Экономическое влияние Китая в мировом хозяйстве

Вступ

КНР - одна з великих  світових держав. Країна входить до ядерного клубу, за-пускає космічні апарати, є постійним членом Ради Безпеки  ООН. Китай забезпечений величезними  ресурсами. Кожен п'ятий людино на Землі - китаєць. Китай є найбільшим у  світі виробником зерна, м'яса, овочів і фруктів, олова, вугілля, бавовни. Крім того, КНР входить в п'ятірку найбільших світових виробників свинцю, цинку, алюмінію, нікелю і деревини. На території КНР ведеться видобуток нафти, газу, рідко -земельних металів (молібден, ванадій, сурма), урану. Китай займає перше місце у світі за розміром гідроенергетичних ресурсів. Економічна система КНР своєрідна тим, що являє собою ринкові відносинни під контролем комуністичної партії. Незважаючи на таку державну ідеологію, Китай є одним з лідерів за темпами економічного зростання. В даний час за деякими оцінками економіка КНР складає 45% економіки США. Тим не менш зарахувати Китай до країн Великої Сімки поки передчасно. КНР відчуває нестачу власних технічних і фінансових можливостей для модернізації національної економіки. Характерними рисами моделі економічного розвитку КНР аж до кінця 1990-х років були дві особливості: високі темпи розвитку, переважно екстенсивний характер економічного зростання.

Поряд з традиційними виробництвами отримали розвиток електронна промисловість, аерокосмічна, автомобілебудування. Успіхи в господарському розвитку багато в чому пов'язані з рішенням продовольчої проблеми. Це в свою чергу забезпечило значне поліпшення становища селян, особливо в південних провінціях країни, де реальні грошові доходи сільського населення зрівнялися з доходами городян. Елементом мента-літету китайців стає думка про поступове перетворення Китаю в провідну економічну державу XXIв.

Темпи зростання  китайської економіки сповільняться  в 2007 році, зробив прогноз заступник керівника Центру з вивчення проблем розвитку при Держраді КНР Лю Шіцзінь.

Тим не менш, він  вважає, що амплітуда зниження цього  показника буде невеликою. За попередніми підрахунками, зростання китайської економіки, можливо, збережеться на рівні вище 9%.

Як зазначив Лю Шіцзінь, з урахуванням того, що цикл китайської економіки, як правило, становить 5 років, а також того, що китайська економіка вже 4 роки поспіль  зберігала швидке зростання (на рівні  вище 10%), імовірність уповільнення цих темпів у нинішньому році все-таки вважається великою.

Мета даної  роботи: розглянути особливості економіки китайської народної республіки і її місце в світовому господарстві. 

РОЗДІЛ  ПЕРШИЙ

ЕКОНОМІЧНЕ  ЗРОСТАННЯ І ФАКТОРИ  ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ 

ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ - постійне збільшення обсягів товарів і послуг, вироблених за певний період часу (звичайно за рік). Може вимірюватися як у фізичному вираженні (тонни, метри, штуки і т. д.), так і у вартісному.

Перший спосіб більш надійний, тому що дозволяє виключити вплив ін-фляціі, але не універсальний, оскільки при розрахунку темпів зростання важко розрахувати загальний показник для виробництва різних виробів. Другий спосіб вживається частіше, проте не завжди можливо до кінця «очистити» його від інфляційних нашарувань.

Економічне зростання  сучасного типу вперше зафіксоване в Англії, у другій половині XVIII століття, в результаті промислової революції. З початку XVIII століття реальний дохід на одну людину в середньому в світі виріс приблизно в 10 разів, при цьому в розвинених країнах цей показник ще вищий. Дохід на душу населення розрізняється між країнами в 10-30 разів. У найбідніших країнах населення живе на дохід (який включає не тільки грошовий, але і натуральний дохід), відповідний приблизно 1 долару США на день (у цінах, відповідних США).

Точних даних  про темпи економічного зростання  до початку XX століття не існує, найбільш відомі дослідження в галузі оцінки реального ВВП і темпів економічного зростання проводив Ангус Медісон. Після 1973 р. спостерігається глобальне уповільнення темпів економічного зростання.  

Чинники, що забезпечують економічне зростання:

- Кількість і  якість природних ресурсів 

- Трудові ресурси 

- Капітал 

- Технічний прогрес 

- Інвестиції  

Розрізняють інтенсивні та екстенсивні фактори економічного зростання.

Екстенсивний  фактор росту реалізується за рахунок  кількісного збільшення ресурсу (наприклад, за рахунок зростання чисельності  працівників). При цьому середня  продуктивність праці істотно не змінюється. Для екстенсивних факторів росту характерний закон зниження віддачі при надмірному збільшенні ресурсу. Наприклад, невиправдане збільшення чисельності організації може призвести до надлишку робочої сили і до зниження продуктивності праці. Також до екстенсивних факторів росту відносяться збільшення землі, витрат капіталу і праці. Ці фактори не пов'язані з інноваціями, з новими виробничими технологіями і технологіями управління, зі зростанням якості людського капіталу.

Інтенсивні фактори  економічного зростання визначаються вдосконаленням та підвищенням якості систем управління, технологій, використанням інновацій, модернізацією виробництв і підвищенням якості людського капіталу. Головним інтенсивним чинником зростання і розвитку сучасної економіки, як індустріальної, так інноваційної є високоякісний людський капітал.

Безперервне зростання можливе тільки за рахунок безперервного зниження реальних витрат на рівні окремих фірм (еквівалентне поняття - зростання загальної продуктивності факторів). Такі фактори, як технічний прогрес, накопичення фізичного і людського капіталу, створення інфраструктури і економічних інститутів, в дуже довгостроковій перспективі сприяють економічному зростанню рівно тією мірою, в якій вони допомагають окремій фірмі знижувати реальні витрати на виробництво.  

У сучасній теорії зростання зазвичай виділяють чотири типи економічного зростання: рівномірне зростання країн-лідерів (зокрема  у США, Європі), чудеса зростання (Японія, Південна Корея, Гонконг), трагедії зростання (деякі країни Центральної Африки) і відсутність економічного зростання (наприклад, Зімбабве). [1.] 

1.1 Фактори феноменального  економічного зростання  Китаю  

Головні чинники  феноменального зростання китайської економіки наступні. Перший фактор - ефективна роль держави в економіці, яка активно впливала і впливає на протікаючі процеси на всіх етапах економічної реформи. У китайській теорії реформ для позначення ролі держави вживається термін «комплексна система макроекономічного контролю, що здійснюється за рахунок економічних важелів». Китайські керівники поступово крок за кроком у міру назрівання необхідності будували ринок (інститути, конкуренцію, приватну власність) і паралельно підтримували і модернізували держпідприємства.

Прихильники «шокової терапії», що включає в себе чотири основних елементи: лібералізація цін, лібералізація зовнішньої торгівлі та валютного курсу, роздержавлення і приватизація держпідприємств, проведення безінфляційної макроекономічної політики, вважають, що цього достатньо для швидкого вирівнювання структури цін до світового рівня та будівництва ринкових інститутів, а далі ринок буде сам регулювати економічні процеси. Послідовники шокової моделі розуміють, що приватизація держпідприємств неминуче буде призводити до зростання безробіття до тих пір, поки приватний сектор не почне абсорбувати надлишкову робочу силу. Тому чим коротше буде перехідний період, тим швидше, на думку прихильників «шокової терапії», настане стабілізація економіки.

Залежно від  етапу формування ринкових механізмів змінювалися функції китайської держави і особливо форми їх реалізації. Прямі методи управління замінялися непрямими, директивне планування - індикативним плануванням і прогнозуванням, центр ваги державного втручання переносився з мікроекономічного рівня на рівень макроекономічного регулювання і, головне, адміністративні методи регулювання економічних процесів замінялися ринковими. Аналіз показує, що існуюча на всіх етапах китайських реформ система держуправління була адекватна завданням економічної модернізації країни, що дозволило перетворити Китай в сучасну потужну державу.

Другий фактор - значні ресурси робочої сили при  постійному підвищенні їх якості і  невисокої зарплати (надлишкова робоча сила на ринку праці дозволяла  і дозволяє утримувати заробітну  плату на низькому рівні). Фізичне зростання населення і переміщення робочої сили з трудонадлишкових районів у нові точки зростання забезпечували в період 1978-1988 рр.. близько третини приросту ВВП.

Третій фактор - висока частка заощаджень та інвестицій (вище 30% ВВП), доповнена ефективними стратегіями залучення іноземних інвестицій, в першу чергу у високотехнологічні галузі. За оцінками багатьох китайських фахівців, інвестиції забезпечували також близько третини приросту ВВП. 

Четвертий чинник - відкритість економіки (кайфан чжце), заснована на експортоорієнтованії моделі розвитку, яка передбачає за рахунок зростання валютної виручки підвищення техно- і наукоємності економіки, освоєння новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, впровадження сучасних схем управління транспортуванням нафти.

П'ятий фактор - вигідне територіально-природне розташування. Важливе значення в успіхах Китаю  має географічне положення його території. В історичному процесі  формування своєї території, експансія в південному і північно-західному напрямках дала країні вихід до Тихого океану, на її території опинилися найкоротші наземні шляхи від берегів Тихого океану до країн Європи. Китай має у своєму розпорядженні третину світової території (після Росії і Канади). На території Китаю знаходиться ряд великих паливних (нафта, вугілля, газ), різноманітних рудних і нерудних родовищ корисних копалин (вольфрам, свинець, цинк, ванадій, титан, олово, молібден, нікель), а також будівельних матеріалів (гіпс, барит, фосфатні руди, слюди, азбест, каолін). За потенційними гідроресурсами Китаю належить перше місце в світі. Проте в перерахунку на душу населення Китай не так вже багатий природними ресурсами, особливо водними, лісовими та земельними (орно-придатними) ресурсами.

Таким чином, китайська  практика економічного зростання проста і не суперечить теорії: за рахунок заощаджень населення і зарубіжних китайців (хуацяо) держава облаштовувала інфраструктуру та стимулювала створення нових робочих місць у новому держсектору приватному секторі, який постачав свою продукцію на експорт, а валютну виручку направляв на нові технологій і модернізацію. Поступово зростав і рівень споживання, що підвищувало внутрішній попит і стимулювало приплив нових інвестицій вже в якості світових ТНК, які жадали доступу до гігантського китайського ринку.

Завдяки тривалому  періоду стійко високого зростання  ВВП (найвищого в світі) і експорту (додаток 1), абсолютних і відносних  розмірів накопичень та інвестицій, в  тому числі й іноземних, залученню до промислового виробництва і сферу послуг мільйонних мас населення (таблиця 1.1), створити різноманітні промислові галузі, які раніше були відсутні в країні і тим самим значно збільшити борг промисловості та послуг у ВВП ( табл. 1.1) [2] 
 

Таблица 1.1

Найважливіші  макропоказники розвитку Китаю