Особливості економічного розвитку США в умовах сучасної світової фінансової кризи

Географія зовнішньої торгівлі відображає напрям їх стратегічних пріоритетів. Поступово зростає  частка партнерів НАФТА, особливо Канади. Традиційно важливими партнерами є  країни Західної Європи та Японія, для  якої американський ринок є одним  із найважливіших факторів, що визначають стан власної економіки (Додаток 6).

Серйозною проблемою  США є значна перевага імпорту  над експортом. Основними джерелами  незбалансованості зовнішніх зв’язків з пасиви в торгівлі з Японією, Західною Європою і новими індустріальними  країнами. Хоча в останні роки цей  дефіцит скоротився, питання вирівнювання торгових потоків залишається одним  із найбільш гострих для США. В  окремі роки темпи росту імпорту  в країні вдвічі перевищували темпи  збільшення експорту. У результаті дефіцит зовнішньоторговельного балансу  країни перевищив 120 млрд. дол. [7,48].

У зв’язку  з цим американська адміністрація  підсилює заходи щодо стимулювання експорту. Прийнято державну програму консультаційної  допомоги американським експортерам  із приводу особливостей окремих  закордонних ринків. Розгорнулася широка кампанія по подоланню бар’єрів для іноземних товарів на ринках Японії, Китаю, деяких нових індустріальних країн.

Більшість експортних угод у  США здійснюються без особливого дозволу з боку уряду. Проте в  деяких випадках необхідно мати дозвіл на експорт у формі ліцензування. Ліцензія потрібна в ситуаціях, пов’язаних із зовнішньою політикою, національною безпекою, нерозповсюдженням ядерної  зброї та інших товарів стратегічного  призначення.

Сполучені Штати  жорстко обмежують експорт у  деяких країнах, у певних випадках встановлюють ембарго. Свого часу було заборонено експортувати товари й послуги до Ірану, Іраку, на Кубу, до Лівії, Північної  Кореї, Югославії, Судану, Афганістану. В країни, проти яких США ввели  торговельні санкції, американці можуть експортувати (за наявності ліцензії) лише продовольство, медикаменти й  медичне устаткування.

США надають  великого значення участі в інтеграційних  процесах в межах Північної Америки. Основні напрямки їх міжнародної  економічної інтеграції – американські континенти, з перспективою розширення НАФТА на всю Латинську Америку, й Азіатсько – Тихоокеанський регіон, з перспективою перетворення АТЕС на спільний ринок.

НАФТА нині найбільша у світі регіональна  зона вільної торгівлі, з населенням 442,4 млн. осіб і сукупним валовим  продуктом 15,4 трлн. дол. США [10, 217]. Угода  про Північноамериканську зону вільної  торгівлі містить комплекс домовленостей, що поширюються, крім торгівлі, на сферу  послуг та інвестицій, яка вперше поєднує  промислово розвинені держави і  країну, що розвивається.

Проте за своїм  економічним потенціалом північний  і південний партнери по НАФТА  багаторазово поступаються США: ВВП  Канади становить близько 10% від  ВВП США, а Мексики - 5%; якщо ВВП  на душу населення Канади перебуває  на рівні приблизно 90% від США, то Мексики - 15%. На відміну від Європейського  Союзу, де менш розвиненим країнам і  регіонам (Греції, Ірландії, Португалії) надається фінансова допомога з  спільних бюджетних фондів, НАФТА  не надає Мексиці такої підтримки[21, 277].

У XX ст. кордони між США і Канадою поступово «розмивалися» шляхом відносно вільного руху товарів, капіталу, робочої сили. Якісна зміна економічних відносин між США і Канадою відбулася в 1988р., коли на міждержавному рівні було укладено американо – канадську угоду про вільну торгівлю. Вона передбачала взаємні зобов’язання двох країн ліквідувати обмеження в торгівлі товарами і послугами (на транспорті, на телекомунікація, комп’ютерних, фінансових системах, у галузі туризму ), скасувати обмеження на іноземну власність у кредитно – фінансовій системі Канади і канадських банків США.

Одночасно у 80-ті – на початку 90-х років XX ст. тривав процес взаємопроникнення економік США і Мексики. У 1992 р. Мексика долучилася до американо – канадської угоди про вільну торгівлю. Інтеграційні процеси в НАФТА, за задумом його організаторів, відбуватиметься за типом інтеграції в ЄС: спочатку  - створення загального ринку товарів, капіталів, робочої сили, технологій США, Канади, Мексики, в остаточному підсумку – зрощування процесів відтворення економіки держав – членів, формування єдиного господарського механізму трьох країн.

Ще починаючи  з кінця XX ст. Північноамериканська угода про вільну торгівлю НАФТА (North American Free Trade Agreement ) була створена в 1994 р. США, Канадою та Мексикою. Значною мірою воно було ініційовано адміністрацією США під впливом американських транснаціональних корпорацій, так як досягнутий рівень зрощення американської економіки з канадської та мексиканської вимагав його міждержавного оформлення. До цього ж підштовхували радикальні зміни в політичній та економічній ситуації в світі на початок 90-х років: Європейський Союз різко прискорив розширення і поглиблення інтеграційних процесів своєму регіоні; Японія, Китай і країни Південно-Східної Азії стрімко нарощували економічний потенціал; посилилося Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво. Ситуація, що склалася поставила перед США завдання активізації інтеграційних процесів на своєму континенті, щоб зберегти конкурентоспроможність  американських корпорацій на світовому ринку.

Угоду про  НАФТА можна вважати принципово новим етапом у процесі лібералізації  торгівлі товарами й послугами, а  також інвестиції між США, Канадою  і Мексикою. На відміну від Західної Європи в Північній Америці імпульси до створення господарського комплексу  йшли «знизу догори» - від прагнення  до співробітництва між американськими і канадськими компаніями.

Створення НАФТА  стало вигодою для споживачів торгового блоку, оскільки в результаті посилення конкуренції і зниження тарифів знизилися  ціни на широке коло товарів. У вигідному становищі  виявитися і американські промисловці, оскільки зріс приплив дешевої робочої  сили, гарантоване зростання доходів  відбулося  в таких секторах Американської  економіки, як виробництво електроніки, комп'ютерного забезпечення, будматеріалів, автозапчастин та ін. У той же час збитки понесли американські фермери, що виробляють цукор, цитрусові, зимові овочі.

Вже в перші  три роки з моменту підписання договору взаємна торгівля США з  Канадою і Мексикою збільшилася  на третину. Велике значення мало відродження  до життя у 90-ті роки, після десятиліть застою, економіки країн Латинської Америки. Також зниження тарифів  і торгових обмежень сприяло розвитку торгівлі між трьома країнами НАФТА. З 1993 по 2006 роки обсяг торгівлі між  країнами майже потроївся  - від 304 млрд. дол. США до 903. млрд. дол. США. Кожен  день партнери НАФТА здійснюють торгівельні  операції на суму майже 2,5 млрд. дол. США  [36].

Також про  масштаби економічного взаємозв’язку  США  і НАФТИ свідчать такі дані. У США реалізується близько 85% канадського  експорту, імпортується зі США близько 60% продукції (що становить 23% всього імпорту  США). 17% усієї імпортованої продукції  потрапляють у США з Канади (більшу частку має лише Європейський Союз), 10% - із Мексики (попереду ЄС, Китай, Канада). Відповідно до Мексики США  спрямовують 13,5% світового експорту (більшу частку лише в Європейський Союз та Канаду). При ВВП США в  більше ніж 11 разів перевищує ВВП  Канади й Мексикиp[21, 278].

Експорт із США до Мексики і Канади зріс на 157%, порівняно з періодом утворення  НАФТА, від 142 млрд. дол. США (41,6 млрд. дол.. США до Мексики, 100,4 млрд. дол.. США  до Канади) до 364,5 млрд. дол.. США (134,2 млрд. та 230, 3 млрд. дол. США, відповідно). Експорт  Канади до США зріс від 166 млрд. до 316,8 млрд. дол. США.  Також експорт  Мексики до США зріс на 392%, досягши 212,3 млрд. дол. США[35].

Створення НАФТА  – це новий підхід у теорії інтеграції.  У цілому реалізація  угоди про  НАФТА може привести до підвищення темпів зростання економіки США  максимум на 0,5 відсоткового пункту за умови одночасного виконання  її положень. Такий скромний ефект  обумовлюється з одного боку, порівняно  низькими бар’єрами в торгівлі й  активній інвестиційній діяльності між США і Канадою ще до укладання  угоди, що сприяло взаємному переміщенню  товарів і послуг, а з іншого боку  - відносно невеликим розміром економіки Мексики порівняно  з американською і канадською. Таким чином інтеграційні процеси  в НАФТА порівняно з ЄС характеризуються домінуючим становищем США в Північноамериканському економічному регіоні, слабкою взаємозалежністю економік Канади і Мексики і пов’язаною з цими процесами асиметричністю економічної взаємодії США, Канади й Мексики.

Розділ 3.  Особливості економічного розвитку США в умовах сучасної світової фінансової кризи

3.1. Роль фінансового сектору США у сучасній світовій фінансовій кризі

Сполучені Штати  мають дуже місткий внутрішній ринок  капіталу, який поглинає не тільки національний, а й іноземний капітал. Приріст  іноземних активів у США у 2005 р., порівняно з 2004р. становив 1101 млрд. дол. США, у тому числі прямі інвестиції – 886 млрд., портфельні  - 214 млрд. дол. США. Водночас приріст американських  активів за кордоном становив 1003 млрд. дол. США. На початку 2006 активи США за кордоном (за винятком прямих іноземних  інвестицій) досягли 7,5 трлн. дол. США, а  іноземні капіталовкладення в США  – 10,8 трлн. дол. США. В той час зовнішній  борг становив 12,25 трлн. дол. США у 2006 р.

США є нетто-позичальником  капіталу, тобто приплив капіталу до них перевищує їх відплив за кордон. Проте в абсолютних розмірах США є одним з найбільших кредиторів на світовому ринку капіталу. Такі відомі американські банки як «Bank of America»,  «J. P. Morgan Chase & Company» є одними з найпотужніших світових банків ( Додаток 7).

Фінанси й  кредит є однією з найбільш динамічних галузей сфери послуг США, а Нью  – Йорк – провідним фінансовим центром світової економіки, а Нью  – Йорська фондова біржа є  найбільшою у світі. Це місто відіграє велику роль в емісії акцій і облігацій, а також торгівлі цінними паперами.

Ватро зазначити, що кредитна система США є найбільш розвинутою  і являє собою сукупність державних і приватних кредитних  інститутів. Основними її компонентами є Федеральна Резервна система, що виконує  функції Центрального Банку.

У ході структурної  перебудови 1980 і 1982 років в США  підвищився ступінь концентрації банківського капіталу. У 50 з майже 12 тис. банків зосереджено  приблизно 1/3 активів і депозитів усіх банків країни.  Проте фінансовий ринок контролюється невеликою групою банків[10,192].

У сферу діяльності банків потрапили не тільки традиційні, але й нові види операцій, що раніше були прерогативою спеціалізованих  фінансових інститутів: страховий бізнес, інвестиційні операції, брокерські угоди. Банківська сфера «винайшла» нові форми  фінансування структурної перебудови економіки: лізинг, факторингові угоди, консультаційний й інформаційний  сервіс, кредитування комплектного будівництва  промислових об’єктів «під ключ»  з наступною участю в прибутках. Так, 45% фінансування лізингу і 75% обсягу факторингових операцій обслуговують великі комерційні банки.

Головним  напрямом змін у структурі кредитно – банківської системи США  стала універсалізація найбільш могутніх фінансових інститутів. Вони ламають традиційні обмеження між  штатної експансії, перегородки  між депозитно – кредитними й  інвестиційними операціями, де склалися принципи пристрою банківських і  небанківських фінансових установ  і їхнього державного регулювання.

Підвищення  ефективності кредитно – банківської  сфери країни супроводжується злиттів  фінансових установ. Бум цього процесу  припав на 80 – 90 – і рр, коли число  комерційних банків США скоротилося  більш ніж на три тисячі.

Зрушення  в промисловості і фінансовій данках національного капіталу, поглиблення  зв’язків між ними, а також зміна  структури акціонерної власності  призвели до розмивання традиційних  сімейних і фінансових груп  - Морганів, Рокфеллерів, бостонської, техаської  та ін. Вони переросли у більш  великі коаліційні, контроль яких поширюється  не тільки на окремі галузі, але і  на всю національну економіку. Тепер  одним з одним конкурують нью  – йорська (східна) і каліфорнійська (західна) укрупнені фінансові групи  нового типу, що поділяють позиції  усередині багатьох великих корпорацій різних галузей і сфер.

Вищезазначені зміни, які відбулися у фінансово – кредитній сфері знайшли відображення в динаміці інфляції та темпах зростання ВВП (додаток 2).

Замість нафтових, сталевих, автомобільних «королів»  з’явились магнати іншого типу: їхня власність не прив’язана до визначених галузей у зв’язку з використанням  проміжних фінансових інститутів, що володіють акціями і поширюються  на економічний потенціал національних масштабів.

Значний внесок у зростання економічної потужності Сполучених Штатів здійснюють ТНК. Завдяки  їх діяльності утворилося явище, яке  дедалі частіше називають «другою  економікою США». Вона є наслідком  безперервного зростання прямих закордонних інвестицій, що вкладають  їх ТНК у зарубіжні країни, створення  там філій та дочірніх підприємств. Це пов’язує економіку США із світовими  ринками ще тісніше, полегшує туди проникнення  американських товарів та послуг та сприяє зворотному притоку капіталу у вигляді відрахування від доходів  на інвестиції.

Американські  ТНК за обсягом прямих іноземних  інвестицій, сумарному виробництва  товарів і послуг, продажу на внутрішньому ринку та експорту (включаючи зовнішньо - корпоративний експорт) значно перевершує інші розвинені країни. В кінці 90-х  рр..частка американських корпорацій в загальному обсязі накопичених  прямих інвестицій у світі склала близько 25%.

США є світовим лідером як за числом ТНК у списку 100 найкрупніших, так і за основними  показниками їх діяльності. Для порівняння можна відмітити, що на частку найближчого  конкурента американських ТНК - японських  компаній - у списку припадає лише 17 місць, при цьому сукупні закордонні активи найкрупніших японських ТНК  складають 15,7%, об’єм закордонних  продаж - 22,8%, а число зайнятих в  закордонних філіях - 10,7% відповідних  показників ста найкрупніших транснаціональних  корпорацій.