Индустріального до постіндустріального суспільства

  Таким чином, як вважає М. Кастельс, тепер  настав період змін, який повторюється час від часу. І приніс він із собою нову технологію, яка в свою чергу зумовила ґрунтовну трансформацію суспільства, висуваючи себе на передній план як привілейовану інвестиційну галузь. М. Кастельс мало уваги приділяє суб'єкту як носієві суспільних змін, навпаки, вважає людську думку функцією суспільних змін та зокрема виробництва.

  Отже, незважаючи на досить велику кількість теорій, моделей постіндустріального суспільства, можна виділити схожі риси серед них, а саме: розвиток технологічної сфери, зростання класу носіїв знання, центральна роль теоретичного знання.

       3. ПРОБЛЕМИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

    Важлива і критика теорії постіндустріального суспільства. Її сучасні противники в основному вказують на неспроможність технологічного детермінізму, і деяку утопічність поглядів багатьох дослідників.  
Описуючи «середовище», в якому розвиваються постіндустріальні соціуми, дослідники відзначали не тільки чисто економічні суперечності, що породжують циклічні і структурні кризи (що найбільш рельєфно зображено О. Тоффлером у роботі з проблем «екоспазма»), але і проблеми екологічного характеру. Крім того, в якості однієї з найважливіших характеристик цього «середовища» розглядалися конфлікти, що постійно виникають у відносинах між Сходом і Заходом, Північчю і Півднем. Слід зауважити, що більшість класиків постіндустріальної теорії, не ставлячись явно вороже до комуністичних режимів, але, відзначаючи неефективність створених ними господарських моделей, були впевнені в історичному торжестві західного типу виробництва і західної системи цінностей. Саме цінності демократії і господарської волі, що є об'єктом природного прагнення людини XX століття і недоступні більшості населення комуністичних країн, в кінцевому рахунку підірвали політичну стабільність у Східній Європі і зруйнували комуністичну систему.

    Існує один дуже важливий факт, який замовчується більшістю дослідників. Вони говорять, що в індустріальних країнах тільки 5-6% населення зайняті в сільському господарстві, маючи на увазі, що вони забезпечують продовольством все населення, а в постіндустріальному суспільстві зайняті в промисловому виробництві 5-6% забезпечують суспільство промисловими товарами. Це лише напівправда.

      
Рис.3.1 Зміна структури зайнятості в міру економічного розвитку країн Європи

    Перехід до постіндустріального суспільства неможливий без підтримки третіх країн, як, свого часу, був би неможливий перехід до індустріального суспільства в колоніальних країнах без підтримки колоній, що знаходяться на аграрній стадії розвитку. Аграрні колонії виробляли необхідне для населення продовольство, що дозволило здійснити промисловий переворот в їх метрополіях.

    На етапі переходу до постіндустріального суспільства помітна тенденція. Коли країни третього світу, такі як Африка та Латинська Америка, забезпечують розвинені країни продовольством, країни «другого світу», в основному Китай, забезпечують ці країни промисловими товарами. Зараз важко знайти речі, зроблені в країнах західної Європи, і практично неможливо знайти речі, зроблені в США. Під американськими торговими марками продаються товари, виготовлені, хоч і під суворим контролем американських компаній, в Китаї (в основному) і в інших країнах, що розвиваються. Таким чином, можна говорити, що аграрна та індустріальна сфери економіки в розвинених країнах не зникли, вони просто були винесені за межі територій цих країн. У виробництві електроніки на перше місце зараз вийшов Тайвань - 80-90% електроніки та комп'ютерних комплектуючих виробляється там. Samsung, LG - назви цих тайваньських компаній у всіх на слуху, але навряд чи хто-небудь зможе назвати хоча б одну американську фірму, що виробляє побутову техніку.

    Впровадження автоматизації та електронних технологій суттєво скоротило число робочих місць. Один робот в середньому замінює чотирьох працівників. Японія, яка за кількістю роботів набагато випередила весь інший світ, ще якось справляється з проблемою безробіття завдяки унікальній специфіці своїх знаменитих фірм і традиційному мистецтву соціального компромісу. США ж і Європа штучно пригальмовують роботизацію, побоюючись несприятливих соціальних наслідків. Але й тут наявні тенденції скорочення робочих місць. Рівень безробіття у США зростає з кожним роком, що відображено на наступному рисунку.

    Рис. 3.2 Рівень безробіття в США 1990-2009

    Тобто, соціальна поляризація помітно загострюється. У цілому на постіндустріальній стадії, на думку деяких західних аналітиків, існує реальна небезпека того, що незначна меншість висококваліфікованих фахівців буде співіснувати з більшістю низькокваліфікованого і малооплачуваного контингенту на тлі масового безробіття.

    Сьогодні налічується 35 тис. транснаціональних корпорацій, але «править бал» якась сотня з них, а то й менше. За оцінками журналу "Економіст", п'ять найбільших ТНК контролюють більше половини світового виробництва товарів тривалого користування, літаків, електронного устаткування, автомобілів та іншої продукції. Особливо значна концентрація в галузях, пов'язаних з інформаційними технологіями. Так, дві-три компанії практично контролюють міжнародну мережу телекомунікацій. Економічну потужність великих транснаціоналів можна порівняти з ВНП середніх за розмірами держав, і вони вже практично диктують свою волю багатьом країнам.

    Електронні технології різко підштовхнули фінансову глобалізацію. У міжнародній фінансовій комп'ютерної мережі з незвичайною легкістю перекидаються величезні суми грошей з одного кінця світу в інший. Відбувається зростаюче відділення фінансових потоків від реальної сфери торгівлі і виробництва. Щоденний обсяг валютних торгів взагалі в сотні разів перевищує вартість реально обмінюваних товарів і послуг.

    Виникає "економіка казино" з усією її непередбачуваністю. Спостерігачі давно попереджували про можливості фінансового краху. Долар став світовою валютою з часів Бреттон-вудських угод. Але, по-перше, американська резервна система виявилася не в змозі контролювати фінансову ситуацію, що далеко виходить за національні рамки. По-друге, з початку 70-х років США та міжнародні фінансові організації відмовилися від золотовалютного стандарту, втративши тим самим нехай і не дуже досконалу, але поки що єдину міру оцінки грошей.

    Але проблема не тільки у валютних спекуляціях. У світі зростає кількість так званих "фантомних грошей", тобто кредитних грошей, які випускаються приватними банками, що мають ліцензію на емісію. Так, Американська резервна система друкує лише 8% доларів, що знаходяться в обігу, інша маса грошей емітується приватними банками. Однак відсоток резервного забезпечення випущених в банках кредитних грошей дуже низький - до 3-4. Так виникає маса "фантомних грошей", які у випадку вимоги кредиторами (або вкладниками) не можуть бути виплачені.

    Глобальна криміналізація - одна з ознак (і наслідків) послаблення ролі національних держав. Паралельно з ними - і часом над ними - існують міжнародні організації, фактично нелегітимні: СОТ, МВФ, НАТО та інші. І хоча складаються вони з представників цих держав, але ці корпорації чиновників, не обираються, а призначаються, набувають велику незалежність і значні амбіції. Звідси недостатня дієздатність національних державних організмів у виконанні різних своїх традиційних функцій - здійсненні економічної політики, регулюванні національної валюти, підтримці правопорядку та ін.

    Технологічні досягнення в черговий раз обганяють політичні інститути, соціальні відносини і рівень суспільної моралі, у свій час з'явилася спокуса використовувати досягнення індустріальної епохи для вузьких владних цілей - результатом були дві світові війни і різного роду тоталітарні режими. Сьогодні електронні технології служать ідолу всесвітньої товарно-споживчої ярмарку, "розкручування" якої загрожує серйозними витратами. Інакше кажучи, має пройти якийсь час, коли виникнуть соціальні відносини, інститути, менталітет, більш адекватні новим технологічним можливостям.

    Сучасний постіндустріальний світ формується як відносно замкнута господарська система, елементи якої взаємодіють насамперед з тими країнами і регіонами, які вже досягли або здатні в недалекому майбутньому досягти такого самого рівня технологічного та економічного прогресу. Наслідком такої тенденції, що виявляється перш за все в наростаючій автономності розвинених країн по відношенню до країн, що і зосередження основних торговельних та інвестиційних потоків в рамках постіндустріального спільноти, в недалекому майбутньому здатне стати формування «розколотій цивілізації», в якій взаємодія «першого »і «третього» світів зведено до мінімуму.

    Для уникнення таких негативних наслідків та подальшого подолання вже перелічених проблем необхідно в першу чергу скоротити розрив між бідними та багатими країнами та пришвидшити процес адаптації до нових технологічним досягнень у світі.

    За визначенням Д.Сакса нова карта світу дуже строката. Розвинуті країни перебувають на постіндустріальній стадії розвитку, тут панують інформаційно-інтелектуальні технології, в них зосереджена основна маса комп’ютерів, забезпечено високий рівень життя.

    Друга група країн , ті, що перебувають на індустріальній стадії суспільно-економічного розвитку, - здатні впроваджувати новітні технології у свою систему виробництва та споживання. Вони спроможні подолати своє відставання і перетворитися на технологічно розвинуті країни. Дуже важливо стати технологічними послідовниками. Деякі із середньої групи (Тайвань, Південна Корея та Ізраїль) вже стали провідними новаторами. Проте, це не сталося автоматично, величезну роль у цьому відіграли іноземні інвестиції.

    І все ще величезна кількість країн світу перебуває на до індустріальній стадії суспільно-економічного розвитку.

    Для того, щоб понад два мільярди людей, із технологічно відірваних країн змогли насолоджуватися плодами глобалізації,  необхідно, щоб новий характер такої глобалізації, заснований на нових технологіях, проник у всі сфери життєдіяльності суспільства. Потрібна, насамперед, акумуляція капіталу, як матеріального, так і людського, та ефективне його використання. Таким чином можна досягти збільшення власних заощаджень та залучити іноземні інвестиції. Сьогодні країни, які розвиваються, можуть імпортувати технології у вигляді капіталу і споживчих товарів. Одночасно вони можуть купувати ліцензії на виробництво певних технологій у тих, хто утримує відповідна патенти.

    Другим важливим напрямком подолання проблем є зміна підходів з боку міжнародної спільноти.  Збільшити обсяги допомоги бідним країнам, надавати її більш цілеспрямовано.  Міжнародні програми мають бути розширені і набути нової форми.  Світовий банк та МВФ мають розробити новий підхід до надання допомоги країнам, що розвиваються, посилити зв’язок технологічно відірваних країн з світовою економікою, в тому числі з компаніями – лідерами у сфері високих технологій. Адже, наприклад,  щорічні кредити і гранти Всесвітнього банку на розвиток науки і технологій не становлять і десятої частини бюджету великої фармацевтичної компанії США. Таким чином, можна не тільки зменшити розрив між країнами, але й надавати додаткові робочі місця для розробки нових технологій, спрямованих і на просування технологій, і на боротьбу з захворюваннями, і на захист навколишнього середовища. Нова стратегія глобалізації також має удосконалити форми та створити нові моделі відносин між країнами для зменшення валютних спекуляцій та криміналізації.

     4. СВІТОВИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА

      До середини 50-х років зайнятість у сфері послуг перевищила зайнятість в індустріальній сфері. Різко скоротилось число робочих місць, які вимагали низької кваліфікації, а отже, зросли вимоги до освітнього рівня робочої сили.

    Інші  проблеми виникали і в ході переходу (кінець 50-х — початок 60-х років) від ринку продавця до ринку покупця. Заполонивши ринок своїми відносно однотипними товарами і створивши могутню промислову базу, яка становила трохи менше половини світової, американські корпорації розгорнули боротьбу за покупця. Центр ваги зміщувався від виробника до споживача, що змусило компанії зайнятись вивченням споживацьких звичок і закономірностей їх зміни. Економіка США швидко адаптувалась до так званого суспільства масового споживання.

    Під тиском країн-конкурентів, які відносно швидко скорочували розрив зі США, у 60-ті роки не лише розцвів маркетинг, а й у межах американської системи цінностей було розвинуто нові підходи до управління персоналом і роботи із суміжниками.

    З кінця 60-х років стали активно  вводитись різні схеми участі працівників у прибутках компаній, на основі концепції народного капіталізму було розроблено програми викупу працівниками акцій своїх підприємств. Новий підхід до системи внутрішньо-корпоративних взаємовідносин виявився у розробці концепції фірми-команди, у результаті чого великі фірми стали ламати колишні перегородки між вищими менеджерами і працівниками. Система управління великими компаніями ставала більш "плоскою", апарати управління скорочувались, активно втілювалась матрична управлінська структура. Багато компаній реалізували і нову систему поставок — "точно в строк" — американського зразка японської системи "Канбан".