Туристичний гід по Іспанії

Міністерство  освіти і науки України

Національний  технічний університет України

«Київський  політехнічний інститут»

Факультет соціології та права 
 

 
 

ТУРИСТИЧНИЙ ГІД

З курсу  етнології

На тему:

ІСПАНІЯ 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала :

Студентка ІV курсу 

Група СР -72

Каленська Ольга

Перевірила: 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2011

План

1. Загальні відомості про Іспанію
2. Етногенез Іспанії
3. Особливості національного характеру іспанців
4. Сімейні традиції Іспанії
5. Повсякденне життя іспанців
6. Національний одяг Іспанії
7. Національна кухня
8. Національні свята, фієсти та фестивалі іспанців
9. Архітектура
10. Легенди Іспанії

Список літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Декілька  століть тому назад можна було почути прислів’я «Європа закінчується за Піренеями». Країна за Піренеями  і по цей час відрізняється  від всього іншого континенту. Іспанія це безкінечні пляжі і довге літо, дика природа, поетичне натхнення, мусульманські традиції, творіння великих архітекторів, дивовижна кухня, особливе розуміння мужності, коні, корида і фієста.

1. Загальні відомості про Іспанію

     Офіційна назва Іспанії - Королівство Іспанія.

     Кількість населення Іспанії - проживає близько 40 млн осіб (приблизно 10 млн у містах), середня густота населення - близько 80 осіб на 1 кв. км.

     Географічне розташування Іспанії. Іспанія – південно - європейська країна. Вона займає п’ять шостих Піренейського півострова, Балеарські та Пітіузькі острови у Середземному морі та Канарські острови в Атлантичному океані.

     Піренейські гори майже «ізолюють» Іспанію від  інших європейських країн, крім Португалії, що займає західну частину півострова. Іспанію омиває Середземне море і Атлантичний океан. На суходолі Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон - 1214 км), з Францією - з’єднують гребені Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром (1,2 км), з Марокко (м. Сеута - 6,3 км, м. Ме лілья - 9,6 км). Площа території - 504 782 кв. км, (50 місце у світі).

     Столиця Іспанії - Мадрид (2,905 млн жителів). Інші великі міста: Барселона (1,497 млн жителів), Валенсія (741,9 тис.), Севілья (704,5 тис.), Сарагоса (607 тис.), Малага (539,3 тис.).

     Релігія Іспанії - римо-католицька.

     Близько 95% іспанців - католики. В середині 1990-х  років у країні було 11 архиєпископств і 52 єпископства. Є невелика кількість  протестантів, 450 тис. мусульман і  приблизно 15 тис. юдаїстів.

     Державна мова Іспанії - іспанська.

     В основі цієї романської мови лежить народна  латинь зі значною домішкою лексики, запозиченої від маврів. Іспанську  мову вивчають у школах і використовують як розмовну мешканці на всій території  країни. Однак у деяких областей поширені місцеві мови: баскська - у Країні Басків і Наваррі, галісійська - у Галісії, каталонська - у Каталонії, валенсійська - у Валенсії (останню іноді вважають діалектом кастильської мови). В цілому 35% населення країни використовує місцеві мови і діалекти, у тому числі більш як 5 млн каталонців, приблизно 3 млн галісійців, понад 2 млн басків.

     Іспанська література багата на твори написані місцевими мовами. Після встановлення тоталітарного режиму 1939 р. усі регіональні  мови були заборонені, а в 1975 р. знову легалізовані.

     Державний устрій Іспанії. Іспанія - конституційна монархія. Глава держави - король, однак реально виконавча влада належить прем’єр-міністру, який очолює уряд. Законодавчу владу здійснюють Генеральні кортеси - парламент, який складається із Сенату і Конгресу депутатів.

     Іспанія - парламентська монархія. Головний закон країни - Іспанська Конституція, яка схвалена національним референдумом 6 грудня 1978 р. 
і набрала чинності 29 грудня 1978 р., зі змінами, внесеними у 1992 р. 
З 19З9 р. у країні існувала диктатура фашистського типу - довічним главою держави був Франсіско Франко Баамонде. У 1969 р. за пропозицією Франко його наступником на посту глави держави і майбутнім королем Іспанії був затверджений принц Хуан Карлос Бурбон, який вступив на королівський престол 22 листопада 1975 р., після смерті Франко. 
Відповідно до Конституції 1978 р., главою держави є король, який має лише символічну владу. 
Глава держави - Король Іспанії - Хуан Карлос I (Juan Carlos I). Склав присягу 22 листопада 1975 р.

     Законодавчу владу Іспанії здійснюють Генеральні кортеси (парламент), які контролюють діяльність уряд у, розробляють і приймають закони, а вже тоді їх затверджує король. Кортеси поділяють на дві палати: конгресу депутатів і сенату. Конгрес депутатів складається не менше як із З00, але не більш як із 400 депутатів. Їх обирає населення Іспанії загальним прямим і таємним голосуванням за системою пропорційного представництва терміном на 4 роки. Сенат теж обирають загальним прямим і таємним голосуванням терміном на 4 роки, але за мажоритарною системою.

     Виконавчу владу Іспанії здійснює уряд на чолі з головою уряду, якого, після консультацій з політичними партіями і головами обох палат парламенту, призначає король. А п отім кандидатуру голови має схвалити абсолютна більшість голосів конгресу депутатів. Голова уряду має практично президентські повноваження. Члени уряду, які є одночасно і депутатами, можуть працювати за сумісництвом на обох посадах.

     Адміністративний  поділ Іспанії - поділяється на 17 автономних областей: Андалузія, Арагон, Астурія, Балеарські острови, Країна Басків, Канарські острови, Кантабрія, Кастилья і Леон, Кастилья-Ла-Манча, Каталонія, Естремадура, Галісія, Мадрид, Мурсія, Наварра, Ріоха, Валенсія, що поєднують 50 провінцій, Мелілья та Сеута - міста на території Марроко, які належать Іспанії.

     Грошова одиниця: 1 євро = 100 євроцентів. Грошова одиниця Іспанії Іспанською національною грошовою одиницею до 1 липня 2002 року була песета (ESP). Песетою називалася іспанська монета, яку чеканили ще від початку XVIII століття (5,1 грама срібла), і дорівнювала 1/4 песо. З 1868 року, після приєднання Іспанії до Латинського монетного союзу, песета стала грошовою одиницею Іспанії, замінивши ескудо. 
З 2 липня в грошовий обіг ввели євро - єдину грошову одиницю для країн Європейського Союзу.

     Всі 11 країн «європростору» передали управління своєю внутрішньою грошовою політикою  Європейському центральному банку (ЄЦБ), який визначатиме цю політику для кожної країни, з огляду на інтереси інших партнерів, як Федеральна резервна система США робить це для всіх 50 штатів. Нові євробанкноти увійшли в обіг 2002 року у сімох номіналах, а саме: 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 євро. 
Зовнішній вигляд цих купюр розробив графік австрійського національного банку Роберт Калина.

     На  їхньому лицьовому боці схематично зображені архітектурні стилі семи епох з історії європейської культури. Особливу увагу творець приділив вікнам, воротам і мостам, що уособлює «чільний дух відкритості і взаємного  співробітництва». А от на зворотному боці зображені тільки мости - як символ зв’язків, що зміцнюються, між народами об’єднаної Європи.

     Розмінні  ж монети представлені вісьмома номіналами: 1, 2, 5, 10, 20, 50 центів і 1 і 2 євро. Ескіз  цих монет розробив фахівець з  інформатики бельгійського Королівського монетного двору Лука Луїкс. На їхньому лицьовому боці зображено Європу, а зворотний бік кожна з 11 країн-учасниць Західної Європи оформила на власний розсуд.

     Державний прапор Іспанії - складається з червоної, жовтої і червоної горизонтальних смуг із гербом посередині. Символічне значення кольорів цього прапора легенда пов’язує з його походженням. Відповідно до переказу один із королів Арагону побажав мати свій прапор. Оглядаючи різні проекти прапорів, він зупинився на одному з гладким золотим полем. Потім монарх велів подати келих свіжої крові тварин і, зануривши у нього два пальці, провів ними по жовтому полотнищу, так з’явилися дві червоні смуги. Після встановлення 1938 року режиму Франко прапор Арагону став прапором усієї Іспанії.

     Державний герб Іспанії - включає герби земель, що належали Короні. У центрі овального щита розміщений древній герб Королівства Кастилії і Леона: у першій та четвертій чвертях - золотий трибаштовий замок із блакитними вікнами та воротами на червоному тлі, в другій і третій - пурпуровий (червоний) лев на срібному полі, коронований золотою короною. Знизу між третьою і четвертою чвертями розташований герб Гранадської провінції: золотий гранат із червоною серцевиною і зеленими стеблом та листям на срібному тлі.

     Державний гімн Іспанії - «Марш гренадерів», або «Королівський марш». Уперше він прозвучав 1910 року. Відтоді його постійно виконували до квітня 1931 року, коли в Іспанії скинули монархію. Короля Альфонса ХIII вигнали, а партитуру «Королівського маршу» відправили до архіву. Але 17 липня 1942 року Франко підписав декрет, відповідно до якого «Королівський марш» знову став національним гімном країни.

     Членство Іспанії у міжнародних організаціях - СОТ, МБРР, ОБСЄ, МВФ, НАТО, ООН, МФЧХ, ОЕСР, РЄ, ЄКА, ЄМС, ЄС.

     Демографія Іспанії Іспанія визнана єдиною нацією, сформованою на основі різних етнічних груп, основними з яких є каталонці (15,6%), андалузійці (15,6%), кастильці (11,1%), валенсійці (9,7%), галісійці (7,4%) і баски (5,6%). 
За переписом 1991 р. в Іспанії проживало 38,9 млн осіб, а 1996 - 39,6 млн. За межами країни проживає більш як 2,7 мільйонів іспанців, в основному в країнах Південної і Північної Америки. Протягом 1970-х років середньорічний приріст населення становив приблизно 1%, однак згодом він знизився, бо зменшилась народжуваність. 1990 р. народжуваність була приблизно 10 у розрахунку на 1000 осіб, а смертність - 9, природний приріст населення становив 0,7%.

     2. Етногенез Іспанії

     Походження  населення Іспанії пов’язане з неодноразовими навалами різних народів. Споконвіків там, ймовірно, жили ібери. У VІІ ст. до н.е. на південно-східному і південному узбережжі Піренейського півострова були засновані грецькі колонії. У середині VІ ст. греків витіснили карфагеняни. У VІ-V ст.ст. до н.е. північні і центральні райони півострова були завойовані кельтами.

     Після перемоги в другій Пунічній війні (218-201 до н.е.) здебільшого територіями  нинішньої Іспанії заволоділи римляни. Римське панування тривало приблизно 600 років. Потім запанували вестготи. Їх держава зі столицею в Толедо проіснувала з початку V ст. н.е. до вторгнення маврів з Північної Африки 711 року. Араби утримували владу протягом майже 800 років. Євреї, чисельність яких становила 300-500 тис. чоловік, жили в Іспанії протягом 1500 років.

     Етнічні та расові протиріччя в Іспанії не перешкоджали численним змішаним шлюбам. У результаті багато представників другого покоління мусульман стали людьми зі змішаною кров’ю. 
Після відновлення християнства в Іспанії прийняли укази проти іудеїв (1492) і проти мусульман (1502). Цим групам населення доводилося вибирати між прийняттям християнства і вигнанням. 
Тисячі людей віддали перевагу водохрещенню і асимілювалися в іспанському етносі.

     У зовнішньому вигляді іспанців і  їхній культурі сильно виражені афро-семітські  й арабські риси, що стало приводом для крилатої фрази «Африка починається на Піренеях». Однак багато жителів півночі країни успадкували кельтські та вестготські особливості - світлу шкіру, русяве волосся і блакитні очі. У південних районах переважають смугляві та темноокі брюнети.

     3. Особливості національного характеру іспанців

     Іспанія - країна колоритна. Тут проживають представники різних національностей, а мешканці різних провінцій не схожі один на одного, говорять на різних діалектах, з-за цих відмінностей Ваше спілкування на території Іспанії може бути ускладнене. Ще одна особливість спілкування - швидкий темп мови, жестикуляція і підвищена, емоційна гучність, аж ніяк не пов'язана з виявом якоїсь агресії.

     Іспанці - народ галасливий, але відкритий і доброзичливий. Для когось темперамент іспанців стане незвичним. Приїжджого може шокувати особливість іспанців починати розмову з незнайомою людиною на вулиці, "тикати" навіть тому, хто вище за статусом і старше за віком (така особливість мови - поняття "ви" тут не існує), довго і шумно вітати знайомого. У іспанців не прийнято демонструвати образу і розлад. Вони серйозні, галантні, людяні, люблять і цінують гумор, але схильні спізнюватися і ненавмисно затягувати ділові переговори, тому що люблять багато говорити.