Економ аналіз

1. Класифікація видів економічного аналізу

  Упродовж тривалого часу аналіз розвивався завдяки розширенню обсягів показників та процесів на підприємстві, що вивчаються; при цьому основна увага спрямовувалася на вдосконалення та уніфікацію методики їх вивчення. Головним джерелом інформації аналізу була постійно зростаюча звітність підприємств. У зв'язку з цим аналіз міг бути тільки наступним, тобто після закінчення року, кварталу, місяця і відповідногоскладання звіту. Однак досить швидко єдина методика аналізу звітності підприємства стала диференціюватись, пристосовуватись до галузевих особливостей господарств. Так з'явилися методики аналізу діяльності промислових підприємств, а також підприємств торгівлі, сільськогосподарських, будівельних та інших організацій. Створювалися численні методики аналізу діяльності більш дрібних галузей промисловості та інших галузей народного господарства.

У 50-ті роки почали виникати нові підходи, коли різноманітні варіанти наступного аналізу стали доповнюватися принципово новим поточним або оперативним аналізом, а згодом почали розроблюватися методики попереднього або перспективного аналізу.

І, нарешті, в останні кілька десятиліть розвиток економічного аналізу в основному пов'язувався з тематичним або вузькофункціональним напрямом аналізу окремих об'єктів.        У зв'язку з цим зараз існують методики:

      Порівняльного

      функціонально-вартісного

      системного аналізу.

Внаслідок значної різноманітності видів та напрямів економічного аналізу виникає потреба у їх класифікації. Однією із загальновизнаних ознак групування є поділ окремих видів аналізу залежно від часу проведення. Виходячи з цього вирізняють такі види аналізу:

      наступний (ретроспективний)

      оперативний

      попередній.

  Зараз найбільш розвинутим і важливим є наступний аналіз. З тими або іншими застереженнями до нього можна включити шість видів.

Фінансово-економічний аналіз здійснюється після завершення кварталу або року на підставі відповідного звіту підприємства. Головний наголос в цьому аналізі робиться на вивченні і оцінці ключових результативних та фінансових показників роботи підприємства. Насамперед це стосується показників прибутку й рентабельності, а також продажу продукції. Багато уваги приділяють вивченню основних показників фінансового стану. Інші виробничі показники та затрати вивчають вибірково і в такому обсязі, щоб пояснити відхилення в прибутку та у зміні фінансового стану підприємства. Такий аналіз звичайно проводять сторонні установи, які мають тісні зв'язки з даним підприємством: фінансові і банківські установи, адміністративні, наукові та посередницькі організації.

  Управлінський аналіз на відміну від фінансово-економічного є більш змістовним і різнобічним. Його ще називають внутрішньогосподарським. Крім економічних показників він значну увагу приділяє вивченню даних використання техніки і технологій, інших матеріальних ресурсів підприємства. Для цього аналізу використовують дані первинного бухгалтерського обліку та інші джерела інформації.

Техніко-економічний аналіз звичайно має значну галузеву специфіку, в той час як методика ФЕА аналізу однакова для всіх підприємств.

Статистико-економічний аналіз — вивчає діяльність не підприємств, а великих господарських комплексів, регіонів, галузей і в цілому народного господарства країни. Основним інформаційним джерелом може бути статистична звітність відповідних господарських одиниць, статистичні збірники та обстеження. У методиці цього аналізу провідну роль відіграють статистичні методи дослідження й обробки інформації.

Порівняльний або міжгосподарський аналіз так, як і статистичний, використовує для своїх потреб більший обсяг інформації, ніж перші два. Проте він обмежується даними кількох споріднених підприємств. Завдяки додатковим зіставленням даних і орієнтуючись на показники кращих підприємств у галузі, він дає змогу одержати більш зважену оцінку роботи підприємства, яке докладно аналізується. Більш просто і надійніше при цьому можна вишукати і резерви. У зв'язку з цим порівняльний аналіз іноді характеризують як найкращий засіб пошуку та обґрунтування внутрішньогосподарських резервів виробництва.

Функціонально-вартісний аналіз — порівняно новий вид "аналізу, і тому його методика ще недосконала. Предмет його "вивчення в більшості випадків пов'язаний не з роботою підприємства, а з випуском та експлуатацією певних видів продукції. Такий підхід крім традиційної виробничої інформації потребує значних обсягів даних щодо експлуатаційних характеристик виробів.  Впровадження функціонально-вартісного аналізу виправдовується в тому разі, якщо він займається вивченням ефективності відносно дорогої техніки з достатньо великими обсягами її виробництва. Цей аналіз концентрує увагу на показниках використання продукції, ефективності її роботи у користувачів. Головні резерви такий аналіз вбачає в удосконаленні конструкції виробу, оптимізації його окремих функцій, виявленні слабких або навіть зайвих функціональних можливостей технічного Устрою. Скорочення зайвих функцій виробу, спрощення конструкції та інші технічні заходи дають змогу налагодити виробництво високоефективної техніки і при цьому скоротити витрати на її виробництво. На жаль, дослідження за допомогою.

Цього виду аналізу нині стикаються з труднощами, пов'язаними з відсутністю налагодженої системи збору необхідної інформації від користувачів продукції.

Системний аналіз уперше використали військові фахівці під час опрацювання десантної операції в Нормандії у Другій світовій війні. Аналіз застосовують для досліджень складних економічних проблем, великих виробничих комплексів, важливих народногосподарських проектів. При цьому вивчення економічних аспектів органічно поєднується з аналізом технічних, соціальних, демографічних і національних проблем, екологічних і політичних умов тощо. Для забезпечення всебічного розгляду проблем аналіз здійснює бригада фахівців з різних галузей знань, що забезпечує зважене комплексне розв'язання складних питань. Об'єктами системного аналізу в Україні були проект побудови нафтового терміналу в Одесі, вирішення проблем енергопостачання і стану вугільної промисловості, комплекс питань, пов'язаних з транспортуванням каспійської нафти через Україну в Західну Європу. Загалом цей вид аналізу має широкі перспективи свого подальшого розвитку.

Оперативний (поточний) аналіз здійснюють на підприємствах і в його підрозділах безпосередньо в процесі господарської діяльності або відразу після закінчення окремих виробничих чи інших робіт. При цьому основну інформацію для цього аналізу постачає оперативний облік, що виключає пасивне очікування звітних даних. Намагання поєднати проведення аналізу з процесом виробництва з відносно невеликими виробничими етапами (доба, тиждень, декада) зумовлюється потребами активізації економічної роботи, включення аналізу в систему оперативного управління підприємством. Отже, завданням оперативного аналізу є не тільки виявлення негативних явищ, а й сприяння їх своєчасному виправленню протягом певного періоду, що дає змогу реально поліпшити кінцеві наслідки роботи підприємства. Інформацію для оперативного аналізу в основному.-отримують каналами автоматизованих систем управління і обробляють із застосуванням стандартних програм на персональних комп'ютерах. Незважаючи на великі технічні можливості комп'ютерних систем, в оперативному аналізі свідомо звужують коло питань, проблем і показників роботи, а звідси і зменшують обсяг інформації, яку збирають. Проте таке обмеження безпосередніх об'єктів аналізу не повинне погіршити якість висновків і рекомендацій, зменшити їх цінність для управління. Розвиток оперативного аналізу із самого початку зумовлювався вимогами поточного управління. Тому він щільно примикає до науки й практики управління.

Прогнозний аналіз (перспективний, стратегічний) почав застосовуватися як техніко-економічне обґрунтування майбутніх підприємств, зразків нової техніки і новітніх технологій.  Цей аналіз передує виробничим подіям, передбачає їх наслідки, оцінює їхню ефективність. Результати прогнозного аналізу можуть бути представлені як планові калькуляції для нових видів продукції, як сума економічного ефекту від освоєння нової техніки, впровадження новітніх технологій, механізації й автоматизації виробництва, як комплекс рекомендацій для розробки різних програм або формування політики. Цей аналіз здійснюють працівники проектних і наукових закладів, а також установи державного управління.

2.Основи методики аналізу технічного рівня виробництва та праці

  Удосконалювання організаційно-технічного рівня виробництва — це комплексна раціоналізація виробничо-господарської діяльності підприємств. Сюди входять проблеми поліпшення організаційної структури підприємств і об'єднань, раціонального використання потужностей, прогресу в техніці і технології виробництва, застосування сучасних методів і форм організації виробництва, використання математичних методів і ЕОМ, наукової організації трудового процесу, фізіології і психології працюючих.

  У задачі підвищення організаційно-технічного рівня виробництва в кінцевому рахунку входить раціоналізація використання всіх трьох елементів виробничого процесу: праці, засобів праці і предметів праці.

  Методика аналізу організаційно-технічного рівня виробництва припускає розробку системи аналітичних показників.  Розрізняють показники досягнутого стану організаційно-технічного рівня і показники економічної ефективності його удосконалювання. У сукупності останні (продуктивність праці, фондовіддача і матеріалоємність виробництва, якість і обсяг продукції, собівартість і рентабельність) дають комплексну характеристику економічного рівня виробництва. Такі показники, однак, не характеризують конкретно стану техніки, технології, організації виробництва і керування.

   Показники науково-технічного рівня виробництва можна розділити на три групи:

1) показники рівня застосовуваних знарядь праці;

2) показники рівня технології виробництва;

3) показники якості продукції, що випускається.

  Технічний рівень виробництва на підприємстві аналізується в наступних аспектах:

а) забезпеченості підприємства засобами праці;

б) якості застосовуваної техніки, технології виробництва і продукції, що випускаються;

в) впровадження й освоєння прогресивної техніки і технології.

  Забезпеченість підприємства засобами (знаряддями) праці характеризується показниками фондоозброєності, технічної озброєності і електроозброоєності праці, механізації й автоматизації виробничих процесів і ін.

Якість (ступінь досконалості) застосовуваної техніки і технології характеризується коефіцієнтами прогресивності технологічних процесів, оснащеності робочих місць технічно зробленими інструментами і пристосуваннями, питомою вагою деталеоперацій, оброблюваних груповими методами, якістю, надійністю, довговічністю продукції.

  Впровадження й освоєння нової прогресивної техніки і технології аналізується не тільки по числу впроваджуваних заходів, але і з обов'язковим обліком економічної ефективності впроваджуваних організаційно-технічних заходів.

  У звітності підприємств недостатньо відображено технічний рівень виробництва. Тому необхідно розраховувати по зведеннях про конструкторську і технологічну підготовку виробництва і даним господарського обліку найбільш важливі показники, що, з одного боку, відбивали би істотність технічного рівня виробництва, а з іншого боку — знаходилися б у взаємозв'язку з економічними показниками, що характеризують результати виробничо-господарської діяльності підприємства.

  З урахуванням цих вимог доцільно при аналізі техніки і технології виробництва досліджувати структуру і віковий склад засобів праці, технічну і фондоозброєність праці, рівень механізації й автоматизації виробництва, прогресивність технологічних процесів, уніфікацію заготівель, деталей, вузлів, оснащеність виробництва інструментом і пристосуваннями, а також якість продукції, що випускається.

  У процесі аналізу технічного рівня виробництва на підприємстві  насамперед оцінюється досягнутий рівень техніки, виходячи із сучасних вимог технічного прогресу. Визначаються цехи, ділянки виробництва, де рівень техніки, технології недостатньо високий, не задовольняє сучасним вимогам. Темпи фізичного і морального зносу основних фондів у сучасних умовах висувають підвищені вимоги як до структури, так і до вікового складу виробничих фондів. Як правило, виробничі фонди, що функціонують у машинобудуванні 10—20 років, вважаються застарілими, а понад 20 років — сильно застарілими.

Аналіз віку устаткування допоможе визначити ті його види, що підлягають заміні або модернізації в першу чергу. Ріст активної частини виробничих фондів підвищує рівень концентрації виробництва, його механізації і є матеріальною основою підвищення продуктивності праці.

  При аналізі складу устаткування, наприклад, на машинобудівних заводах окремо вивчаються ливарне, ковальське, металорізальне і спеціальне устаткування і прогресивність кожного з них. Відсутність спеціальних верстатів, потокових ліній — це ознака низької технічної оснащеності виробництва.

Продуктивне використання основних фондів припускає дотримання визначених пропорцій між промислово-виробничими фондами і чисельністю робітників, між чисельністю робітників і кількістю машин і устаткування (активною частиною фондів). Важливою умовою підвищення фондовіддачі є випередження темпів росту технічної озброєності і продуктивності праці в порівнянні з темпами росту його фондоозброєності.

Показник фондоозброєності праці визначається відношенням вартості основних фондів виробничого призначення до чисельності промислово-виробничого персоналу. Показник технічної озброєності праці визначається відношенням вартості машин і устаткування до числа робітників у найбільшу зміну.