Аналіз міграційної політики України: основні напрями її діяльності

   знаходяться біженці також з багатьох країн  Африки, Південно-Східної Азії та Близького  Сходу.Частково це люди,що перебували в Україні,наприклад студенти,і з різних причин не хочуть,або не можуть повернутися додому, потребують притулку і захисту держави.На сьогодні в Україні проживають 2697 визнаних біженців.Більшість з них афганці.

   Частина пошукачів притулку так звані транзитні мігранти,що скориставшись "прозорістю" наших східних кордонів намагаються перебратися через Україну на Захід.Вони перебувають на території держави переважно   без   належних   документів,намагаються  перетнути    кордон нелегально.Понад 10 тис. іноземців в середньому щорічно затримуються на кордоні, кількість затриманих зростає.Крім значних геополітичних зрушень економічні проблеми,точніше глибока економічна криза,яка з тою чи іншою силою охопила всі пострадянські держави,є другим вагомим фактором,що впливає на розвиток міграційної ситуації в Україні.

   Економічні  труднощі уповільнили процес репатріації.З 1993 р. в'їзд в Україну почав  зменшуватися.Позитивне міграційне сальдо було майже в 4 рази меншим, ніж  в 1992 і становило 77 тис. чоловік.Починаючи з 1994 р. результат міграції між Україною і колишніми республіками СРСР перетворився на негативний. Найбільше населення Україна втратила у зв'язку з виїздом в Росію.В той же час з іншими пострадянськими державами (крім Білорусі) сальдо міграції залишається позитивним.

   З 1999 році тенденція зазнала змін.Відплив  населення до країн СНД,в першу  чергу до Росії,зменшився.Міграційний  баланс з цим регіоном набув практично  паритетного значення.Це переконливий показник успішного початку процесу  соціально-економічної стабілізації в країні.

   Також важливим напрямком міграції українців  є Захід.Для формування міграційних  потоків на Захід вирішальними були два фактора:суспільно політичні  зміни,а саме демократизація суспільного  життя,демонтаж "залізної завіси",що ізолювала Україну від світу,а також економічна криза.

   Виїзд на постійне місце проживання за кордон почав швидко зростати з кінця 80-х  рр..У 1990 р. загальна кількість емігрантів перевищила 90 тис. чоловік (83 тис. або 92% в Ізраїль).

   В 1991 р. виїзд з України дещо зменшився.Було видано близько 70 тис. дозволів.Хоча більшість емігрантів (48,5 тис, або 70 відсотків) як і раніше прямувала в Ізраїль,істотно збільшився виїзд в СІЛА і ФРН.Після     1991

   року  обсяги еміграції зменшилися,що,безумовно,було обумовлено надіями на покращення життя людей,пов'язаними з утворенням власної незалежної держави і стабілізувалися на рівні приблизно 50 тис.осіб щорічно.Серед країн призначення на першому місця залишається Ізраїль (36%),на другому місці -Сполучені Штати.Майже 1/3 емігрантів є етнічними євреями.Кожний п'ятий емігрант за національністю українець.Росіяни складали 15% виїжджаючих.

   Склад і напрямки еміграції з України  на Захід підтверджують,що її переважно  етнічний характер змінюється і економічні причини стають вирішальними. Економічний характер еміграції підтверджують також результати численних соціологічних опитувань

   Характеристика  сучасної міграційної ситуації в  Україні була б неповною без аналізу  тимчасових виїздів наших громадян в інші країни.В останні роки у  зв'язку з більшою відкритістю до світу значна кількість людей отримала можливість побувати за кордоном.За   даними   ВВІР   МВС   України   на

   початку  перебудови,в 1987  р.,виїзд  громадян  у  особистих  справах  не перевищував 85 тис. чоловік на рік.У 1992 році він перевищив 2 млн.

   Закордонні  поїздки здійснювались в основному  в сусідні країни,з якими зберігся безвізовий режим,добре налагоджений транспортний зв'язок.Головний і постійно зростаючий потік був спрямований  в Польщу - понад 70 відсотків виїжджаючих.

   Із  січня 1993 р. держава більше не видає дозволи на закордонні поїздки. Відповідно і облік таких дозволів не ведеться.Тобто з цього часу ми не маємо точної інформації про кількість тимчасових закордонних поїздок українських громадян.Проте за даними прикордонників,їхня кількість зростає.

   Поряд з виїздом за кордон на відпочинок чи в ознайомчі поїздки,велика кількість  громадян України виїжджає за кордон на заробітки.На початку 90-х десятки  тисяч наших співвітчизників  перевозили дрібні партії товарів через  кордон в обох напрямках,намагаючись заробити на різниці цін та валютних курсів.Сьогодні більшість з них виїжджають для виконання,здебільшого без необхідних дозволів,сезонних,тимчасових робіт в сільському господарстві, будівництві чи сервісі.Для багатьох сімей можливість виїхати за кордон перетворилася на важливу складову їхньої стратегії виживання.За нинішньої економічної ситуації,в умовах зростання безробіття та неповної зайнятості, падіння рівня життя людей кількість людей,змушених шукати заробіток за кордоном,досить висока і оцінюється приблизно у 2 млн. осіб.

   Враховуючи  основоположні права людини на свободу  пересування і вибір місця  проживання звичайно не може йти мови про встановлення якихось обмежень виїзду громадян.Проте обов'язок держави  полягає в упорядкуванні цього процесу,в захисті своїх громадян на роботі за кордоном.На сьогодні,на жаль,лише приблизно 25 тис. наших громадян працюють за кордоном в рамках міждержавних угод,підписаних Україною.

   Після здобуття незалежності розпочалося  створення законодавчої бази у сфері міграції.Уже в Декларації про державний суверенітет було заявлено,що Україна регулює імміграційні процеси.До числа найбільш важливих законодавчих актів, що стосуються міграційних питань,треба віднести Закон України "Про громадянство України" (1991 р.), який надав право на отримання українського громадянства вихідцями з України,чим стимулював репатріацію.

   Доля  переміщених осіб знайшла відображення у відповідному розділі Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".Відповідно до статті 4 цього закону,особам,які зазнали репресій,були вислані або депортовані тоталітарним режимом,а також їх нащадкам,серед інших громадянських прав гарантоване поновлення права на проживання в місцях,де вони проживали до переслідувань.

   Поки  що не існує спеціального закону про поновлення прав депортованих за національною ознакою.Проте є цілий ряд урядових рішень з цього приводу.

   В грудні 1993 р.Верховною Радою України  був прийнятий Закон України "Про  біженців".За своїм змістом він  відповідає міжнародним нормам.

   Іноземці,що не є біженцями, підпадають під дію  Закону України "Про правовий статус іноземців".Він гарантує іноземним  громадянам або особам без громадянства,що легально перебувають в Україні,рівність перед законом,ті ж права і  обов'язки,що і громадянам України.Наступним кроком в розробці міграційного законодавства було прийняття Закону "Про імміграцію", який регулює питання порядку переїзду в Україну іноземців для постійного проживання або працевлаштування,а також натуралізації.

   В 1993 р. для координації зусиль різних відомств в галузі міграції,повернення депортованих,біженців було створено Міністерство України у справах національностей і міграції (тепер Державний комітет),що є центральним органом державної влади,на який безпосередньо покладені обов'язки розробки і реалізації міграційної політики держави.Органи міграційної служби,що підпорядковуються Держкомітету і,одночасно,місцевій владі,було створено 1994 року.З проблемами міграції стикаються в межах своєї компетенції також цілий ряд інших відомств.Це Держкомкордон,Міністерство внутрішніх справ,Міністерство закордонних справ,СБУ,Міністерство праці та соціальної політики,Міністерство охорони здоров'я,Державний комітет статистики та інші.

   Значні  зусилля для вирішення пов'язаних з міграцією проблем докладаються Україною на міжнародному рівні.Перш за все вони спрямовані на забезпечення добровільного повернення депортованих,урегулювання проблеми міждержавної трудової міграції,поєднання зусиль у запобіганні нелегальній міграції тощо.

   Угоди про взаємне працевлаштування було підписано з Російською Федерацією,Молдовою,Польщею,Чеською Республікою,Словаччиною та іншими державами.

   З травня 1993р. Україна має статус спостерігача в Міжнародній організації по міграціям,тісне співробітництво  розвивається між Україною і УВКБ ООН.

   Основний  напрям оптимізації системи державного управління у сфері регулювання  міграційних процесів на державному рівні полягає  налагодженні державної міграційної служби (створена 15 грудня 2008 року) шляхом проведення об'єднання та реорганізації відповідних підрозділів  МВС,МЗС,Міністерстві юстиції.

   Крім  того,актуальними залишаються наступні напрями діяльності:

   1.Реалізація  базових положень Концепції національної  міграційної політики України,  запровадження процедури поточних  звітів про виконання відповідних Указів Президента України,рішень РНБО.

   2.Приведення  законодавчої бази та адміністративних  можливостей у відповідність  до міжнародних стандартів та  сучасних потреб у сфері регулювання  міграційних процесів.Ефективне  управління міграційними процесами потребує не лише запровадження ефективного візового та прикордонного контролю,але також і створення системи місць перебування нелегалів та нормативно-законодавчої процедури поводження з мігрантами, затриманими на території країни.Потребує узгодження (з процедурою існуючою в ЄС) та уточнення процедура видворення нелегальних мігрантів,дітей народжених ними на території України та ін.

   3.Потрібно  також ввести в дію єдину  електронну інформаційну систему  з обліку міграційних потоків,яка  б включала в себе облік фізичних осіб за місцем проживання,систему ідентифікації осіб,що перетинають кордон,трудових мігрантів,біженців,затриманих нелегальних мігрантів.Створення автоматизованої системи ідентифікації іноземних громадян,які в'їжджають в Україну та виїжджають з країни.Запровадження практики використання біометричних даних.

   4.Розробка  процедури проведення заходів  щодо амністії нелегальних мігрантів  для їх легалізації,створення  відповідної нормативно-законодавчої  бази.

   5.Оперативне  відслідковування міграційних потоків,виявлення каналів міграції,виявлення кримінальних структур,туристичних агентств,комерційних фірм,які сприяють забезпеченню каналів нелегальної міграції,припинення їх діяльності.

   6.Корегування  державної етнонаціональної політики  у зв'язку з ускладненням етнічної структури населення,формування в Україні зон локалізації іммігрантів з окремих країн,організація співпраці з новоутвореними національно-культурними осередками,новими діаспорами.

   7. Апробація нової моделі організації державного управління міграцією в Одеській,Харківській областях,АР Крим,що передбачає реалізацію для цих регіонів(а можливо лише для Одеської області,яка має найбільшу кількість нелегальних мігрантів та наймасштабнішу міждержавну імміграцію)пілотного проекту по створенню єдиного координуючого органу управління міграцією на основі об'єднання та реорганізації відповідних підрозділів у системі МВС,зокрема,відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб тощо,прикордонної служби,підрозділів Міністерства юстиції,СБУ.

   Таким чином,формування міграційної політики та відповідного законодавства стало  частиною загального процесу державотворення.Проте

   говорити  про наявність цілісної системи  юридичних норм і адміністративної практики ще рано.                    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   5. Шляхи вирішення проблем несприятливих міграційних процесів України

   На  сьогоднішньому етапі економічного розвитку України глобальною проблемою  є демографічна ситуація,а саме негативна  динаміка народжуваності, смертності,від'ємне сальдо міграції.У лютому 2005 року Відділ економічних і соціальних проблем ООН оприлюднив прогноз,згідно з яким до 2050 року населення України скоротиться майже вдвічі,з 46 до 26 млн.чол.Трудова міграція відіграє провідну роль у даній проблемі.Україна - міграційний донор,а не міграційний реципієнт.Масова міграція є загальносвітовою тенденцією сучасності,в якій Україна відіграє провідну роль.За даними на лютий 2009 р.від 150 до 175 млн.чол.(тобто понад 3% населення Землі) живуть за межами країни свого походження,із них українці становлять понад 10% від загальної кількості мігрантів у світі,тобто понад 20 млн.українців постійно проживають за межами своєї батьківщини і є вже громадянами інших держав.З прийняттям незалежності в економіці України відбулися значні структурні зміни,девальвувалися старі і з'явилися нові цінності,тоді і почалися еміграції чи не більшої частини працеспроможного населення в пошуках робочих місць.Наразі економічна ситуація не є кращою:падіння рівня і якості життя, нестача робочих місць, низька заробітна платня,інфляція,що веде до росту цін на продукти харчування, медичне обслуговування,навчання.