Шпаргалка з історії економіки та економічної думки

Навколо питання  про скасування кріпацтва загострюється  ідейна боротьба представників різних напрямів суспільно-економічної думки. Уже в 40-х р. формуються ліберально-дворянський  та революційно-демократичний напрями, які відображали інтереси протилежних класів — поміщиків та селян.

Внаслідок загального пожвавлення громадського руху в  Україні в Києві утворилася таємна політична організація «Кирило-Мефодіївське товариство» (1846—1847), яка проголосила необхідність знищення кріпосництва та царизму і об’єднання слов’янських народів на демократичній основі.

Ідейна боротьба навколо скасування кріпосного права  не обмежується лише розглянутими питаннями. Вона мала значно складніший характер. До 1857 р., тобто до офіційного оголошення урядом підготовки реформи, головним було питання самого скасування кріпацтва. Дворянські й буржуазні ліберали та представники демократичних сил були прихильниками звільнення селян. Дворяни-кріпосники боролися за збереження кріпосного права.

У період безпосередньої підготовки реформи, коли це питання  було вирішене остаточно, на перший план вийшли міркування про майбутні взаємовідносини  між поміщицьким і селянським господарством, про міру поступок селянству. Консерватори вимагали безземельного звільнення селян і високих викупних платежів. Дворянські ліберали виступали за збереження поділу землі як об’єкта господарювання між поміщиками і селянами за збереження монополії поміщицького господарства. Буржуазні ліберали домагались створення умов для капіталістичного аграрного розвитку, головною перешкодою на шляху якого була особиста залежність селян. Інтереси буржуазії безпосередньо не вступали в конфлікт з феодальною земельною власністю. Буржуазні ліберали гостро критикували поміщицьке господарство як неефективне. Але щодо питань земельної власності їхня позиція не суперечила позиції дворянських лібералів. Демократи були прихильниками революційного зламу феодально-кріпосницьких відносин, ліквідації поміщицького землеволодіння.

82. Характерні  особливості розвитку економіки  України в пореформений період (60 – 70-ті роки XIX ст.) та відображення цих процесів у вітчизняній економічній думці.

Основна увага  представників різних шкіл української  економічної науки пореформеного періоду була зосереджена на питаннях ринкового розвитку, зокрема перспектив народногосподарської еволюції, долі капіталізму в країні, подолання відставання соціально-економічному розвиткові від західних держав,

індустріалізації  виробництва тощо. Особливо гостро стояло аграрію питання, зокрема  про «прусський» чи «американський»  тип капіталістичного розвитку. У  цьому контексті в економічній  літератур] аналізувалися проблеми концепційних засад вирішення аграрного  питання взагалі, проблеми селянського  й поміщицького земле володіння, досліджувалися податки та повинності селян, велике і дрібне господарство, специфіка формування ринкових відносин аграрній галузі, розвиток інституту  приватної власності.

Українські  дослідники, враховуючи специфіку підлеглого становища України в складі двох імперій та особливості національного розвитку, а також вивчаючи переваги ринкового господарства в країнах Західної Європи, намагалися використати і позитивний світовий досвід, і національні особливості становлення підприємницьких відносин. Інакше кажучи, розвиток економічної думки в Україні зумовлювався, передусім, станом економічного та соціально-політичного життя в країні в цілому, менталітетом народу, культурними традиціями, а також потужним впливом ідей західноєвропейських шкіл (марксизм, неокласики, німецька історична школа, маржиналізм).

Але в цілому праці названих економістів були спрямовані, насамперед, на дослідження українських реалій пореформеного розвитку. Українські дослідники висвітлювали національний аспект різноманітних проблем соціальио-скопомічної еволюції країни (питання розвитку сільського господарства, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, створення національного ринку, кустарного виробництва та кооперації, концентрації та монополізації виробництва, сутності криз та циклічності економічного розвитку географічного розміщення бюджетних доходів і витрат, питання соціально-класової структури суспільства тощо).

Особливе  місце в дослідженні процесів генезису ринкового господарства належить І. В. Вернадському. Його наукова діяльність припала на період феодальної кризи напередодні реформи 1861 р.

під час становлення  капіталістичних відносин у 70—80-х  рр. ІX ст. Будучи послідовником класичної школи політичної економії та високо оцінюючи внесок А. Сміта і Д. Рікардо до скарбниці світової економічної теорії, І. В. Вернадський не тільки аналізував теоретичні постулати західноєвропейських економістів, а й намагався використати їх для дослідження російської дійсності та Критики феодально-кріпосницької системи. Він був упевнений, що феодальні відносини треба усувати як неефективні, як такі, котрі заважають становленню нових ринкових відносин.

Після селянської реформи вчений однозначно стає на позиції захисту підприємницьких  відносин, які зароджуються, виступає прихильником великого виробництва  й капіталу, вважаючи, що вони сприяють поділові праці та застосуванню в  господарстві Машин, які, у свою чергу, підвищують ефективність праці та суспільного  виробництва в цілому.

83. Становлення  Інституціональної наукової традиції  в українській економічній думці.

84. Вплив  німецької історичної школи на  розвиток економічної думки в  Україні.

85. Київська  соціально – психологічна школа  (М.Х.Бунге, М.І. Туган – Барановський, В.Я.Желєзнов, Д.І.Піхно) про закономірності  та особливості ринкової еволюції  в Україні.

М.Туган_Барановського (1819-1919) – учений зі світовим ім’ям, що зробив вел. внесок у розвиток багатьох теор. проблем економіки. Народився в дворянській сім’ї в Харківській губернії. Т.-Б. став першовідкривачем сучасної інвестиційної теоррії циклів. Ще 1894р. він опублікував працю “Промислові кризи в суч. Англії, їх причини і вплив на нар. життя яку захистив як магістерську дісертацію в Моск. ун-ті. Він критично проаналізував сучасні йому теорії ринку та криз і високо оцінив теоретичні засади “теорії реалізації” Сея , яка стверджувала, що пропозиція порджує попит. Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те , що межа вир-тва визн. прод. силами людства .Він писав, що поит на товари створюється самим вирибництвом і жодних зовнішніх меж для розширеного відтворення, крім браку прод. сил, не існує. Це на його думку підтверджує ідея про зв. пром. коливань з період. зростанням основного капіталу . Він розглядає проблему криз, аналізуючи економічні коливання, рух “економічної активності”, а також фактори , що зумовл. таку активність . Т.-Б. звертає увагу на виявлення гол. рушійної сили ек. активності і робить висновок, що це є рух інвестицій. Він першим сформулював осн. закон інвестиційної теорії циклів , відповідно до якого фази пром. циклу визн активністю інвестування. Саме збільшення інвестицій у галузях , що виготовляють засоби вир-тва порджує мультипрлікаційний процес всіх елементів ек. активності.

Джерелом  приб. він наз весь капітал.

У багатьох дослідж. “Учення про гран. кор-сть”, “Осн. помилка абстрактної теорії кап-зму” та ін. вчений намагався переорієнтувавти П.Е. в Рос. та Укр.  на позиції

Велику увагу  він приділив питанню розвитку капіталізму  в Рос., що в останнє десятиріччя 19ст стало головним тор питаням  у країні. Було опублік  його докторську  дисетацію “Рос. фабр. в минулому та сучасному. Історико-економічне досл.”

Відомий учений-економіст М. Бунге, професор, згодом ректор Київського університету, а у 80-ті pp. — міністр фінансів Росії, критично ставився до ідей класичної школи політичної економії. Він став фундатором Київської психологічної школи, яка згодом здобула високу оцінку на Заході. Бунге вказував на велике значення для розвитку політичної економії правильного визначення її предмета і вважав, що складність такого визначення пояснюється нечіткими позиціями ліберальної економічної школи та соціалістів. Обстоюючи шлях капіталістичного розвитку як необхідний і природний, М. Бунге критикував соціалістів за те, що вони засуджували існуючий порядок і вбачали свій ідеал у «вигаданих формах суспільного устрою». Цінність речі Бунге визначає її корисністю, «придатністю», величина якої залежить від

попиту і  пропозиції. Згодом він розробив теорію цінності на засадах психологічної школи і визначив цінність як «корисність».

86. Синтетична  теорія цінності М.І.Тугана –  Барановського.

87. Особливості  промислового розвитку України  на межі XIX – XX ст. Українська економічна думка про становлення та суть монополій.

Досліджуючи  кардинальні  зміни  в  пореформеній  еволюції економіки України, вітчизняні науковці цілком слушно зауважували про зміни в розвитку продуктивних сил суспільства, відносин власності, у динаміці процесів усуспільнення виробництва та поділу праці. Представники дореволюційної школи політичної економії дійшли висновку, що країна, хоч і з певним відставанням, поступово входила до системи світового капіталістичного ринку. Ринковий тип розвитку передбачав функціонування економіки, що базується на приватній власності на засоби виробництва,  активізацію товарно-грошових відносин,  вільне ціноутворення, розвиток інститутів приватного підприємництва, діяльність яких забезпечується законодавчими актами.

Більшість українських  учених зазначеного періоду були певні, що національна модель ринку  повинна передбачати відведення ролі держави в регулюванні господарських  процесів і водночас мати певну цілісність і субординацію всіх економічних  відносин на базі приватної власності  та розвитку ринкових відносин.

Вплив монополізму  на процеси ціноутворення аналізувався в працях професора Новоросійського  університету Л. В. Федоровича, який схилявся до негативної його оцінки. Оскільки «монополія обмежує постачання», то ціпа предметів такого ринку завжди перевищує витрати їх виробництва, і цю різницю змушений сплачувати споживач. Особливості розглядуваного процесу вивчали М. В. Бернацький, М. І. Туган-Барановський, В. Я. Желєзнов, Д. І. Піхно, П. І. Фомін.

Таким чином, посилення монополістичних тенденцій  в економіці України стимулювало розробки українських учених щодо дії цінового механізму в умовах недосконалої конкуренції. Навіть для звуженого ринку, на їхню думку, закон цінності діє, хоч і по-різному— залежно від того, як складаються обстаиипи, за яких реалізуються товари.

Українські  економісти розглянули процес ринкової еволюції, пов'язаний з переходом від вільної конкуренції до переважно монополістичних тенденцій, визначивши характерці риси й особливості трьох типів ринків: вільно конкурентного, монополізованого та регульованого, а також специфіку процесів ціноутворення для кожного з них.

88. Становлення  світового господарства. Концепції  Імперіалізму як відображення  зовнішньополітичної політики країн  Західної Європи.

На рубежі XIX—XX ст. в економічній літературі для опису змін, що відбувалися, дедалі частіше почали вживаться термін «імперіалізм», переважно у значенні експансіоністської зовнішньо політичної діяльності капіталістичних держав. На початку століття з'являються перші теорії імперіалізму як нової стадії розвитку суспільства. Найпоширенішими підходами до аналізу імперіалізму були економічний та політичний.

Засновником економічної інтерпретації імперіалізму вважають англійського ліберального економіста Дж. А.  Гобсона. У 1902 р. в праці «Імперіалізм» він висловив думку, що в основі новітніх тенденцій розвитку суспільства лежать фінансові інтереси класу капіталістів, що є «керуючим імперського двигуна». Створюється сталий надлишок капіталу у виробництві, що не може бути реалізований у країні через малу місткість внутрішнього ринку, перешкоди, що виникають під час розподілу капіталу, а також інвестиційні ускладнення. Це обмежує можливості великих фірм, які до того ж намагаються уникнути значних ризиків і загрози надвиробництва. Це спонукає фінансову буржуазію шукати нові інвестиційні можливості за кордоном. Однак за межами своїх країн монополії стикаються з іншими конкурентами. Для усунення конкурентів з ринку фінансова олігархія використовує власні держави, підштовхуючи їх на імперіалістичні аван тюри і створюючи загрозу війни. Це був економічний стрижень імперіалізму, але без ризику, агресії, проявів расизму, націоналі зму, па думку Гобсона, імперіалізм був би неможливий. Він вва жав, що імперіалізм створює надто великі витрати для екоиомІЧ ного розвитку, що в подальшому призводить до війни.

Дж. Гобсон був  упевнений, що імперіалізм можна  перемогти за допомогою суспільних реформ, які б обмежували доходи олігархічних кіл, які були безпосередньо пов'язані з імперіалістичною політикою; перерозподілу доходів у такий спосіб, щоб стимулювати споживання національної продукції широкими верствами населення.

Економічну  інтерпретацію імперіалізму розвивали  також Р. Гіль-фердинг («Фінансовий  капітал»), В. 1. Ленін («Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму»), Я. Ріссер, Г. Шульце-Геверніц та ін.

Прихильники неекономічного підходу до аналізу  імперіалізму (лідери II Інтернаціоналу К. Каутський, Р. Люксембург, український дослідник П. Мигулін та ін.) намагалися обґрунтувати тезу, згідно з якою імперіалізм не є прямим породженням капіталізму.

У такому висвітленні  найвідомішою є праця Й. А. Шумпетера  «Соціологія імперіалізму» (1919), в  якій німецький учений з позицій соціал-дарвінізму обстоював думку, що саме природа людини (а не суспільство) призводить до неминучості виникнення війни, й у цьому Й. Шумпетер бачив «нормальність» перебігу суспільних подій. По-перше, він вважав, що клас воїнів є традиційною структурою суспільства, яке віддає «воїнам» свої цінності та прагнення. По-друге, монополії є викривленням природи капіталізму і породженням вспадкованої від феодального порядку системи протекціонізму й тарифів. По-третє, імперіалізм з'являється через наявність егоїзму фінансової олігархії.