Сутність феміністичного руху:з історії до сучасності

Міністерство  освіти і науки  України

Чорноморський державний університет  ім. Петра могили

Факультет політичних наук 
 

Кафедра політичних наук 
 

Курсова робота 

На  тему «Сутність феміністичного руху:з історії до сучасності.»

  
 

                                             Виконала:

Студентка 332 групи

Вівсяна Ірина

Науковий  керівник: 
 

Миколаїв 2010 

ПЛАН:

ВСТУП.

РОЗДІЛ І      Проблема гендерної нерівності, чи передумови виникнення і    

                      етапи становлення феміністичного руху.

РОЗДІЛ  ІІ     Модифікаційні відмінності та континентальна різниця в

                        сутності фемінізму

                   2.1 Західноєвропейський фемінізм  у ХХІ ст., старі проблеми під 

                           новими назвами.

                   2.2 Азіатський та Африканський фемінізм.

                   2.3 Чи є перспективи розвитку  феміністичного руху в 

                           мусульманських країнах?

                   2.4. Оцінка світових релігій феміністичного  руху.

РОЗДІЛ  ІІІ   Проблеми і перспективи розвитку феміністичної філософії на   

                        Українських теренах.

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОПОВНЕННЯ.

 

ВСТУП. 

   З давніх часів жінки вимагають  захисту своїх прав від повсякденних утисків, є багато прикладів коли жінок взагалі за людей не сприймали, забороняли навчатися, розмовляти в присутності чоловіків і вважали що основна функція жінок – це домогосподарство і народження дітей. Але в кінці ХVIII століття на хвилі Французької революції повстали проблеми рівності жінок і чоловіків, захисту прав і свобод жінки, тому як у відомій Хартії про права людини і громадянина мало йшлося про жіночі права. Завдяки працям соціального-утопіста Р.Оуена з’явилося саме поняття «фемінізм», яке означало теорія рівності двох статей, яка творить ідейну основу організованого руху жінок.

   Отже  метою цієї роботи є детальний аналіз сутності фемінізму від становлення до сучасності. Основним завданням є виокремлення з досить солідної теоретичної бази конкретних фактів щодо сутності феміністичного руху з історії до сучасності. Актуальність роботи полягає в тому щоб позбавитися суб’єктивізму в розкритті сутності фемінізму, адже незважаючи на досить багатий науковий доробок з цієї теми справді об’єктивних суджень досить невелика кількість.

   Курсова робота складається з трьох розділів в кожному з яких об’єктивно освітлені сутнісні особливості фемінізму, будь-то історія становлення феміністичного руху чи особливості відношення світових релігій до цього руху. Окремий розділ цієї роботи присвячений особливостям українського фемінізму.

   Курсова робота складається з 34 сторінок на яких розкрита сутність фемінізму з  історії до сучасності. Для повноти викладення матеріалу використані монографії, наукові посібники, періодичні видання та Інтернет-ресурс.

    

 

    РОЗДІЛ І      Проблема гендерної нерівності, чи передумови виникнення і етапи становлення феміністичного руху. 

     Проблема  гендерної нерівності має своє коріння  в глибині віків. На відміну від поняття "стать", ґендер стосується не біологічних та фізіологічних властивостей людини, якими різняться чоловіки і жінки, а соціально сформованих рис, притаманних жіночності та мужності. Суспільство формує моделі соціальних ролей жінки та чоловіка, базуючись на патріархальній ідеології і тому умови такого формування ці ролі дістають назву гендерних. Патріархальність соціальної системи організації суспільства переглядається і переосмислюється з феміністичної точки зору і визнається соціологами феміністичної орієнтації як система взаємопов’язаних соціальних структур, за допомогою яких чоловіки пригнічують та експлуатують жінок. Саме для коректної оцінки цих подій необхідно простежити їх хронологічну послідовність.

   З плином історичного розвитку роль жінки  і її соціальний статус  змінювався, від піднесеного майже небесного  до безхребетної тварини. Одним з головних мізогіністів античних часів за висновками багатьох феміністок був Платон, як відомо з його робіт, що його безсмертна душа непов’язана з якимось тілом, їй взагалі було б краще без нього, хоча в ідеальному полісі філософи-правителі можуть бути не тільки чоловіки, але й жінки. «Всі жінки народжені досить обдарованими природою, мають нарівні з чоловіками брати участь в усіх сферах їхньої діяльності»[3;43]. Але деякі активістки феміністичного руху акцентують увагу на тому, що цей філософ вживає термін «жінка», маючи на увазі жінок як  групу, стереотип яких він створює, то він говорить про ницу душу в жіночому тілі, але коли говорить про жінку окремо, жінку-опікуна, він має на увазі піднесену душу в жіночому тілі[3;41]. Цей дуалізм приводить до досить спірного уявлення про жіноцтво як теке.  Як відомо Грецію вважають колискою демократії, та чомусь до жінок там відносилися так само як і до рабів. На всесвітньовідомих Олімпійських  іграх в Афінах під страхом смерті було заборонено з’являтися жінкам, але відомо, що тільки одній жінці було даровано прощення і життя коли вона знехтувала забороною спостерігати за проведенням ігор, тому що  вона була жрицею Деметри. Отже дуже красномовно виражено ставлення до жінки, коли її співставляли з варварами, яких не вважали за людей. Але не всіх жінок вважали негідними безсмертної душі, була все ж та, що її Платон називав десятою музою – Сафо,  поетесу з острову Лесбос. Це мабуть єдина жінка в історії античності яка виступає як окрема постать, без прив’язки, що це мати якогось з героїв (Фетіда), а саме як найвідоміша поетеса античності, поезія якої на превеликий жаль не зберігалася повністю, тільки фрагментально (найдовший вірш – 28 строф).

   Але часи античності залишилися позаду, і  наступним що ми бачимо так це Темні віки або Середньовіччя де красота жінки ставала її вироком. В часи інквізиції слово жінки не мало жодного значення чи навпаки приводило її до священного багаття. Більш красномовним є один з видів інквізиції в якою жінку прив’язували до стільця і занурювали в ріку, якщо вона змогла вижити після багатьох занурень, треба зазначити, що вони були не по одній хвилині, то вона вважалася відьмою, бо прості жінки не виживали, і все ж якщо вона вижила, то її відправляли на багаття. І це продовжувалося до Просвітницької доби. Феміністичні погляди радикального характеру спрямовані проти раціональних засад Просвітництва і філософської системи І. Канта, щодо природи жінки, викладені ним у праці «Спостереження над почуттям прекрасного і піднесеного» [3;48], де він писав про те, що жодна жінка не відмовилася б стати чоловіком на відміну від останніх, з яких жоден не хотів би  бути жінкою. Освідченні жінки того часу сприйняли роботу Канта досить критично навіть для свого часу.  Разом з тим, частиною цих жінок визнається продуктивність ідей розвитку особистості, започатковані у Канта, ця ідея розглядається як така, що відноситься до жінок і є стимулом особистісного розвитку жінки. Детально ознайомившись з феміністичними дискурсами присвяченими Канту, Нельсон Л. зазначає, що не існує загальноприйнятої версії поняття «жінка». «…хоча не існує жодного способу прочитання Канта під феміністичним кутом зору, всі вони відрізняються мірою опру утиску та дискримінації у різних формах» [3;68-75].

   Деякі вчені вважають, що зародженню фемінізму було підготовлено рядом  факторів [12;57]:

• Ліберальною філософською традицією (Дж. Локк, Ж-Ж. Руссо, Д.С. Міль), в рамках яких розвивалися основні теорії прав людини;
• Досить сильним був вплив утопічного соціалізму (Ш. Фур’є, А. Сен-Симон, Р.Оуен).

     Необхідно відзначити, що про рівноправність жінок говорили не тільки представниці слабкої статі, але і чоловіки: Вольтер, Дідро, Монтеск’є, Гельвецій  і ін.. Проте, всі вони чомусь утрималися від визнання за жінками прав на повну громадянську спроможність. Лише в 1869 році англійський ліберальний філософ Дж. Стюарт Мілль опублікував свою роботу «Підпорядкування жінок», в якій відзначив, що «законодавча підтримка підпорядкування однієї статі іншому шкідлива… і є одна з головних перешкод на шляху до загальнолюдського удосконалення»[3;67].

     Мета  переслідувана фемінізмом (історично)[5;107]:

     1. Питання про право  володіння власністю. У 1860 році Законодавчі збори штату Нью-Йорк прийняли як закону Акт про власність заміжніх жінок. Цей акт гарантував жінці право залишати за собою  рівне з чоловіком право на сумісне опікування над дітьми, майнові права вдови, відповідні правам чоловіка у разі смерті дружини. До цього всією власністю до, в час і після браку володів чоловік, а жінка фактично була власністю і товаром.

     2. Свобода у виборі професії; право на кар'єру; право на освіту.

     Бетті Фрідан в книзі «Загадка жіночності» розкритикувала ідею про те, що жінки можуть реалізувати себе тільки у сфері домашнього господарства і виховання дітей. Вона відзначала, що псевдонаукові теорії, жіночі журнали і рекламна індустрія «навчили, що жінкам, що володіють істинною жіночністю, не потрібна кар'єра, їм не потрібна вища освіта і політичні права — одним словом, їм не потрібні незалежність і можливості. Все, що від них потрібен, — це з раннього дівоцтва присвятити себе пошукам чоловіка і народженню дітей». [5;110]. На той період жінка втрачала жіночність, ким вона ставала не зрозуміло.

     3. Рівноправність в  сім'ї. До початку ХІХ ст. фемінізм підтримали соціальні утопісти які вважали, що в майбутньому не тільки жінці повинна бути надана можливість брати участь в суспільному виробництві, але і чоловіку необхідно буде мати обов'язки по дому і вихованню дітей. Сім'ю вони вважали джерелом чоловічої влади над жінками, обмежуючим свободу вибору. Свободу любові і зміни партнера, рівне право на яку повинні були мати обидві статі, розглядали як необхідну основу вільного суспільства.

     4. Виборче право і право на участь в громадянському житті суспільства. Головний документ Великої Французької революції (1789) – Декларація прав людини і громадянина – був прийнятий все ж таки без урахування жіночих вимог і оголосив вільними і рівними тільки чоловіків. Вони ж були названі пізніше «активними» громадянами, а жінок французька Конституція 1791 віднесла до «пасивних» членів суспільства, не давши їм права обирати і бути вибраними. Відмова включити жінок в категорію «вільних» і «рівних» і привів до виникнення у Франції фемінізму. Але після революції в 1795 жінкам Франції взагалі заборонили з'являтися в суспільних місцях і на політичних зборах, а в 1804 імператор Наполеон видав Указ, що оголошував, що жінка не має ніяких громадянських прав і знаходиться під опікою у чоловіка..

      5. Право розпоряджатися своєю долею. Сюди відноситься право на аборт, право на прийом протизаплідних засобів без дозволу чоловіка, чоловіка.

     Все що намагалися досягти активістки феміністичного руху змогли б побачити у ХХ столітті, бо основні хвилі феміністичного руху як раз і розвивалися у цей час. Звісно необхідно дати уточнення з історичної  точки зору, як саме поставали і досягалася мета феміністок.

     Французька  революція 1789 р. збудила радикальні ідеї в багатьох куточках Європи, а  в Англії надихнула Мері Уолстон Крафт на написання класичного «Обґрунтування прав жінок» (1792). У XIX столітті радикалізм помалу добився багатьох своїх цілей. Проте до їх числа не належала політична і статева рівноправність жінок, оскільки як і в вікторіанську епоху жінку вважали «добрим ангелом чоловіка», які відводили їй традиційну роль дружини, матері і хранительки домівки.

     Але не дивлячись на всі обмеження, деякі  жінки почали добиватися визнання своїх  прав. Завдяки ним за всіма жінками  був визнаний ряд важливих юридичних  прав, зокрема права на своїх малолітніх дітей і право володіти своїм майном. І хоча двері Оксфорда і Кембриджа для них як і раніше були міцно замкнуті, вони створювали власні коледжі. Елізабет Блекуелл в США і Елізабет Гарретт Андерсон у Великобританії стали, не дивлячись на всі перешкоди, дипломованими лікарями. Під час Кримської війни Флоренс Найтінгсл перетворила догляд за хворими і пораненими в професію, що вимагала високої кваліфікації [7;65]. Іронія, проте, була у тому, що поки всі ці неабиякі особи билися за право на працю (а значить, і засоби на свободу, незалежність і самоповагу), тисячі жінок з бідних шарів трудилися в жахливих умовах на шахтах і фабриках тільки для того, щоб вижити. Але всі були рівні в убогості. Жінки-реформатори і співчуваючі їм представники сильної статі все більше переконувалися у тому, що виборче право -«suffrage» - має першорядне значення і служить ключем до подальшого прогресу. У середині XIX століття у Великобританії і США почалися кампанії боротьби за виборчі права, які отримали ряд прихильників, але майже не добилися успіху в боротьбі з традиційними поглядами суспільства. Одним з самих ярих супротивників права голосу для жінок у Великобританії була сама королева Вікторія. Небагато вільних від забобонів держав (Нова Зеландія, Австралія, Фінляндія, Норвегія) надали жінкам право голосу ще до Першої світової війни. У інших країнах боротьба наростала. Вона отримала особливий драматизм в Англії, де в 1903 р. сформувалося войовниче крило суфражистського руху на чолі з Еммеліной Панкхерст. Ці бойові жінки, яких називали суфражісткамі, зривали політичні мітинги і приковували себе до огорож. За відмову платити штраф їх садили у в'язницю, де вони оголошували голодовку і піддавалися насильницькому годуванню досить жорстокими методами[17].