Сутність феміністичного руху:з історії до сучасності

       В часи Першої світової війни більшість суфражісток негайно припинила свої акції, і жінки зіграли важливу роль в зміцненні оборони своїх країн, замінивши на роботі чоловіків, що пішли на фронт. Їх очевидна професійна майстерність скрушила багато доводів проти політичної рівноправності, і щоб не допустити відновлення кампанії суфражисток, британський уряд надав жінкам виборче право. Прикладу англійців прослідували США і багато інших країн. З часом почався стрімкий розвиток ринків праці у сфері обслуговування, освіти і конторської роботи, відкриваючи жінкам доступ до нових професій. Але їм як і раніше платили менше, ніж чоловікам, багато традиційно чоловічих професій були для них закриті, а у вищих ешелонах політики і бізнесу їх як і раніше було нікчемо мало.

     У середині 60-х років в США сформувався  Рух за жіночі права. Воно знайшло послідовників і в Європі, одержавши загальну назву «фемінізм». Рух привертав увагу суспільства не тільки до питань рівноправності, але і до таких проблем, що раніше замовчувалися, як сексуальне насильство над жінками і аборти. Феміністки зуміли добитися ухвалення ряду сприятливих для жінок законів, особливо у сфері рівних можливостей і рівної оплати праці. Проте провести їх в життя виявилося не так просто, не дивлячись на створення спеціальних державних органів. До початку 90-х років популярні письменниці-феміністки зуміли багато що зробити, щоб змінити сталі погляди суспільства, але, на загальну думку, до повної перемоги ще далеко. 
Тим часом, в багатьох країнах світу жінки як і раніше позбавлені елементарних прав, навіть має право самостійно обирати чоловіка. Культура і релігія – пригадаємо постулати католицької церкви і ісламського фундаменталізму – теж в значній мірі ускладнюють ситуацію в жіночому русі.

     Наприкінці 60-х років у Епропі та США в межах багатьох гуманітарних наук (етнологія, соціологія, соціальна психологія, лінгвістика тощо) з'явилась та почала бурхливо розвиватись нова ділянка досліджень, яку зазвичай називають жіночими студіями (англ. – women's studies, фр. – etudes feministes, пол. – feminologia)[17]. Їх головні теоретичні та методологічні засади постали з жіночого руху та феміністичної ідеології ХХ ст. Ознакою визнання академічним середовищем наукової “валідности” жіночих студій стала поява колективних праць та спеціальних тематичних випусків фахових періодичних видань, присвячених висвітленню відповідного спектру проблем, які засвідчили інтегральність нової дисципліни та перспективи її міждисциплінарности.

     З-поміж  безлічі напрямків сучасного  фемінізму (які втілюють цілісне  поєднання комплексів ідеологій, практик  і теорій) на особливу увагу заслуговують три головні гілки: [17]

     1. Ліберальний (поміркований) фемінізм, що має найтривалішу історичну  традицію. Течія має реформістський  характер і спрямована головно  на пошук шляхів покращення  становища жінок в межах існуючих  суспільно-економічних структур. Сферу приватного (інтимного) життя послідовники/послідовниці поміркованого фемінізму вважають такою, що не підлягає регулюванню ззовні (через це зазнають жорсткої критики від представниць радикального фемінізму).

     2. Соціалістичний (і, почасти, марксистський) фемінізм засновується на суспільно усталених відмінностях між чоловіками та жінками як відмінностях класових, ієрархічно представлених, і вбачає головну причину дискримінації жінок у поділі праці за статевою приналежністю (зокрема, закріплення за жінками непрестижних, низькооплачуваних або й зовсім неоплачуваних – як от домашня праця – сфер самореалізації). Натомість пропонується концепція культурного розподілу праці. Відтак головна мета – зміна соціально-економічної площини суспільного буття. Яскравими представницями цього напрямку є Джулієт Мітчелл та Енн Оуклі.

     3. Радикальний фемінізм. Його головна  теза – дискримінація жінки  за ознакою статі (сексизм)  є наслідком універсальної дії  патріархату як системи домінування  чоловіків над жінками. Відтак будь-яке особисте приниження жінки є справою політичною остільки, оскільки є наслідком дії всієї патріархальної системи влади. Головним завданням жіночого руху радикальні феміністки вважають докорінну зміну системи суспільних відносин на користь жінок. Збереження теперішньої системи є винятковим інтересом чоловіків, тому в крайніх своїх проявах представниці радикального фемінізму проголошують своєю метою побудову феміноцентричного суспільства і ліквідацію чоловіків як класу. Головними теоретиками цього напрямку вважають Емму Ґолдман та Шуламіт Файрстоун. Суттєва зміна у жіночих студіях відбулася в середині 80-х років внаслідок їх поєднання з новітніми формами наукового та суспільного дискурсу (постмодернізму) й теоретико-концептуальних вчень (насамперед – соціального конструювання, постконстуктивізму, деконструктивізму та ін.). Результатом такої інтеграції стала поява нового терміну, а незабаром і нової теорії, й засадниче нового методологічного підходу до вивчення культури та суспільства.

     На  сучасному етапі, в ХХІ столітті, фемінізм не втратив своєї актуальності та ідентичності, хоча і жінки отримали майже все що вимагали протягом історичного становлення феміністичного руху. Але крім всіх прав вони і отримали відповідне ставлення від чоловіків. В періодичному виданні було якось описано про справу щодо сімейного насилля, в якому чоловіка запитували, а як він насмілився бити жінку, на що він відповів, що бив не жінку а рівноправну людину. Так само могли і казати фашисти, коли били євреїв, циган, про те що вони не антисеміти і расисти, а б’ють рівноправних членів суспільства.

     Прослідкувавши історичний розвиток фемінізму і проблеми гендерної нерівності  можна прийти до висновку, що за час історичного розвитку суспільства ставлення до жінок та жіноцтво змінювалось, не маючи стійкої позиції. З ХVIII століття жінки перейшли в активні дії по захисту своїх прав і врешті в ХХІ століття в більшості країн світу жінки увійшли як рівноправні особистості. Існує велика варіативність формулювань етапів фемінізму, як ідейно-політичного, громадського руху, в даному випадку цікавим також є варіант з офіційного чоловічого форуму, в якому досить поважні психологи розкривають фемінізм, як патологію, і психологічний жіночий бар’єр. Але треба замислитися ще й над тим, що так звані хвилі феміністичного руху мають синусоїдний характер, тобто на початку ХХІ століття слід чекати нових виступів, і нових, вже натягнутих проблем. 

РОЗДІЛ  ІІ     Модифікаційні відмінності та континентальна різниця в 

                        сутності фемінізму

                   2.1 Західноєвропейський фемінізм  у ХХІ ст., старі проблеми під  

                           новими назвами.

     У теорії сучасного західного фемінізму мова йде вже не тільки про досягнення політико-правової рівності жінки, але й про переосмислення духовних пріоритетів усієї західної культури. Переосмислення диктується якраз фактом відкриття того, що погляд на природу суспільства, людини, культури не нейтральний, як здавалося раніше, в статевому відношенні. Тому належність до феміністичного способу мислення визначає сьогодні не ставлення до жіночого питання, а визнання нового – статевого – виміру в світогляді в цілому: «визнати феміністичну позицію» означає визнати статеву точку зору на всі аспекти інтелектуальної та соціальної діяльності [18].

     Багато  жінок західного світу не бажають  відстоювати фемінізм, тому що вони не упевнені в значенні цього терміну. Інші жінки, які представляють експлуатовані і гноблені етнічні групи, відкидають цей термін тієї причини, що вони не хочуть, щоб їх сприймали як тих, хто підтримує расистський рух – фемінізм часто прирівнюють до боротьби за права білих жінок. Велика кількість жінок розглядає фемінізм як синонім лесбіянства; їх гомофобія приводить до того, що вони відкидають асоціацію з будь-якою групою, яка визначається як пролесбійська. Деякі жінки бояться слова «фемінізм», оскільки вони уникають ототожнення з яким би то не було політичним рухом, особливо з рухом радикального типу. Безумовно, є жінки, які не хочуть асоціюватися з рухом за права жінок ні в якій формі, тому вони не підтримують феміністський рух і виступають проти нього. Більшості жінок краще відомі негативні погляди на «звільнення жінок», чим позитивне значення фемінізму. Зараз жінкам необхідно боротися саме за позитивне значення і силу цього терміну, щоб відновити і зберегти його [18].

     Фемінізм  фокусується на праві кожної окремої  жінки на свободу і самовизначення: «Це свобода вирішувати свою власну долю; свобода від детермінованої статтю ролі; свобода від пригнічуваних обмежень з боку суспільства; свобода повного вираження своїх думок і перетворення їх в дію. Фемінізм вимагає визнання права жінок на індивідуальну совість і судження. Він постулює, що основна цінність жінки випливає з її загальнолюдської природи і не залежить від інших відносин в її житті» [18]. У деяких країнах наслідки впливу феміністичних ідей і рухів досить значні, навіть у сфері політики. Перед у цьому питанні ведуть скандинавські країни. Так, у шведському парламенті жінки становлять 40,4% депутатського корпусу і 50% членів уряду (з 22 міністрів 11 – це жінки). У Норвегії серед парламентаріїв жінки становлять 39,4%, у Фінляндії – 33%. Нині жінки цієї країни висунули гасло: "Сто жінок до Едускунти!", що дорівнює 50% від усіх депутатів  парламенту Фінляндії. Більшість європейських демократій з пропорційною та змішаною системою виборів, де голосування здійснюється за партійними списками, пішли шляхом квотування відсотка жінок у виборчих списках та в керівних органах партій: не менше ніж 1/3 керівних посад віддають жінкам партія ХДС ХСС у Німеччині, більшість партій  Норвегії тощо [7; 305].

     В Західному світі завдяки феміністичним рухам виникло поняття – унісекс, тобто в даному випадку стиль в одязі, зовнішньому вигляді при якому жінки стають зовні подібні на чоловіків, і  навпаки. Це були джинси, футболки, сорочки, зачіски під «бокс» все це робило з жінки щось середнє. Але чомусь бізнес-леді ніколи не нехтують на важливі зустрічі одягти щось з відкритішим вирізом і більш приталене. Характерним також для жінки-начальниці, це підбір співробітників не за ідеальними характеристиками, а за своїм бажанням, сподобався чи ні. І чомусь мало яка жінка знехтує своїм бажанням і випустить трохи сліз задля отримання бажаного результату, але водночас на Заході за пристальний погляд чоловіка на жінку, остання може подати до суду, за сексуальне домагання, і як не дивно справа буде розглядатися. Як влучно зазначила психолог з жіночого форуму що феміністки майже завжди кричать «Всі мужики – козли! Де ж мій  принц на білому коні?» Це говорить про невизначеність багатьох жінок, що уявляють себе членами цього руху. Жінка бажає кар’єри, тим самим може не пізнати, що таке сім’я, хоче бути лідером, але й чоловіки не впустять свого, можна тільки сподіватися на компроміси і не впадати у крайності

     Тобто як ми бачимо в Західній Європі фемінізм дав жінка політичні права, але  й з’явилися досить неадекватні  ставлення і уявлення стосовно самого терміну «фемінізм», спотворено його суть, але треба не забувати про те що жіночі студії на Заході розвиваються, існує міжнародний жіночий стипендіальний фонд, завданням якого є пошук талановитих жінок і організація їх навчання у престижних міжнародних університетах. Тобто від досить радикальних виступів, які все одне відбуваються, феміністки перейшли до більш продуманих стратегій.

2.2 Азіатський  та Африканський фемінізм.

     Починаючи з 90-х років ХХ ст, фемінізм продовжує  розвивати все більш мультикультурну перспективу, враховуючи досвід жінок всіх рас, етнічних груп, соціальних шарів і сексуальних орієнтації. «Чорний фемінізм» (black feminism)[16], наприклад, розглядає особливе положення афро-амеріканськіх жінок в американському суспільстві. Еліс Уокер належить красномовна думка про те, що “чорний фемінізм”, або “вуманізм” ґрунтується на історичній силі чорних жінок в їх сім'ях і общинах і багатій афро-амеріканськой традиції опору і виживання. Чорні феміністки зробили також упор на понятті «множинної свідомості» [16]: йдеться про те, що в житті кольорових жінок США взаємодіють одночасно різні системи расизму, сексизма і расового пригноблення. Ці дослідники представили афроцентрістськую перспективу в історії жінок замість євроцентристської, що дозволило оцінити ті владні ролі, які грають жінки в африканських суспільствах. Азіатсько-американські і латиноамериканські феміністки відзначили напружені відносини між американською і емігрантськими культурами, а також виявили загальні потреби жінок зміцнити їх культурну спадщину, але відкинути той, що міститься там сексизм. Азіатсько-американські феміністки виступають проти міфів про азіатську жіночу сексуальність, міфів, які з'явилися з взаємної гри західних стереотипів про східних жінок; латиноамериканські феміністки показали в своїх роботах, як важливо деколи досягати угоди між конфліктуючими вимогами латиноамериканських общин і жіночого самовизначення. Фемінізм для латиноамериканських жінок і жінок інших расових груп означає роботу разом з чоловіками над рішенням їх загальних проблем, пов'язаних з соціальною нерівністю, а також направлену на зміну сексистськіх або мачистськіх установок усередині общини. Феміністки, що представляють корінне населення Америки, вносять в сучасні жіночі дослідження багато традиційних цінностей і практики корінних американських культур, в центрі яких знаходиться жінка. Історія корінних жінок Америки і те, як вони бачать єднання із землею, відповідальність по відношенню до навколишнього середовища, виступають важливими питаннями для багатьох сьогоднішніх феміністок США.

     Якщо  ознайомитися зі  звітами про  діяльність великих міжнародних  феміністських організацій, впадає в очі, що в центрі їх уваги — Африка, мусульманські країни, Китай. Вони стурбовані жіночим обрізанням в диких племенах, вбивством немовлят-дівчаток в глухих селах Китаю, Пакистану і Індії, безправним положенням жіночого населення Ірану, арабських країн. Не дає спокою жіночим організаціям «Африканська хартія прав людини і народів». У цьому документі мовиться, що обов'язком кожної держави є «охорона і захист моральних і традиційних цінностей, що визнаються за державою»[14]. Чи треба говорити, що в деяких африканських державах признаються такі традиційні цінності, як вже згадуване жіноче обрізання, вибраковування немовлят жіночої статі, торгівля молодими жінками і т.п. Але не треба все ж забувати про те, що кожна титульна нація захищає свої етнічні традиції і не сприймає навіть міжнародний осуд.