Европейская валютная система

     Боротьба  з безробіттям стає одним із пріоритетів  політики ЄС.

     До  реалізації поставлених завдань  Союз просуваються вже перевіреним  шляхом. Якщо згадати історію формування єдиного внутрішнього ринку, то відзначаються  подвійний ефект:за одного боку, за допомогою спеціально створюваного інструментарію в ЄС готували грунт  для єдиного ринку, але з іншого боку – оголошена мета накладала  відбиток на діяльність підприємців, що заздалегідь адаптували політику своїх  фірм до нових умов, тим самим  наближаючи здійснення завдання об єднання  ринку. Подібним чином слід очікувати, що і мета створення Валютного  союзу як певної спільної моделі розвитку, яку схвалює більшість країн, буде здійснювати і вже здійснює безпосередній вплив на економічну політику макро- і мікрорівня, сприяючи в довгостроковому плані утворенню  економічного простору на території  Європейського Союзу[16; 13].

     Сьогодні  до Європейського Союзу входить 25 країн: Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія та Великобританія і 10 країн, що приєдналися до ЄС у 2004 р. — Кіпр, Чеська Республіка, Єстонія, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словакія та Словенія. Євро є валютою для 12 країн Європейського Союзу: Бельгії, Німеччини, Греції, Іспанії, Франції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Австрії, Португалії та Фінляндії. Новітня тенденція  розширення Європейського Союзу  відбувається на стадії завершення формування економічного й валютного союзу, що ускладнює політичні та процедурно-правові  аспекти взаємодії як країн-членів, так і країн-сусідів. Зокрема, протягом 2004 р. спостерігалася стрімка тенденція  щодо зростання курсу євро відносно долара США. Цей феномен аналітики  пов’язують з загальним зростанням бюджетного дефіциту та зовнішньоторговельного дефіциту США. Разом з тим зростання  курсу євро є негативною тенденцією для багатьох європейських бізнесменів, а також для економіки цього регіону, оскільки сильне євро ускладнює європейським виробникам експорт вироблених ними товарів та послуг. Крім того, цей процес призводить також до зниження прибутку (у доларовому еквіваленті), який створюється заморськими філіями європейських компаній. Так, аналітики швейцарського банку UBS вважають, що 10-відсоткове зростання курсу євро спричинить скорочення доходів 300 великих європейських компаній на 5 % та зменшення номінального ВВП на 1 %. Однак голова Європейського центрального банку Жан Тріше сподівається на те, що підвищення курсу євро нейтралізує інфляційний тиск, а в подальшому економічне зростання прискориться.

     Наслідки  розширення ЄС для України будуть неоднозначними і залежатимуть від  перебігу економічних реформ та її зовнішньої політики. У загальнополітичному  контексті цей процес є позитивним, оскільки він сприяє запровадженню  в Україні європейських стандартів та розширює можливості співробітництва  з ЄС. Важливим для України є  досвід європейської інтеграції сусідніх країн, що створює додаткові можливості лобіювання українських інтересів  у цій організації та прискорює  процес використання вже напрацьованих  в Україні механізмів регіонального  співробітництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 
 
 

     Основою розвитку міжнародної валютної системи  є інтернаціоналізація продуктивних сил, міжнародний поділ праці, формування інтернаціонального господарського механізму  та інтегрованих форм власності. Ці процеси, у свою чергу, визначаються дією об'єктивних економічних законів у межах  світового господарства. Міжнародні валютні відносини справляють при  цьому активний зворотний вплив  на розвиток названих елементів світової економічної системи, зокрема на зовнішню торгівлю, формування й еволюцію міжнародного ринку капіталів, робочої  сили, інтелектуальної власності  тощо.

     Отже  Європейська валютна система — ЄВС — форма організації валютних відносин між країнами-членами ЄС, що діє з березня 1979 р.; створена з метою стимулювання європейських інтеграційних процесів і впорядкування валютного ринку.

     Історія створення валютних союзів у Європі почалася набагато раніше за виникнення ідеї створення Європейського валютного  союзу (ЄВС). Перші спроби європейських країн об'єднати свої валютні системи  були ще в XVII-XVIII ст., коли в Європі укладалися численні конвенції німецьких держав (1753, 1836-1838 pp.).

     Європейський  центральний банк (ЄЦБ) — головний елемент Європейської системи центральних  банків (ЄСЦБ), який як юридична особа  виконує основні функції, радить національним державам та наддержавним органам щодо господарчої оцінки ухвали законів та інших правових норм Європейського Союзу, а також  висловлює свою думку щодо грошової, цінової політики відповідним органам. Діяльність ЄЦБ ґрунтується на засаді незалежних від національних держав та наддержавних органів ухвал, що передбачає передусім брак примусу в покриванні їхніх внутрішніх і зовнішніх боргів.

     Початком  західноєвропейської валютної інтеграції вважається вересень 1950 р. — дата створення  Європейського платіжного союзу (ЄПС) (European Payments Union, EPU), який був розпущений наприкінці 1958 р. До складу союзу входили 17 країн Західної Європи. Валютою  ЄПС була міжнародна розрахункова валютна  одиниця — єпуніт (європейська платіжна одиниця), яка дорівнювала золотому вмісту долара США на той період — 0,888671 г чистого золота. Функціями ЄПС були щомісячний багатосторонній залік платежів країн-учасниць (багатосторонній кліринг) і кредитування боржників за рахунок країн з активним сальдо платіжного балансу. Міждержавні суперечності і вичерпання джерел кредитування призвели до реорганізації ЄПС у Європейську валютну угоду.

     7 лютого 1992 р. Маастрихтський договір  був підписаний і набув чинності  у листопаді 1993 р. Маастрихтським  договором були визначені такі  основні аспекти:

     • правова база економічного і валютного  союзу та майбутньої єдиної валюти;

     • інституціональна структура ЄВС;

     • остаточний графік переходу до ЄВС;

     • критерії конвергенції країн — членів ЄЕС до економічного і валютного  союзу;

     • пріоритети кредитно-грошової політики ЄВС. Європейське економічне співтовариство 1 січня 1994 р. було

     перетворено на Європейський Союз (ЄС) {European Union, EU).

     У травні 1998 р. на саміті в Брюсселі відповідно до виконання маастрихтських критеріїв  конвергенції були названі 11 країн  — членів майбутнього ЄВС: Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія. Економіку Греції було визнано як таку, що не задовольняє  вимоги приєднання до союзу, а Великобританія, Швеція і Данія через різні  причини відмовились від єдиної європейської валюти.

     1 липня 1998 р. вважається датою  створення Європейського центрального  банку (ЄЦБ) (European Central Bank, ЕСВ) і  Європейської системи центральних  банків (ЄСЦБ) (European System of Central Banks, ESCB).

     Отже, завдання, поставлені перед нами щодо вивчення особливостей Європейської валютної системи виконано, розглянуті передумови створення європейської валютної системи, визначено основні тенденції розвитку ЄВС та євро, що дає нам цілком повну картину розуміння такого явища як Європейська валютна система.

     Проблеми, з якими стикаються сьогодні країни-учасниці ЄЕВС у зв'язку з проведенням у  ньому єдиної грошово-кредитної  політики, набудуть затяжного характеру в результаті переключення фінансових ресурсів на цілі розширення ЄС.  Асинхронність, що травмує ЄС уже при нинішньому його складі, збільшиться із вступом країн, що відстають від тих, що нині входять до ЄС, в зрілості ринків та структурі господарства.

     Кризи Європейської валютної системи 1992 і 1993 років свідчать про  неможливість проведення країнами незалежної грошово-кредитної  політики й одночасного досягнення вільного переміщення капіталу і  стабільних валютних курсів у ЄС. Національна  валютна автономія є несумісною з метою забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталу, робочої  сили й одночасної підтримки фіксованих валютних курсів.

     Результати  дослідження проблем розвитку європейської валютної інтеграції на третьому етапі  створення ЄЕВС дозволяють стверджувати, що стратегія швидкої валютної інтеграції, яку намагається здійснити більшість  країн з перехідною економікою, сполучена  зі значним ризиком для цих  країн. При цьому ризик, пов'язаний з передчасною відмовою від національної валюти як одного з головних інструментів економічної політики держави, буде тим більше, чим меншим буде ступінь  економічної конвергенції країни, що інтегрується, і ступінь відповідності  валютного союзу критеріям оптимальної  валютної зони.   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 

     1. Арчакова, О. Деякі особливості  національного регулювання валютного  ризику/ О. Арчакова // Финансовые  риски. - 2007. - N 2. - C.67-73

     2. Бездітко, Ю. М. Валютне регулювання : навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. Мануйленко, Г. А. Стасюк. - Херсон : Олді-плюс, 2004. - 272 с.

     3. Валютне регулювання : навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О. О. Мануйленко, Г. А. Стасюк. - Херсон : Олді-плюс, 2004. - 272 с.

     4. Віднійчук-Вірван, Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції : навчальний посібник / Л. А. Віднійчук-Вірван. - Львів : Магнолія 2006, 2007. - 214 с.

     5. Дзюблюк, О.В. Валютна політика : підручник / О. В. Дзюблюк. - К. : Знання, 2007. - 422 с.

     6. Плахіна, І. В. Правове положення валютних бірж у системі юридичних осіб приватного права України / І. В. Плахіна // Держава і право. - 2006. - N 3. - C.294-301

     7. Поєдинок, В.В. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності : навчальний посібник / В. В. Поєдинок ; Мін-во освіти і науки України. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 288 с.

     8. Про систему валютного регулювання і валютного контролю : декрет / Україна. Кабінет Міністрів. - [Б. м. : б. и.], 1993. - Б. ц.

     9. Ринок фінансових послуг : навчально-методичний посібник / Держ. вищий навчальний заклад "УАБС НБУ", Каф-ра фінансів ; сост. В. Л. Пластун. - Суми : УАБС НБУ, 2007. - 166 с.

     10. Руденко, Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст] : підручник / Л. В. Руденко. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2007. - 632 с.

     11. Хомутенко, В.П. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності : навчальний посібник / В. П. Хомутенко, В. В. Немченко, І. С. Луценко. - К. : ЦУЛ, 2009. - 474 с.

     14. Пищик В. Я. Євро та доллар  США. Конкуренция и партнерство  в условиях глобализации. – М.: Издательство «Консалтбенкир», 2002. – 304 с.

     15. Міргородська Л. О. Фінансові  системи зарубіжних стран: навчальний  посібник. – Київ.: Центр навчальної  літератури, 2003. – 240 с.

     16. Михайлів З.В., Гаталяк З. П. , Горбаль  Н. І. Міжнародні кредитно-розрахункові  відносини та валютні операції: Навч. Посібник. – Львів, 2004. – 244 с.

     17. Беляев М.И. МИРОВАЯ ВАЛЮТНАЯ СИСТЕМА. ЕЕ ВЛИЯНИЕ НА РАЗВИТИЕ МИРОВОЙ ТОРГОВЛИ[Електронний ресурс]/ М.И. Беляев. – Електронний підручник [сайт]. – Режим доступу: http://www.milogiya2007.ru/mireconom10-1.htm

     18. Самойлов В.И.  Статистический анализ европейской валютной системы [Електронний ресурс]/ Самойлов В.И. – Сайт науки и знаний [сайт]. – Режим доступу:  http://www.nauka-shop.com/mod/shop/productID/15017

     19. Райзберг Б.А. Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б.. Европейская валютная система (ЕВС)[Електронний ресурс]/Райзберг Б.А. . – Кот учёный[сайт]. – Режим доступу:  http://www.smartcat.ru/Referat/xtmedramkc.shtml

     20. Ефимова С.В. Валютная система ес и проблемы создания валютного союза[Електронний ресурс]/ Ефимова С.В. – Наука и образование[сайт]. – Режим доступу:  http://articles.excelion.ru/science/em/66064965.html