Розширення євросоюзу

50

ВСТУП

Зовнішня торгівля є вагомою рушійною силою економічного зростання в будь-якій країні світу. Від величини сальдо чистого експорту залежить не лише стан платіжного балансу країни, ситуація на її валютному ринку, динаміка валютного курсу та валових міжнародних резервів, але й здатність країни зберігати економічну незалежність, підтримувати зовнішній державний борг на безпечному для країни рівні, запобігаючи досягненню критичної величини запозичень на світовому фінансовому ринку. Саме тому ефективне управління експортно-імпортною діяльністю економічних суб’єктів на макрорівні з метою підтримання її раціональної товарної структури та сальдо зовнішньої торгівлі на оптимальному для економіки рівні є актуальним завданням економічної політики держави.

Актуальність теми у сучасних умовах досить важлива, через те що, зовнішня торгівля складає основу торгівлі між країнами. У загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі регіони країни, зокрема, Європейський Союз, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.

Дослідженням теоретичних засад зовнішньої торгівлі та процесу урізноманітнення інструментів її державного регулювання присвячені праці таких зарубіжних вчених, як Р. Вернона, Е. Гекшера, П. Кругмана, С. Ліндера, Т. Мана, Б. Оліна, М. Познера, Ф. Рута, а також вітчизняних вчених – Л. Антонюк, В. Козика, Ю. Козака, Ю. Макогона, С. Макухи, Л. Панкової, І. Радіонової, А. Савченка, В. Савчука, Є. Савельєва, А. Філіпенка.

Метою роботи є визначення шляхів удосконалення зовнішньої торгівлі ЄС.

Для досягнення визначеної мети необхідно виконати наступні завдання:

-        дослідити теоретичні основи зовнішньоторговельної політики;

-        визначити форми та види зовнішньої торгівлі;

-        визначити інструменти спільної зовнішньоторговельної політики ЄС;

-        дати оцінку регіональній та країнній специфіці;

-        проаналізувати секторальну специфіку ЄС у системі світових зовнішньоторговельних зв’язків;

-        проаналізувати стан розвитку спільної зовнішньоторговельної політики ЄС у концепціях сусідства;

розглянути перспективи розвитку торговельних відносин країн ЄС з Україною.

Об’єктом дослідження є зовнішньоторговельна політика Європейського Союзу.

Предметом курсової роботи є інструменти здійснення зовнішньоторговельної політики ЄС.

Методами дослідження є наступні: для аналізу динаміки експорту/імпорту товарів і послуг – методи порівняльного аналізу; при розробці моделей прогнозування – методи формалізації, моделювання, методи кореляційно-регресійного аналізу, математичної статистики.

Інформаційною базою дослідження стали матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства економіки та Міністерства фінансів України, Рахункової палати України, державних статистичних органів країн-торговельних партнерів України, їх міністерств та центральних банків, ОЕСР, СОТ, монографічні дослідження вітчизняних та зарубіжних економістів.

У першому розділі розглядаються теоретичні основи розвитку зовнішньоторговельної політики, зокрема її види. Від вибору напрямку торговельної політики залежить і підбір інструментів, які регулюють зовнішньоторговельну діяльність. Їх аналіз і вплив є досить важливим для оцінки зовнішньоторговельної діяльності будь-якої країни, в даному випадку країн ЄС.

У другому розділі якраз аналізуються напрями зовнішньої торгівлі ЄС на сучасному етапі. На мій погляд, їх доцільно розглядати в двох ракурсах, а саме за регіональною та країнною специфікою і галузевою специфікою. Такий аналіз дає можливість краще зрозуміти зовнішньоторговельну діяльність ЄС і дати їй об’єктивну оцінку. Також в цьому розділі розглядається діяльність ЄС на зовнішньому ринку у концепції політики сусідства.

Що ж стосується третього розділу, то тут розглянуто сучасний стан торговельних відносин між країнами ЄС та Україною і наведені деякі перспективи розвитку цих відносин у майбутньому.

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку зовнішньоторговельної політики

1.1            Поняття і види зовнішньоторговельної політики

Органічною складовою зовнішньоекономічної політики є політика зовнішньоторговельна, що можна визначити як курс дій урядових і владних структур, використання таких принципів, методів та інструментів впливу на розвиток торгівлі країни, завдяки яким забезпечується досягнення визначених цілей та реалізація національних інтересів [26].

Погляди на зовнішньоторговельну політику як економічне явище змінювалися протягом історичного розвитку. Аналіз поглядів економічних шкіл на зовнішню торгівлю наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Порівняльний аналіз поглядів економічних шкіл на зовнішню торгівлю

Зміст, структура та напрями зовнішньоторговельної політики визначаються такими складовими:

• експорт та імпорт (товарна і регіональна структури, обсяг співвідношення, динаміка);

• мито і митні податки (елементи митного тарифу - товарної класифікації тарифу, структура тарифу, методи визначення країни походження товару, види та рівень ставок митний склад та рівень митних податків);

• кількісні обмеження (види, контингенти, рівень);

• нетарифні методи регулювання (технічні бар'єри, адміністративні формальності, валютно-кредитне регулювання тощо);

• підтримка національного експорту (фінансова-кредитна, податкова, валютно-кредитна, організаційно-технічна тощо).

Щодо зазначених складових прийнято також говорити планування відповідної державної політики щодо експорту, кількісних обмежень, підтримки національного виробника-експортера тощо.

Національний рівень характеризується розгалуженою системою інструментів регулювання міжнародної торгівлі, які застосовуються при реалізації зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політик. За економічною природою, цілями і впливом на структуру, обсяги та динаміку зовнішньої торгівлі вони поділяються на дві великі групи: протекціоністські та ліберальні, або фритредерські. Відповідно до цього в міжнародних торговельних економічних відносинах прийнято виокремлювати два типи зовнішньоторговельних політик – протекціоністську та ліберальну [6].

Протекціонізм як державна політика захисту внутрішнього ринку іноземної конкуренції протягом історії розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин еволюціонував від простих державних заходів до складних систем регулювання торгівлі, що застосовуються інтеграційними угрупованнями. Тому економічну, політичну організаційну сутність сучасного протекціонізму доцільно розглянути в контексті його основних форм.

Кожна країна для регулювання зовнішньої торгівлі, а саме експортних та імпортних потоків товарів і послуг, застосовує певну кількість торговельних обмежень, як тарифних, так і нетарифних. Ці обмеження, в свою чергу, характеризуються певним рівнем (розміром) — мінімальним, середнім або максимальним. Оскільки в світі немає жодної країни, яка б не використовувала протекціоністські інструменти в торгівлі, то прийнято вважати, що для кожної національної економіки існує рівень обґрунтованого протекціонізму (оптимальна кількість обмежень торгівлі у поєднанні з прийнятним їх рівнем). Таким чином, обґрунтованим можна вважати такий рівень захисту внутрішнього ринку, який, з одного боку, не входить у протиріччя з національними інтересами та імперативами національної безпеки, а з іншого – забезпечує нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних зарубіжних товарів та послуг на ринок даної країни. Зменшення кількості та рівня обмежень у зовнішній торгівлі, як порівняно початковою точкою обґрунтованого протекціонізму, так і в цілому прийнято називати процесом лібералізації зовнішньої торгівлі. І навпаки, їх збільшення, як до межі обґрунтованого протекціонізму, так і вище неї, свідчить про посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньоторговельній політиці держави [8].

Протекціонізм виник як державна політика, і тривалий час його інструменти застосовувались тільки національними урядами. Розвиток інтеграційних процесів зумовив появу протекціонізму, який провадять інтеграційні угруповання стосовно третіх країн, тобто за кількістю суб'єктів. Так, країни ЄС вже на початку 90-х років мали єдину зовнішньоторговельну політику з неприхованими елементами колективного протекціонізму. В таких випадках протекціонізм називається або наднаціональним (за назвою типу міжнародної організації, що керує інтеграційним угрупуванням), або колективним (за ознакою кількості суб'єктів протекціоністських заходів) чи просто протекціонізмом інтегральних угруповань.. Уразі застосування інструментів протекціонізму одним суб’єктом — державою — протекціонізм набуває форми державного, або національного.

Історично першим і тривалий час основним інструмент протекціонізму в торгівлі був митний тариф (його структура, ставки мита, метод визначення країни походження товару тощо). Такий протекціонізм називається тарифним і в чистому вигляді в сучасних зовнішньоторговельних політиках майже не застосовується. Політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції може ґрунтуватися також на вжитті нетарифних заходів таких як ліцензування і квотування, «добровільне» обмежені експорту, встановлення мінімальних імпортних цін, застосування високих імпортних податків і механізму імпортних депозитів адміністративних формальностей і технічних бар'єрів тощо. Такий тип протекціонізму буде називатися нетарифним [11].

Нетарифними за походженням є ще два типи в протекціонізмі: Неопротекціонізм і так званий прихований протекціонізм. Неопротекціонізм – це обмеження на міжнародну торгівлю, що вводять країни на доповнення до традиційних (тарифних) обмежень небажаного імпорту товарів. До непротекціоністських, як правило, належать заходи додаткового тиску на експортера товарів/послуг у дану країну, такі як «добровільне» обмеження експорту, технічні бар'єри, адміністративні формальності, «впорядкування» торговельних угод. Про прихований протекціонізм доречно говорити тоді, коли важко відокремити заходи внутрішньої економічної політики від протекціонізму, тобто національні зарубіжні суб'єкти господарської діяльності ставляться в однакову ситуацію, але внаслідок різного рівня економічного розвитку країн, різниці в конкурентоспроможності товарів зарубіжними партнерами ці заходи сприймаються як протекціоністські.

Стосовно лібералізації зовнішньоторговельних заходів щодо імпорту і в теоретичному, і практичному планах завжди постає питання: на захисті чиїх інтересів має стояти держава — споживачів чи виробників? Як споживачі, громадяни країни, безумовно заінтересовані в ліквідації митних бар'єрів, що дозволяє знизити ціни внутрішнього ринку на іноземну продукцію, але це зумовлює зростання цін на товари вітчизняного виробництва. Виробники цим незадоволені, оскільки вони втрачають місця на вітчизняному ринку. Проте світова економічна історія довела, що відкриті економіки ефективніші, ніж закриті.