Іноземний капітал в Україні та фінансова безпека держави

     У зв’язку з цим назріла нагальна потреба у врегулюванні цього  питання законом, яким буде передбачено  надання пільг окремим суб’єктам  підприємництва під конкретні проекти  відповідно до державних програм  економіки та соціальної сфери, що, в свою чергу, стане додатковим правовим важелем впливу на інвестора в плані спрямування його у ті важливі для України галузі, куди він поки що не йде. Особливого значення це питання набуває в даний час, коли країна вже пройшла етап масової приватизації і вступила в період роздержавлення великих компаній.

     Як  уже не раз стверджувалося, вся  діюча законодавча база має дві  основні вади: по-перше, нестабільність, а по-друге, відсутність комплексності та наявність протиріч. Зрозуміло, що в період економічної перебудови держава знаходиться у пошуку адекватних законодавчих важелів, однак компанії, які вже здійснюють або мають намір розпочати інвестиційну діяльність, повинні мати хоч мінімальні гарантії стабільності для планування власних дій. Слід тісніше координувати зусилля різних державних відомств і приділяти більше уваги розробці чітких інструкцій із застосування законів. Окрім незрозумілих формулювань законодавчих документів, сама їх кількість може призвести до плутанини.

     Не вирішене і ще одне з найголовніших питань: питання власності на землю. Необхідно законодавчо закріпити права інвесторів на придбання у власність земельних ділянок, на яких розміщуються об’єкти інвестування.

     Істотною  перешкодою на шляху до залучення  та ефективного використання іноземних  інвестицій є недосконала інфраструктура. Недостатня кількість відповідних експертів, аудиторів, консультантів стримує збільшення надходжень закордонного капіталу. Аби виправити таке становище, слід створити мережу спеціальних установ – як державних, так і недержавних, – які займатимуться підготовкою відповідних фахівців для України, готуватимуть інвестиційні проекти за міжнародними стандартами. Сьогодні подекуди наші підприємці навіть не можуть чітко сформулювати свої потреби в інвестуванні, грамотно скласти проект чи заявку на отримання іноземної допомоги.

     Крім  того, на сьогоднішній день ми маємо  ряд інших негативних моментів: бюрократичні бар’єри, відсутність правового  забезпечення кредитування, страхування  ризиків, низький рівень ділової  та професійної кваліфікації, незначна частка сучасної техніки і технологій у загальному процесі виробництва, нерегулярність матеріально-технологічного постачання, нестача привабливих інвестиційних програм і проектів, жорстка податкова система.

     Велику  кількість скарг серед ділових  кіл зарубіжних країн викликає робота митних служб, що пов’язано, в основному, знову ж таки з нестабільністю законодавства. Нові акти, які навіть ще не були опубліковані або опубліковані напередодні, негайно запроваджуються митними органами в практику. Здебільшого це призводить до затримки вантажів на кілька днів, що робить поставки як в Україну, так і за її межі все менш привабливими в очах західних бізнесменів.

     Слід зазначити, що зовнішнє економічне середовище не відзначається високим рівнем лібералізму до країн колишнього СРСР. Воно характеризується жорсткою конкуренцією, протекціонізмом, лобізмом, диктатом своїх пріоритетів. За таких обставин, єдиним реальним шляхом є формування раціональної інвестиційної політики, в якій чільне місце займе система державного регулювання, державних гарантій, патронажу іноземних інвестицій, а також трансформація структури власності на основі приватизації. Необхідно знайти оптимальну схему, яка б дозволила збалансувати норми прибутку, рівень ризику, забезпечила стимули та гарантії для залучення іноземних інвестицій у процес структурної трансформації економічного комплексу.

     У нашій державі зараз багато робиться для того, щоб значно активізувати процес залучення прямих іноземних  інвестицій, багато ще треба зробити  в майбутньому, проте іноземні інвестори добре усвідомлюють, що для створення привабливого інвестиційного клімату зі стабільними, несуперечливими та прозорими правовими рамками потрібні роки.

     Разом з тим, можна з упевненістю  стверджувати, що багато потенційних  фінансових донорів готові до посилення своєї присутності та діяльності в Україні, якщо процеси реформ динамічно продовжуватимуться, якщо буде видно, що держава в особі центральних і місцевих органів виконавчої влади оперативно й цілеспрямовано працює над усуненням згаданих перешкод.

     В українських регіонах значна увага  в організації інвестиційного процесу  приділяється залученню іноземних  інвестицій. Серед численних факторів, що визначають закономірності іноземного інвестування – соціально-культурне середовище відповідної території, яке є вагомою передумовою міжнародних економічних зв’язків, у тому числі – реалізації інвестиційних проектів. Оскільки світогляд значної частини населення був сформований в період планової економічної системи та декларованої загальнонародної власності на засоби виробництва, сприйняття пересічним українцем представника великого бізнесу є неоднозначним.

     Більш того, досвід іноземного інвестування в новітній економічній історії України, на жаль, має багато негативних прикладів співпраці з іноземними інвесторами. Загрози, що у суспільній свідомості пов’язані із зростанням присутності іноземного бізнесу, в першу чергу транснаціонального капіталу, в Україні цілком логічні і мають місце в інших країнах світу. Так, серед найбільших небезпек – загроза національному товаровиробникові. З огляду на низьку конкурентоздатність більшості українських сфер економічної діяльності, входження на галузеві ринки потужних іноземних конкурентів дійсно складає загрозу витіснення місцевого товаровиробника. Тим самим стає реальністю некерована зміна галузевої структури виробництва, аж до повного перепрофілювання чи закриття підприємств з переважною участю іноземного капіталу. Зазначені небезпеки посилюються скороченням зайнятості та посиленням соціальної напруженості міст та регіонів.

     Узагальнення  світового досвіду співпраці  з транснаціональним капіталом  дозволяє виокремити чинники впливу на країну-отримувача прямих іноземних  інвестицій [7, с. 122].

     Фактори позитивного впливу:

• позитивний демонстраційний ефект;
• мультиплікаційний ефект в економіці міста чи регіону та збільшення створеного національного продукту;
• пільги місцевим постачальникам та технічна допомога для дотримання власних технічних вимог;
• конкуренція для місцевих товаровиробників, що приводить до удосконалення виробництва останніх;
• програми підвищення кваліфікації працівників, що приводить до удосконалення якості пропозиції на ринку праці;
• бюджетні надходження.

     Фактори негативного впливу:

• послаблення конкурентних позицій місцевих товаровиробників;
• структурне безробіття через конкуренцію з підприємством з іноземними інвестиціями;
• залежність від іноземних інвесторів;
• репатріація прибутків;
• погіршення екологічної ситуації;
• посилення монополістичних тенденцій на ринках;
• конфлікт інтересів країни-одержувача та іноземних інвесторів;
• сприяння переміщенню ресурсів за кордон;
• поглиблення соціальної диференціації.

     Таким чином, небезпека прямих іноземних  інвестицій має бути цілком підконтрольною суб’єктам державної економічної  політики на всіх етапах залучення іноземного капіталу – від питань розподілу власності до антимонопольної корекції. Заходи тактичного впливу, як-от протекціонізм експортно-орієнтованих галузей, не дають необхідного результату в довгостроковому періоді і роблять вказані ринки ще більш вразливими від зовнішньоекономічної кон’юнктури.

     Уникнення зазначених та інших можливих небезпек лежить у площині захисту національних інтересів цивілізованими методами, засобами ринкового контролю та нормативно-правовими  важелями регулювання. Це означає, що реалізація певного інвестиційного проекту повинна базуватися, насамперед, на дотриманні норм українського та міжнародного законодавства, містити повний перелік необхідних правових процедур. Усі сторони інвестиційного процесу повинні виконувати взяті на себе зобов’язання та нести відповідальність за їх невиконання.

     Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний в тих сферах економіки активізація  яких допоможе вивести її з кризового  стану, зняти соціальне напруження, що зростає в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту й послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції.

     У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу  практично все агропромислове господарство України: від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кінцевого продукту та доведення його до споживачів. Тут вкрай необхідно підняти продуктивність та знизити витрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість в агропромисловій сфері економіки щорічно втрачаються мільйони тонн м`яса, не використовується близько половини молочного білка, пропадає 40% овочів і фруктів. У величезних кількостях витрачається або нераціонально використовується вирощена зернова продукція.

     Зниження  втрат сільськогосподарської сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема створення порівняно невеликих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швидку окупність початкових затрат при невисокому ступені ризику для іноземних інвесторів. Бажана участь іноземного капіталу й у переведені агропромислового виробництва на сучасну технологічну базу, в тому числі з використанням потужного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії.

     У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру потребу паливно-енергетичні галузі, що впродовж багатьох років несуть величезне навантаження не тільки щодо енергопостачання виробництва та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експорту. Залучення інвестицій з-за кордону в цю галузь було б дуже корисним при розв`язанні ряду питань. Серед них:

• активізація використання наявного виробничого потенціалу видобування та переробки енергоресурсів, зокрема нафти і газу, родовища яких відкрито в українській частині шельфу Чорного моря та в Карпатах. Відомо, що чорноморськими родовищами цікавляться британська транснаціональна компанія “SHEEL” та російський “ГАЗПРОМ”. І саме в цьому питанні держава повинна взяти на себе роль посередника і вибрати найкращий із запропонованих варіантів. Також держава має вирішити питання із закриттям частини вугільних шахт і реконструкції решти;
• різке зниження питомих видатків палива та енергії у народному господарстві на основі переходу до енергозберігальних технологій;
• комплексна модернізація діючих і створення нових виробничих фондів і процесів на базі сучасної техніки та прогресивних технологій, що забезпечують стійке зростання ефективності та безпеки виробництва, а також поліпшення умов праці;
• зниження негативного впливу металургійного та нафтохімічного комплексів на навколишнє середовище на основі застосування екологічно чистих технологічних процесів у виробництві, транспортування та сферах споживання енергоресурсів.

     Процес  інвестиційної діяльності наближається до стабілізації та можливого росту інвестицій. На сьогоднішній день відбуваються істотні зміни в структурі джерел фінансових капітальних вкладень, підвищується частка засобів недержавного сектору економіки. Однак, у вирішенні завдань стабілізації економічного стану головна роль залишається все ж за державними інвестиціями. Так, у деяких важливих питаннях держава змушена виступати як ініціатор інвестиційного процесу.

     Значний вплив на розвиток економіки мають іноземні інвестиції. При досягненні макроекономічної стабільності, активізації міжнародної економічної співпраці можна очікувати підвищення припливу іноземних інвестицій в розвиток економіки.

     Однак, стримувальним фактором, як уже не раз зазначалось, тут є інвестиційний клімат, який залишається несприятливим через політичну та економічну нестабільності, високу криміногенність у підприємницькій діяльності, що змушує іноземних інвесторів провадити обережну політику у сфері інвестиційної співпраці з Україною (див. додаток А, Б).