Економіка інтелектуальної власності

• зростання патентно-ліцензійної активності;
• перетворення інтелектуальної власності на основну мету глобальної стратеги фірм;
• збільшення повноважень університетів, наукових установ щодо розпорядження правами інтелектуальної власності;
• поширення державно-приватного партнерства на доконкурентній стадії;
• дотримання балансу інтересів під час розподілу доходів тощо.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Оцінка  вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності.

       Важливим елементом механізму комерціалізації інтелектуальної власності є оцінка вартості її об'єктів, що стає основою для обґрунтування необхідності та ефективності залучення результатів інтелектуальної праці в господарський обіг.

           Методичні підходи до визначення ринкової вартості об'єктів інтелектуальної власності ґрунтуються на таких принципах:

--- корисності, згідно з яким ринкову вартість мають об'єкти оцінювання, використання яких протягом певного періоду сприяє задоволенню конкретних потреб споживачів;

--- взаємодії попиту і пропозиції, згідно з яким ринкова вартість об'єктів оцінювання залежить від попиту, пропозиції та характеру конкуренції між покупцями та продавцями;

--- заміщення, згідно з яким ринкова вартість об'єктів оцінювання не може перевищувати найвірогідніші витрати на придбання об'єктів еквівалентної корисності;

--- очікування, згідно з яким ринкова вартість об'єктів оцінювання залежить від очікуваної величини, тривалості та ймовірності отримання доходів (вигід) за певний період при найбільш ефективному використанні цих об'єктів;

--- зміни, згідно з яким ринкова вартість об'єкта оцінювання змінюється у часі та визначається на конкретну дату;

--- зовнішнього впливу, згідно з яким ринкова вартість об'єкта оцінювання залежить від зовнішніх факторів, що визначають умови його використання (ринкова інфраструктура, міжнародне і національне законодавство, політика держави в галузі інтелектуальної власності тощо).

     Основні підходи до розрахунку ринкової вартості об'єктів інтелектуальної власності:

1. Витратний (інвестиційний) підхід, що ґрунтується на визначенні фактичних витрат на створення, придбання та використання об'єкта інтелектуальної власності (з урахуванням його зносу). Використання витратного підходу пов'язане з можливістю відновлення або заміщення об'єкта оцінки. При цьому витрати на створення нового об'єкта, аналогічного тому, що оцінюється, включають прямі та непрямі витрати, пов'язані з продукуванням об'єкта інтелектуальної власності та доведенням його до стану, придатного для використання, а також прибуток інвестора (найбільш вірогідну винагороду за інвестування капіталу у створення інтелектуального продукту). Витратний підхід:

• ґрунтується на припущенні, що потенційний покупець, який володіє інформацією про об'єкт угоди, не заплатить за нього більше, ніж за об'єкт у складі нематеріальних активів, що має еквівалентну корисність;
• передбачає визначення витрат на відтворення первинної вартості об'єкта інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підприємства з урахуванням подальшого поліпшення або заміни цього об'єкта;
• використовується, як правило, для оцінювання вартості об'єктів інтелектуальної власності, що належать до соціальної сфери, космічних, оборонних програм тощо.

     Основними методами, які використовуються в рамках витратного підходу, є такі:[1]

--- метод фактичних витрат, що ґрунтується на врахуванні фактично здійснених витрат згідно з бухгалтерською звітністю підприємства за певний період (виявленні всіх фактичних початкових витрат, пов'язаних зі створенням, придбанням, введенням в експлуатацію об'єкта інтелектуальної власності, та їх корекції з урахуванням індексу цін на дату оцінки та коефіцієнта морального старіння). Водночас у разі необхідності здійснюються коригування цих витрат, їх індексація за методом приведених витрат;

--- метод вартості заміщення, згідно з яким вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно заплатити за об'єкт, що має аналогічну споживчу вартість, тобто є еквівалентним за варіантами використання;

--- метод відновлювальної вартості, який передбачає визначення вартості об'єкта інтелектуальної власності як суми витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу (на основі сучасних цін на необхідні ресурси).

2.Порівняльний підхід, заснований на визначенні вартості об'єктів інтелектуальної власності шляхом коригування цін аналогів, що згладжує їх відмінності від об'єкта оцінювання.

     Застосування  цього підходу можливе за наявності  даних про вартість зіставних з тим, що оцінюється, об'єктів інтелектуальної власності, наприклад, інформації про умови ліцензійних угод на передачу об'єктів інтелектуальної власності на внутрішньому та світовому ринках.

     Порівняльний  підхід, заснований на визначенні вартості об'єктів інтелектуальної власності шляхом коригування цін аналогів, що згладжує їх відмінності від об'єкта оцінювання.[7]

     Найважливішими  елементами порівняння, як правило, є  фактори, які визначають ринкову  вартість об'єкта оцінювання та основні характеристики угод, що склалися на ринку інтелектуальної власності, в тому числі обсяг майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності, що оцінюються; умови фінансування угод щодо інтелектуальної власності; динаміку цін на об'єкти інтелектуальної власності; галузь їх використання; фізичні, функціональні, технологічні, економічні характеристики цих об'єктів; наявність конкурентних пропозицій тощо.

     Порівняльний  підхід до оцінювання об'єктів інтелектуальної власності реалізується у більшості випадків на основі таких методів:

1) методу порівняльного продажу, що ґрунтується на зіставленні вартості об'єкта оцінювання з вартістю аналогічних об'єктів інтелектуальної власності, які були реалізовані на ринку. У цьому випадку ринкова вартість об'єкта оцінювання визначається ціною, яку згодні заплатити на дату оцінювання типові покупці типовим продавцям інтелектуальної власності за аналогічний (за якістю, призначенням, корисністю) об'єкт з урахуванням необхідних коректив;

2) методу звільнення від роялті (винагороди власнику), що ґрунтується на визначенні вартості об'єктів інтелектуальної власності шляхом додавання майбутніх грошових потоків роялті, приведених із використання ставки дисконтування до поточної вартості.

     Метод звільнення від роялті передбачає розрахунок вартості об'єкта інтелектуальної власності за формулою:

       

                    

Де: С_i —  грошовий потік (база роялті), грн;

       i  — ставка дисконту, %.

     Отже, використання порівняльного підходу  можливе за умов доступності достовірної  інформації про ціни продажу об'єктів аналогічного призначення та порівняльної корисності, умов відповідних ринкових угод, ступеня впливу особливих характеристик таких об'єктів на їхню вартість тощо.

4. Прибутковий (дохідний) підхід ґрунтується на ідеї залежності економічної цінності кожного конкретного об'єкта інтелектуальної власності в певний момент від майбутніх доходів, пов'язаних з його використанням. Дохід від використання інтелектуальної власності визначається як різниця між грошовими надходженнями (платежами за надане право використання інтелектуальної власності, наприклад роялті, паушальними платежами) та грошовими виплатами за визначений період.

     Застосування  прибуткового підходу засноване  на визначенні розміру прибутку, що асоціюється з активами, які оцінюються; ставок капіталізації (чи дисконту), які враховують ризик, пов'язаний з дохідністю відповідних об'єктів інтелектуальної власності, та остаточного економічного терміну їх служби.

     Основні методи вартісного оцінювання об'єктів  інтелектуальної власності, які використовуються на основі прибуткового (дохідного) підходу, такі:

--- метод дисконтування, згідно з яким розрахунок поточної вартості об'єкта інтелектуальної власності здійснюється шляхом приведення всіх майбутніх надходжень чистого прибутку від використання інтелектуальної власності на дату проведення оцінювання за визначеною оцінювачем ставкою дисконтування.

     Порівняльний  аналіз існуючих підходів до оцінювання вартості об'єктів інтелектуальної  власності, здійснений західними дослідниками, дав можливість розробити рекомендації щодо ефективності їх застосування.

     Починаючи з моменту отримання перших прибутків  від продажу запатентованого  продукту, коли підприємство зацікавлене в монопольному використанні своєї інтелектуальної власності, її оцінювання доцільно здійснювати на основі прибуткового (дохідного) підходу, який уможливлює врахування вартості додаткових активів, інвестиційних ризиків та розмірів ринку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Управління правами об’єктів інтелектуальної власності

     Можна виділити п'ять етапів життєвого циклу об'єкта інтелектуальної власності: створення ОІВ, набуття прав на ОІВ, використання (комерціалізація) прав на ОІВ, захист прав ІВ, утилізація ОІВ.[2]

     Створення   об'єкта   інтелектуальної власності розпочинається з ідеї.   Наприклад,  це  може  бути  ідея винаходу   або   художнього   твору.    У   підприємницькій діяльності ідеї,  як правило,  спрямовані на підвищення конкурентоспроможності технологій або виробів. Далі йде розроблення цієї ідеї.  Наприклад,  якщо це винахід,  то необхідно зробити патентний пошук, щоб переконатися, що таких винаходів ще не було. Потім перевірити цю ідею експериментально. Закінчується створення об'єкта інтелектуальної     власності     оформленням     його на матеріальному  носії (папері,   електронному носії тощо) таким чином, щоб він став зрозумілим для інших осіб.

     Набуття прав на об'єкт інтелектуальної власності, як правило, завершується отриманням від держави охоронного документа  — патенту або свідоцтва на нього. Наявність такого документа значною мірою унеможливлює порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності з боку недобросовісних конкурентів.

     Використання прав на об'єкти інтелектуальної власності є найпродуктивнішим етапом їх життєвого циклу. До цього етапу об'єкти інтелектуальної власності не приносили користі розробнику. Навпаки, витрачалися кошти на їх створення та набуття правової охорони. І тільки на етапі використання (комерціалізації) компенсуються попередні витрати, а також одержується прибуток — власне те, для чого в більшості випадків створюються об'єкти інтелектуальної власності.

     Захист прав здійснюється у випадку, коли ці права порушуються недобросовісним конкурентом. Чинне законодавство України надає власнику права на об'єкт права інтелектуальної власності декілька шляхів захисту своїх прав. Нині розгляд справ, пов'язаних із правами інтелектуальної власності, здійснюється в адміністративному або судовому порядку.

Управління  об'єктом інтелектуальної  власності на етапі  його створення.

На цьому  етапі необхідно відповісти на питання: "Який товар буде конкурентоспроможним і мати попит на ринку у майбутньому, можливо через кілька років?". І тільки після цього варто розпочинати його розроблення. Необхідно розробити стратегію фірми, спланувати капіталовкладення в інтелектуальну власність, визначити ресурси, що необхідні для розроблення нової технології і забезпечення конкурентоспроможності як самої технології, так і товарів, що виробляються на її основі.

     Патентна  інформація — це технічна і правова інформація, що міститься в офіційних періодичних публікаціях відомств інтелектуальної власності, які є в усіх країнах, де законодавством передбачена правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Майже дві третини технічної інформації, що розкривається у патентній інформації, більше ніде не публікується.

     Патентна  інформація допомагає:

• відслідковувати  провідні досягнення  у даній сфері;
• знайти партнерів з бізнесу;
• знайти постачальників та матеріали;
• відстежувати діяльність реальних і потенційних конкурентів;
• знайти відповідні ринки.