Особливості економічного розвитку США в умовах сучасної світової фінансової кризи

Американські  ТНК  виступають потужним стимулом розвитку зовнішньої торгівлі США: понад 50% обсягу експорту філій американських  корпорацій припадає на торгівлю в  середині фірми і більше 40% вивозу товарів і послуг материнськими  компаніями направляється їх закордонним  філіям. Близько 20% всіх міжнародних  угод, здійснюваних американськими компаніями обумовлені їх міжнародним виробництвом[20, 339].

На закордонних  філіях американських корпорацій працюють близько 10 мільйонів робітників і  службовців. Деякі товари для американського ринку (автомобілі, комп'ютери, металорізальні верстати та інші) випускаються на закордонних  філіях американських корпорацій з  використанням інтернаціоналізації  виробництва, тобто технологічних  зв'язків через кордони держав між підрозділами однієї і тієї ж  компанії. У той же час корпорації США найчастіше інвестують капітал  в інші країни з метою обслуговування місцевих ринків, а не для випуску  готової продукції або напівфабрикатів  для наступного відвантаження їх у США. У 90-і роки приблизно 2 / 3 продажів дочірніх компаній американських ТНК  здійснювалося за місцем їх знаходження. Лише в Канаді і Мексиці американські інвестиції вироблялися в значній  мірі в розрахунку на реалізацію продукції  на ринку США.

Американські  ТНК займають міцні позиції на світових ринках, закордонні підприємства яких забезпечують виробництво товарів  і послуг в обсязі приблизно 3 трлн доларів на рік (майже 40% ВНП США). Кістяк «другої економіки» утворюють  зарубіжні промислові фірми, на які  припадає понад 70% продажів всіх закордонних  підрозділів. Вони мають величезний вплив на економіку країн, де ці підприємства працюють[20, 240].

«Друга економіка» США займає особливе місце у світовій системі. За своїм виробничим, науково-технічного і фінансового потенціалу вона істотно  перевершує аналогічні сфери господарювання найближчих конкурентів США в  цій області: Євросоюзу і Японії. Вже в середині 80-х років на 20 тис. контрольованих американським  капіталом закордонних підприємствах  було зайнято понад 6,5 млн. робітників і службовців, що становило чверть всієї робочої сили, зайнятої на підприємствах, що належать американським  ТНК. Обсяг продажів товарів і  нефінансових послуг закордонними філіями  і підконтрольними фірмами відповідав приблизно 1 / 3 товарообігу материнських компаній і приносив порядку 1 / 3 прибутку. Загальний обсяг продажів підприємств  і фірм другої економіки відповідає 32% ВВП США.

Інтенсивна  взаємодія зарубіжних підприємств  американських ТНК з господарськими структурами США висловлюється  в найбільш рельєфній формі в  зростанні виробничої кооперації зарубіжних філій з материнськими фірмами. Серед машинобудівних компаній значно розвивається випуск товарів для  американського ринку на закордонних  складальних підприємствах, що належать ТНК. Створення подібного замкнутого циклу виробництва забезпечує американським  ТНК одержання мільярдних прибутків  щорічно. Головний виграш тут забезпечує відносна дешевизна робочої сили, зайнятої на закордонних підприємствах.

 Доходи  від інвестицій ТНК є важливим  чинником здатності США фінансувати  свою закордонну діяльність й  інститути міжнародного співробітництва  та розвитку.

Підтримці провідних  позицій США у світовій економіці  сприяє міжнародна роль долара, який залишається  головним резервним і розрахунковим  засобом у світовій валютно-фінансовій системі. Інвалютні резерви центральних  банків інших країн на 61% складаються  з доларів, також майже 2 / 3 розрахунків  у світовій торгівлі здійснюється в  доларах; долар слугує мірою цінності багатьох важливих товарів (наприклад, нафти) на світовому ринку; в доларах  проводиться 3 / 4 міжнародного банківського кредитування. Роль долара значно перевершує економічну вагу США у світі [1,15].

Долар служать  єдиним еталоном, на який рівняються всі  валюти розвинених країн. На практиці всі учасники міжнародних розрахунків  продовжують орієнтуватися на долар. Причиною цього служить потреба  міжнародного обміну в єдиному універсальному розрахунковому засобі, що диктується зростаюючою єдністю товарного  виробництва у світовому господарстві. Ефективно задовольнити цю потребу  в існуючих умовах може тільки національна  валюта країни, якій належить провідна роль у світовому господарстві, і  США відповідають цим вимогам.

 Зміни  курсу долара спричиняють  як глибокі диспропорції економічного розвитку США, так і інших країн. Підвищення його курсу відносно зменшує обсяг експортної виручки в доларах, нерідко тягне за собою більш значне, ніж зміна валютного курсу, падіння світових цін, особливо на сировину. Навпаки, зниження курсу долара служить потужним засобом, який сприяє зростанню американського експорту і витискування конкурентів США на зовнішніх ринках. Одночасно стримується імпорт в США внаслідок ефекту зростання цін. Таким чином, для США зміни курсу долара так чи інакше можуть приносити вигоди та переваги.

 У фінансовому  секторі не менш важливим є  ринок іпотечного кредитування. Адже саме у цій сфері розпочалось  іпотечна криза 2006 р., яке вже  через два роки переросла у  світову і охопила всі країни. Головною її причиною стало  зростання неповернення  житлових  кредитів неблагонадійними позичальниками. Криза стала помітний і почав  набувати міжнародних масштабів  навесні 2007 року, коли «New Century Financial Corporation», найбільша іпотечна компанія  США, що займається кредитуванням  ненадійних позичальників, пішла  з Нью-Йоркської фондової біржі.  В той час на міжнародних  ринках стала намічатися криза  ліквідності. Центральні банки  всього світу почали вливати  в свої фінансові системи десятки  і сотні мільярдів доларів.

Надзвичайно щільна і переплетена взаємопов’язаність фінансових установ на ринку призвела до того, що криза, яка мала б стосуватися  лише кредитних установ, що працюють на ринку високоризикованих позичок, вплинула спочатку на американську фінансову  систему, а потім і на загальносвітову. Під час стрімкого зростання  ринку високоризикованих позик, банки, які до цього працювали  лише з надійними позичальникам, почали вкладати свої активи у компанії, що працювали на вищезазначеному  ринку. Фактично, більшість найбільших американських та світових банків («Merrill Lynch», «Citigroup», «Bank of America», «UBS», «Barclays», «HSBC») тривалий час кредитували та мали у власності акції компаній, що працювали на ринку високоризикованих  кредитів. Відповідно, банкрутство  цих компаній призвело до того, що банки  були змушені списувати заборгованості. Так, наприклад, банк «Merrill Lynch» заявив про списання 15 млрд. дол. заборгованості, «Citygroup» – 18 млрд.дол., а швейцарський банк UBS – про рекордну суму в 37 млрд. дол. заборгованості (18,4 млрд. у 2007 році та 19 млрд. у 2008)[29].

Іпотечна  криза в США спровокувала іпотечні кризи в Європі та країнах Азії, де мали місце схожі схеми кредитування. При чому, кризи зачепили як високорозвинені  країни, на зразок Великобританії, Іспанії, Японії, так і країни що розвиваються, на зразок Казахстану. Відповідно, збитки почали зазнавати не лише банки світового  масштабу, а й локальні банки. За оцінками експертів інвестиційного банку « Goldman Sachs», фінансові установи всього світу зазнали за 2 роки кризи 1,2 трлн. дол. збитків, при цьому тільки американські установи зазнали збитків на суму 460 млрд. дол.[35].

Такі значні збитки призвели до обвалу фондових ринків світу. За 2007 рік цінні папери на світовому фондовому ринку подешевшали  на 5 трлн. доларів США. В результаті, інвестори переключили свою увагу  з фондового ринку на товарний ринок, що призвело до зростання цін  на нафту та золото. Це в свою чергу  спровокувало зростання загальносвітової інфляції та зменшення темпів росту  світової економіки.

 

3.2.  Макроекономічні програми стабілізації економічної системи США на сучасному етапі

Протягом  десятиліть у світовій фінансовій системі  домінували США і так званий «Вашингтонський  консенсус». Проте сучасна фінансово  – економічна криза наочно показала, наскільки була неврівноваженою  фінансова система, адже криза, що зародилася в США створила значні диспропорції в економіках периферійних країн. Тому, стабілізаційні заходи щодо виходу країн із глобальної кризи беруть свій початок в Сполучених Штатах.

Фінансова криза, що почалася в іпотечному секторі, охопила весь

фінансовий  ринок, зачепивши страхові компанії, згодом перекинулася в

реальний  сектор. І лише урядове стимулювання споживання, допомога Федеральної Резервної  Системи банкам та послаблений долар, полегшивши американський експорт,дозволяли  підтримувати мінімальне економічне зростання  і втриматися від загальноекономічного падіння до літа 2008 р. На жаль, проведені урядом США енергійні заходи з подолання фінансової кризи

поки  що не дали бажаних результатів.

2008 р.  в США став періодом усвідомлення  економічного спаду. Оскільки  його першопричиною став збій  у системі фінансування (кредитування) виробництва і споживання, США  в жовтні 2008 р. розпочали реалізацію  «плану порятунку» (план Полсона)  фінансових ринків, що передбачав  викуп неліквідних активів на суму 700 млрд. дол., а в листопаді ще 800 млрд. дол. допомоги фінансовому секторові.

Основні положення плану Полсона:

• виділення 700 млрд. дол. у декілька траншів;
• гарантії на акції фінансових організацій в обмін на викуп проблемних

активів;

• викуп проблемних активів у пенсійних фондів, місцевих адміністрацій

малих банків;

• формування незалежної наглядової ради для контролю за виконанням

плану;

• можливість реструктуризації іпотечних кредитів, але без права списання частини заборгованості приватних позичальників.

Крім  того в результаті обговорення цього  плану в Сенаті США було

встановлено 149 млрд. дол. податкових стимулів і  пільг для компаній, які

працюють  у сфері альтернативних джерел енергії, та дослідних фірм, а також податкові пільги для 24 млн. домогосподарств [ 6, 42].

Основний  компонент плану Полсона - право  на емісію казначейських

боргових  зобов'язань на суму до 700 млрд. дол. для фінансування викупу у банків проблемних активів (головним чином, цінних паперів, прив'язаних до іпотечних кредитів).

 Уже  до лютого 2009 р. план був реалізований наполовину і лише поглибив

проблему. [2,34] Паралельно з цим ФРС знизила ставку рефінансування

банків  до 1% річних, а в грудні 2008 р. до 0,25%[3,20].

В 2009 р. ВВП США впав на 6,4% в основному за рахунок падіння

експорту (-29,9%), знизилися обсяги приватного інвестування (в матеріальні та нематеріальні активи, нерухомість, промислові активи, програмне забезпечення), рівень використання виробничих потужностей впав у червні до 68% — мінімального значення від 1967р. Особливо постраждали автомобільна галузь (-24%), меблеве (-21,3%), текстильне виробництво (-20%).

Адміністрація президента США Б.Обами в липні 2009 р. направила до

американського  конгресу проект реформи системи  фінансового регулювання, стабілізації фінансової системи загалом, яка б захистила споживачів фінансових послуг.

В 2009 р. стимулюючі заходи стосувалися допомоги місцевій

промисловості диверсифікованих країн. У США реалізувалися державні

будівельні  проекти через субсидіювання  облігацій штатів та муніципалітетів, надається допомога в розрахунках за іпотечне житло, підтримка невеликого

бізнесу. Субсидіювання купівлі нового автомобіля в США на 4500 дол. дало ріст виробництва в автомобільній галузі на 20%.

Недоліком такого стимулювання споживання товарів  тривалого

використання (автомобілів, будинків тощо) є те, що після сплеску покупок

слідує  провал попиту і покупок через  задоволений передчасний попит. Таке стимулювання може дати тільки тимчасове покращення. Тому уповільнення падіння ВВП в II кв. 2009 р. в США свідчить про недостатність

стимулювання  і поки не дає підстав говорити про вихід з кризи — необхідно стимулюванням домогтися стабільного росту ВВП, а не тимчасового росту окремих товарних груп. Для цього, можливо, доцільніше стимулювати поточне споживання (товари разового та короткострокового використання) [15, 6-32].

Палата  представників ухвалила бюджет країни на 2009-2010 фінансовий

рік у  розмірі 3,6 трлн. дол. і з дефіцитом  у 1,2 трлн дол. Дефіцит бюджету

США в  період з жовтня 2008 р. по лютий 2009 р. становив 765 млрд. дол. Як повідомили представники міністерства фінансів країни, в лютому 2010 р.

дефіцит бюджету сягнув 192,8 млрд. дол. Це рекордний  показник для

дефіциту  за місяць і на 10% більше за показник річної давності[38].

Президент США сподівається виконати свою обіцянку зі скорочення бюджетного дефіциту за рахунок підвищення податків для багатих американців, а також зменшення державних витрат на перебування американських військ в Іраку. [30]

2 лютого 2010 року Президент США представив  Конгресу свій варіант

бюджету країни, який досяг гігантської суми в 3,8 трильйона доларів.

Ключовими орієнтирами головного фінансового  документа стали боротьба з безробіттям і зниження величезного дефіциту національного бюджету, головним чином, за рахунок "заморожування" державних витрат.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

США —  лідер світової економіки, країна, яка  за рівнем та масштабами розвитку значно випереджає будь-яку з інших розвинених держав. За умов все більшої глобалізації міжнародної економіки показники  ділової активності всередині США  є барометром для світової економіки, безпосередньо впливають на рух  циклу та зміни стану національних економік. Розвиток економічних процесів у Сполучених Штатах Америки є  одним з головних генераторів зрушень в економіці усього світу.