Забезпечення реалізації завдань державної соціальної політики з питань соціальних виплат

   Реалізація цього  права передбачає здійснення  матеріального забезпечення застрахованих  осіб та членів їхніх сімей (у певних випадках) при настанні усіх страхових випадків за рахунок соціальних страхових фондів. При цьому має бути здійснено саме "забезпечення", тобто виплати повинні забезпечувати суб’єкту належний рівень життя, принаймні відповідати мінімальним стандартам, які передбачені вже іншим міжнародним актом Ради Європи, до якого відсилає Хартія, – Європейським кодексом соціального забезпечення 1964 р., переглянутим у 1990 р. Отже, соціальне забезпечення за стандартами Ради Європи і Європейського Союзу включено до більш широкої за змістом системи, яка включає крім соціального забезпечення (через соціальне страхування) також інші форми соціального захисту, зокрема державну соціальну допомогу, а також спеціальний і особливий (додатковий) соціальний захист для окремих категорій населення. Таке розуміння має важливе значення для національного законодавства, оскільки в Україні все ще немає загального закону про соціальний захист населення.

   З іншого боку, можна навести приклади, коли  в міжнародних актах застосовується термін "social security" ("соціальне забезпечення") стосовно права особи, і термін "social protection" ("соціальний захист"), коли йдеться про систему в державі для захисту населення від різноманітних соціальних ризиків.

   У сучасний  період одним із важливих моментів у країнах ЄС є зміна підходів до визначення соціального захисту. Традиційно він розуміється як заходи, що вживаються для захисту громадян від соціальних ризиків, таких як втрата роботи, хвороба, старість, інвалідність або втрата годувальника тощо. Тому часто вираз "соціальний захист" розуміється як синонім терміна "соціальне забезпечення", який зазвичай вживався для означення грошових соціальних виплат населенню. Нині застосовується розширене тлумачення цього терміна. На Європейському форумі ЄС, що відбувся в Брюсселі у 1998 р., було запропоновано включати в соціальний захист забезпечення життєдіяльності громадян у широкому сенсі, включаючи не тільки соціальне забезпечення, а й соціальну інтеграцію, здобуття освіти, охорону здоров’я, забезпечення житлом, надання соціальних послуг тощо.

   В Україні закладено  правові та інституційні основи  нової системи соціального захисту.  Ця система характеризується  такими рисами.

   По-перше, у  Конституції України проголошено  право громадян на соціальний захист і встановлено державні гарантії його здійснення.

   По-друге, створено  численне соціально-захисне законодавство  (термін "законодавство" в такому  разі застосовується нами в  найширшому значенні – як закони  та підзаконні нормативно-правові  акти, договірні акти), яким передбачається юридичний механізм надання населенню соціальних грошових виплат і соціальних послуг саме у певних випадках, які за міжнародно-правовою практикою отримали назву "соціальних ризиків".

   По-третє, хоча  в цій системі поки що немає єдиного правового акта, котрий закріпив би загальні засади саме соціального захисту, все ж наявні системний характер таких актів і їх функціональне "згрупування", спрямоване на захист населення від негативних наслідків настання соціальних ризиків.

   По-четверте, в інституційному плані національна система соціального захисту включає: 1) всі організаційно-фінансово-правові форми, через які безпосередньо здійснюються соціальні виплати і надаються соціальні послуги окремим громадянам у разі настання соціальних ризиків, це – соціальне страхування, фінансування за рахунок податків, державна соціальна допомога, недержавне соціальне забезпечення; 2) непрямі (опосередковані) (рос. косвенные) заходи соціального захисту, які набувають дедалі ширшого застосування.

   Структурно соціальний  захист в Україні складається  з таких частин.

   А. Державний  соціальний захист.

   I. Загальна система  соціального захисту:

   1) загальнообов’язкове  державне соціальне страхування;

   2) державна соціальна  допомога.

   II. Спеціальний соціальний захист. Ш. Додатковий соціальний захист.

   Б. Недержавне  соціальне забезпечення:

   1) недержавне пенсійне  забезпечення.

   2) недержавні соціальні  послуги.

                                                Література

1. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 p., № 16/98 // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 23. — Ст. 121.
2. Концепція соціального забезпечення населення України : схвалена постановою Верховної Ради України від 21 груд. 1993 p., № 3758-ХП // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 6. — Ст. 32.
3. Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування : Закон України від 9 лип. 2003 p., № 1058-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 49-51. — Ст. 376.
4. Про пенсійне забезпечення : Закон України від 5 листоп. 1991 p., № 1788-ХІІ (з наступними змінами й доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 3. — Ст. 10, 11.
5. Трудовое право : энцикл. слов. / гл. ред. С. А. Иванов. — М. : Сов. энцикл., 1979. — С. 74.
6. Концепція соціального забезпечення населення України: Схвалена постановою Верховної Ради Украї­ни від 21 грудня 1993 р. № 3758-ХП // Відомості Вер­ховної Ради України, 1994.— № 6.— Ст. 31.
7. Основи законодавства України про загальноо­бов'язкове державне соціальне страхування: від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР // Відомості Верховної Ра­ди України, 1998.— № 23.— Ст. 121.
8. Охримович Ю. Теорія права. – К., 1998.
9. Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року: Указ Президента України від 24 травня 2000 року № 717/2000 // Офіційний вісник України, 2000.—№ 21.—Ст. 858.
10. Правознавство. Підручник / За ред. Копєйчикова
11. Соціальний Кодекс України.
12. Юридичний словник-довідник. – К., 2001.