Шпаргалки з економіки праці

23)Інфраструктура ринку праці-це сукупність об’єктів, які забезпечують функціонування ринку праці, сприяють ефективній зайнятості, регулюють відносини між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, вирішення трудових конфліктів, управління міграційними процесами в державі. Елементи інфраструктури ринку праці:державні органи управління ринком праці на національних регіонах та місцевому рівнях; недержавні заклади сприяють зайнятості; кадрові служби підприємств; громадські організації та фонди управління зайнятості; об’єднання працівників та роботодавців; інститути соціального партнерства; комплекс регулювання і гарантування зайнятості; комплекс регулювання заробітної плати; комплекс регулювання умов праці; комплекс регулювання компетенцій у зв’язку з втратою або зміною роботи; пенсійна система.

24) Зайнятість населення-це соціально-корисна діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та сусп. потреб, яка приносить дохід у грошовій або іншій формі. Економічна сутність зайнятості передбачає відображення участі частин населення у створення сусп. продукту:чим більше зайняті трудові ресурси, тим краще використовується трудовий потенціал країни і тим більше виробництво сусп. продукту. Соціальна суть зайнятості передбачає потребу людини у сусп. праці та задоволення матеріальних і духовних потреб внаслідок отримання доходу. Відповідно до закону України про зайнятість населення, зайнятими вважаються громадяни, які проживають на території держави на законних підставах:1.працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня або тижня на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форми власності у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, а також працюючі у фізичних осіб; 2.громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою в тому числі і індивідуальною роботою, творчою діяльністю, фермерською, а також члени їх сімей, що беруть участь у виробництві; 3.обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях; 4.проходять службу в збройних силах України, в службі безпеки України, органах внутрішніх справ та в інших військових формуваннях, державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України і ті хто проходить альтернативну службу; 5.проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, навчаються в денних загально освітніх школах та вищих навчальних закладах; 6.працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції не пов’язані з забезпеченням діяльності посольств і місій. Форми зайнятості:1.повна зайнятість-це така зайнятість за якої пропозиція праці повністю покривається попитом з боку сусп. виробництва; 2.глобальна зайнятість-це врахування всіх видів корисної діяльності; 3.примусова-це зайнятість за вироком суду, за надзвичайного стану чи інших випадків обумовлених законом. Види зайнятості за різними ознаками:1.за характером організації робочих місць і робочої сили: стандартна-це зайнятість за стандартами законодавчо визначеного часу роботи на конкретному робочому місці; нестандартна-характеризується нестабільністю трудових відносин, не стаціонарністю робочого місця, не повною нормою робочого місця. 2.за статусом діяльності: первинна-це зайнятість громадян, за основним місцем роботи; вторинна-додаткова зайнятість на підприємстві, регламентована державними законодавчими актами. 3.за формою організації робочого часу; повна-діяльність протягом повного робочого дня, тижня, року; неповна-зайнятість певної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою, неповною ефективністю. 4.стабільність трудової діяльності: постійна-відзначається відносною стабільністю робочого місця; тимчасова-пов’язана з тимчасовим, сезонним характером праці.5.форма правового регулювання: нелегальна-тіньовий ринок праці, діяльність громадян, яка не регламентується жодним державним документом; легальна-забезпечує місця роботи відповідно до нормативно-правових норм про працю. 6.за характером діяльності: робота на підприємствах, організаціях, установах різних форм власності, робота за кордоном, навчання та інші види діяльності передбачені законом. 7.за видами економічної діяльності: у сфері матеріального виробництва; у сфері не матеріального виробництва, у промисловості, виробництві, транспорті. 8.за територіальною ознакою: зайняті в окремих регіонах; економічних районах; окремих територіальних одиницях. 9.за формою власності підприємства: на державних, колективних і приватних підприємствах.

25) . Безробіття-це соц.-екон ситуація в сусп., за якої  частина активних працездатних громадян не може зайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлене переважанням пропозиції праці над її попитом. Згідно закону України про зайнятість населення, безробітними називаються громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку, або інших передбачених законом доходів і зареєстровані в державні службі зайнятості як ті, хто шукає роботу і готові до неї приступити. Безробітними визнаються інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють і зареєстровані як такі, що шукають роботу. Статус безробітного одержують ті громадяни, які протягом 7 днів після реєстрації їх у службі зайнятості за місцем проживання не отримали відповідної роботи, або не були направлені на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації. Чинники, які впливають на безробіття: 1.економічні: структурні зрушення  в економіці, які призводять до масштабних змін у структурі та зміні к-сті попиту на працю; зниження темпів економічного розвитку, що призводить до зменшення к-сті робочих місць, порушення збалансованості чисельності працівників з к-стю робочих місць; недостатній сукупний попит; інфляція; сезонні коливаня виробництва, які виникають в попиті на працю; НТП. 2.соціальні: недосконале трудове законодавство, недостатня професійна мобільність робочої сили; недостатній розвиток програм зайнятості; низький рівень системи освіти, підготовки і перепідготовки; відсутність інформації про вільні робочі місця. 3.демографічні: зміна чисельності населення, зміна статево-вікової структури населення. Безробіття класифікують за такими ознаками:1.причини виникнення: фрикційне-пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, або з однієї місцевості на іншу; структурне-виникає в результаті структурних зрушень в економіці, що впливають на структуру сукупного попиту на працю. Рівень структурного в фрикційного безробіття складає природний рівень безробіття-це мінімальний рівень безробіття в країні, який не може бути знижений і відповідає поняттю повної зайнятості; циклічне-викликане зміною кон’юнктури, кризовою фазою економічного циклу; сезонне-стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різні коливаня попиту на працю; інституційне-зумовлене правовими нормами прийнятими в країні, які негативно впливають на попит і пропозицію праці; технологічне-пов’язане з переходом до нової техніки, механізацією і автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і наймом працівників нових спеціальностей. 2.тривалість: короткострокове(1-3міс); середньострокове(3-12міс); довгострокове(понад 12 міс); застійне(понад 20міс). 3.волевиявлення незайнятої особи: добровільне; вимушене. 4.повнота обліку безробітних: офіційне; реальне. 5.за поширеністю: загальне; галузеве; регіональне.

26)Економічна активність-це прагнення  працездатної людини застосувати  на практиці наявні в неї  здібності до праці, знання  та досвід за винагороду в  грошовій формі. Показники таких  соц.-екон явищ: 1.абсолютні-відображають розміри, обсяг економічної активності населення; 2.відносні, які показують рівень поширеності в сусп. певного явища, відображають частку відповідної категорії до усього населення. До абсолютних належить: чисельність зайнятих, безробітних, економічно активне населення. Відносні - рівень економічної активності населення, відношення чисельності економічно активного населення  до чисельності населення від 15-70 р. Рівень зайнятості = чисельність зайнятих\загальна чисельність від 15-70 р.*100%. Рівень безробіття = чисельність безробітних\ чисельність екон активного насел*100%. Для України = чисельність зареєстрованих безробітних\ чисельність працездатного населення*100%.

27) Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття та соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадян прав на працю визначається законом України про зайнятість населення. Державна політика зайнятості населення базується на таких принципах: забезпечення рівня можливостей всім громадянам на вільний вибір виду діяльності, відповідно до здібностей та процесу підготовки; сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва; співробітництво профспілок, об’єднань роботодавців, або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів, щодо забезпечення зайнятості населення; міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості населення. Основні напрямки державної політики зайнятості: 1.сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективного функціонування та створення нових робочих місць; 2.сприяння підготовці робочої сили, професійний склад та кваліфікаційний рівень, який відповідає потребам ринку праці; підтримка самостійної зайнятості та розвитку підприємництва; сприяння розвитку професійного навчання кадрів з урахуванням потреб ринку праці; підтримка громадян, які не здатні на рівних умовах конкурували на ринку праці; соціальна підтримка безробітних з метою повернення їх до продуктивної зайнятості; забезпечення соціального захисту громадян, які працюють за кордоном; сприяння розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної продуктивної і вільно обраної зайнятості.

28) Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально – економічних результатів. Організація праці є складовою частиною організації виробництва і повинна забезпечувати раціональне поєднання, розподіл праці в колективі, професійний підбір кадрів, їх ефективну діяльність і умови для реалізації їхніх творчих можливостей. Організація праці на підприємстві включає такі елементи: Поділ кооперування праці(передбачає науково – обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об’єднання працівників у виробничі колективи); Нормування праці(передбачає визначення обґрунтованих норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг); Організація і обслуговування робочих місць(включає їх раціональне планування і оснащення та ефективну систему обслуговування робочих місць); Організація підбору персоналу та його розвиток(охоплює планування потреби у робочій силі, профорієнтацію і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації); Оптимізація режимів праці і відпочинку(передбачає раціональне чергування часу роботи і відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця); Організація оплати і матеріального стимулювання; Створення безпечних та сприятливих умов праці(зведення до мінімуму шкідливих радіаційних викидів, фізичних і психічних навантажень, формування системи охорони праці, безпеки праці); Зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників. На всіх рівнях управління виробництвом  виділяють: економічні, організаційні і психічні завдання, щодо покращення організації праці. Економічні(ефективне використання потенційного і сукупного попиту робочого часу, зниження витрат у процесі виробництва продукції і наданні послуг, поліпшення використання устаткування за часом і потужністю); Організаційні(сприяють визначенню порядку і послідовності виконання робіт; створення умов для виконання безперервної праці виконавця, розподіл індивідуальної і колективної відповідальності за результати праці); Соціально – психологічні(створення умов для розвитку працівника, підвищення їх кваліфікації, збереження працездатності і здоров’я працівників за рахунок створення раціональних режимів праці і відпочинку).

29) Поділ праці на підприємстві – це відокремлення різних видів трудової діяльності від загального цілого та закріплення їх за певними групами людей. Види поділу праці: 1) технологічний(поділ праці за технологічними процесами, фазами, видами робіт); 2) коопераційний(означає закріплення за працівниками окремих операцій при виготовленні виробу для скорочення виробничого циклу); 3) функціональний(поділ праці між групою працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знаряддя, предметів праці та технологією виробництва); 4) кваліфікаційний(поділ між групами працівників залежно від складності виконання ними функцій). Кооперування праці – організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці, спрямована на досягнення певного виробничого ефекту. Розрізняють такі форми кооперування праці: в середині суспільства(обмін діяльністю і продуктами праці здійснюється між видами економічної діяльності); в середині виду діяльності(передбачає обмін продуктами праці або спільну участь підприємств у виробництві певної продукції); в середині підприємства(обмін між цехами, дільницями, окремими виконавцями). Форми кооперування праці: 1) міжцехове кооперування – пов’язане з поділом виробничого процесу між цехами, спільну участь колективів цехів у діяльності підприємства щодо виготовлення продукції. 2) внутшінє цехове взаємодія окремих структурних підрозділів цехів. 3) внутрішнє дільниче (взаємодія окремих працівників у процесі спільної праці або організації колективів праці, робітничих  об’єднань у бригаду). Бригада – група працівників, які разом здійснюють виробничий процес або його частину і колективну відповідальність за результати своєї роботи.

30) Нормування праці полягає у визначенні необхідних витрат праці на виконання робіт або виготовлення продукції, як окремими працівниками і колективами працівників, та встановлення на цій основі норм праці. Мета полягає у забезпеченні ефективного використання трудових ресурсів, яке призведе до підвищення продуктивності праці та розширенню виробництва і зростанню доходів працівників. Нормування праці є засобом забезпечення співвідношення між мірою праці і її оплатою. Завданнями є : впровадження найбільш раціонального використання обладнання; розробка найбільш раціональної структури виробничого процесу; проведення аналізу виконуваних норм праці для розкриття резервів та продуктивності праці; впровадження ефективної організації працівника на робочому місці. Виділяють 2 групи об’єктів нормування праці: - ті, що характеризуються витратами робочого часу; - ті, що характеризуються витратами робочої сили. Універсальною мірою праці і найширше  вживаним об’єктом її нормування є робочий час. В Україні норма робочого часу при нормальних умовах не може перевищувати 40 годин на тиждень.

31) Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається зі встановлення найдоцільніших режимів праці і відпочинку, які регулюються кодексом законів про працю в Україні. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими праці і відпочинку. Змінний визначається загальною тривалістю робочої зміни, час її початку і час її закінчення, тривалість обідньої перерви та частоту регламентації перерв на відпочинок. Добовий режим – визначається кількістю змін на добу, час на відновлення працездатності між змінами. Тижневий – передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні і святкові дні та порядок чергування змін. Місячний – визначається кількістю робочих і неробочих днів у місяці, кількість працівників, що йдуть у відпустку, тривалість основних і додаткових відпусток. Види витрат робочого часу: Змінний робочий час виконавця включає(Тзм) поділяється на час роботи(Тр) і час перерви(Тп). В свою чергу час роботи поділяється на час продуктивної роботи(Трп) і час непродуктивної роботи(Трн). Час непродуктивної роботи: час оперативної роботи(Топ)(основний час(То) і допоміжний час(Тд)); час на обслуговування робочого місця(Торм)(час організації обслуговування(Торп) і час технічного обслуговування(Ттех)); час підготовки завершальної роботи(Тпз). Час перерв поділяється на час регламентованих перерв(Тпр)(включає час на відпочинок і особисті потреби(Твоп) і час зумовлений на обслуговування роботи техніки(Тпт)). Час нерегламентованих перерв(Тпн)( включає час перерв з дозволу адміністрації(Та), час перерви зумовлений порушенням трудової діяльності, дисципліни(Тптд), час перерв зумовлений недоліками роботи техніки(Тпнт)). Час роботи – час протягом якого працівник здійснює трудовий процес на робочому місці протягом зміни. Час непродуктивної роботи – виправлення браку, який виник з вини самого працівника або виконання роботи для власних потреб.  Час продуктивної роботи – виконання обов’язків передбачених регламентом. Час завершальної підготовки – одержання змінного завдання і нарядів, ознайомлення із завдання, виробничий інструктаж, одержання і повернення інструментів, здавання готової продукції. Час оперативної підготовки – витрачений час на безпосереднє виконання трудової діяльності.  Основний час – безпосереднє перетворення предмета праці. Допоміжний час – час який необхідний на дії, для виконання основних робіт. Час обслуговування робочого місця складається з часу організації обслуговування(витрачається на огляд робочого місця, його впорядкування, розкладання інструментів на початку зміни і прибирання в кінці, чищення і змащування обладнання) і час технічного обслуговування( використовується за доглядом за робочим місцем під час роботи). Час перерв – загальна тривалість змінного часу протягом якого не виконуються трудові функції з різних причин. Час регламентованих перерв – час протягом якого працівник не працює з об’єктивно необхідних причин. Час нерегламентованих перерв – охоплює перерви, які виникають внаслідок недоліків організації виробництва і праці.