Масштаби трудової міграції населення україни за кордоном

   Виникнення  незалежних держав внаслідок краху  колоніальної системи зумовили появу  зворотних потоків мігрантів, насамперед, з числа інтелігенції з метрополій до колишніх колоній і домініонів.

   Серед причин міграції цього періоду переважають економічні, що пов'язані з пошуком забезпеченого, заможного життя.

   Диверсифікація  потоків як за географічним походженням  мігрантів, так і країн-реципієнтів. К 70-м рокам в загальній кількості  іммігрантів поступово зростає  доля прибулих з Африки, Азії та Латинської Америки і відповідно знижується доля європейців.

   Для періоду з 1973 року по теперішній час  характерні наступні етапи міграційних  процесів:

   Поступово скорочується міграція робочої сили у Західну Європу і збільшується у країни Північної і Південної Америки, Австралії та деякі інші, і відбувається одночасна трансформація країн Південної Європи з еміграційних в імміграційні.

   Стрімко зростає кількість іммігрантів  у нафтодобувних країнах Близького  Сходу.

   Посилюються масові потоки біженців внаслідок політичних, релігійних та різних форс-мажорних обставин. Ще в 1956 році європейці вперше з часів ІІ світової війни знов зіткнулись з таким явищем, як біженці з Угорщини, а в 1968 році - з Чехословаччини. 90-ті роки увійшли в історію як драматичні для громадян колишньої Югославії, Албанії, жителів Ефіопії і Еритерії, деяких країн Африки і курдів, а з жовтня цього року - Афганістан.

   Нова  геополітична ситуація в Європі, викликана  колапсом Радянського Союзу, появою нових незалежних країн, крахом комуністичних режимів в країнах Східної Європи і Балтії і утворення СНД призвели в 90-і роки до нової хвилі мігрантів у різні країни світу, насамперед, до Західної Європи, а також до США, Ізраїлю, Аргентини, Австралії, Канади та в деякі інші.

   В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили.

   Ринок робочої сили виконує такі функції:

   § здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);

   § регулює попит і пропозицію робочої  сили;

   § зводить продавців робочої сили з її покупцями;

   § забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

   § забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;

   § сприяє зростанню збалансованості  між трудовими ресурсами і  робочими місцями, досягненню елективної зайнятості;

   § прискорює міграційні процеси в  національному та інтернаціональному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;

   § сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту  робочої сили [9].

   Сучасний  світовий ринок, що є складовою ринку  робочої сили, характеризують три  основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

   Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі  норми трудового права, орієнтовані  на збереження робочих місць, регіонально-регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

   Англо-саксонська модель характеризується свободою роботодавця  у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного  регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць.

   Китайська модель поєднує жорстке регулювання  трудових відносин у державному секторі  з повною відсутністю правового  регулювання у приватному секторі.

   Ці  моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.

   На  початок 90-х років у світі, нараховувалося понад 25 млн. працівників-мігрантів, що становило близько 1 % усих трудових ресурсів. Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважаючи на заходи багатьох країн з обмеження міграції [8].

   Розширення  міграції спричинило появу в країнах  імміграції двох ринків праці. Первинний  ринок праці - це та його частина, яка об'єднує престижні роботи, що характеризуються стабільністю зайнятості й надійністю положення працівника, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання, використанням прогресивних технологій, що вимагає високої кваліфікації та здатності до навчання.

   Вторинний ринок праці - це та його частина, яка  об'еднує роботи, які характеризуються високою плинністю кадрів, нестабільною зайнятостю, негарантованою і невисокою  оплатою праці, беперспективністю  службового становища, примітивними технологіями. Цей ринок , значною мірою, формується за рахунок нелегальної міграції. Проте незважаючи на всі зусілля, заборонити нелегальну міграцію не вдалося жодній з країн. Нелігальних іммігрантів використовують на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям. У більшості розвинутих країн Західної Європи вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, підсобні робітники, робітники на конвеєрах, прибиральниці). Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття [3].

   Мета  міждержавного переміщення трудових ресурсів - прагнення до поліпшення матеріального стану - залишається незмінною.Форми же міграційних процесів змінюються залежно від багатьох обставин. Найзагальнішими є постійна й тимчасова форми міграції. Якщо постійна, або безповоротна, міграція була обсолютно переважною формою для країн Європи до Першої світової війни, то сучасна міграція набула тимчасового характеру [1].

   Для України характерні як постійна так  і тимчасова форми міжнародної  міграції, серед яких переважає остання  форма [24].

   Тимчасова форма міжнародної трудової міграції значно масштабніша від постійної  і в основному обслуговує вторинний ринок праці, у більшості випадків нелегальний. Економічна функція нелегального ринку праці зводиться переважно до обслуговування потреб величезної маси малих і середніх підприємств у промислово розвинутих країнах Західної і Північної Європи, у тому числі ЄС. На відміну від великих підприємств, малі й середні неспроможні застосовувати в широких масштабах дорогі працезбережувальні технології, а також не можуть переводити свої капітали у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські транснаціональні корпорації.

   Засоби  і методи реалізації міграційної  політики західних країн Європи змінюються залежно від ситуації на ринку  праці. Так, в умовах дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських  країнах уряди цих держав уживали заходів до заохочення імміграції, в тому числі й нелегальної [6].

   Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безперечні переваги як країнам, що приймають робочу силу, так і країнам, які її постачають. Разом з тим, міжнародна міграція робочої сили породжує й гострі соціально-економічні проблеми [23]. Останнім часом акцент в аналізі міграції змістився в бік дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактору економічного зростання країн [4].

   Розглянемо  модель, яка графічно представляє наслідки міжнародної міграції робочої сили для країни-експортера та країни-імпортера (Додаток Б).

   Нехай у світі існує країна I, яка забезпечена трудовими ресурсами в розмірі LA, та країна II, що має трудових ресурсів AL*. У цілому світ має трудових ресурсів - LL*.

   Прямі S1 та S2 показують зростання вартісного обсягу виробництва залежно від обсягів робочої сили, яка використовується у виробництві в країнах I та II. За умови, якщо міжнародної міграції трудових ресурсів не існує, то країна I використовує весь свій запас трудових ресурсів всередині країни і забезпечує середній рівень заробітної плати в розмірі LC. Країна II також використовує запас трудових ресурсів, який є у неї в наявності всередині країни, і забезпечує середній рівень заробітної плати в розмірі LD. Обсяг виробництва країни I становить a+b+c+d+e+f, а обсяг виробництва країни II - i+j+k. Те, що LC<LD, означає, що вартість робочої сили в країні I нижче, ніж в країні II. За умови, якщо обидві країни зняли обмеження на вільне переміщення робочої сили за межі національних кордонів, частина робітників з країни I (BA), прагнучи заробляти більше, перемістяться з країни I до країни II, в результаті чого заробітна плата в обох країнах встановиться на рівні ВR.

   Обсяг виробництва трудових ресурсів, що залишились в країні I та виїхали до країни II, складе a+b+c+d+e+g+h, причому продукт a+b+c+d виробляється працюючими в країні I, а h+e+f - тими, що емігрували до країни II. При цьому в результаті більш продуктивного використання трудових ресурсів внаслідок їх часткового переміщення до країни II сукупний продукт, вироблений тією ж кількістю зайнятих, виявиться більшим від того, який вироблявся за умови обмеження міжнародного руху трудових ресурсів (на величину сегменту h). Дохід працюючих зросте до a+b+d+e+f+h, у той час як дохідність решти факторів виробництва скорочується до сегменту с. 

   З іншого боку, приплив іммігрантів  з країни I до країни lI спричинив зниження в ній реальної заробітної плати з LD до LF=BR. У той же час, за рахунок використання як своєї праці, так і праці іноземців з країни I, у країні II відбулось розширення внутрішнього виробництва з i+j+k до i+j+k+q+h+e+f. Щоправда, сегменти h+e+f - це продукти, які вироблені іммігрантами, більшу частину яких (за винятком податків) потрібно повернути у вигляді заробітної плати іноземним працівникам з країни I. Тобто, чистий приріст внутрішнього виробництва складає тільки сегмент g. Через падіння середньої реальної заробітної плати в країні II доходи працюючих скоротяться з j+k до k, а доходи власників інших факторів виробництва збільшаться з і до i+g+j.

   З боку вигідності для світу в цілому: в результаті міграції робочої сили з однієї країни в іншу сукупний обсяг виробництва виріс з [a+b+c+d+e+f]+[k+j+i] до [a+b+c+d]+[e+f+g+h+ j+k], тобто на розмір сегментів g+h, з яких h належить країні I, а g - країні II [19].

   Висновками  до вищевикладеного можна вважати:

   а) внаслідок міграції сукупний обсяг  світового виробництва зростає  через більш ефективне використання трудових ресурсів за рахунок їх перерозподілу між країнами;

   б) міжнародна міграція робочої сили спричиняє  тенденцію до вирівнювання заробітної плати в різних країнах.

   Напрями впливу міжнародної міграції трудових ресурсів на економіку країни-експортера:

   1) країна-експортер залишається без  активної та цінної частини своїх трудових ресурсів (за деякими оцінками, втрати складають 10 % національного доходу);

   2) постійна орієнтація на експорт  трудових ресурсів спричиняє  певне падіння довіри до економіки  країни, що знижує рівень її  інвестицій;

   3) для деяких країн еміграції грошові перекази емігрантів є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надходження валюти від експорту товарів. Повертаючись на батьківщину, мігранти привозять з собою значні матеріальні цінності. Після повернення на батьківщину мігранти використовують накопичені за кордоном кошти та цінності для організації підприємницької діяльності в своїй країні;

     В числі інших доходів є  податки, якими обкладаються фірми  з працевлаштування за кордоном, скорочення витрат на освіту, охорону здоров'я й інших витрат соціального характеру, що покриваються для емігрантів іншими країнами.

   4) повернення досвідчених кваліфікованих  робітників після роботи за  кордоном, ознайомлених з передовою  організацією праці, сприяє розвитку  національної економіки;

   5) експорт робочої сили означає  зменьшення тиску надлишкових  трудових ресурсів і, відповідно, соціальної напруженості в країні [10].

   Водночас  еміграція завдає шкоди країнам, оскільки національна економіка  втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів. Це веде до старіння структури трудових ресурсів.