Розширення євросоюзу

Переважна більшість країн експортують свою продукцію до ЄС за заниженими ставками мита або взагалі без нього.

Основні особливості єдиного митного тарифу ЄС на сучас­ному етапі:

1.     Переважне використання адвалерного мита для несільськогосподарської продукції та змішаного мита для сільськогосподарської продукції.

2.     Максимальне значення всіх тарифів є обмеженим.

3.     Тарифні піки для несільськогосподарської продукції є по­мірні: найбільший тариф був визначений для проду­кції органічної хімії на рівні 41,7%, у сфері готової продукції для вантажівок – 22%. Навпаки, для сільськогосподарської продукції мито є найбільш високим: м'ясо – до 236%, крупи – 180%, овочі та фрукти – 161%, фураж для худоби – 212%, цукор – до 72%.

4.     Широке використання різних преференційних схем у торгівлі.

Важливим інструментом торговельної політики ЄС є правила походження товару (Rules of origin - ROO). Правила походження ЄС можна поділити на:

1)    не преференційні – встановлюються двома шляхами:

- товари можуть бути "повністю отримані/вироблені" в од­ній країні.

- якщо вони є продуктом двох або більше країн, то країною походження визначається та, де товари пройшли "свою останню, значну, економічно виправдану пе­реробку або обробку на підприємстві, обладнаному з цією метою, що є результатом виробництва цього продукту або представляє свою важливу стадію виробництва".

2)    пре­ференційні – преференційні правила по­ходження мають бути визначені Євросоюзом детальніше та чі­ткіше. Товар має своє походження у тій країні, де він був "достатньо виготовленим або обробле­ним" [5].

В) Кількісні обмеження у зовнішній торгівлі Європейського Союзу

Квотування та ліцензування ( Регламент Ради № 520/94). Системно квоти ЄС зберігав до 2005 р. лише у торгівлі текс­тилем та одягом за Угодою 1994 р. Вони поступово скорочува­лися у чотири етапи: у 1995 p., 1998, 2000 та 2005 pp. За су­часних умов ЄС використовує незначну кількість квот переважно у сільському господарстві, рибальстві та до окре­мих країн-не членів COT, переважно для імпорту сталеливар­них та текстильних виробів.

П'ять основних причин необхід­ності усунення кількісних обмежень у зовнішній торгівлі Спів­товариства:

1)    кількісні обмеження вступають у протиріччя з необхідністю відкриття внутрішніх ринків для ефективної кон­куренції;

2)    кількісні заходи захисту ЄС часто були неефек­тивні;

3)    розвинута економіка ЄС менше потребує таких радикальних заходів;

4)    зобов’язання в рамках СОТ;

5)    збільшення прямих іноземних інвестицій робить невигідними кількісні обмеження для широких кіл споживачів і виробників [2].

Г) Антидемпінгове регулювання Євросоюзу

Сучасне антидемпінгове регулювання ЄС побудоване на Ан­тидемпінговому кодексі СОТ (1994). Воно включає чотири ос­новні регламенти Ради, серед яких базовим є Регламент № 9 384/96.

Демпінгова маржа виникає як різниця між нормальною вартістю та ціною експорту. Мінімальний поріг демпінгу - 2 %.

ЄС розробив спеціальний механізм антидемпінгової політи­ки щодо імпорту з країн з неринковою економікою. Вони поді­лені на дві групи: до першої відносяться Албанія, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія, КНДР, Киргизстан, Молдова, Монголія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан (Регламент № 384/96, ст. 2, п. 7 (а) з відповідними змінами), до другої – Росія, Україна, КНР, В'єтнам, Казахстан (Регламент № 905/98).

Для антидемпінгової політики ЄС характерні три ос­новні особливості:

1)    ЄС є одним з лідерів у ви­користанні антидемпінгових заходів у сучасній світовій торгівлі;

2)    зміни у географічній структурі розслідувань;

3)    зміни галузевої структури розслідування [14].

Д) Антисубсидійне регулювання імпорту Євросоюзу.

Коротко­терміновими ефектами експортних субсидій стає зростання цін на товар, що субсидується, на внутрішньому ринку, зменшення цін на ринку імпортуючої країни та скорочення доходу держа­ви. Однак у довготерміновій перспективі субсидії можуть мати позитивні наслідки (структурна перебудова, інновації).

Регламент Ради № 2026/97 передбачає застосування компенсаційного мита з метою усунення практики прямого або опосередковано­го субсидування виробництва, експорту або транспортування товарів з третіх країн, випуск яких у вільний обіг Співтоварис­тва призводить до шкоди або створює загрозу шкоди для вну­трішніх виробників.

Субсидія існує, якщо: виробнику (експортеру) товару надається фінансова допомога; вироб­ник (експортер) отримує перевагу. Фінансова до­помога:

- держава прямо переводить фонди або потенційно може це зробити;

- товаровиробник звільняється від сплати податків та зборів (податкові кредити);

- держава надає товари або послуги на інших умовах, ніж загальні, або таким же чином закуповує товари;

- держава здійснює платежі організації, яка фінансує виро­бника.

Субсидії підлягають компенсації лише за умов, якщо вони є специфічними.

Субсидії, що не компенсуються, відносяться до сфери наукових досліджень, на­даються відсталим регіонам або спрямовані на захист довкілля [7].

Е) Комунітарна зовнішня торговельна політика у сфері стандартів та сертифікації.

Розробляючи торговельну політику у сфері стандартів та технічних вимог, ЄС відштовхується від двох основних цілей:

- зменшити або попередити появу нових стандартів й оцінок відповідності як бар'єрів для експорту ЄС на інші ринки;

- сприяти впровадженню в інших країнах стандартів на основі міжнародної та європейської практики.

Чотири основні напрями стратегії ЄС у сфері стандартів та сертифікації:

-   широке використання домовленостей у межах СОТ, а також двосторонніх угод з метою усунення бар'єрів та відкриття ринків;

-   укладання угод із взаємного визнання технічних вимог з метою зменшення витрат на тестування та сертифікацію про­дукції на інших ринках;

-              технічна допомога країнам, що розвиваються, у цій сфері;

-              регуляторна співпраця з партнерами із гармоні­зації стандартів [8].

Є) Інші інструменти торговельної політики Європейського Співтовариства.

У системі спільної торговельної політики ЄС особливе зна­чення мають захисні заходи проти торговельних бар'єрів, які створюються третіми країнами. Під торговельними бар'єрами розуміється будь-яка торговель­на практика третіх країн, яка є забороненою за правилами між­народної торгівлі.

Три основні форми дій:

-   призупинення або відкликання будь-якої поступки, яка надається третій країні внаслідок торговельних переговорів;

-   підвищення імпортного мита або впровадження будь-яких інших імпортних зборів щодо товарів третьої країни;

- впровадження кількісних обмежень або інших заходів, які модифікують умови експорту або імпорту.

Концепція чесної торгівлі відноситься до малих виробників та фермерів. Діяльність ЄС щодо сприяння розвитку чесної торгівлі відбу­вається за наступними напрямами:

     фінансова підтримка неурядових організацій, структур маркування та проектів у країнах, що розвиваються;

     розвиток Загальної системи преференцій;

     підтримка ініціатив СОТ щодо чесної торгівлі.

Концепція чесної торгівлі передбачає маркування продукції. Структури сертифікації розробили критерії, яких треба дотримуватися для того, щоб продукт мав марку чесної торгівлі.

ЄС широко використовує систему контролю експорту това­рів та технологій подвійного призначення. Будь-яка продукція, про­грамне забезпечення або технологія, які можуть бути викорис­тані як для цивільних, так і військових цілей, визначаються як товари подвійного призначення. Регламент передбачає обов'язковість наявності дозволу на екс­порт таких товарів [10].

Розділ 2. Аналіз зовнішньоторговельної політики

країн-членів ЄС.

2.1 Оцінка регіональної та країнної структури зовнішньоекономічної діяльності ЄС.

Прообразом Загальної системи преференцій для країн, що розвиваються, стало надання Європейським Співтоварист­вом спеціальних торговельних преференції окремим країнам Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону – АКТ. Для більшості країн цього регіону, зокрема для всіх країн Африки, ЄС є основним торговельним партнером. На сучасному етапі стосунки регулюються Договором про співробітництво АТК-ЄС, який був підписаний в м. Котону (Бенін) 23 червня 2000 року і розрахований на 20 років.

З 1964 р. для окремих країн АКТ надаються спеціальні торговельні преференції (Яунде - І на 1964-1970 рр. для 18 країн, Яунде - II на 1971-1975 рр., Ломе - І на 1975-1980 рр., Ломе - II на 1980-1985 рр., Ломе - III на 1985-1989 рр. для 66 країн, Ломе IV - 1990-2000 рр. для 69 країн, Котону на 2000-2005 рр. для 77 країн).

Однобічні преференції не вирішують основні проблеми країн АКТ. По­ступово виникло питання про необхідність переходу до нових інструментів торговельних відносин ЄС з країнами АКТ. Таким інструментом можуть стати Угоди про економічне парт­нерство (Economic Partnership Agreement - ЕРА) між ЄС та країнами АКТ. На відміну від попередніх Котонуйських угод, Угоди про еко­номічне партнерство базуються на принципі взаємності, тобто двостороннього відкриття ринків [4].

Преференційний режим у торгівлі ЄС з країнами Централь­ної Європи, створення зони вільної торгівлі стали важливими факторами адаптації національних виробників та споживачів останніх до конкурентних умов Єдиного внутрішнього ринку Союзу, вступу більшості цих країн до ЄС у 2004 і 2007 р.

З метою посилення політичної стабільності та економічного розвитку регіону Західних Балкан ЄС 18 вересня 2000 р. впровадив Автономні торговельні заходи (АТЗ) для цих країн. АТЗ виступає як інструмент, який передує укладанню Угод зі стабілізації та асоціації, які, наприклад, на почат­ку століття вже мали Македонія та Хорватія. Положення про торгівлю Угоди ЄС з Македонією набрали чинності з 1 червня 2001 р., з Хорватією - з 1 січня 2002 р. [6].

Першим напрямом торговельної політики ЄС щодо регіональних торговельних угод (РТУ) є роз­виток та розширення власне Союзу. Значна кіль­кість країн Південно-Східної та Східної Європи висловлюють бажання приєднатися до ЄС, але тут Союз проводить диферен­ційовану політику асоціації та сусідства на сучасному етапі.

У межах цих видів політик ЄС широко використовує режим вільної торгівлі, митного союзу, єдиного економічного простору для країн-партнерів. Так, ЄС підтримує режими митного союзу з Андоррою, Кіпром, Мальтою, Туреч­чиною, Сан-Марино; вільної торгівлі із 16 європейськими країнами, 9 середзем­номорськими країнами, а також Мексикою, Південною Афри­кою та окремими заморськими країнами та територіями; Єв­ропейського економічного простору з Ісландією, Ліхтенштейном, Норвегією.

Другим важливим напрямом міжрегіональної співпраці є створення та розвиток Європейського економічного простору. Третім важливим напрямом міжнародної співпраці є розви­ток торговельної політики щодо МЕРКОСУР. ЄС визначає три основні прояви задовільного рівня регіональної інтеграції, які необхідні для переговорів зі ство­рення зони вільної торгівлі на міжрегіональному рівні:

•    повністю діючу інституціональну структуру регіонального угруповання;

•    створення митного союзу відповідно до ст. XXIV ГАТТ/СОТ;

•    зменшення нетарифних бар'єрів у внутрішньорегіональній торгівлі.

ЄС – країни Андської групи. Уряд ЄС зацікавлений в посилені економічної інтеграції Андської групи і сприяє цьому процесу, надаючи технічну допомогу для розвитку торгівлі в даному регіоні. Переговори щодо Договору про Співпрацю між обома регіонами були проведені в червні 2007 року. Проект цього Договору передбачає поглиблення і розвиток економічних та політичних зв’язків між ЄС та Андською групою. Зокрема Договір забезпечує подальшу лібералізацію торгівлі шляхом утворення зони вільної торгівлі, яка повністю відповідатиме правилам і нормам СОТ. Європейський Союз є другим за обсягом споживання експорту андських країн після НАФТА. До європейських країн надходить 46 % експорту АСН.

ЄС – азійські країни. Особливістю співпраці ЄС з азійськими країнами є їхній переважно двосторонній характер, а не міжрегіональний.

Азійсько-Європейської зустрічі охоплюють відносини ЄС з Японією, КНР, Південною Кореєю, Таї­ландом, Малайзією, Філіппінами, Сингапуром, Індонезією, В'є­тнамом та Брунеєм.

Співпраця ЄС з Ра­дою співробітництва країн Перської Затоки (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ) припускала можливість початку переговорів щодо Угоди про вільну торгівлю між ЄС та РСПЗ. Переговори по­чалися у 1990 р., але швидко призупинилися. Лише у 1999 р. РСПЗ відновила своє бажання продовжувати переговори одно­часно із заявою про рішення створити Митний союз. Перегово­ри щодо режиму вільної торгівлі між ЄС та РСПЗ було поновле­но у 2002 р. [12].