Класифікація міжнародних організацій

Права та обов’язки міжнародної  організації як суб’єкта міжнародного права не слід плутати з її правами  та обов’язками як юридичної особи: а) право укладати контракти, договори найму; б) право на придбання рухомого та нерухомого майна і розпоряджатися ним; в) право укладати договори про  оренду; г) право бути стороною в  судовому розслідуванні та ін.¹²

Міжнародні організації  не можуть бути стороною у справі, яку  розглядає Міжнародний Суд ООН. На їхні запити Суд дає лише консультативні висновки. Міжнародні організації не здійснюють юрисдикції щодо злочинів, скоєних на території розташування організації. Це - функція держави  перебування організації, яка в  той же час не може без згоди  Генерального секретаря Організації  проводити обшуки, арешти тощо в  межах розташування організації.

Для міжнародних організацій  характерне одностороннє представництво; вони, як правило, не посилають своїх  представників у держави-члени (виняток  становить практика діяльності ООН, ОБСЄ та місії деяких інших організацій).

Формально маючи право  укладати міжнародні договори, фактично (і юридично) міжнародні організації  обмежені щодо сфери реалізації цього  права. В основному установчі  акти міжнародних організацій передбачають їхнє право укладати договори про  співробітництво з іншими міжнародними організаціями, про штаб-квартиру організації, з адміністративних та фінансових питань, про надання технічної допомоги з питань правонаступництва. І хоч Віденська конвенція про право договорів з участю організацій (1986) закріплює універсальне правило: «Правоздатність міжнародної організації укладати договори регулюється правилами цієї організації», кількість таких договорів ще досить незначна.

Право на правонаступництво  міжнародної організації має  свої особливості порівняно з  таким правом у державі. Воно не завжди пов’язане з припиненням існування  держави. Відомо, що право на майно  Ліги Націй передавалося за угодою між цією організацією та ООН - останній. Випадки реалізації права правонаступництва  відомі в практиці Ліги Націй, ООН, Всесвітньої  метеорологічної організації та ін.

Сьогодні деякі прихильники  міжнародної правосуб’єктності  міжнародних організацій (Ф. Сейєрстед, А. Серені, Г. Чіу, П. Ретер та ін.) намагаються  прирівняти міжнародну правосуб’єктність  міжнародних організацій до правосуб’єктності  держав через проголошення концепції  «іманентної правосуб’єктності». Зважаючи на те, що міжнародні організації часто  здійснюють правові дії, не передбачені  їхніми статутами, вони стверджують, що правосуб’єктність міжнародних  організацій випливає, як і у держав, з міжнародного права в цілому, а не тільки зі статутів. Статути, за їхнім твердженням, не надають якості правосуб’єктності, а лише можуть їх звузити. Проте це суперечить практиці, установчим актам міжнародних організацій.¹³

Критикуючи роль установчого  акта (статуту) у фіксації обсягу міжнародної  правосуб’єктності міжнародної  організації, вказані автори «виводять» із загального міжнародного права правосуб’єктність  усіх організацій. Але такої норми  в загальному міжнародному праві  не існує, і тому в кожному конкретному  випадку необхідно укладати статут або інший установчий акт міжнародної  організації. Саме тому в Консультативному висновку від 11 квітня 1999 р. Міжнародний Суд ООН з’ясовував питання: чи володіє ООН міжнародною правосуб’єктністю? І позитивна відповідь базувалася на Статуті ООН.¹⁴

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ  ОРГАНІЗАЦІЙ

2.1. Основні підходи до підстав класифікації міжнародних організацій

На світовій арені діє  велика кількість різноманітних  міжурядових регіональних організацій, які відрізняються і за своїми цілями, за своїм складом, і за масштабами впливу, і за напрямками діяльності. Тому цілком правомірними є різні  підходи, різні методи їх класифікації. Найбільш широкого визнання на сучасному етапі здобула класифікація міжурядових регіональних організацій, що поділяє їх на чотири групи: багатоцільові організації, воєнні альянси, функціональні організації та регіональні комісії ООН.

До багатоцільових організацій  належать організації з широким  колом цілей, що включають політичну, економічну, соціальну, воєнну та іншу діяльність. Провідне місце серед  багатоцільових організацій посідають  Організація Американських держав, Ліга Арабських держав (Арабська Ліга), Організація Африканської єдності, Співдружність (колишня Британська співдружність націй), Рада Європи, Північна Рада, Асоціація країн Південно-східної  Азії, Співдружність Незалежних держав (СНД) та ін.

Групу воєнних альянсів склали організації, спрямовані на забезпечення безпеки від зовнішнього нападу: Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація Варшавського договору, Західноєвропейський союз, Організація договору про безпеку  Австралії, Нової Зеландії й Сполучених Штатів Америки та ін.

Ліга арабських держав (ЛАД) була утворена на загально-арабській  конференції в Каїрі (Єгипет) 22 березня 1945 р. Сьогодні учасниками Пакту ЛАД  є понад 20 країн, включаючи й такі неарабські країни, як Джібуті та Сомалі.

Завдання ЛАД полягають  у забезпеченні більш тісних відносин між державами-членами, гарантуванні їх незалежності та суверенітету, координації  політики та співпраці членів Ліги в економічній, фінансовій, торговельній, культурній, гуманітарній, транспортній та правовій сферах.

Органи ЛАД: Рада, куди входять  представники всіх дер-жав-членів, є  центральним органом організації. Вона збирається на сесії два рази на рік для обговорення питань діяльності організації й ухвалення  рішень. Рада наділена повноваженнями з вирішення спорів між державами-членами. У разі агресії або її загрози  проти держави-члена ЛАД Рада може приймати рішення про відповідні заходи. Згідно зі Статутом ЛАД усі  рішення з обговорюваних питань ухвалюються Радою одноголосно  та більшістю голосів і стають обов’язковими тільки для тих  країн, котрі з ними погоджуються. Вищим органом ЛАД de facto є Конференція  глав держав та урядів, яка вирішує  найважливіші питання політичного  співробітництва держав-членів. У  період між засіданнями керівних органів ЛАД поточною її діяльністю керує Генеральний секретар, який обирається Радою терміном на 5 років. Конкретними напрямами співробітництва  в рамках ЛАД відають такі органи, як політичний комітет, комітет начальників  штабів арабських держав, економічний  комітет, юридичний комітет тощо. Всі вони діють при Раді.

ЛАД також координує діяльність різних міжарабських організацій, таких  як Арабська організація праці, Арабський  валютний фонд, Арабська організація  з питань освіти, культури та науки, Арабський поштовий союз, Арабський  фонд технічної допомоги.

Штаб-квартира ЛАД розташована  в Каїрі (Єгипет).

Організація американських  держав (ОАД) була заснована на IX Міжамериканській конференції в Боготі (Колумбія) 1948 р. Правову основу ОАД становлять Міжамериканська угода про взаємну допомогу 1947 p., Статут ОАД 1948 p., Міжамериканська угода про мирне вирішення спорів 1948 р. зі змінами, внесеними у 1967 р. ("Протокол Буенос-Айреса") та в 1985 р. ("Протокол Картахени"). Членами організації є понад 30 держав Латинської Америки, Карибського басейну та США.

ОАД проголошує своїми завданнями зміцнення миру та безпеки на континенті, сприяння встановленню представницької  демократії, мирному врегулюванню спорів, організацію спільних дій проти  агресії, обмеження звичайних видів  озброєнь, сприяння економічному, соціальному  та культурному співробітництву. Принципи діяльності ОАД - визнання міжнародного права як норми поведінки держав, повага до прав особистості, суверенітету та незалежності держав, взаємна довіра, солідарність американських держав, право вибору державами свого  устрою, визнання агресії проти одної  з американських держав агресією проти всіх інших тощо.

Органи ОАД: Генеральна асамблея, що складається з представників  усіх держав-членів, проводить свої засідання один раз на рік. Вона визначає політику організації, координує діяльність інших органів, затверджує бюджет. При  Генеральній асамблеї працюють Постійна рада, Міжамериканська економічна і  соціальна рада, Міжамериканська  рада з питань освіти, науки та культури. Постійна рада, до якої входять представники всіх країн-членів у ранзі послів, наділена широкими повноваженнями у  сфері мирного вирішення спорів між учасниками організації, надання  консультацій, виконання рішень, що передані їй Генеральною асамблеєю  та Консультативною нарадою міністрів  закордонних справ, розгляду доповідей  Міжамериканського юридичного комітету, Міжамериканської комісії з прав людини, Генерального секретаріату, спеціалізованих  установ ОАД.

Консультативна нарада міністрів  закордонних справ створена для  вирішення термінових питань, зокрема  застосування заходів колективної  безпеки. Допоміжним органом Наради є Консультативний комітет оборони. Генеральний секретаріат на чолі з Генеральним секретарем ОАД забезпечує роботу інших органів організації. Генеральний секретар може доводити до відома Генеральної асамблеї інформацію про ситуації, що становлять загрозу миру та безпеці на континенті.

В системі ОАД діє Міжамериканський суд із прав людини.

Штаб-квартира ОАД розташована  у Вашингтоні (США).

Африканський Союз (АС) виникла  на основі Хартії африканської єдності, прийнятої на Конференції глав держав та урядів незалежних країн Африки в Аддис-Абебі (Ефіопія) у 1963 р. Членами  АС є понад 50 країн Африканського  континенту.

Цілі АС полягають у  зміцненні єдності та солідарності африканських країн; координації взаємної співпраці; захисті суверенітету, територіальної цілісності та незалежності країн Африки; знищенні усіх видів колоніалізму на Африканському континенті.

Для досягнення своїх цілей  АС має діяти відповідно до основних принципів сучасного міжнародного права, а також до таких принципів, зумовлених специфікою організації  та завданнями, що стоять перед африканськими  державами, як безумовне засудження політичних убивств та підривної  діяльності; відданість справі повного  звільнення африканських територій; неприєднання до будь-яких блоків.

Органи АС: Асамблея глав держав та урядів, яка засідає один раз на рік, є вищим органом  організації. Вона уповноважена координувати політику організації, переглядати  структуру та функції інших органів. Усі рішення Асамблея ухвалює  більшістю голосів: простою або  кваліфікованою. Рада міністрів формується з міністрів закордонних справ  або інших міністрів, призначених  держава-ми-членами. Рада як орган, підзвітний Асамблеї, готує її сесії, вирішує  передані Асамблеєю питання, виконує  її рішення, координує між африканське  співробітництво відповідно до директив глав держав і урядів у сферах політики, економіки, освіти, охорони здоров’я, науки, оборони та безпеки.

Генеральний секретаріат  АС очолює Генеральний секретар, який обирається Асамблеєю на термін у 4 роки. Комісія з посередництва, примирення та арбітражу створена для розв’язання  спорів між членами організації. У структурі АС діє низка спеціалізованих  комісій: з економічних та соціальних питань; з питань освіти та культури; з питань охорони здоров’я, санітарії  та з питань оборони; з питань науки, техніки та досліджень; з питань транспорту та зв’язку; з юридичних  питань.

Штаб-квартира АС розташована  в Аддис-Абебі (Ефіопія).

Функціональними організаціями  вважаються ті, що мають на меті розвиток економічного, соціального і політичного  співробітництва. Деякі з них  займаються і проблемами безпеки. До функціональних організацій належать: Європейський Союз (у минулому Європейське  співтовариство), Європейська Асоціація  вільної торгівлі, Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом), Європейське  співтовариство вугілля і сталі, Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Організація країн, що експортують нафту (ОПЕК), Організація  Чорноморського економічного співтовариства та ін.

Регіональні комісії ООН - організації, які відіграють особливу роль як ланки поєднання універсальних  цілей і регіональних структур. Функціонують п’ять таких комісій: Економічна Комісія для Європи, Економічна і  Соціальна Комісія для Азії та Тихого океану, Економічна Комісія  для Латинської Америки і Карибського  басейну, Економічна Комісія для  Африки та Економічна і Соціальна  Комісія для Західної Азії.

 Варто зазначити, що  Статутом ООН регламентувалася  лише діяльність регіональних  організацій у сфері безпеки.  Проте проблеми відбудови і  реконструкції районів, що зазнали  руйнувань у другій світовій  війні, обумовили необхідність  децентралізації економічної та  соціальної діяльності ООН; що  й привело до утворення непередбачених  Статутом регіональних організацій  соціально-економічного характеру.

Регіональні комісії є  допоміжними органами Економічної  та Соціальної Ради, перед якою вони звітують. Комісії покликані співробітничати  з Програмою розвитку ООН, Конференцією ООН з торгівлі й розвитку, спеціалізованими установами ООН, з урядами регіонів. Мета регіональних організацій: забезпечення координації у сфері економічного розвитку у регіоні; допомога піднесенню рівня економічного добробуту; зміцнення  економічного співробітництва між  країнами регіону та їх зв’язків з  країнами інших регіонів.

Регіональні комісії поширюють  інформацію, проводять відповідні дослідження, готують огляди, допомагають у  плануванні у сфері економічного розвитку, організовують семінари, симпозіуми і конференції; під егідою регіональних комісій функціонують інформаційні центри, дослідницькі центри, інститути з підготовки кадрів.

2.2. Види міжнародних організацій за окремими підставами класифікацій

Пошуки форм і методів  підтримання миру і розвитку багатопланового  міжнародного співробітництва мали своїм наслідком появу після  закінчення другої світової війни чисельної  кількості різноманітних міжнародних  організацій. Вони утвердилися як на глобальному рівні у формі  універсальних установ, так і  на регіональному рівні у формі  різних за своїми цілями регіональних організацій.