Галузеві особливості та комплексно-пропорційний розвиток харчової промисловості України

2. Історичні

Територія України першою серед просторів  Східної, Центральної і Північної  Європи була втягнута у міжнародний  поділ праці у середині першого  тисячоліття до народження Христа. У ті часи все населення тяжіло до передової елліністичної культури в т.ч. економічної – вирощування товарного зерна, торгово - зернова спеціалізація, заморська торгівля. Основна господарська діяльність – сільськогосподарське виробництво. Десятки і сотні мільйонів українців вставали до праці і йшли відпочивати зі словами молитви “Хліб наш насущний”. Цей хліб був для нашої нації гірким щастям. Підкорити Україну різні завойовники та займанці могли тільки тоді, коли оволодівали українським хлібом. Протягом століть, аж донедавна, великі території України завойовувались або захоплювались різними державами. Тому з погляду територіального поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила. Досить сприятливе географічне положення, достатня кількість трудових ресурсів та відносно густа мережа залізниць, зумовили  розвиток харчової промисловості на користь іноземних держав. Майже половина кількості виготовленої продукції вивозилась до країни-завойовника. За питому вагу в території, населенні, валовому суспільному продукті, частка виробництва деяких продуктів України була набагато вища за деякі країни колишнього СРСР. Аграрний  сектор виробляв продукцію на експорт, що збагачувало російську казну. З цією метою у другій половині минулого століття було збудовано ряд залізниць з глибинних районів української території до чорноморсько – азовських і балтійських портів. Україна вивозила за свої межі 42% виробленого цукру, 25% олії, а також м’ясо, вершкове масло, борошно, овочі, вино. Та все ж великий розвиток важкої промисловості дещо гальмував розвиток харчової. Недостатність висококваліфікованих кадрів, слабке стимулювання виробництва, недостатність новітніх досягнень науки і техніки також несли негативний вплив на розвиток харчової промисловості.

За часів  незалежності України  відбулись  радикальні зміни в промисловості. Значного негативного впливу харчова  промисловість отримала в роки великої  економічної кризи 1996-1999. Це призвело до скорочення обсягів її продукції. Ціни на продукти настільки зросли, що більшість населення неспроможна  їх купувати і змушена була змінити  структуру харчування.

3. Демографічні

Сприятливі  для життя і діяльності людей  природні умови зумовили інтенсивне заселення й освоєння території  України ще кілька століть тому. Цьому сприяли також розробка корисних копалин, розвиток землеробства, торгівлі, а пізніше – промисловості. Північна частина Лісостепу і південна частина Полісся залишалися найгустіше заселеними з часів Київської Русі аж до кінця XIX ст., а на початку XX ст.. почалося досить активне освоєння південного Лісостепу і Степу. Процеси заселення України стримували часті набіги монголо-татар, поневолення українських земель в різні періоди польськими, угорськими, литовськими, молдавськими, російськими загарбниками. Тяжке соціально-економічне становище, несприятливий національний і соціальний гніт з боку іноземних поневолювачів змушували людей залишити свої землі і шукати кращої долі за кордоном.

Звичайно, що демографічна ситуація яскраво впливає на розвиток  харчової промисловості, та промисловості в цілому. Зниження кількості населення та погані умови існування, неспроможність задоволення власних потреб, кличе за собою таку проблему в харчовій промисловості, як перевищення пропозиції харчових товарів над попитом на них. Хвороби, непрацездатність населення, еміграції призводять до втрат трудових ресурсів.

Оскільки  великих містах знаходиться більша частина населення і їх купівельна спроможність вища, то саме найбільші  харчові підприємства розміщені  в великих обласних містах і орієнтовані  на споживача.

Але подальше погіршення демографічної ситуації сприятиме і погіршенню в харчовій промисловості.

4. Соціально – економічні та технічні

Соціально-економічний  фактор відіграє звичайно велику роль у розвитку і розміщенні харчової промисловості. За часи СРСР харчова  промисловість функціонувала  за адміністративно-командної системи, яка полягала у загальному одержавленні  економіки. Оскільки вся народна  власність та засоби виробництва  належали державі, то ніхто не був  зацікавлений у ефективному функціонуванні харчової промисловості. Економічні фактори  та ініціативи людей були повністю погашеними. Тому почали проявлятись  застійні явища, які негативно вплинули і на розвиток харчової промисловості, в той час як у світовому  господарстві розроблялись нові тенденції  в харчовій промисловості. Застарілість технічної бази та її зношення не дозволяли  розвивати харчову промисловість  в напрямок  орієнтації на світовий ринок. А це в свою чергу покликало  за собою припинення роботи харчових підприємств, робітничі страйки, найбільші  промислові центри втратили свою могутність. Тому в період незалежності України  гостро постало питання про економічні реформи. Але інтенсивне реформування економіки не дало позитивних результатів, а лише спад виробництва харчових товарів. Лише кілька років тому харчова промисловість почала покращувати свій стан. Запозичення іноземних технологій, іноземні інвестиції та плідна робота власних підприємців дали змогу вийти на шлях до ринкової економіки. Тому можна сказати, що вплив соціально-економічного та технологічного факторів мають найбільший вплив на розвиток харчової промисловості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Сучасні особливості розвитку  провідних галузей харчової промисловості  України.

3.1 Модернізація обладнання.

Практика  свідчить: найбільш ефективні напрямки капіталовкладень у харчовій промисловості — реконструкція й технічне переоснащення виробництва. Це дає змогу в коротші строки, з меншими затратами, ніж при новому будівництві, оновлювати матеріально-технічну базу, освоювати нові потужності.

Технічне  переоснащення діючих підприємств  передбачає встановлення нових машин  і устаткування на діючих площах, впровадження автоматизованих систем управління і контролю, сучасних методів управління виробництвом, модернізацію і технічне переоснащення природоохоронних об'єктів, опалювальних і вентиляційних систем, підключення до централізованих  джерел тепло- й електропостачання. Його слід здійснювати за проектами  й кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, які розробляють  на основі єдиного техніко-економічного обгрунтування і згідно з планом підвищення техніко-економічного рівня  галузі.

Щодо  розширення діючих підприємств, то воно передбачає будівництво нових і  збільшення потужностей діючих об'єктів  на існуючих або прилеглих до них  територіях. Реконструкція діючих підприємств  зумовлює перебудову, пов'язану з  удосконаленням виробництва і підвищенням  його техніко-економічного рівня на основі науково-технічного прогресу. Реконструкція  потребує комплексного проекту, який передбачає розширення виробничих потужностей, поліпшення якості та асортименту продукції (в  основному без збільшення чисельності  працюючих), поліпшення умов праці та охорони навколишнього середовища.

При реконструкції  можливі перебудова окремих споруд основного й допоміжного призначення, будівництво нових і розширення існуючих об'єктів з метою ліквідації диспропорцій у технологічних ланцюгах. Проводиться впровадження мало- й безвідхідних технологій та гнучких виробництв; скорочення робочих місць; підвищення продуктивності праці; зниження матеріаломісткості виробництва й собівартості продукції; зростання фондовіддачі та інших техніко-економічних показників діючого підприємства.

Останнім  часом в Україні значно зменшилися обсяги капіталовкладень і будівельно-монтажних  робіт на підприємствах усіх форм власності 

Таким чином, капіталовкладення в харчосмакову промисловість зменшилися на 57,3%, в м'ясну і молочну — на 68,7%, у рибну — на 94 %.

За цих  умов капіталовкладення спрямовуються  на пускові та важливіші об'єкти, будівельна готовність яких перевищує 70 відсотків. Запроваджено картки з відповідними показниками на кожну будову й потужність, а також титули будов. Частка державної власності у майні підприємства-забудовника визначається на час заповнення титулу.

Капітальні  вкладення за рахунок бюджетних  коштів та коштів позабюджетних фондів виділяються на безповоротній основі лише підприємствам, 100 відсотків власності яких належать державі, усім іншим суб'єктам господарювання — лише на зворотній та платній основі.

Підприємствам недержавної форми власності  капіталовкладення виділяються  на умовах кредиту з виплатою відсотків  на рівн облікової ставки Національного  банку України із застосуванням  коефіцієнта 1,2 або за умови передачі в державну власність частки (паю, акцій) у статутному фонді підприємства, еквівалентної одержаним коштам.

За останні  роки в харчовій промисловості склалося вкрай важке становище з реконструкцією та технічним переоснащенням діючих підприємств. Основна причина — недостатнє виділення лімітів централізованих капіталовкладень та коштів для їх фінансування, що призвело до постійного порушення строків введення в дію потужностей для виробництва харчової продукції.

Так. протягом минулого року з державного бюджету  було виділено лише 1740 тис. грн., або 18,9% до ліміту. Це призвело до значного зниження темпів будівництва й невиконання завдань по введенню в дію виробничих потужностей.

Незважаючи  на спад виробництва, торік підприємства виділили 228,4 млн. гривень для фінансування будівництва. За рахунок цих коштів було введено потужності по розливу оцту, випуску кондитерських та лікеро-горілчаних виробів, майонезу, соусів типу "Кетчуп" на підприємствах Черкаської області; лінію по розливу безалкогольних напоїв у ПЕТ-пляшки в Запорізькій області; збудовані 12 тис.метрів житла, тощо.

Враховуючи  умови, що сталися в країні з фінансування капітального будівництва та з метою  забезпечення розвитку вітчизняної  економіки Президент та Уряд України  заохочуюють іноземних інвесторів. Найбільші обсяги іноземних інвестицій надійшли з Нідерландів, Німеччини, США, Росії. Значний інтерес інвестори проявляють до підприємств харчової промисловості, тогрівлі, хімічної промисловості, машинобудування тощо. Ноземні кошти вкладено в 6,4 тисячі українських підприємств. У І кварталі нинішнього року прямі іноземні інвестиції в українську економіку становили 181,1 млн. доларів, що на 15,5 відсотка більше, ніж за відповідний період минулого року. В основному це грошові внески (114,8 млн. доларів), а також рухоме й нерухоме майно.

Визначаючи  шляхи підвищення ефективності інвестиційної  політики в харчовій промисловості, слід мати на увазі таке: одна з основних особливостей капітального будівництва  полягає в тому, що виробничий цикл має відносно тривалий період. Залежно  від характеру й призначення  об'єктів строки будівництва можуть бути від кількох місяців до кількох  років, внаслідок цього на незавершене  будівництво відволікаються значні кошти.

Чим коротші  строки будівництва, тим менше коштів потрібно для зведення однієї й тієї ж кількості об'єктів, тим раніше нові потужності розпочнуть випуск продукції й скоротиться термін окупності капіталовкладень.

Передусім прибуток, що залишається на підприємствах, спрямовується на реконструкцію  і технічне переоснащення виробництва. Потім — амортизаційні відрахування.

3.2. Зміни у формах власності.

Однією  з умов ефективної діяльності підприємств  харчової промисловості в процесі  перетворень відносин власності  повинна бути свобода вибору різних форм господарювання. Кожна з них  має як свої переваги, так і певні недоліки. Останні є результатом дії підприємстві різних суб'єктивних та об'єктивних факторів: рівня розвитку підприємств стану основних фондів, матеріально-технічної бази та соціальної інфраструктури, екологічного клімату в колективі, наявності потенційних власників — членів трудового колективу, співвідношення сил формальної та неформальної влади і т.д. Але всі організаційні форми підприємництва мають право на існування і повинні довести свої переваги на практиці. Тільки при свободі їх вибору вони можуть знайти належне їм місце в ринковій економіці.

Формування різних ринкових форм господарювання у харчовій промисловості пов'язане в першу чергу з певними особливостями та специфікою цієї галузі порівняно з іншими, тому що задоволення потреб населення продуктами харчування — досить складна, багатопланова і незмінна проблема, яка стоїть перед суспільством на всіх ступенях його розвитку. Це зумовлюється рядом обставин: дефіцитом багатьох сировинних ресурсів, різним ступенем розвитку галузей, які безпосередньо виробляють продукти харчування, і пов'язаних з ними інших галузей, організацією надходжень продуктів харчування до споживача та багатьма іншими причинами.

Причому, якщо сьогодні проблема забезпечення продуктами харчування населення, в  силу їх недостатнього виробництва, вирішується в напрямі кількісного  збільшення продуктів, то в майбутньому  вона буде видозмінюватися в напрямі  максимізації особистого споживання. Це знаходить свій вияв у розробці раціональних норм харчування для різних груп населення. При цьому характерною  рисою тут є не тільки забезпечення різноманітності продуктів при  споживанні, але й стабільність споживання деяких з них протягом всього року (фрукти, овочі тощо).

На практиці це означає перехід від сезонного  споживання окремих продуктів харчування до цілорічного їх споживання. Така постановка питання породжує проблему тривалого зберігання, що в ряді випадків неможливо зробити по багатьох продуктах. Виходом з цього становища  стала промислова переробка первинних  продуктів харчування, яка дає  змогу не тільки зберігати їх протягом тривалого часу (без втрати поживної' цінності), але й значно розширювати  їх асортимент, що дуже важливо для  організації раціонального харчування, а також забезпечує їх зберігання при транспортуванні на великі відстані. Вирішення цих питань передбачає відповідну організаційну структуру  галузі, а саме — певне поєднання великих, середніх та малих підприємств. У найзагальнішому вигляді при вирішенні цієї проблеми необхідно виходити з особливостей сировинного забезпечення підприємств харчової промисловості та специфіки споживання окремих продуктів харчування (масовість, щоденне споживання в поєднанні з іншими).