Европейская валютная система

     1956 р. в ЄОВС виник план перетворення  цієї організації на зону вільної  торгівлі, але суперечності між  країнами, особливо між Англією  і Францією, призвели до укладення  у березні 1957 р. в Римі лише  шістьма (з 17) країнами-членами  Римської сепаратної угоди про  заснування  Європейського  співтовариства (ЄЕС) — “Спільного ринку”  — з перспективною програмою  економічної і політичної інтеграції. Кінцевою метою ЄЕС було проголошено  створення Сполучених Штатів  Західної Європи. Одночасно в  Римі цими ж державами ЄЕС  було укладено угоду про заснування  Європейського  співтовариства  з атомної енергії (Євроатом), метою якого було створення  ще одного спільного галузевого  ринку, об'єднання ресурсів атомної  енергії  та  атомної промисловості.  У цей же час Великобританія, яка не приєдналась до ЄЕС,  організувала  Європейську  Асоціацію  Вільної Торгівлі (ЄАВТ) у складі 7-ми країн. 

     1967 р. внаслідок злиття органів  управління ЄОВС, ЄЕС і Євроатому  утворилась триєдина інтеграційна  організація з офіційною назвою  Європейські  співтовариства , або   Європейське  співтовариство. 1973 року Великобританія і Данія  вийшли з ЄАВТ і приєднались  до ЄЕС. Португалія зробила   те  саме 1986 р. Проте до ЄАВТ  приєднались інші три країни, і ця організація знову стала  складатися з семи членів: Австрії,  Фінляндії, Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії, Швеції  та  Швейцарії.  Ідея створення ЄАВТ полягала  у  розвитку  торгівлі між  країнами, проте без об'єднання  влади  та  створення офіційних  інститутів, уповноважених вести  законодавчу діяльність, як це  зроблено у ЄЕС. 

     1984 р. ЄАВТ і ЄЕС домовились  створити єдиний економічний  простір і поширити своє співробітництво  на такі галузі, як економіка,  валютна   та  промислова політика, дослідження  та  технології, охорона  навколишнього середовища, рибальство, виробництво сталі  та  транспорт.  При цьому ЄАВТ отримувала  усі пільги  та  торговельні  прибутки від членства у   Європейському  співтоваристві, не беручи однак участі в  роботі інститутів ЄС. Ця угода  набула чинності 1 січня 1994 р. Швейцарія  була єдиною з країн-членів  ЄАВТ, яка не приєдналась до  цієї угоди, оскільки національний  референдум Швейцарії відхилив  її . Три країни ЄАВТ — Австрія,  Фінляндія  та  Швеція —  стали повноправними членами  ЄС у січні 1995 р., припинивши  своє членство у ЄАВТ.  Європейський  економічний простір, створений  цією угодою, — це більше, ніж  просто економічна зона; він розповсюджує  на країни-члени ЄАВТ принцип  чотирьох свобод ЄС — вільний  рух товарів, послуг, капіталу  і населення. 

     Окрім перелічених раніше країн, 1973 р. до ЄС увійшла Ірландія, 1981 р. — Греція, 1986 р. — Іспанія. І до складу співтовариства стало входити 15 країн.

     У своєму інтеграційному  розвитку   Європейське  співтовариство пройшло  ряд еволюційних етапів, основою  яких була лібералізація торгівлі.  Розвиток  співробітництва у межах  ЄОВС  та  Євроатому підштовхнув  країни до зняття цілої низки бар'єрів, що перешкоджали розширенню торгівлі між ними, а також проведенню політики гармонізації регулювання зовнішньоторговельної  діяльності. Було створено митний союз. У період 1958-1969 рр. формувався спільний ринок. Мито у взаємній торгівлі країн-членів поступово знижувалось, уже 1962 р. були в основному ліквідовані кількісні  обмеження товарообміну, одночасно  національні митні тарифи замінювались єдиним тарифом. Єдиний тариф члени  Співтовариства почали застосовувати  з 1 липня 1968р. з одночасним усуненням  мита у ЄС.

     У цей же період в межах “Спільного ринку” здійснювався процес формування спільної сільськогосподарської політики, прийнятої під тиском Франції, зацікавленої у розширенні збуту своєї сільськогосподарської  продукції у самому Співтоваристві: були введені єдині ціни і правила  регулювання ринків основних сільськогосподарських  товарів, а також створений протекціоністський механізм торгівлі з третіми країнами.

     Спільна митно-тарифна політика забезпечила  утворення у 1970-х роках власних  коштів Співтовариства, головним чином  за рахунок надходжень від митних виплат і компенсаційних зборів, що стягувались при імпорті товарів  з третіх країн[3; 36-39].

     У 70- ті  роки новий етап НТР обумовив необхідність розробки і спільної політики структурної перебудови економіки  в Співтоваристві — країни-члени  об'єднали свої зусилля для подолання  технологічного відставання від  США  та  Японії. На цей час у  ряді галузей промисловості великі американські  та  японські фірми  за рахунок технологічної переваги  та  скорочення витрат настільки  поширились в економіці  Європейського Співтовариства, що почали виштовхувати з ринку національних виробників  та  диктувати свої умови. Щоб протистояти цьому, було вирішено відійти від домінування єдиної сільськогосподарської політики на користь вирішення інших економічних та  соціальних проблем. Коло сфер інтеграції розширилось. Зокрема, країни об'єднали зусилля на широкомасштабних наукових  та  технологічних дослідженнях, почалось формування спільної індустріальної політики. За рахунок цих заходів ситуацію вдалось переломити[4; 73]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ  2.

     СТАНОВЛЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ОЗНАКИ 

2.1. Передумови виникнення Європейської валютної системи 

     Важливим  елементом  інтеграції стало створення  Європейської   Валютної   Системи  (ЄВС), що почала функціонувати з  березня 1979р., і перед якою були поставлені чотири головні цілі:

     - досягнення  валютної  стабільності  в межах ЄС;

     - спрощення конвергенції процесів  економічного  розвитку ;

     - забезпечення стратегії зростання  в умовах стабільності;

     - стабілізація міжнародних  валютних   та  економічних взаємовідносин.

     Завдяки цьому, зокрема, країнам ЄС вдалося  побороти  валютну  кризу початку 80-х років. Після подолання інфляції у 80- ті  роки було відмінено обмеження  з поточних фінансових операцій, а 1990 р. було введено режим вільного руху капіталів[8; 83].

     1985 р. було підписано програму  подальшого  розвитку   Європейського   співтовариства і перетворення  його в  Європейський  Союз (“Європа без кордонів”), а потім  і досягнення цілковитої інтеграції. Ця програма набула чинності  з 1 липня 1987 р. як Єдиний  Європейський  акт (або Маастрихтська  угода) — угода про створення  економічного і  валютного   союзу, про політичне співробітництво,  формування нових інституційних  (організаційних) структур[19].

     Головна мета створення й функціонування ЄВС полягає в поглибленні  інтеграційних процесів у межах  країн "Спільного ринку", перетворення їх на зону європейської валютної стабільності (на противагу Ямайській валютній системі) та запобіганні експансії  американського долара на ринках країн  Західної Європи.

     У межах ЄВС — встановлено режим  вільного курсоутворення національних валют стосовно долара США. Для валют  країн-учасниць ЄВС установлено  рівень максимальних відхилень курсу  однієї національної валюти відносно іншої в розмірі 2,25% (для Іспанії  та Італії — 6%), що контролюється відповідно до зміни показника "індикатора відхилень". Наприклад, якщо падіння курсу французького франка щодо німецької марки перевищило певний рівень "індикатора відхилень" та близьке до 2,25%, то з метою стабілізації курсу франка Банк Франції починає продавати німецькі марки (тобто купує французькі франки, вилучаючи надлишкову їх масу з обігу), а Німецький федеральний банк купує французькі франки, тобто купується слабша валюта і продається сильніша[14;26].

     Було  здійснено три невдалі спроби запровадження спільної валюти: у 1992, 1995  та  1997 роках.

     У 1995 р. критеріям Маастрихтського  договору за рівнем інфляції відповідали 11 країн з 15; за процентними ставками — 10; за розмірами бюджетного дефіциту — 4 (Данія, Німеччина, Ірландія  та  Люксембург), причому показник дефіциту в цілому по ЄС склав 4,7%; за розмірами  внутрішнього державного боргу — 5 (Данія, Німеччина, Люксембург, Франція  і Великобританія). Тобто усі вимоги виконувала лише одна країна — Люксембург, по три вимоги виконували Німеччина, Франція, Великобританія, Данія  та  Ірландія[20].

     Для поліпшення ситуації керівні органи ЄС передбачили низку заходів  посилення контролю за економічною  політикою держав-членів. Німеччина, зокрема у грудні 1995 р., запропонувала  укласти між майбутніми членами  валютного  союзу “стабілізаційний пакт”. За цим пактом країни-учасниці мають добровільно взяти на себе зобов'язання навіть у несприятливий  для економіки час не перевищувати 3-ивідсоткового рівня дефіциту бюджету  відносно ВНП. За сприятливої економічної  ситуації цей показник зменшуватиметься до 1%. При порушенні цього зобов'язання країна має піддаватись штрафним санкціям (у розмірі 0,25% ВНП за кожний відсоток понад тривідсоткову межу). Країни ЄС не підтримали пропозиції Німеччини і лише у грудні 1996 р. було досягнуто домовленості щодо механізму запровадження санкцій, які набувають чинності тільки після відповідного рішення політичної  системи  своєчасного попередження. Політичні рішення мають прийматися з урахуванням виняткових випадків, до яких віднесено не лише природні катастрофи  та  надзвичайні політичні події (на кшталт об'єднання Німеччини), а також значне скорочення економічного зростання.  
 
 
 

2.2. Етапи розвитку європейської валютної системи 

         І — 1867 р. Паризька конференція  — єдиним мірилом світових грошей визнано золото (золотий стандарт).

         Золотомонетний стандарт. Ознаки:

• функціонування золота в якості світових грошей;
• фіксація золотого вмісту національної валюти;
• наявність фіксованих валютних курсів;
• на внутрішньому ринку золото виконувало всі функції грошей;
• вільне карбування золотих монет;
• банкноти і білонні монети вільно розмінювалися на золоті.

         II — 1922 р. Генуезька  конференція — національні кредитні  гроші почали використовувати  як міжнародні платіжні засоби (золотий стандарт)[18;15].

         Золото-зливковий  стандарт. Ознаки:

• в обігу відсутні золоті монети;
• банкноти і білонні монети розмінювалися на золоті злитки;
• відмінено вільне карбування золотих монет[18;17].

         III — 1944 р. Бреттон-Вудська  конференція — впроваджено золотодевізний  та доларовий стандарти (золотий  стандарт).

         Золотовалютний стандарт (валютний). Ознаки:

         збереження ролі золота як розрахункової одиниці  в міжнародному обігу;

• фіксовані валютні курси;
• заборона вільної купівлі-продажу золота;
• долар у режимі золотого стандарту, прирівнювався до золота[18;25].

         IV — 1976—1978рр. Ямайська  конференція — завершено демонетизацію  золота і офіційно впроваджено  стандарт СПЗ.

         Паперово-валютний стандарт. Ознаки:

• повна демонетизація золота у сфері валютних відносин;
• анульовано офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін;
• колективна валюта СПЗ стала головним резервним активом та засобом світових грошей;
• впровадження плаваючих валютних курсів для національних грошових одиниць[18; 35].

     Сьогодні  можна стверджувати, що світова фінансова  та валютна системи постійно розвиваються, а тому вітчизняні фінансисти, банкіри, урядовці повинні чітко орієнтуватися  в її змінах та стежити за перебігом  подій, з тим щоб Україна залишалася активним учасником їх на світових фінансових і валютних ринках. 
 
 

2.3. Функціонування європейського центрального банку у валютній системі 

       Невід'ємною частиною процесу  освіти ЄВС стало створення наднаціональної банківської системи, під юрисдикцією якої знаходиться євро. Для цього в рамках ЄС створюється наднаціональний Європейський центральний банк і діє під його керівництвом Європейська система центральних банків, до якої входять центральні банки всіх країн - учасниць ЄВС.