Аналіз міграційної політики України: основні напрями її діяльності

   В останні роки змінюються як напрями  міграцій,так і склад мігрантів.У  середині останнього десятиліття XX ст. значну частку серед мігрантів (понад 47%) становили євреї,які повертались на свою історичну батьківщину - до Ізраїлю.В кінці останнього десятиліття XX ст. їх частка серед емігрантів зменшилася, водночас збільшилася частка українців, посилилась їх еміграція у розвинені капіталістичні   країни.        

   Зустрічні міграційні потоки (імміграція) приблизно  порівняні між Україною і державами  колишнього СРСР,але вони дуже незначні із інших країн світу.Серед прибулих в Україну з країн колишнього СРСР переважають репатріанти,тобто особи,які народились в Україні,але тривалий час жили і працювали в різних регіонах Росії та інших держав.Серед них багато людей пенсійного віку,що ще більше посилює процеси "старіння" населення у нашій державі.       

   Україна постійно приймає біженців із "гарячих  точок" СНД - Чечні, Азербайджану, Грузії,Таджикистану та інших  країн.       

   Україна внаслідок зручного географічного положення (на шляху із Азії у Європу) є регіоном,через який здійснюється нелегальна міграція людей із Південної і Південно-Східної Азії в європейські держави.Її західний кордон є бар'єром для такої міграції.На початок 2009 р. в Україні було 12,4 тис. біженців.        

   Наслідок  неврегульованості відносин із багатьма країнами Україна також стає джерелом виходу нелегальних мігрантів.Виїжджаючи за кордон у туристичні подорожі,багато людей залишаються там на роботу (на певний період).Найбільше таких  мігрантів - у Греції,Італії,Португалії,Чехії,Іспанії, Туреччині.На тимчасових, сезонних роботах за кордоном працюють люди з усіх регіонів України.Тільки з прикордонних західних областей України щорічно виїжджає на тимчасові роботи за кордон понад 700 тис. осіб. Найвища міграційна активність характерна для населення високо урбанізованих та прикордонних регіонів України: Львівської,Донецької,Луганської, Дніпропетровської,Харківської,Одеської областей та АР Крим.Значно меншими є міграції населення із північних та центральних регіонів   України.       

   Внаслідок поглиблення економічної кризи  в Україні значно зменшилися обсяги маятникових трудових переміщень людей.У 2010 р. в них брало участь понад 2,5 млн. осіб.Вони були особливо значними навколо великих міст.Із сіл та "міст-супутників" до них щоденно приїжджало багато людей,які на ніч поверталися додому.Такі поїздки найбільш ефективні у радіусі 45-хвилинної-1-годинної доступності до роботи.Однак,внаслідок процесів реформування підприємств,припинення чи скорочення їх діяльності багато людей,що брали участь у маятникових поїздках населення,повернулися до сільського способу життя.Цьому сприяло також зменшення кількості рейсів на приміських залізничних і автобусних маршрутах, подорожчання проїзду на них.Зараз у таких поїздках бере участь майже 9% сільського населення.

   У населених пунктах,де є більші можливості працевлаштування(а це передусім  великі міста),є ще значні обсяги "маятникових" міграцій, але вони всюди вже мають  набагато менші розміри від попередніх.У  два-три рази зменшились потоки щоденних міграцій людей на роботу до Києва,Одеси, Харкова,Львова,міських агломерацій Донбасу і Придніпров’я.

   У період соціально - економічної кризи  виник новий вид маятникових  міграцій населення - шоп-туризм, який включає поїздки населення за кордон з метою придбання товару.Спочатку він охопив населення прикордонних районів, а тепер - всієї території України.Люди здійснюють ці міграції у сусідні країни(Польщу,Угорщину,Румунію,Молдову,Росію,Білорусь,Туреччину),а також у Китай,Сінгапур,Об'єднані Арабські Емірати та ін.Обсяги та географія таких міграцій постійно змінюються.

   Перед керівництвом української держави  стоїть питання щодо розробки нової міграційної  політики,яка була б спрямована на зменшення еміграційних потоків населення,на захист мігрантів за межами країни.                
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   3. Проблеми участі України у міжнародному обміні трудовими ресурсами

   Сучасні тенденції глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності національних економік,транснаціоналізація потоків  робочої сили дедалі більше вимагають цивілізованого входження України до міжнародного ринку праці з метою координації попиту та пропозиції на трудові ресурси,договірно-правового забезпечення соціального захисту трудящих-мігрантів в інших країнах та захисту національного ринку праці.

   Вплив зовнішньої трудової міграції на розвиток суспільства досить вагомий для  будь-якої країни,бо зміни міграційних  потоків супроводжуються деформацією  демографічної ситуації,змінами  у складі й структурі робочих  місць,якості робочої сили,її мобільності тощо.

   Зовнішня  міграція з України істотно зросла з моменту проголошення нашою  державою незалежності.Серед її основних причин - суттєве зниження рівня  та якості життя населення на початку 90-х років,поява такого нового для  пострадянських країн чинника,як масове безробіття,й при цьому - спрощення процедури виїзду за кордон та зміни місця проживання,які стали наслідком демократизації суспільства.

   В умовах неспроможності національної економіки  забезпечити гідний рівень заробітної плати всередині країни,створити належну кількість робочих місць та усунути диспропорції у соціально-економічному розвитку регіонів, зовнішня трудова міграція стала об'єктивним чинником,який набуває особливої гостроти в умовах глобальної фінансової кризи та повинен враховуватись при прогнозуванні макроекономічних показників на коротко та середньострокову перспективу.

   Водночас  варто враховувати,що коректний  аналіз проблем трудової міграції суттєво  утруднений відсутністю єдиної методології  обрахунку чисельності трудових мігрантів з України та розбіжністю даних,що відображають реальну кількість мігрантів.

   Чинні системи збору даних не забезпечують одержання вірогідної статистики про  міграційні потоки.Відсутність реальної та досконалої інформації в цій сфері  унеможливлює ефективне управління процесами трудової міграції.Позиція потенційних мігрантів при виборі місця працевлаштування за кордоном формується в залежності від наступних чинників:

   - рівня можливої заробітної плати в країні-реципієнті;

   - стану ринку праці (рівня зайнятості, масштабів безробіття);

   - життєвого рівня місцевого населення;

   - мовно-культурного чинника;

   - етнічної толерантності населення країни-реципієнта.

   З урахуванням цих чинників в Україні  сформувалося два основних вектори  трудової міграції - західний та східний.

   За  сукупністю більшості чинників найбільш прийнятним для висококваліфікованих працівників переважно молодого віку є західний вектор трудової міграції - в Західну Європу,США,Канаду та інші розвинуті країни світу.Така міграція має метою не тільки покращення власного матеріального стану,але й в значній мірі натуралізацію в країні перебування.У цьому контексті витік кваліфікованих трудових ресурсів до західних країн у більшості випадків можна вважати безповоротними втратами людського капіталу України.

   Світова фінансова криза може у короткостроковій перспективі призвести до зниження «попиту» на трудових мігрантів у розвинених країнах,проте через постаріння населення  та зростання дефіциту трудового потенціалу  європейські країни можуть розвивати економіку та забезпечувати належний соціальний розвиток тільки  за рахунок активного використання праці мігрантів.У даному контексті очікується подальше зростання зацікавленості країн Європи у залученні кваліфікованих  мігрантів з України.

   Водночас,жорсткий міграційний контроль, суворий професійний відбір та конкуренція з мігрантами з інших країн є факторами, які значною мірою обмежують міграційні процеси з України до  розвинених країн світу. Внаслідок впливу цих чинників, а також активної роботи з договірно-правового забезпечення  процесів трудової міграції з західноєвропейськими країнами, західний вектор міграції можна вважати відносно контрольованим.

   Східний вектор  міграції - до країн СНД - був і є привабливим для тих трудових мігрантів, які через недостатню кваліфікацію,низький рівень володіння іноземними мовами чи нездатність до адаптації в незвичному економічному та культурному середовищі неспроможні адаптуватися у країнах Західної Європи та Америки.

   У кількісному вимірі оціночні показники  трудової міграції у східному та західному напрямах наведені в додатку В.  

   3.1 Тенденції трудової міграції з України до країн СНД

   Якщо  виходити навіть з мінімальних оцінок та не враховувати міграцію до інших країн СНД,можна зробити висновок,що значна кількість трудових мігрантів з України (близько 44 % від загальної кількості) обирають східний напрям міграції.Для порівняння,в Італії,яка вважається однією з найбільш привабливих для мігрантів з України країн,працюють близько 11 % громадян нашої держави.

   На  мою думку,східний,переважно російський,вектор трудової міграції містить найбільше ризиків для України як в політичному,так і в демографічному аспектах з наступних причин:

   1.    Географічна близькість,відсутність мовних бар'єрів,родинні й культурні зв'язки населення та спрощена процедура перетину кордону сприяють масовому та переважно нелегальному (легальний сегмент складає лише близько 8,5 % ) характеру трудової міграції.

   2.    Переважно нелегальний характер міграції призводить до порушення прав трудівників-мігрантів в країні перебування,створює підґрунтя для криміналізації міграційних процесів, сприяє установленню в Росії негативного іміджу громадян України, а також використовується російською владою для проведення РR- акцій, спрямованих на погіршення міжнародного іміджу України,як країни-постачальника нелегальних мігрантів,критику її досягнень в соціально-економічній сфері.

   3.    Масовий характер трудової міграції до Росії погіршує кількісні та якісні показники трудових ресурсів України.

   Відчутним позитивним фактором інтенсивної трудової міграції є фінансові надходження,які пересилаються в Україну громадянами,які працюють за кордоном.Їх сума,за різними оцінками, складає від 8 % до 16 % ВВП нашої держави. Зокрема, згідно даних Центру демографії та екології людини,розмір трансфертів з Росії від трудових мігрантів з України у 2005 році досяг 1004 млн. дол.США.За розрахунками Центру,з урахуванням середнього переказу за місяць на рівні 130 дол.США,на той час в Росії знаходилося близько 664 тис. наших трудових мігрантів - додаток Г.

   За  показниками,наведеними російським Центром досліджень постіндустріального суспільства,у 2008 році українці переслали нг батьківщину з Росії вже близько 4 млрд. доларів США (в числовому вимірі щ сума досягла 16% держбюджету України в 2008 році).За розрахунками експертів,кількість кореспондентів,які перераховували з закордону кошти складає близько 2,5 млн. осіб -трудових мігрантів.

   Зазначені вище причини актуалізують необхідність дослідження мотивів в першу  чергу економічних,які призводять до трудової міграції в країни СНД та підготовку державою програм щодо пріоритетних напрямків соціально - економічних перетворень,що сприятимуть поверненню трудових мігрантів з країн СНД та покращанню трудоресурсної ситуації в Україні.В основу таких досліджень покладено порівняльний аналіз демографічного та соціально-економічного розвитку країн СНД за рівнем:       

   А) грошових доходів населення;       

   Б)стану  ринку праці;       

   В)інтенсивності  міграційних потоків.       

   А)   Порівняння країн СНД за рівнем грошових доходів населення    

   У 2008 та на початку 2009 років в державах СНД спостерігалося стале економічне зростання,на основі якого сформувалися сприятливі умови для поліпшення ситуації із заробітною платою.За даними Статкомітету СНД, середньомісячна зарплата в 2008 році в державах Співдружності фіксувалася на рівні від 48 дол.США в Таджикистані до 529 дол.США в Росії.У порівнянні з 2007 роком вона зросла як у номінальному,так і в реальному виразі .Найбільш високою середньомісячна зарплата була в Росії,Казахстані та Білорусі.Питома вага населення України, що проживає за межею бідності,значно перевищує аналогічний показник в Білорусі,Росії,Казахстані та Азербайджані.