Історія винекнення, становлення та розвитку конкурентної розвідки

ЗМІСТ

ВСТУП
 

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ КОНКУРЕНТНОЇ РОЗВІДКИ

1.1 Історія винекнення конкурентної розвідки

1.2 Загальне поняття конкурентної розвідки

1.3 Методи конкурентної розвідки

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ КОНКУРЕТНОЇ РОЗВІДКИ НА ВИРОБНИЦТВІ

РОЗДІЛ 3. ПРОТИДІЯ КОНКУРЕНТНІЙ РОЗВІДЦІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема організації діяльності конкурентної розвідки в багатьох державах на сучасному етапі здобуває все більшу актуальність в усьому світі. В сьогоднішніх умовах зростаючої конкурентної боротьби, практично всі комерційні структури у своєму штаті мають підрозділи, які займаються інформаційно-аналітичною роботою. В одних фірмах це інформаційно-аналітичний відділ, в інших відділ маркетингу, відділ комерційної розвідки. Часто все залежить від розуміння керівництвом фірми важливості інформаційно-аналітичної роботи для забезпечення безпеки всіх граней діяльності комерційної структури.

Довідники описують промислове шпигунство як вид недобросовісної конкуренції, діяльність по незаконному добуванню відомостей, що містять комерційну цінність. Ключове слово в цьому визначенні — “незаконно”. На відміну від відомого серед маркетологів поняття “конкурентна розвідка”, під яким розуміють цілком легальний збір інформації про “колег” по бізнесі з використанням відкритих джерел (Інтернет, виставки, наукові конференції і публікації, довідники і т.д.), під промисловим шпигунством мається на увазі вивідування інформації, що ведеться забороненими способами з закритих від широкого доступу (і сторонніх осіб) джерел.

В Україні ще достатньо не сформований інститут „конкурентної розвідки”, за таких умов як в науково-практичній літературі, так і на практиці конкурента розвідка називається ще ділова розвідка, економічна розвідка, бізнес розвідка, просто служба безпеки. Проте, найбільш повною, і такою, що підкреслює суть діяльності є назва „конкурентна розвідка”. Проблему причин виникнення та умов існування конкурентної розвідки досліджували такі вчені-науковці, як Кульпінов В., Березин І., Івченко О., Єгоров В., Гаврюшин Г., Ткачук Ю., та ін. Загальний огляд досліджень, присвячених вивченню організації діяльності підрозділу конкурентної розвідки свідчить про недостатнє висвітлення даної тематики у науковій літературі.

Мета курсової роботи полягає в окресленні організації діяльності підрозділу конкурентної розвідки.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1.      Охарактеризувати поняття конкурентної розвідки та історію вчення про неї;

2.      Дати характеристику організаційним аспекти діяльності служби конкурентної розвідки;

3.      Визначити особливості використання різних методів конкурентної розвідки;

Проаналізувати напрямки боротьби, методи та засоби захисту від промыслового шпигунства.

Об’єктом дослідження є сукупність певних взаємовідносин у сфері конкурентної розвідки.

Предметом курсової є конкурентна розвідка та її складові елементи.

Методи дослідження:

1.      Теоретичний: синтез, аналіз та узагальнення наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.

2.      Метод порівняльного аналізу для порівняння різних нормативно-правових джерел.

3.      Статистичний: для характеристики певних статистичних даних дослідження.

4.      Метод ретроспективного аналізу: для порівняння нормативно-правових актів у різні роки.

Структура роботи. Відповідно до завдань, мети та логічності дослідження курсова складається зі вступу, де обґрунтовані актуальність проблеми, поставлені мета і завдання роботи, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ КОНКУРЕНТНОЇ РОЗВІДКИ

1.1 Історія становлення конкурентної розвідки

Ще задовго до появи понять "конкурентна розвідка", "економічна розвідка", "промислове шпигунство" існувала діяльність, яка сьогодні підпадає під такі визначення. Основними проявами її були маскування "розвідників" під мирне населення, тобто використання прикриття, а також певні методи промислового шпигунства, яке здійснювалось не розвідувальними структурами задовго до того, як з'явилися офіційні розвідувальні та приватні служби.

Звичайно, для того, щоб безпечно проникнути на розвідувальну територію, розвідники змушені маскуватися під мирне населення. Першими прикриттями для них були деякі професії, наприклад, торгівці, священики, монахи, а також жебраки, каліки, вуличні співаки, повії [14; 36-37]. Це були зародки сучасної економічної розвідки та промислового шпигунства.

Найдавніший приклад промислового шпигунства описує відомий французький письменник Жозеф Анрі Беке у своїй книзі "Боротьба за вогонь", коли первісні люди - герої книги - відправлялися у сусіднє плем'я, щоб викрасти секрет добування вогню [21; 23].

Документальні джерела - китайська хроніка, що датується XV ст. до нашої ери - містять розповідь про китайську принцесу, яка у своєму капелюшку, прикрашеному живими квітами, вивезла з Китаю шовковичних черв'ячків і передала їх своєму коханому разом із секретом виготовлення шовку, чим позбавила Китай на монополію у даній галузі.

Ще на зорі цивілізації єгипетські, афінські та родоські торговці здійснювали збір таємної інформації, яка могла б сприяти комерційному розвитку. Проте, ця розвідка носила епізодичний характер і здійснювалася самими торговцями або їхніми посередниками. Вони намагалися дізнатися, який товар, якої якості, в якій кількості привезли на даний ринок конкуренти, і за якою ціною будуть продавати. Зрозуміло, по можливості вони не пропускали нагоди підпортити товар конкурентів, поширювали чутки про їхню неохайність, про їхні вигадані і справжні вади, оббрехати, а також відзначити непомірно високі ціни при неприпустимій якості товару. Пізніше всі ці прийоми одержали більш наукоподібні й благозвучні назви — дифамація, імідж, кон'юнктурний аналіз, реклама тощо.

В період пізнього Середньовіччя поряд з державною економічною розвідкою в торгових містах Середземномор'я зародилася приватна розвідка північноіталійських торговельних компаній. Венеція та Генуя стали центрами економічної розвідки, де комерційні таємниці цінувалися вище, ніж політичні. Починаючи з XI століття багатство та міць, а отже, і життєвий рівень італійських міст-держав, все більше і більше починають залежати від торгівлі з арабським Сходом й, природно, від випадковостей та небезпек, пов'язаних з цим видом діяльності. Всі купці та дипломати, які відправлялися закордон, ставали агентами розвідки Ясновельможного (титул правителя Венеції) як з комерційних, так і по політичних питань. Завдяки цьому маленькій республіці вдалося зайняти провідні позиції і зберегти їх, незважаючи на відкриття нових океанських шляхів та появу більших державних утворень і великих держав.

Пізніше, аж до середніх віків, спостерігається значний розвиток промислового шпигунства. Саме у цей період йшла боротьба за секрети "грецького вогню" (самозапалювальної речовини, яка в закупорених глиняних посудинах використовувалась для бомбардування ворожих кораблів), а також порцеляни, секрет виготовлення якого був нелегально вивезений з Китаю до Великобританії, Німеччини, Австрії, Росії, Італії, на Скандинавські острови, а звідти - по усьому світу.

З XVI до XVIII ст. основним предметом промислового шпигунства були відкриття алхіміків. Наполегливе полювання велося за секретом герметичної закупорки посуду, секретом виробництва золота, кислот для очищення алмазів і, нарешті, пороху (також викраденого у китайців) [16; 87].

У цей період промислове шпигунство починає узаконюватися, перетворюватися у такий вид діяльності, який підтримується державою. Прикладом цього можна вважати прийняття у 1791 році у Франції закону про патенти. Це був вже не перший законодавчий захід, спрямований на захист прав винахідників. Але особливістю цього закону було те, що вперше заохочувалося промислове шпигунство за кордонами Франції. Цей закон закріплює "за кожним, хто перший привезе до Франції який-небудь іноземний промисел, такі ж пільги, якими користувався б його винахідник" [там само; 88].

Наприкінці XVIII ст. в Манчестері виникає перша приватна організація, що сприяла приватному шпигунству, з назвою "Асоціація по боротьбі з патентами і монополіями". Приблизно у той же час (1754 р.) група банкірів і філантропів створила "Товариство заохочення ремесла і торгівлі", яке видавало премії винахідникам, які не запатентували свої винаходи.

Наступною подією, яка стала приводом для створення першої приватної промислової контррозвідки, стала справа про французьку сталь. В оголошеному Наполеоном Бонапартом конкурсі на виготовлення французької сталі міг взяти участь як винахідник нової сталі, так і шпигун, що викрав спосіб виготовлення в англійців. Конкурс виграв Фрідріх Круп, який, очевидно, скупив у дрібних шпигунів багато формул і таким чином зрозумів суть технологій основних виробників англійської сталі. Отримавши в 1841 році концесію від французького уряду, Фрідріх Круп створив компанію по виробництву сталі. Але його справа розвитку не отримала і він помер, залишивши борги на суму 9 млн. дол. США. Його пристрасть до шпигунства (разом з фабрикою) перейшла до сина - Альфреда Крупа. Налагодивши контакти як у вищому світі, так і серед промисловців Англії, А. Круп отримав секрети, якими свого часу не зміг заволодіти його батько. Він відразу ж приступив до створення першої у світі приватної організації промислової безпеки, а в 1848 році стає єдиним власником фірми.

Син Альфреда Крупа Густав продовжив справу діда і батька у XX сторіччі. Про успіхи діяльності їхньої розвідки, зокрема, свідчить той факт, що Густавові вдалося викрасти у французів гігантську гармату, котру він сховав у заводській трубі. Йому належить винахід - опромінення відвідувачів ікс-променями, що засвічували у них фотоплівку і викликали серйозні фізичні розлади [27].

Приблизно з 1875 року - часу очевидної промислової переваги Англії - розпочинається історія розвитку промислового шпигунства в США та Японії, що почала розвиватися. У період Першої світової війни промислове шпигунство практично зливається з військовим. Про це, наприклад, свідчить факт викрадення французами у німців у 1914-1915 рр. технології виготовлення снарядів з отруйним газом, коли за декілька днів за дві тисячі марок шпигун здобув секрет, над яким два роки працювали кращі німецькі хіміки і на який було витрачено мільйони.

Подальший розвиток промислового шпигунства фірм, корпорацій, фінансових структур набував все більшого поширення. У зв'язку з тим, що перед державними розвідувальними структурами почали ставитися питання економічного характеру, розпочалося об'єднання інтересів неурядових організацій та спеціальних служб щодо намагань за будь-яку ціну отримати необхідну інформацію. Разом з тим, виходячи з цієї ситуації спецслужби почали залучати недержавні, не розвідувальні структури для прикриття своєї розвідувальної діяльності.

Прикладом створення зародків промислового шпигунства XVI століття є також і банківські структури Фуггерів в Аусберзі. Фуггери створили велику фінансову імперію, позичаючи гроші збіднілим правителям і державам. Та обставина, що Фуггери рідко помилялися при розміщенні своїх капіталів, були результатом професійної організації ними збирання приватної інформації.

Торговельний будинок Фуггерів розсилав своїм штатним службовцям у представництва фірми в інших містах Європи бюлетені новин, які, крім іншої, мали і таємну інформацію політичного та економічного змісту. Це давало їм можливість більш ефективно вирішувати завдання, що ставилися перед ними.

За часів керівництва компанією Якоба Фуггера (1495-1525 рр.) була створена справжня приватна розвідувальна служба, в основі функціонування якої знаходились численні представництва фірм у різних європейських країнах, які збирали необхідні відомості.

Достатньо дієздатні приватні розвідувальні структури, в тому числі й економічного спрямування, були створені ще у XVIII ст. у Пруссії. Професійні основи сучасної німецької конкурентної розвідки та промислового шпигунства була закладена у XVIII - XIX ст. У той період німецькі купці під час поїздок по Європі та вивчення ринку дійшли висновку, що за рахунок використання іноземних наукових досягнень у різних галузях промисловості можна усунути зі свого шляху французькі та англійські фірми-конкуренти. На основі, власне кажучи, розвідувальної економічної інформації, котра здобувалася вітчизняними бізнесменами, німці в короткий термін розгорнули власну навчальну і науково-дослідну базу для розвитку нових технологій. Такі методи конкурентної розвідки сприяли тому, що ряд німецьких підприємств вже на початку XX ст. стали власниками патентів з багатьох відкриттів у хімічній галузі [34; 58].

Однією з великих приватних розвідувальних структур економічного напрямку XIX століття в Європі була організація, яку утримував банкірський двір Ротшильдів. Наприкінці XVIII століття п'ять братів заснували банки в п'ятьох європейських столицях (Лондоні, Парижі, Відні, Франкфурті та Неаполі). Під час війни з Наполеоном вони навербували більше 200 агентів і надали всі свої розвіддані, а також можливості щодо міждержавного переказу капіталів у розпорядження Англії. Всі витрати вони згодом повністю покрили за допомогою біржової афери. Завдяки своїм інформаторам Натан Ротшильд першим довідався про поразку Наполеона. Він негайно розпочав масовий продаж своїх акцій. Всі інші біржовики відразу ж зробили те саме, оскільки вирішили, що бій програли англійці. Коли ціни впали до гранично низького рівня, Ротшильд все скупив!