Кредитний портфель комноційного банку

Цю шкалу доцільно використовувати, коли питома вага кредитних вкладень у загальних активах досить висока.

Аналіз кредитних операцій повинен здійснюватися також у напрямі оцінювання ступеня захищеності від можливих втрат. Чим гірші показники якості кредитів з погляду кредитного ризику, тим більшим має бути ступінь їх захищеності.

Для оцінювання його рівня використовують такі показники:

- коефіцієнт забезпеченості позики;

- коефіцієнт забезпеченості збитків;

- коефіцієнт захищеності позик від втрат;

- коефіцієнт покриття збитків;

- коефіцієнт покриття позик власним капіталом.

Коефіцієнт забезпеченості позик (Кзп) розраховується як співвідношення загальної суми забезпечення кредитів (застава, гарантії, страхування тощо) (Зк) та загальної суми кредитів (П):

Кз.п =Зп/П                                                                      (2.5)

Цей показник характеризує ступінь захищеності банку від втрат за позиками за рахунок зовнішніх факторів, таких як гарантії, застава майна, страхування, поручительство.

Коефіцієнт забезпеченості збиткових позик (К33) розраховується як відношення кредитного забезпечення (Зк) за збитковими позиками до чистих списань за аналізований період (Сп):

К з.з = Зк/Сп                                                        (2.6)

Цей коефіцієнт свідчить про ступінь захищеності банку від збитків за позиками з урахуванням тенденції збитковості кредитного портфеля, яка склалася.

До внутрішніх факторів захисту кредитного портфеля від можливих збитків. Створення таких резервів дає змогу уникнути можливих збитків від неповернення кредитів. Ступінь такої захищеності від втрат аналізується за допомогою коефіцієнтів:

- коефіцієнтів захищеності позик;

- коефіцієнтів покриття збитків.

Коефіцієнт захищеності позик (Кзах) розраховується як відношення резервів на покриття збитків за позиками (Р3б) до загальної суми позик (П):

Кзах = Рзб / П                                                        (2.7)

Коефіцієнт покриття збитків за позиками (Кп.3б) розраховується як відношення резерву на покриття збитків за позиками (Р3б) до збиткових позик (Пзб):

Кп.3б = Рзб / П зб                                                        (2.8)

Коефіцієнт покриття позик капіталом (Кз.к) розраховується як відношення капіталу банку (ВК) до загальної суми позик (П):

Кз.к = ВК/ П                                                                (2.9)

Цей показник указує на те, яка частина кредитного портфеля фінансується за рахунок власного капіталу. Зростання даного коефіцієнта свідчить про те, що посилюється захищеність кредитів власним капіталом.

Ступінь повноти формування резерву розраховується як відношення фактично створеного резерву до розрахункової суми резерву виходячи із кредитного ризику.

Іпокр. = Фактично створений резерв / Розрахункова сума резерву (2.10)

Аналіз кредитної діяльності банку передбачає вирішення таких завдань:

- визначення ступеня та типу концентрації ризику кредитного портфеля, його відповідності зовнішньому покриттю і достатності створених резервів покриття фактичних і потенційних збитків;

-  оцінювання адекватності кредитного ризику сумі передбачуваного прибутку;

-  визначення кредитоспроможності позичальників з метою зниження кредитного ризику;

-  визначення ефективності кредитних операцій, що дає змогу вибрати доцільний варіант розміщення ресурсів;

-  зниження ризику неповернення позики.

Аналіз кредитних операцій доцільно проводити в такій послідовності:

- аналізуються масштаби кредитної діяльності банку порівняно з попередніми періодами та іншими банками;

-  аналізується рух кредитів;

-  розраховується оборотність кредитів;

- визначається рівень диверсифікації кредитних вкладень, який дає змогу максимально знизити ризик неповернення позики;

-  оцінюється повернення позик;

- проводиться кількісне оцінювання структури кредитного портфеля залежно від різноманітних класифікаційних ознак[7, C. 33-35].

2.3 СУЧАСНІ ПІДХОДИ ЩОДО УПРАВЛІННЯ КОМЕРЦІЙНИМ ПОРТФЕЛЕМ БАНКУ

Дохідність і ризик – основні параметри управління кредитним портфелем банку. За співвідношенням цих показників визначається ефективність кредитної діяльності банку.

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку суттєво впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам.

Управління кредитним портфелем дає змогу балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Управління кредитними ризиками вимагає систематичного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.

Портфельний підхід до управління кредитними операціями дає змогу:

- на основі розроблених параметрів кредитної політики встановлювати межі кредитного портфеля, визначаючи при цьому долю ресурсів банку, яку можна використовувати для надання кредиту; типи кредитів, які можна видавати і яку частину кредитного портфелю вони повинні займати; допустиму концентрацію кредитів окремим позичальника, галузям тощо;

- надавати тільки тим клієнтам, що попадають під допустимі параметри ризику, які підтверджені кредитною політикою банку;

- формувати портфель позик, класифікувати їх на групи в залежності від фінансового стану клієнта та параметрів його розвитку, оцінки погашення боргу тощо, що дає можливість для кожної групи встановлювати і розробляти конкретні заходи щодо мінімізації та запобігання кредитних ризиків;

- на основі емпіричних даних та заходів по запобіганню кредитних ризиків банк може створювати певний прогноз щодо свого кредитного портфеля і відповідно до цього прогнозувати основні фінансові показники своєї діяльності[21, C.102-106].

Отже, портфельний підхід до кредитного обслуговування дає можливість систематизації позик за ступенем ризику, а також розробити певні заходи щодо підходів до кредитування, запобігання кредитних ризиків, а також узагальнити напрями та інструменти механізму кредитування клієнтів.

Враховуючи стратегічні напрями кредитної політики комерційних банків, які випливають із макроекономічного розвитку держави, основні особливості сегментації ними кредитного ринку полягають у наступному:

-   найменшу питому вагу в кредитних портфелях комерційних банків займають кредити фізичним особам;

- при кредитуванні основна перевага надається торгівлі та промисловості, зменшується частка кредитів на будівництво, транспорт та іншу інфраструктуру, що означає відсутність економічного пожвавлення в державі;

- при формуванні кредитного портфеля пріоритетним є кредитування колективних та приватних підприємств недержавної форми власності і, відповідно, абсолютне та відносне скорочення кредитування державних підприємств;

- кредити спрямовуються на поточну діяльність господарюючих суб'єктів, а не на інвестиційну діяльність, що характеризує негативно майбутній економічний стан держави;

- велика питома вага безнадійних та сумнівних щодо повернення кредитів, які потребують значних відрахувань в резервні фонди комерційних банків, що негативно впливає на їх фінансовий стан;

- ризикованість кредитних операцій приводить до обмеження підтримки вітчизняного товаровиробника джерелами авансування процесу виробництва та реалізації продукції;

- зростають частки кредитів у валюті, що посилює інфляційні очікування;

- в практичній роботі комерційних банків рідко застосовуються прогресивні методи кредитування та види кредитів[19, C.119-122].

Реалізуючи стратегічні напрями управління кредитною діяльністю, які продиктовані нерівномірністю регіонального розвитку, політичними, економічними, законодавчими факторами, комерційні банки формують свої кредитні портфелі враховуючи свою конкурентну силу, яка проявляється у фінансовій стійкості, ліквідності, у прибутковості банків. З іншої сторони, якість формування кредитного портфеля, ефективне управління ним прямо пов'язане із прибутковістю банку, а також забезпеченням високого рівня надійності і мінімізації ризику, що можливе за умови врахування внутрішніх факторів, які впливають на формування кредитного портфеля, тобто вибору тактики його формування.

Якщо стратегія банку в галузі кредитування вимагає конкурентну силу на ринку позичкових капіталів, то тактика кредитування підпорядкована максимальному отриманню прибутку при мінімізації ризику, пов'язаного з процесом кредитування, який визначається об'ємом, структурою та якістю кредитного портфеля.

Процес управління кредитним портфелем комерційного банку найбільш доцільно представити як певну систему, що включає ряд послідовних етапів, у числі яких необхідно виділити наступні:

-  збір і аналітична обробка інформації;

-  вибір критеріїв для диверсифікації позик;

- встановлення лімітів кредитування на основі обраних пріоритетів серед критеріїв диверсифікації і моделювання загальної структури портфеля;

-  контроль якості кредитного портфеля і корегування його структури на основі системи коефіцієнтів[13, C.96-105].

Перший етап процесу управління кредитним портфелем являє собою збір і аналітичну обробку інформації, що здійснюється шляхом підбору й систематизації усіх внутрішніх даних про кредитні операції комерційного банку, динаміку руху коштів за позичковими рахунками, а також даних, що характеризують зовнішні аспекти впливу як на кредитну активність самого банку, так і на фінансово-господарську діяльність його позичальників.

Основними джерелами указаної інформації можуть слугувати дані синтетичного і аналітичного обліку про здійснювані позичкові операції, договори про надання кредитів, угоди про заставу майна, інші матеріали з кредитних справ клієнтів, а також різні форми фінансової звітності. Крім того, необхідною умовою управління портфелем кредитів є аналіз інформації про основні закономірності й тенденції розвитку економіки в цілому та у розрізі окремих галузей господарства і прогнозування на цій основі змін ринкової кон'юнктури. Йдеться про вивчення показників, що відображають тенденції розвитку макроекономічних процесів: обсяги валового внутрішнього продукту, рівень інфляції, обсяги інвестицій, динаміка виробництва, стан ділової активності, загальні обсяги споживання і нагромадження, ситуація на фінансовому ринку.

Другий етап передбачає вибір найбільш прийнятних критеріїв для диверсифікації кредитного портфеля. Загалом поняття диверсифікації означає розміщення банківських активів (у даному разі кредитних вкладень) серед якомога більшої кількості позичальників з метою зниження кредитного ризику, результатом якого є втрати банку від фінансової неспроможності того чи іншого клієнта.

Диверсифікація кредитного портфеля за розміром позик пов'язана з необхідністю мінімізації банківського ризику, що може зростати в міру збільшення загального обсягу кредитування і рівня концентрації кредитів серед обмеженого кола позичальників.

Третій етап управління кредитним портфелем передбачає встановлення певних лімітів на здійснення позичкових операцій на основі обраних банком пріоритетів серед критеріїв диверсифікації кредитних вкладень. У даному разі йдеться про систему обмежень, яка запроваджується внутрішніми нормативними документами банку і спрямована на регулювання дій працівників, відповідальних за організацію кредитних операцій, з тим, щоб уникнути укладання угод, котрі з великою вірогідністю можуть призвести до втрат банку і підриву його ліквідності.

Четвертий етап передбачає контроль за дотриманням встановленої структури кредитного портфеля і відповідності цієї структури завданням щодо зниження ризиків, забезпечення дохідності та уникнення критичних для збереження ліквідності втрат. Інакшими словами, йдеться про оцінку якості кредитного портфеля та корегування його структури відповідно до змін, що відбуваються на ринку та позначаються на можливостях клієнтів своєчасно розраховуватись за зобов'язаннями перед комерційним банком.

Управління кредитним портфелем у даному разі як основна складова більш загального процесу регулювання рівня ліквідності комерційного банку відображає таку спрямованість фінансового менеджменту, яка характеризується пріоритетністю завдання щодо забезпечення належної платоспроможності банківської установи, що є цілком виправданим в умовах перехідної економіки при істотно більших ризиках, які супроводжують як підприємницьку діяльність в цілому, так і банківський бізнес зокрема.

Основними факторами неефективної кредитної діяльності банку є:

-  концентрація кредитних ризиків – тобто надання більшої частини кредитів визначеній групі клієнтів;

-  надмірне розширення (зростання) позик – надання позик, які не відповідають обсягу капіталу банку, розширення КД банку на регіони та ділові сфери маловідомих банків та ін.;

- взаємозв’язане кредитування – надання позик позичальнику,  взаємозв’язаних з наданими відношеннями з банкіром або банком;