади Криму та Львівщини.

Зростання вартості санаторно-курортного лікування негативно позначається на завантаженості санаторіїв: чисельність  оздоровлених зменшується і, відповідно, зменшуються прибутки, хоча це зменшення  й повільне (в середньому 18–20% на рік).

У 2002 р. послугами санаторіїв країни скористалися 3,1 млн. осіб, з  яких біля 11% — іноземні громадяни, більшість яких прибули з сусідніх країн: росіяни (70,2%), білоруси (15,8%), молдовани (9,8%), поляки (0,8%), литовці (0,7%) та інші. Найбільшою популярністю серед іноземців користуються санаторно-курортні заклади Криму (71,1%), Одеської (12,0%) та Львівської областей (7,8% від загальної кількості іноземних  відвідувачів).

Спеціалізована мережа дитячих  санаторних закладів (місткістю 26,1 тис. ліжок з можливістю розгортання  в місяць максимального завантаження до 35 тис. ліжок) становить 38,5% від загальної  чисельності санаторіїв і розрахована  переважно на тривале лікування  та оздоровлення дітей різного віку. Щорічно в санаторіях оздоровлюються понад 220 тис. дітей і більшість  з них в санаторіях Криму, Одеської, Київської та Житомирської областей. Ще понад 55 тис. дітей щорічно проходять  профілактично-санаторне лікування  у позаміських санаторно-оздоровчих закладах, яких найбільше у Криму, Київській, Одеській, Донецькій та Рівненській  областях.

    Розвиток санаторно-курортної справи в Україні потребує підтримки, узгодженого розвитку в межах всієї індустрії туризму країни. Курортно-лікувальний туризм є одним з пріоритетних напрямків розвитку внутрішнього та іноземного туризму в країні, одним з найбільш сталих видових туристичних ринків. Наявні та потенційні запаси лікувальних ресурсів, з огляду на їх якісні та кількісні характеристики, можуть бути основою створення інноваційного туристського продукту. Але існуюча матеріально-технічна база потребує значних капіталовкладень у розвиток та реконструкцію діючих курортів, у розвідку та облаштування нових курортів, чому повинні сприяти інвестиційні проекти, розраховані не тільки на зарубіжного, а й на вітчизняного інвестора. Потребують пильної уваги питання забудови курортів, розробка генеральних планів їх розвитку, економічне та фінансове забезпечення функціонування, процеси приватизації.

3.3.Транспорт і транспортна  інфраструктура.

      Транспорт поділяється на вантажний і пасажирський, залежно від того, які об'єкти ним перевозяться. Вантажний транспорт забезпечує виробничі зв'язки між підприємствами і доставку населенню продуктів споживання;   Пасажирський транспорт забезпечує перевезення населення.   Виділяють такі види транспорту: залізничний, автомобільний, трубопровідний, морський, річковий, авіаційний. Залежно від середовища переміщення їх групують у наземний, водний і повітряний транспорт. 
   Кожен з них має свою специфіку. Для забезпечення роботи господарства країни всі види транспорту повинні бути взаємопов'язані, працювати злагоджено.

      Перше місце за вантажообігом і пасажирообігом серед усіх видів транспорту в Україні займає залізничний. Він виконує важливу роль як у внутрідержавному, так і міждержавному сполученні на далекі відстані. Довжина залізниць в Україні становить 22,5 тис. км, майже 2/5 з них — електрифіковані.  
     Найважливіші залізничні магістралі України нині — Київ — Фастів — Козятин — Здолбунів — Львів — Чоп; Фастів — Знам'янка — Дніпропетровськ — Донбас; Київ — Полтава — Харків; Кривий Ріг — Запоріжжя — Донбас; Харків — Донбас; Харків — Запоріжжя — Севастополь, а також ті, що йдуть до морських портів та державних кордонів країни. Найбільші залізничні вузли — Київ, Львів, Харків, Дніпропетровськ, Знам'янка, Ясинувата, Запоріжжя.     

Автомобільний транспорт здійснює перевезення різноманітних вантажів і пасажирів переважно на короткі і середні відстані. За кількістю перевезених вантажів і пасажирів йому немає рівних серед усіх видів транспорту. 
   Загальна довжина автомобільних шляхів в Україні становить 169 тис. км, майже всі вони — з твердим покриттям. Переважання рівнинного 
рельєфу сприяє більш-менш рівномірному розвитку автомобільної мережі на всій території України.  

 Найважливіші автомагістралі  — Київ — Житомир— Рівне  — Львів — Ужгород; Київ  — Полтава — Харків; Київ —  Умань — Одеса; Харків — Запоріжжя — Сімферополь. Великими транспортними вузлами є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Умань, Львів. Зростає роль автомобільного транспорту у перевезеннях на далекі відстані та в міжнародному сполученні.. Основні "виходи" з України — автошляхи з Ковеля, Львова, Ужгорода, Чернівців, Одеси, Ізмаїла, Маріуполя, Харкова, Сум, Глухова, Чернігова.        

Річковий транспорт здійснює, в основному, внутрідержавні перевезення вантажів і, в незначній кількості, міждержавні. Загальна довжина річкових судноплавних шляхів країни — близько 4 тис. км. Найважливіша судноплавна артерія — Дніпро, а також його притоки Десна і Прип'ять. Міжнародні перевезення здійснюються переважно по р. Дунай, яка сполучає Україну з багатьма європейськими державами. Основними вантажами, що перевозяться річковим транспортом, є мінеральні будівельні матеріали, руда, кам'яне вугілля, зерно, метал. Найбільші річкові порти — Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон, Ізмаїл, Рені. 
   Морський транспорт розвинений на півдні країни — на узбережжі Чорного та Азовського морів. В Україні є три морські пароплавства: Чорноморське, Азовське, Українське Дунайське. Найбільші порти — Одеса, Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Євпаторія, Південний, Керч, Маріуполь, Бердянськ.  

 Морський транспорт  відіграє важливу роль в експортно-імпортних  та каботажних перевезеннях. Каботажними  називають перевезення між портами  однієї держави. Малий каботаж  — це перевезення між портами  одного моря (наприклад, залізної  руди з Керчі до Маріуполя  через Азовське море. Великий  каботаж — це перевезення в  межах однієї держави, але між  портами різних морів (Чорного  і Азовського). Основні вантажі  в морських перевезеннях —  нафта і нафтопродукти, залізна  руда, будівельні матеріали. 
   Від портів України створено три міжнародні залізничні паромні переправи: Іллічівськ— Варна (Болгарія), Іллічівськ — Поті (Грузія), Керч — Тамань (Росія). 
   За обсягами перевезень авіаційний транспорт займає останнє місце у транспортній системі України. Це — наймолодший вид транспорту, що виконує важливі функції у зв'язках нашої країни з іншими державами світу. Він здійснює, насамперед, перевезення пасажирів, а також пошти і вантажів, які швидко псуються. Найбільші аеропорти — у Києві (Бориспіль і Жуляни), Харкові, Львові, Донецьку, Сімферополі. 

 Важливе значення для  зовнішніх перевезень мають т.  зв. "транспортні коридори". Це  — політранспортні магістралі (разом  із розміщеними вздовж них  об'єктами транспортної інфраструктури), якими здійснюються перевезення  за межі країни. Україна сполучена  із країнами-сусідами кількома  транспортними коридорами. Ними  через її територію здійснюються  також транзитні перевезення.  Однак рівень розвитку й облаштування  транспортних коридорів не задовольняє  зростаючих потреб транс'європейського  сполучення. Зараз транспортна мережа  України підключена до формування  потужних міжнародних транспортних  коридорів загальноєвропейського  значення — трьох автомобільно-залізничних  (Дрезден — Краків — Львів;  Трієст — Будапешт — Чоп  — Львів — Київ; Гельсінкі  — Санкт-Петербург — Київ —  Бухарест) і дунайського водного.  Крім цього, Україна разом із  країнами Закавказзя пропонує  свою територію для формування  трансєвразійського політранспортного  коридору.[20, с. 55 ]

 3.4. Туристичні підприємства.

      Всеукраїнська громадська організація - Туристична Асоціація України - створена в квітні 1998 році на підставі законів України "Про туризм" і "Про об'єднання громадян". Засновниками цього професійного об`єднання є трудові колективи провідних підприємств туристичної галузі нашої держави.

Головна мета Асоціації - об'єднання  зусиль працівників туристичної  та суміжних галузей для спільних дій по захисту своїх законних прав, задоволенню професійних і  соціальних інтересів, сприяння розвитку туризму в Україні. 

    Асоціація відкрита для тих, хто підтримує її мету та визнає Статут. Виходячи з цього, в Асоціації передбачено колективне та індивідуальне членство. 

Асоціація діє за територіальним принципом. Основою Асоціації є регіональні осередки, що створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за наявності понад трьох колективних членів Асоціації. Індивідуальні члени входять до регіональних осередків за місцем роботи чи проживання.

     Нині ТАУ об`єднує понад 350 провідних туристичних підприємств, що репрезентують практично всі регіони України.

Серед них:

• туристичні фірми - "Арктур", "Діалог-Київ", "Інтурист-Запоріжжя", "Либідь-Київ", "Модес", “Олімп Тревел ЛТД”, “Руада”, “Світ-тур”, “Тріада Тревел Бюро”, “Україна-Русь”, “Укрзовнішінтур”, "Універсальне агентство з продажу авіаперевезень", “Червона Рута”; "Бітско", "Пласке".
• готельні комплекси – “Дністер”, “Ореанда”, “Пролісок”, “Русь”, “Черемош”;
• авіакомпанії - “Міжнародні Авіалінії України”, “Національні авіалінії України”, “Хорс”;
• навчальні заклади - Донецький інститут турбізнесу, Інститут туризму Федерації профспілок України;
• спеціалізовані засоби масової інформації – “Крила”, “Міжнародний туризм”, “Україна туристична”;
• санаторно-курортне об`єднання - “Трускавецькурорт”;
• громадські організації - Кримська асоціація туристичних агентств, Міжнародна асоціація авіаперевізників України, Харківська асоціація туристичних агентств;
• іноземні туристичні компанії - “Атлас Тревел Сервіс (Республіка Польща), Американська круїзна компанія “Imperial Travel ”New Way Group”, ТОВ “Предекс” (Росія) тощо.

Всі вони – справжні лідери туристичного бізнесу, що активно впливають  на формування та розвиток вітчизняного ринку туристичних послуг.[21, с.190]

ВИСНОВОК

В ході вивчення характеристики туристичних ресурсів України були вирішені поставлені завдання і на їх основі зроблені наступні висновки:

1)  Україна займає одне з помітних місць в світі щодо наявності унікальних туристичних та курортно-рекреаційних ресурсів. Нині туристичною діяльністю в Україні займається понад 1,5 тис. підприємств, на яких працює майже 100 тис. чол. Для обслуговування туристичних потоків задіяно більше 3 тис. лікувально-оздоровчих закладів, майже 1,5 тис. туристичних баз, готелів, мотелів і кемпінгів різних форм власності. За оцінками фахівців, Україна може приймати до 10 млн. туристів на рік.