Іноземний капітал в Україні та фінансова безпека держави

1. політична, соціально-економічна, територіальна ситуація;
2. вплив держави на інвестиційний клімат, податковий та правовий режим;
3. гнучкість фінансово-кредитної системи;
4. обсяг внутрішнього ринку;
5. забезпеченість природно-сировинними ресурсами;
6. наявність трудових ресурсів та рівень їх кваліфікації;
7. економічний потенціал, його склад та структура;
8. рівень розвитку науки і техніки;
9. участь в міжнародному поділі праці;
10. ефективність промислового виробництва.

     Утворення ВЕЗ вимагає поглибленого аналізу  її меж, державних та етнічних. Розвиток ВЕЗ тягне за собою міграційні процеси, вимагає більших додаткових затрат, може стати джерелом конфліктів з етнічних підстав.

     За  цих умов прикордонні сторони переслідують різні цілі. Менш розвинуті країни прагнуть випустити трудові ресурси для заробітку валюти за кордоном з подальшим її поверненням у державу. Більш розвинені країни намагаються цього не допустити, щоб не поглиблювати безробіття. Тому створення ВЕЗ в трансетнічних прикордонних регіонах повинно бути спрямоване, в першу чергу, на вирішення цієї проблеми.

     З 25 областей України 15 межують з іншими державами. Ще 4 області прилягають до морського кордону. Значна кількість прикордонних регіонів, їх розвиток за принципами ВЕЗ вимагає вирішення цілого ряду проблем.

     Це, зокрема, інтенсифікація розвитку виробничої та соціальної інфраструктури, трансформація системи розселення, реконструкція шляхів сполучення, прикордонних переходів, створення нової комунікаційної інфраструктури.

     Світовий  досвід свідчить, що територіально ВЕЗ суворо обмежені (не більш ніж 10 км²). Спираючись на це, адміністративна область або велике місто не можуть бути ВЕЗ. У зв'язку з цим багато вчених обґрунтовують створення так званих точкових зон вільного підприємництва.

     Вільна  зона – це обмежена частина території країни, для якої характерний спеціальний режим функціонування економічних суб'єктів, анклавність як гарантія досягнення стабільності та визначеної свободи. Механізм функціонування ВЕЗ, здебільшого, входить специфічний економічний, організаційний, податковий, митний та правовий статус агентів-господарів та всієї ВЕЗ, яка дуже слабо взаємодіє з економікою держави. Відповідно до цього механізм функціонування ВЕЗ включає:

• інвестиційний клімат
• валютно-фінансовий і митний режим
• організаційно-правовий режим.

     Інвестиційний клімат – це, перш за все, сукупність економічних передумов функціонування суб'єктів існування, а саме: система як загальних, так і специфічних умов підприємницької діяльності.

     Загальні  умови універсальні для вільних  зон і зв'язані з так названими  нульовими витратами. Це зниження податків на прибуток або їх скасування, в деяких випадках можливе введення без встановленого терміну низької податкової ставки. Можливе зниження податків на особистий прибуток, на переведення прибутку за кордон, надання пільгових кредитів, тимчасове скасування сплати податку суб'єктам-клопотальникам. Передбачається також довгострокове кредитування в національній валюті, цільові субсидії або пільгові позики, повернення раніше виплачених податкових сум у випадках, коли інвестиції скеровуються в пріоритетні галузі. Додатковою перевагою є можливість самостійно встановлювати терміни і порядок амортизації основних фондів.

     Під час створення ВЕЗ передбачаються також механізми управління формуванням внутрішніх та зовнішніх зв'язків, часток місцевого виробництва. Так, можливе встановлення пільг на експорт продукції. Наприклад, у Китаї підприємствам, експортуючи більш ніж 70% продукції, прибутковий податок знижується з 15 до 10%. Якщо зона орієнтована на зв'язки з внутрішнім ринком держави-реципієнта, то пільги стимулюють надходження продукції на цей ринок.

     Переважно, в зоні передбачається розвиток спільного підприємництва як іноземних, так і національних партнерів з метою забезпечення технічного та інформаційного обміну. Для цього вводиться ослаблений податковий режим для спільних підприємств із значною долею капіталу іноземних інвесторів (більше 40%).

     Законодавством  може також передбачатися стимулювання участі імпортерів в акціонуванні підприємств  держави-реципієнта за межами зони, механізм заохочення реінвестування як безпосередньо в зоні, так і за її межами.

     Вільні  банківські зони, або зони пільгового банківського підприємництва, можуть існувати як окремо, так і разом з ВЕЗ.

     Вільні  банківські зони – це порівняно невеликі території, де діє особливий економічно-правовий режим – різного роду організаційні, митні, податкові, амортизаційні та інші пільги для вітчизняних та іноземних банків та інших фінансово-кредитних установ. Вільна банківська зона – основа швидкого економічного розвитку в регіоні, кредитно-грошовий та інвестиційний центр залучення фінансових ресурсів іноземних та вітчизняних інвесторів. За умов розвитку ринкових відносин тут можуть випробовуватись механізми змін співвідношень форм власності, методи організації локальних інвестиційних, грошових і валютних ринків. У перспективі розвиток вільної банківської зони в рамках ВЕЗ та за її межами може перерости в міжнародний фінансовий центр, який діятиме за принципами “офшору”.

     Офшорна зона передбачає операційну діяльність банківських та інших фінансово-кредитних  установ (національних та іноземних) із своїми партнерами-нерезидентами, як юридичними так і фізичними особами, в іноземній для даної країни валюті. При цьому інвестиційний ринок ізолюється від зовнішнього (міжнародного) шляхом відокремлення рахунків резидентів від рахунків нерезидентів шляхом використання системи різних пільг.

     Таким чином, банківські та інші фінансово-кредитні установи офшорної зони тільки використовують територію країни для проведення операцій за її межами і не є частиною її фінансово-кредитної системи.

     Функціонування вільних банківських зон повинно регламентуватися законодавством України.

     Програма  розвитку ВЕЗ і адекватних їм офшорних зон повинна бути створена під  егідою НБУ.

     Перша в Україні вільна економічна зона “Сиваш” створена Указом Президента від 30 червня 1995 року в Криму.

     Процес  інвестиційної діяльності наближається до стабілізації та можливого росту інвестицій (див. додаток В). Відбуваються істотні зміни в структурі джерел фінансових капітальних вкладень, підвищується частка засобів недержавного сектору економіки. Однак, у вирішенні завдань стабілізації економічного стану головна роль залишається все ж за державними інвестиціями.

     Значний вплив на розвиток економіки здійснюють іноземні інвестиції. При досягненні макроекономічної стабільності, активізації міжнародного економічного співробітництва можливо очікувати підвищення припливу іноземних інвестицій в розвиток економіки.

     На  жаль, перелічені проблеми переважують позитивні риси України: багаті природні ресурси, потужний, хоча технічно застарілий виробничий потенціал, наявність дешевої та кваліфікованої робочої сили, високий науково-технічний потенціал.

     Отже, необхідні додаткові заходи для зниження дії негативних факторів на стан інвестиційного клімату в Україні. Серед яких як першочергові, вважаю, слід виокремити:

1. Досягнення національної згоди між різноманітними соціальними групами, політичними партіями з приводу рішення загальнонаціональної проблеми виходу України з економічної кризи.
2. Вирівнювання економічних показників та боротьба з інфляцією.
3. Уважна розробка правової бази інвестування.
4. Радикалізація боротьби із злочинністю.
5. Створення конкретного механізму надання податкових пільг банкам, вітчизняним та іноземним інвесторам, ідучи на довгострокові інвестиції з метою компенсації втрат по уповільненню обороту капіталу у порівнянні з іншими оборотами їх діяльності.

     Перелічені  заходи не абсолютні, але вони, на мій погляд, можуть відіграти позитивну роль у становленні вітчизняної економіки.

     Висновки

     За  сучасної економічної ситуації надходження  іноземного капіталу до України є досить актуальним для неї. Адже глибокі зміни в господарському механізмі України, зумовлені переходом до ринкової економіки, потребують підвищеної уваги до вирішення питань інвестиційної діяльності. Як один із найважливіших напрямів розширення та відтворення основних фондів і виробничих потужностей господарства на базі науково-технічного прогресу інвестиційна діяльність уможливлює регулювання розвитку економіки, істотне підвищення її ефективності. Розв’язання інвестиційної проблеми є досить важливим та актуальним для України оскільки саме інвестиції вкрай потрібні підприємствам і організаціям для переходу до стабільної господарської діяльності, для переозброєння виробництва, підвищення якості продукції.

     Іноземні  інвестиції мають велике значення для соціально-економічного розвитку України. Їх залучення сприятиме подоланню нинішнього спаду виробництва й забезпеченню передумов економічного зростання нашої держави. Враховуючи це, в Україні вже створена і набуває подальшого розвитку і вдосконалення правова база щодо іноземного інвестування.

     Процес  інвестиційної діяльності наближається до стабілізації та можливого росту  інвестицій. На сьогоднішній день відбуваються істотні зміни в структурі  джерел фінансових капітальних вкладень, підвищується частка засобів недержавного сектору економіки. Однак, у вирішенні завдань стабілізації економічного стану головна роль залишається все ж за державними інвестиціями. Так, у деяких важливих питаннях держава змушена виступати як ініціатор інвестиційного процесу.

     Однак, стримувальним фактором, як уже не раз зазначалось, тут є інвестиційний  клімат, який залишається несприятливим  через політичну та економічну нестабільності, високу криміногенність у підприємницькій  діяльності, що змушує іноземних інвесторів провадити обережну політику у сфері інвестиційної співпраці з Україною.

     Значний вплив на розвиток економіки здійснюють іноземні інвестиції. При досягненні макроекономічної стабільності, активізації  міжнародного економічного співробітництва  можливо очікувати підвищення припливу іноземних інвестицій в розвиток економіки.

     На  жаль, перелічені проблеми переважують  позитивні риси України: багаті природні ресурси, потужний, хоча технічно застарілий виробничий потенціал, наявність дешевої  та кваліфікованої робочої сили, високий науково-технічний потенціал.

     Отже, необхідні додаткові заходи для  зниження дії негативних факторів на стан інвестиційного клімату в Україні: досягнення національної згоди між  різноманітними соціальними групами, політичними партіями з приводу  рішення загальнонаціональної проблеми виходу України з економічної кризи; вирівнювання економічних показників та боротьба з інфляцією; уважна розробка правової бази інвестування; радикалізація боротьби із злочинністю; створення конкретного механізму надання податкових пільг банкам, вітчизняним та іноземним інвесторам, ідучи на довгострокові інвестиції з метою компенсації втрат по уповільненню обороту капіталу у порівнянні з іншими оборотами їх діяльності.

     Перелічені  заходи не абсолютні, але вони, на мій  погляд, можуть відіграти позитивну роль у становленні вітчизняної економіки.

Список  використаних джерел

1. Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96 р. // Відомості Верховної Ради. — 1996. — №19.
2. Закон України “Про іноземні інвестиції” від 13.03.92.
3. Закон України “Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну та Державна програма заохочення іноземних інвестицій в Україні”, 1993 // Відомості Верховної Ради України. – №6. – 1994. – С.28-49.
4. Модернізація основниго капіталу / Чинипко А. С. // Економіка і прогнозування. – Київ. – 2006 - №1.
5. Основи інвестиційно-іноваційної діяльності / Федоренко В. Г. // Економіка та держава. – 2004.-№9.
6. Білоцерківець О. Прямі іноземні інвестиції в економіку України. “Моніторінг економіки Украіїни” №4, 1996 год, с.352
7. Козаченко Г.В., Антіпов О.М., Ляшенко О.М., Дібніс Г.І. Управління інвестиціями на підприємстві. — К.: Лібра, 2004. — 368 с.
8. Напрями активізації державної політики щодо застосування іноземних інвестицій в економіку України / Абрамович І. В. // Економіка та держава.-2006.-№9.
9. Основи інвестиційно-іноваційної діяльності / Федоренко В. Г. // Економіка та держава. – 2004.-№9.
10. Асаул А. Формування інвестиційного клімату // Економіка України. – 2002. – №4. – С. 83–87.
11. Губський Б. Проблеми міжнародного інвестування в Україні. // Економіка України. – 2004. - №1. – С.34.
12. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.: Наук. думка,1998. – 390 с.
13. Данілов О.Д. та ін.  Інвестування: Навч. посібник. –К.: 2001. – 363 с.
14. Захарін С.В. Державне регулювання іноземного інвестування // Фінанси України.- 2002.- № 1.- С.92-102.
15. Іващенко А.  Удосконалення механізму залучення іноземних інвестицій в Україну // Інвестиції: практика та досвід. – 2007. - №3. – с.18-20.
16. Іноземні інвестиції в Україні. – К.: Редакційно-видавниче відділення УкрІНТЕІ, 2004.- 286 с.
17. Касьянов Я.А.  Україна як суб'єкт міжнародного інвестиційного ринку // Проблеми науки. – 2007. - №12. – с.32-36.
18. Козаченко Г.В., Антіпов О.М., Ляшенко О.М., Дібніс Г.І. Управління інвестиціями на підприємстві. — К.: Лібра, 2004. — 368 с.
19. Козик В.В., Панкова Л.А. та ін. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – К.: Знання, 2003. – 406 с.
20. Крехівський О.В., Чирков В.Г. Інвестиції: умови і вимоги. – К.: Фенікс, 2006. – 166 с.
21. Луцевич О., Остапенко С. Перешкоди для припливу іноземних інвестицій в Україну:проблеми і рекомендації // Економіст. – №3 (161) березень. – К., 2000. – С. 38-45.
22. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник. – Київ: « Центр навчальної літератури», 2004. – 376 с.
23. Моринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2002. – 311с.
24. Омельченко О.А. Особливості інвестиційного економічного розвитку в сучасних умовах. – К.: Наук. світ, 2004.- 66 с.
25. Реверчук С. К. Інвестологія: наука про інвестування: Навч. посібник/ За ред. докт. ек. наук, проф. С.К. Реверчука. – К.: Атака, 2001. – 264 с.
26. www.ukrstat.gov.ua – Офіційний сайт Державного комітету статистики України (Держкомстат).