Класифікація міжнародних організацій

До автономних організацій  Ліги належали: Постійна палата міжнародного правосуддя та Міжнародне бюро праці.

Спеціалізованими організаціями  були: Міжнародний інститут інтелектуального співробітництва, Верховний комісар  з питань біженців з Німеччини, Інститут з уніфікації приватного права.

З кінця 1939 р. діяльність Ліги Націй майже припинилася. На початку  Другої світової війни персонал Ліги та її установи були переведені з Женеви до Лондона, Вашингтона та Принстона, а  штаб-квартира Міжнародного бюро праці  перебралася у Монреаль. Уже після  створення ООН Збори Ліги Націй  у 1946 р. постановили розпустити організацію.

 Після Другої світової  війни розвиток продуктивних  сил, розгортання науково-технічної  революції створили сприятливі  передумови для інтенсифікації  економічних інтеграційних процесів, які заторкнули й політичну  та правову сфери. У перебудові  міжнародних відносин активну  участь взяли міжнародні організації. Багато чого з досвіду Ліги Націй та адміністративних союзів було враховано при створенні ООН та інших міжнародних установ, які почали виникати після війни.

У червні 1945 р. на конференції  в Сан-Франциско було підписано  Статут ООН - універсальної організації  з підтримки міжнародного миру, основаної  на принципах суверенної рівності, сумлінного виконання державами  своїх міжнародних зобов’язань, мирного вирішення міжнародних  суперечок, відмови від загрози  силою або її застосування, самовизначення народів, поваги до прав людини.

Поява та діяльність ООН  сприяли подальшому розвиткові права  міжнародних організацій. ООН почала координувати діяльність багатьох інших  міжнародних організацій, як універсальних, так і регіональних. Після війни  були засновані міжнародні організації, пов’язані з ООН спеціальними угодами. Вони дістали назву спеціалізованих  установ ООН: Міжнародна організація  цивільної авіації (ІКАО), Всесвітня  організація охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародний банк реконструкції  та розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) та ін.⁴

Однак розкол світу на капіталістичні і соціалістичні країни призвів  не тільки до протистояння між державами  різної соціально-політичної орієнтації в межах універсальних міжнародних  організацій, що негативно позначилося  на їхній ефективності, а й до формування регіональних організацій, до яких входили тільки держави якоїсь однієї орієнтації.

Найвпливовішими міжнародними організаціями капіталістичних  держав стали Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Європейські співтовариства, Організація  Північноатлантичного договору (НАТО).

Соціалістичні країни створили такі об’єднання, як Організація Варшавського договору (ОВД) та Рада економічної  взаємодопомоги (РЕВ), які проіснували  до початку 90-х років.

Розпад колоніальної системи  привів до появи незалежних держав у Азії, Африці та Латинській Америці. Ці держави для захисту своїх  інтересів почали створювати міжнародні організації країн, що розвиваються. Найбільшими з них стали Ліга арабських держав (ЛАД), Африканський Союз (АС), Організація американських  держав (ОАД) тощо.

1.2. Функції міжнародних організацій

Суть того, що відбувається в міжнародній організації процесу  загалом та ж, що і в будь-якому  політичному представницькому органі. Вона полягає у виявленні та узгодженні інтересів членів, вироблення на цій  основі спільної позиції, спільної волі, визначенні відповідних завдань, а  також методів і засобів їх вирішення. Специфіка визначається тим, що членами організації є  суверенні держави. Це обумовлює  специфіку функцій і механізму  їх реалізацію.

Основні фази діяльності організації  складаються в обговоренні, прийнятті  рішення та контроль за його виконанням. Спеціально вивчав функції міжнародних  організацій польський професор В. Моравецкій визначає три основних види функцій міжнародної організації: регулюючі, контрольні, оперативні. Будемо дотримуватися цієї класифікації.

Регулююча функція є сьогодні найважливішою. Вона полягає у прийнятті  рішень, що визначають цілі, принципи, правила поведінки держав-членів. Такої роду рішення мають лише морально-політичну обов'язковою  силою. Проте їх вплив на міждержавні  відносини і на міжнародне право  не можна недооцінювати. Будь-якій державі  важко протистояти рішенням міжнародної  організації.

Резолюції організації безпосередньо  не міжнародно створюють-правових норм, але роблять серйозний вплив  як на правотворчий, так і на правозастосовний процес. Багато принципи і норми  міжнародного права були вперше сформульовані  в резолюціях. Досить згадати роль резолюції Генеральної Асамблеї ООН в утвердженні основних принципів  міжнародного права і в розкритті  їх змісту. У спеціальних областях співробітництва (фінанси, связь, транспорт  тощо) норми міжнародного права створювалися головним чином за допомогою організацій.

Резолюція належить важлива  функція актуалізації-міжнародно правових норм шляхом їх підтвердження, конкретизацію  стосовно до реальностей міжнародного життя. Застосовуючи норми до конкретних ситуаціям, організації розкривають  їх зміст. Не тільки в резолюціях, але  й у ході дискусій з'ясовуються необхідні  зміни в праві.

Досить істотні функції  і легітимації делегітимації. Перша  полягає у підтвердженні значення норми, що посилює її ефективність. Друга - у визнанні норми не відповідає вимогам життя. Досить вказати на резолюції ООН, що здійснили делегітимації  цілого комплексу і звичайних  договірних норм, що лежали в основі колоніальної системи.

Контрольні функції полягають  у здійсненні контролю за відповідністю  поведінки держав нормам міжнародного права, а також резолюцій. З цією метою організації має право  збирати та аналізувати інформацію відповідну, обговорювати її і висловлювати свою думку в резолюціях. У багатьох випадках держави зобов'язані регулярно  надавати доповіді про виконання  ними норм міжнародного права та актів  організації у відповідній галузі.

Особливо розвинена ця система в галузі прав людини. Міжнародний  пакт про громадянські і політичні  права 1966 р. зобов'язує учасників представляти звіти про виконання ними положень Пакту Комітету з прав людини. За результатами обговорення Комітет  представляє доповідь Економічній  і Соціальній Раді ООН. У метою  контролю на місця направляються  спостережні місії організацій.

У практиці ООН набули поширення  спостережні місії за дотриманням  умов мирної врегулювання. Місія ООН  контролювала процес ліквідації засобів  масового ураження в Іраку та доповіла про це Раду Безпеки ООН. Серйозні заходи контролю, включаючи інспекцію, передбачені Статутом Міжнародного агентства з атомної енергетики (МАГАТЕ).

Оперативні функції полягають  у досягненні цілей власними засобами організації. У переважній більшості  випадків організація діє на реальність через суверенні держави члени-. Водночас поступово зростає роль і безпосередньої діяльності. Організації  мають економічну, науково-технічну й іншу допомогу, надають консультаційні послуги. Значний розвиток отримали операції ООН з підтримання миру.

1.3. Структура міжнародних організацій

Головною інституцією, яку  покликано обслуговувати право  міжнародних організацій, є сама міжнародна організація. Щоб краще  з’ясувати суть міжнародної організації, необхідно визначити її поняття. Ні в міжнародно-правових актах, ні в доктрині міжнародного права поки що не сформульовано загальноприйнятого визначення міжнародної організації.

Однак спроби дати визначення міжнародної організації, що робилися як органами ООН, так і окремими вченими, дають змогу виокремити характерні ознаки цієї міжнародної інституції, якими є: об’єднання держав, наявність  установчого документа, колективних  органів, самостійної волі, відповідність  вимогам міжнародного права. Отже, по-перше, термін "міжнародна організація" має визначений юридичний зміст; по-друге, характерні ознаки, які складають  зміст цього терміна, є об’єктивними. Разом з тим широке використання терміна "міжнародна організація" у міжнародно-правових актах свідчить про те, що поняття міжнародної  організації можна віднести до сучасного  звичаєвого права.

Таким чином, міжнародна організація - це об’єднання держав, яке створене на основі міжнародної угоди, має  колективні органи, самостійну волю і  відповідає вимогам міжнародного права.⁵

Розглянемо кожну з  ознак, які складають зміст поняття  міжнародної організації.

Членський склад. Членами міжнародної організації є, як правило, держави, що зумовлює міждержавний характер таких об’єднань і віддзеркалюється у їх назві - міжнародні міждержавні організації (ММДО). Той факт, що в роботі керівних органів деяких ММДО (наприклад, у МОП) беруть участь представники не тільки урядів, а й працівників та підприємців, не змінює суті справи, оскільки всі важливі питання життєдіяльності таких організацій, включаючи питання про участь у ній, виконання її рішень тощо, вирішують тільки держави.

Статути більшості міжнародних  організацій оперують поняттями "первісний  член", "член, що приєднався". Первісними членами є держави, які брали  участь у розробці статуту організації. Часто в цю категорію включають  тих членів, які не брали участі у розробці статуту, однак ратифікували його з самого початку.

Членами, що приєдналися, є  держави, які вступили до організації  вже після початку її роботи. У  більшості міжнародних організацій  набуття членства пов’язане з  виконанням певних вимог, передбачених, як правило, статутом, та проходженням процедури вступу.

У роботі деяких міжнародних  організацій можуть брати участь також держави або залежні  території зі статусом, відмінним  від становища повноправного  члена. Вони звуться "співчленами", "асоційованими членами", "членами-співробітниками". Наприклад, обмежений статус у низці  спеціалізованих установ ООН (Всесвітній метеорологічній організації - ВМО, ЮНЕСКО та ін.) мають несамоврядні території. Неповноправні члени організацій позбавлені права голосу в її виконавчих органах і не можуть до них обиратися.⁶

Що стосується зупинення  членства в організації, то воно може або відбуватися шляхом добровільного  виходу з організації, або становити  наслідок виключення з неї.

Установчі документи. Міжнародні організації створюються й ведуть свою діяльність на основі угоди між державами, яка має, як правило, форму договору. Отже, статут організації повинен відповідати головним міжнародно-правовим критеріям укладання, дії, зупинки дії міжнародного договору, а також його чинності. Про це, зокрема, говориться у ст. 5 Віденської конвенції 1986 р. про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями.

Проте було б неправильно  цілком ототожнювати міжнародні угоди  й угоди-статути міжнародних організацій. Останні мають свої особливості, оскільки вони служать одночасно  основою та правовою рамкою функціонування живого політичного організму. У  них визначаються функції організації, структура та компетенція її органів, а також інші питання, що стосуються її життєдіяльності.

Власна  воля. Наявність власної волі - необхідна ознака будь-якого суб’єкта міжнародного права. Міжнародні організації також володіють власною волею, яка виявляється в рішеннях її органів.

Разом з тим треба зазначити, що самостійність волі міжнародної  організації має відносний характер. По-перше, воля організації відносно автономна від воль держав-членів, тому що компетенція організації  ґрунтується на міжнародній угоді  і, відповідно, може бути змінена державами-членами; по-друге, тому що воля організації  формується самими державами-членами в рамках відповідних органів організації на основі їх статуту.

Варто звернути увагу й  на такий аспект. Воля організації - це не проста сума воль її членів. Вона є новою якістю. Так само і сама міжнародна організація не зводиться  до простої сукупності держав, що до неї входять, а є особливим  міждержавним утворенням.

Колективні  органи. Найпростіша структура міжнародної організації охоплює вищий орган, який складається з представників усіх країн-членів і який формує та виражає її волю, а також виконавчий або адміністративно-розпорядчий орган, у склад якого входять міжнародні службовці (секретаріат, бюро тощо).

Та для переважної кількості  міжнародних організацій характерні більш складна структура, свій особливий  характер взаємодії органів і  специфічна компетенція. Типовою для  сучасних міжнародних організацій  є наявність чотирьох різновидів органів: вищих, виконавчих, адміністративних, комітетів та комісій. У деяких міжнародних  організацій є й юридичні органи (суди, трибунали, арбітражі).

Відповідність вимогам міжнародного права. Міжнародна організація, яка претендує на роль суб’єкта міжнародного права, повинна бути правомірною. її цілі, принципи й функції мають відповідати основним принципам та нормам сучасного міжнародного права.

Правомірною є така міжнародна організація, цілі якої, тобто її найзагальніші  наміри, полягають у підтримці  миру, сприянні розвиткові міжнародної  співпраці в різних галузях людської діяльності, не порушуючи інтересів  інших суб’єктів міжнародного права. Для того, щоб та чи інша міжнародна організація вважалася правомірною, недостатньо простого проголошення у її статуті правомірних цілей. Необхідно, щоб цим цілям відповідала  діяльність організації. У противному разі таку організацію не можна віднести до числа правомірних.