Шпаргалки з економіки праці

12)Сторона СТВ – це носії первинних прав у цих відносинах(найм прац, роботодавці, держава).Найм прац- громадянин,який уклав трудову угоду як правило у письмовій формі з роботодавцем,керівником підприємства або уповноваженим ним органом,згідно якої керівник зобов’язується виконувати роботу,обговорену в договорі,а власник підприємства зобов’язується виплачувати працівникові з/п та забезпечувати умови праці необхідні для виконання конкретної умови.Роботодавець –сторона сТВ,юридична особа чи фізична,яка є власником засобів виробництва,створює робочі місця та використовує найману працю згідно з трудовим договором.Держава у відносинах в сфері праці відіграє роль власника(роботодавця),посередника у колективних переговорах,альбітра,грантом прав і свобод.Субєкт СТВ – юридична чи фізична особа,яка володіє первинними або делегованими носіями правами в СТВ.Виділяють 4 групи суб’єктів СТВ:1)Первинні носій прав та інтересів (найм прац,робот,держ)2)представницькі організації та їхні органи,які є носіями делегованих повноважень(об’єднання роботодавців)3)Органи через які реалізується соц. діалог(нац. Тристороння екном рада та інші постійні або тимчасові органи)4)Органи,як покликані мінізувати наслідки можливих конфліктів(посередницькі структури,незалежні експерти)

13)В системі СТВ залежить від особливостей суб’єктів та соц. економ простору в якому взаємодіють ці суб’єкти виділяють такі рівні:-індивідальний-сторони труд життя людини(рівень освіти,профес становище,фахова орієнтація,наймання та звільнення,винагорода за працю)-виробничий-кадрова політика підприємн(організація праці,форми і системи оплати праці,трудові конфлікти)територіальний- спільні для економ активних населення адм. Одиниці трудові проблеми(створення нових робочих місць,стан соц. інфраструктури регіону)галузевий- специфічні питання окремої галузі(становлення для підприєм мін гарантій з/п,розмір доплат,надбав)-національний- основні принципи і норми реалізації соц. економ політики і труд відносин(становленя сприятливих умов для підпр діяльності)

14)провідну роль у формуванні типів СТВ відіграє принцип рівності та нерівності прав та можливості суб’єктів цих відносин впливати на досягнення балансу їхніх інтересів.тип СТВ визначається їх характером,тобото яким чином приймається і здійснюється рішення в соц. труд сфері. Типи СТВ:Патерналізм-суцільна жорстка регламентація змісту СТВ,що їх диктує одна із сторін.є держ патерналіз і патерналізм на підпр.Соц.партнерство-пердбачає активні позиції суб’єктів СТВ при захисті і реалізації соц. інтересів.Солідарність- передбачає спільну відповідальність людей у СТВ,які ґрунтуються на особистісній відповідальності і спільності інтересів,умовою солідарних відносин є однакові інтереси і готовність нести колективну відповідальність за незалежне виконання поставлених завдань.Субсидіарність – ґрунтується на особистій відповідальності людей за реалізацію СТ інтересів,але відсутність перенесення за своє життя на державу або суспільство.Дискримінація-необгрунтоване,невиправне обмеження прав і можливостей СТВ,що зменшує для них можливості у труд сфері.Конфлікт – граничне загострення суперечностей у трудових стосунках ,яке виникає через розбіжність інтересів та порушення прав і можливостей суб’єктів СТВ.

14)Соц.партнерство – особливий тип відносин у соц..трудовій сфері,який передбачає застосування різноманітних форм і методів узгодження інтересів найм працівників,роботодавців, і їхніх представницьких органів,і спільну реалізацію заходів з різноманітних напрямів соц.економ розвитку. Мета – досягнення соц.миру в суспільному,забезпечення балансу соц..економ інтересів працівників і роботодавців,сприяння взаєморозумінню між ними,запобіганню конфліктам і залагодження суперечностей,для створення умов економ розвитку та підвищення життєвого рівня сторін.Головним завданням соц.партнерства є забезпечення реалізації соц.орієнтовної політики,створення ефективного регулювання СТВ,і пов’язаних з ними економічних відносин,проведення колективних переговорів,взаємних консультацій,запобігання колективним трудовим конфліктам,удосконалення чинного законодавства у сфері СТВ.Основні принципи соц.партнерства:рівноправність сторін,повага і врахування сторін,зацікавленість сторін в участі у договірних відносинах,повноважність представницьких сторін,обов’язковість виконання колективних договорів та угод,систематичність контролю за виконням прийнятих в рамках соц.партнерства угод,колективних рішень.Субєкти соц.партнерства:наймані працівники,трудові колективи,професійні спілки з одного боку,роботодавці та їх об’єднання з 2 боку,держава та органи місцевого самоврядування з 3 боку,а також їхні представники.Соц.партнерство між сторонами СТВ їхніми суб’єктами ,та органами повинне здійснюватися у таких формах:спільних консультаціях,колективних переговорів та укладання договорів та угод,організація примирних та арбітражних процедур,участі працівників в управлінні виробництвом,контролю за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях.Моделі соц.партнерства:трипартизм- модель СП,яка пропускає трибічну співпрацю між працівниками,роботодавцями та державою на нац..рівні.Біпартизм-двостороння модель СП,яка використовується на галузевому рівні та рівні підприємства.

15)Держава в СП виступає в ролі роботодавця,законодавця,ініціатора соц.діалогом,арбітра,посередника,примирювача граната прав і свобод членів суспільства.Держава насамперед здійснює законодавчу функцію:ухвалює закони,ратифікує конверсії  між органами праці,що передбачає покращення умов для працівників та роботодавців,гарантує дотримання законодавства у сфері СТВ,що впорядковується конституцією України про працю.Як арбітр держава уповноважує свої виконавчі органи організовувати взаємодію з профспілками і асоціаціями роботодавців створювати сприятливі умови для ведення колективних договорів.Система держ органів що регулюють ТВ:національна тристороння соц..економ  рада,міністерство Соц політики,національна служба посередництва примирення.Держава,як соц. Партнер може розглядатися як роботодавець і партнер  у правовому механізму соц. Співробітництва.

16)Найманим прац належить провідне місце в системі СТВ оскільки вони є:найбільш представницькою СТВ,за своїм статусом та становищем є менш захищеною та одночасно більш вразливою стороною відносин у сфері праці.В Україні структура суб’єктів СТВ які представляють інтереси найманих працівників є такою:1.на рівні підприємства найман працівників суб’єктом виступає сам працівник,носій первинного права у відносинах з роботодавцем,організація найманих працівників ,місцева організація профспілки,органи які уповноважені представляти інтереси найм працівників.2.на територіальному рівні прац раелізуює своє право через проф. спілки.3.на галузевому рівні їхні інтереси представляють галузеві ради.4.на національному рівні інтереси найманих працівників представленні к-ка десятка профспіл об’єднань,галузевих і фахових спілок. Професійні спілка- це добровільна громадська організація громадян,пов’язана із спільним ,професійним вироб інтересами,яка створюється з метою представництва і захисту соц. Трудових прав та інтересів.В Україні всі основоположні профспілкові права гарантовані законами і віднесені конституцією до основних прав людини.

17)Роль роботодавців у системі СТВ полягає в наступному :створює робочі місця,визначають обсяги і структуру попиту на робочу силу та залучають її до суспільного виробництва через механізм ринку праці,укладають з найманим працівником індивід трудові договори,ведуть переговори з представницькими органами найм прац,щодо укладання колективного договору та впливають на його зміст і структуру,визначають зміст СТВ і реалізують заходи щодо їх удосконалення.Першого орган. роботод,яка виникла в Україні в часи Радянського союзу був союз підприємництва Криму.Важливою подією у консолідації стало створення у 1908 р конфедерації роботодавців України. Важливе значення для розвитку організації роботодавців та їх об’єднань має організація положень законів України про організацію роботодавців,прийнятого у 2001р,в якому чітко визначено правові засади створення та діяльності організації роботодавців та їхніх об’єднань.Інтереси бізнесу у соц. Труд сфері на міжнародному рівні презентує міжнародна організація роботодавців,яка створена у 1920р,і її діяльність спрямована на захист інтересів роботодавців на міжнародному рівні.

18)Головним напрямом ефективного соц.партнерства є колективне регулювання відносин у сфері праці,яке полягає в укладанні та виконанні систему колективних договорів і генеральної галузевих угод та ре генеральних угод.Колективний договір – правовий акт,що укладається з метою регулювання СТВ на підприємстві між найманим працівником та  роботодавцем для узгодження їхніх інтересів. Колективна угода- правовий акт,який укладається з метою регулювання СТВ на рівні галузі,регіону або країни між повноважними представниками найманих працівників та роботодавців.Сторонами генеральної угоди виступають:проф. спілки,які об’єдналися для ведення колективних переговорів,та укладання генеральних угод,власники або уповноважений ними органи,які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання генерал угод на підприємствах,яких зайнято більшість найманих прац держави.Сторони галузевої угоди:профспілки,об’єднання профспілок або інші представницькі організації найм працівників,які мають відповідні обмеження.,власники обєданная власників та уповноважені ними органи,які мають повноваження на укладання угод та реалізацію норм на підпр,які входять в сферу їхньої дії.Сфера регулювання галузевої угоди:галузеві норми та мінім гарантії у сфері праці.Сторони регіон угоди:регіональні об’єднання профспілок або інші уповноважені труд колективами органи,місцеві органи держ влади або регіональні обєдання підприємств,які мають відповідні уповноваження.Сфера регулювання угоди:норми соц. Захисту прац на підприємстві,що викливають із повноважень місц органів влади.Галузеві та регіональні угоди підлягають рагістрації міністер соц. Пол. України.Колективний договір функції:захист інтересів обох сторін СТВ,організація СТВ,стабілізація СТВ.Колективний договрі укладається на підприємствах,організаціях не залежно від форм власності та господар ,які використовують найману працю і мають права юридичної особи.Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органомі первинною профспілковою організацією,жяка діє відповідно до статуту,а вразі її відсутності представникам вільобраних на загальних зборах найм прац,або уповноваженими ними органами.положення колективного договору поширюється на всіх пра підприємства не залежно від того чи є вони членами проф. спілки і є обов’язковими як для власника та і для прац.підприємства. колективні договори реєструються місцевими органами держ влади.

19) . Ринок праці – це система суспільних відносин пов’язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з купівле.-продажем товарів і послуг. Це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію. Через ринок праці працівники знаходять підходящу для себе роботу, а підприємці знаходять необхідних працівників. На ринку праці визначається рівень заробітної плати, який є фінансовою основою добробуту більшості населення. На функціонування ринку праці впливає:1.структура ринку економіки;2.фаза економічного циклу;3.професійний і кваліфікаційний склад робочої сили;4.інвестиційна політика;5.ситема оплати праці;6.інституційні чинники. Ринок праці є самостійною системою в ринковій економіці, водночас функціонально пов’язаний з ринком товарів і послуг, ринком капіталу, ринками житла, освітніх послуг і з одного боку залежною від цих ринків, а з іншого впливає на його формування.Об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є послуги праці, тобто реальний внесок працівника у створення продукції. Суб’єктами ринку праці є учасники процесу праці:працівники, як власники робочої сили і продавці послуг праці; підприємці, як власники капіталу і послуг праці; організації найманих працівників та організації роботодавців; держава, яка виконує певні функції щодо регулювання певних відносин між ними. Основні особливості ринку праці:1.купівля праці роботодавцем-означає, що він набуває права певний час використовувати працю вільної людини і стає власником результатів праці;2.на ринку праці важливіші, ніж на інших ринках не грошові аспекти угоди, зміст і умови праці, гарантії зайнятості, мікроклімат колективу, графік роботи та інші;3.угоди, що укладаються на ринку праці означають початок тривалих взаємовідносин роботодавців і найманого працівника, протягом яких розвиваються професійні та особисті якості працівника, удосконалюються трудові навички, розвиваються соц.-труд відносини;4.ринок праці насичений різноманітними інституційними структурами:система трудового законодавства, державна служба зайнятості, профспілки різного рівня та спілки роботодавців, державні програми в сфері праці та зайнятості, приватні кабельні агентства, кадрові служби підприємств;5.угоди на ринку праці відрізняються від угод на інших ринках великою різноманітністю, оскільки кожний працівник по-своєму унікальний, навіть якщо формальні ознаки праці однакові;6.фактором ризику на ринку праці є недосконала інформація на момент укладення трудової угоди.Ринок праці виконує такі функції:1.сусп. поділ праці-передбачає розмежування найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професією та кваліфікацією, видами економічної діяльності та регіонами;2.інформаційну- надає учасникам купівлі-продажу інформацію щодо умов найму, рівня зарплати, пропозиції робочих місць, якості робочої сили;3.посередницьку-встановлює зв’язок між роботодавцями та найманими працівниками, які виходять на ринок праці для задоволення інтересів;4.ціноутворюючу-встановлює рівновагу між попитом і пропозицією;5.стимулюючу-стимулює до використання трудових ресурсів з метою підвищення прибутковості виробництва, а також стимулює найманих працівників підвищувати свій професійно-кваліфікаційний рівень;6.оздоровлення-дозволяє одержувати перевагу в конкурентні боротьбі працівникам з найбільш високими, якісними показниками робочої сили;7.регулююча-впливає на регулювання пропозиції сусп. виробництва, розвиток регіоні, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів та видів економічної діяльності на інші більш ефективні. Ринок праці регулює надлишки трудових ресурсів та ефективне використання і розміщення.

20) Попит на працю – це сусп. платоспроможна потреба в певній к-сті працівників. На попит на працю впливають:1.обсяг і структура сусп. виробництва;2.рівень продуктивності праці;3.кон’юнктура ринків капіталу, товарів і послуг;4.ціна робочої сили. Види попиту на працю:1.сукупний- визначає к-сть і структуру робочих місць, які існують економіці країни, він охоплює всю сферу сусп. праці і включає як укомплектовані працівники, так і вільні робочі місця;2.поточний-відображає потребу в робочі силі для уповноваження вакантних робочих місць на умовах основної діяльності сумісництва або для виконання разових робіт;3.індивідуальний-це попит конкретної організації на робочу силу конкретної якості. Пропозиція праці-це контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. На неї впливають демографічна ситуація, характер і зміст праці, вивільнення робочої сили, система оплати праці. Види пропозиції праці:1.сукупна-включає всі категорії економічно активного населення;2.поточна-складається з таких основних груп:безробітні, що активно шукають роботу і готові до неї приступити; працівники, які намагаються змінити місце роботи; особи, які бажають працювати у вільний від роботи або навчання час. Ціна праці встановлюється на такому рівні при якому попит = пропозиції і називається ціною рівноваги, або рівноважною ціною.

21)Кон’юнктура ринку праці-це співвідношення попиту і пропозиції на неї. Вона обумовлена такими чинниками:1.загальний стан економіки;2.рівень науково-технічного розвитку країни;3.рівень життя населення;4.стан соціальної і виробничої інфраструктури. Розрізняють 3 види кон’юнктури:1.трудодефіцитна-на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці, попит перевищує пропозицію; 2.трудонадлишкова-існує велика к-сть безробітних, надлишок пропозиції праці, пропозиція перевищує попит; 3.рівноважна-попит на працю відповідає її пропозиції.

22)Сегментація ринку праці-це поділ робочих місць і працівників за певними ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які окреслюють мобільність робочої мили. Ринок праці сегментується за такими ознаками:1. Місце здійснення ринкових відносин з приводу здійснення продажу праці:- зовнішній ринок праці-охоплює відносини між продавцями і покупцями в масштабах країни, регіону, виток економічної діяльності. Характеризується значною плинністю кадрів, припускає можливість вільного переходу з одного місця на інше; - внутрішній - передбачає рух кадрів, трудових відносин всередині підприємства.  Переміщення може відбуватись як по горизонталі так і по вертикалі. 2.стабільність зайнятості і розмір заробітної плати:- первинний ринок праці-це та його частина, яка об’єднує престижні роботи, що характеризується стабільністю зайнятості, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання;-вторинний-це та його частина, яка об’єднує непрестижні роботи, характеризується високою плинністю факторів, не високим рівнем заробітної плати.3. Функціонування  робочої сили та її облік:- відкритий ринок праці охоплює частину економічно активного населення регіону, яке фактично шукає роботу і потребує підготовки і перепідготовки, а також всі вакантні місця; - прихований - контингент формально зайнятих на підприємстві, який через скорочення обсягів виробництва міг бути вивільненим без збитків.4.залежно від професій виділяють:- ринок робочих кадрів;- ринок спеціалістів, керівників, службовців.5.залежно від професійного поділу:- лікарів:- економістів; 6юзалежно від співвідношення попиту і пропозиції:- трудонадлишковий;-  трудодефіцитний; - рівноважний. Гнучкість ринку праці- це його здатність швидко адаптовуватися до змін у співвідношенні попиту і пропозиції праці за рахунок високих рівнів освіти,активності і мобільності робочої сили. Гнучкість ринку праці хар. такими елементами:1.висока територіальна і професійна мобільність працівників; 2.гнучкість витрат роботодавців на робочу силу і мобільність рівня та структури заробітної плати відповідно до економічної ситуації; 3.гнучкість управління персоналом на підприємстві; 4.різноманітність форм зайнятості, включаючи нестандартні форми(само зайнятість, неповний робочий день); 5.високорозвинена система професійної підготовки та перепідготовки.