Шпаргалка з історії економіки та економічної думки

Далі Вайнер аналізував вплив наявних міжгалузевих відмінностей у структурі виробництва на ефект зростання добробуту від укладання митного союзу. Він вважав, що чим більш конкурентними (менш комплементарними) є структури виробництва країн-учасників, тим вищою є імовірність підвищення добробуту в результаті створення митного союзу.

Ця теза містила  застереження стосовно того, що країни зі схожими структурами виробництва  в разі створення митного союзу  намагатимуться замінити вітчизняні товари па конкурентоспроможний імпорт із країн-партнер і в, тоді як відмінності в структурі виробництва всередині союзу змушують відмовлятися від продукції партнерів на користь дешевшого імпорту

ЗЗОВНІ.

Ефект підвищення добробуту внаслідок вступу до митного  союзу залежатиме також від витрат на транспорт. За інших рівних умов, чим нижчими є транспортні витрати в країнах — учасницях союзу, тим більшим є позитивний ефект інтеграції. Так, вважається успішнішою участь сусідніх країн із більшими можливостями щодо розширення торгівлі одна з одною, ніж участь віддалених країн, здатна спричинювати переспрямувашія зовнішньої торгівлі.

У середині 1960-х років Дж. Мід наголошував, що зрушення в потоках інвестицій у межах однієї країни та всього міжнародного ринку капіталів, як відомо, має певні відмінності. Якщо в першому випадку відбувається розподіл капіталу країни між галузями її господарства, то в другому спостерігається міжнародна аллокація капіталу.

Остання теза підводить до розгляду ситуації спільного  ринку, на якому забезпечується повна мобільність усіх факторів виробництва. Дж. Мід уперше проаналізував дію цього фактора на добробут країн у межах інтеграційної зони. Він дійшов висновку, що свобода переміщення факторів виробництва с вигідною для країн-учасииць, оскільки знижує відносну ступінь рідкості цих факторів. Цей висновок передбачає, що вирівнювання цін на фактори виробництва за рахунок розвитку торгівлі не відбувається.

У подальшому Дж. Мід дотримувався такої логіки: якщо мобільність факторів виробництва між країнами — учасницями інтеграційної зони і зовнішнім світом є обмеженою, зниження добробуту не відбувається завдяки посиленому переміщенню факторів на внутрішньому ринку союзу як реакції на переспрямувашія потоків торгівлі кінцевою продукцією.

Ще один дослідник  проблеми економічної інтеграції — Р. Ліпсі — зазначав, що ефект зростання добробуту від створення митного союзу має залежати від співвідношення частки у внутрішньому споживанні товарів, що виробляються всередині країни, і товарів, що імпортуються з країн, які не входять до союзу. За решти рівних умов, чим вищою у споживанні є частка місцевої продукції і чим нижчою — частка імпорту з країн — не членів союзу, тим більшою є ймовірність підвищення добробуту внаслідок створення митного союзу. Цс пояснюється тим, що заміна товарів внутрішнього виробництва па товари країн-партнерів по союзу зумовить розширення зовнішньоторговельних потоків, тоді як заміна товарів, що імпортуються ззовні, призведе до переспряму-вання їх.

Загалом у  працях Вайнера, Міда та Ліпсі участь країни в митному союзі, що приводить до розширення зовнішньої торгівлі, розглядалася як засіб зменшення деструктивної дії її власних тарифів. Цей аргумент було доведено до логічного завершення С. Купером, Б. Месселом та Г. Джоисоном. Ці дослідники зазначали, що участь у митному союзі дає менший ефект порівняно з односторонньою відміною тарифів, яка ліпше стимулює розширення торгівлі, не зумовлюючи переспрямувашія зовнішньоторговельних потоків.

103. Розвиток  економічних систем змішаного  типу та його відображення  в економічній думці у другій  половині XX ст..

Період 50—70-х  років XX ст. у розвитку світового господарства ознаменувався низкою фундаментальних зрушень, які першою чергою позначилися на структурних конструкціях економічних систем національних економік провідних країн світу. Спершу світова економічна криза 1929—1933 років, а згодом Друга світова війна деформували й мінімізували дієвість ринкових механізмів регулювання капіталістичного відтворення, відтак у повоєнний період відбувається пролонгація функціонування системи регульованого капіталізму й подальше поширення ідей дирижизму, кейнсіапства, інституціоналізму, що сприяли обгрунтуванню його фундаментальних засад. Спостерігається збереження економічними системами ознак етатизм — державного я економічні відносини. У цей період етатизм трансформується в пеоетатизм і стає одним із елементів змішаних економічних систем, котрі в різних модифікаціях втілювалися окремими країнами.

Змішана економіка, сформована у 1950— 1960-х роках в усіх розвинених країнах, була представлена як приватним, так і державним секторами економіки. У відмінностях моделей змішаної економіки залежно від країни та групи країн просте жувалися певні особливості.

Так, у групі, до якої входила більшість країн Західної Європи, переважав так званий неоета-тистський варіант змішаної економіки. Його характерними рисами були націоналізація як головний шлях утворення державного сектора, система впливів держави на приватне підприємництво з метою пришвидшення його науково-технічної перебудови, а також комплекс соціальних завдань, що їх мала вирішувати держава. Найяскравіше цей варіант був реалізований у Франції.

Розглядаючи структурні зміни у світовому  господарстві, слід наголосити низку  моментів. Після Другої світової війни  світове господарство складалося з  економічно розвинених країн, держав соціалістичного  табору та країн, що розвиваються.

Основними факторами  розвитку світового господарства були: розвиток науково-технічного прогресу; поглиблення всесвітнього поділу праці; інтернаціоналізація виробництва.

Загалом відповідно до вимог повоєнного часу, у відповідь  на деструктивні впливи й наслідки Другої світової війни по-новому формувалася  світова інфраструктура господарства: комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій); розширялися і набували нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин.

До аналізу  трансформаційних зрушень системного характеру слід віднести поширення  впливу США на відбудову і відродження національних економік, ринкових господарств континентальної Європи та Японії. Так звана «американізація» втілювалася в перебудові й стабілізації світової валютної системи, широкомасштабному кредитуванні державного і приватного характеру, процесі інвестування відбудовчих програм, ініціатив трансформаційно-відбудовчого характеру індустріальних структур у Німеччині та Японії, розвитку й структуризації світової торгівлі.

Країни Західної Європи, США та Японія утворювали три  панівні фінансово-промислові центри. У другій половині XX ст. тут відбувся поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури.

Серед характерних  особливостей економічного розвитку слід зазначити зростання у виробництві  ролі науково-технічного прогресу, запровадження механізації й автоматизації виробництва,   нових  технологій,   перетікання  значних  людських ресурсів із матеріальної сфери виробництва й використання їх у сфері послуг, підвищення життєвого рівня населення тощо.

Виснаження  національних родовищ руд і вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили скорочення у ВВП багатьох країн частки видобувних галузей. Випереджувальними темпами розвивалося виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промисловість. Провідне місце в структурі господарства посіла електротехнічна галузь, важлива роль належала машинобудуванню. Виникали нові галузі, зокрема аерокосмічна, радіоелектронна тощо.

У сільському господарстві тривав перехід до машинного  виробництва, стандартизованої продукції, землеробства, широкого впровадження досягнень НТП. Сільське господарство перетворюється на індустріальну галузь, кількість працюючих тут поступово зменшується, що є характерним для розвитку індустріальних суспільств,

Особливого  значення у розвитку світової системи  господарства в середині 1950-х років набуває науково-технічний прогрес і його активізація. Істотні зміни в техніці охопили технологічний, транспортний, енергетичний, контрольно-управлінський види господарської діяльності. Від 1950-х до середини 1970-х років з'явилися обчислювальні системи четвертого покоління, що стали технологічним та інформаційним підґрунтям перетворення індустріальної економіки на постіндустріальну. Від середини 1970-х років інтенсивно розвивалося виробництво персональних комп'ютерів.

Серед інших  факторів НТП слід назвати такі:

• з'являються науково-виробничі комплекси — територіальні об'єднання корпорацій із науковими лабораторіями, створені та фінансовані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції;
• домінантними стають інтенсивні фактори розвитку економіки — модернізація, автоматизація виробничих процесів;
• зростають капітальні вкладення в невиробничу сферу: освіту, професійну підготовку, науку, медицину.

Отже, для  господарського розвитку провідних  країн світу друга половина XX століття була періодом: поступової стабілізації основних галузей промисловості; зростання виробництва товарів споживання; підвищення життєвого рівня населення. Найвагомішим аспектом успішного поступу європейської цивілізації, США та Японії з позицій людино центризму стає саме підвищення добробуту людей.

104. Роз-к корпоративної  форми господарства та їх відображення  у економічній думці у другій  половині ХХ ст.

Корпорація  — це система організації бізнесу, Грунтована на пайовій участі в капіталі об'єднання, в якому власники є  відособленими від оперативного управління економічними процесами, переданого в руки професійних менеджерів. Корпоративна форма організації підприємництва сформувалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями у продуктивних силах суспільства.З інституціональної точки зору в корпорації (фірмі) першочергове значення має не її виробнича діяльність, а так званий «пучок контрактів». Те нове, що привносить корпоративна форма підприємства, полягає у виникненні особливої групи учасників контрактних відносин — акціонерів.У другій половині XX ст. проходять етап видозміни і структу-ризації різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішими з них залишаються акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів: акцій та облігацій.реєструють.

Дослідник еволюції сучасних інститутів О. Вільямсон визначає унітарну (У) форму корпорації, під якою розуміє традиційну організацію фірми за функціональною ознакою. Значну увагу О. Вільямсон приділяє мультидивізійній (М) формі корпорації і вбачає в ній найсуттєвішу організаційну інновацію XX ст. П. Друкер, досліджуючи сутність корпорації, демонструє виникнення у 1950—1960-х роках нового антимонопольиого типу корпорацій (олігополій), здатних швидко переводити власні капітали з однієї галузі в іншу, руйнуючи монополістичні бар'єри між ними.Упродовж XX ст. в межах світової цивілізації було сформовано три основні моделі корпорації: американська, європейська (континентальна) та японська. Багатонаціональні та міжнародні корпорації є інтернаціональними за принципом утворення капіталу та сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнародної корпорації, оскільки створювалися переважно у західноєвропейському регіоні.

105. Зростання національних  економік провідних країн світу  у 50-70-ті рр. ХХ ст.Неокейнсіанські  теорії економічного зростання.

• Розподіл темпів росту за країнами і порівняння результатів за період 1950—1970 років із результатами попередніх 80 років свідчить про найбільші успіхи насамперед Західної Європи та Японії .Якщо до 1960 року найвищі показники темпів зростання серед європейських країн демонструвала Німеччина, то вже в період від 3960 до 1970 року, економічний розвиток стає рівномірнішим. Ситуація 1960-х років характеризувалася як загальним прискоренням економічного зростання, так і певною уніфікацією його параметрів. Виняток становила хіба що Велика Британія, хоча й у цій країні темпи розвитку починаючи з повоєнного періоду були найвищими за період від 1870 до 1960 року. Рівень споживання у Західній Європі та Японії тривалий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було казати про досягнення американського рівня споживання.Рівень споживання у Західній Європі та Японії тривалий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було казати про досягнення американського рівня споживання. У Західній Європі виникнення економіки, ґрунтованої на принципах взаємної співпраці та соціального партнерства сприяло об'єднанню інтересів власників капіталу, роботодавців, профспілок як представників інтересів найманих працівників та держави в єдиній політиці економічного зростання.Виробництво сировини, енергії і продуктів харчування за межами національної економіки також забезпечувало великий потенціал для розвитку провідних країн світу шляхом використання потенціалу менш розвинених країн. Розглядаючи спрощену, однофакторну модель економічного зростання Харрода-Домара, зазначимо її основні риси: визначення   вирішального   умовою   динамічної  рівноваги(поступального руху) ринкової економіки, постійних (сталих) тем 
  пів економічного зростання;
• визнання постійності в тривалому періоді норми нагромаджень (частка нагромаджень у доходах) і граничної ефективності інвестицій (маржинальний коефіцієнт);
• пояснення того, що динамічна рівновага і сталі темпи економічного зростання досягаються не автоматично, а є результатом активного державного регулювання економіки;
• визнання вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зростання доходу, що сприяє розширенню зайнятості, яка, своєю чергою, запобігає виникненню недовантаження підприємств і безробіття;
• визнання кейнсіанської концепції про залежність характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, а саме: випереджувальне зростання інвестицій 
  є причиною інфляції, а заощаджень — причиною неповної зайнятості. Звідси — лише рівність Інвестицій і заощаджень забезпечує економічну рівновагу без інфляції й за повної зайнятості.