Загальна рівновага на ринках товарів і послуг, грошей та цінних паперів в Україні

      Другий  етап розвитку РЦП виник у зв’язку  з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі - продажу  компенсаційних сертифікатів і чорного  ринку приватизаційних майнових сертифікатів - ваучерів. Ціна первинного ринку - 500 грн. за ваучер та 10 і 20 грн. за компенсаційний сертифікат - виявилася  надто умовною. А от вторинні ринки  продемонстрували до цього виду державних  ЦП можливість дієвості ринкового механізму  ціноутворення. Такі інструменти, як пільгова передплата, знов повернули приватного інвестора до ринку, при чому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків при втраті вартості, що давало змогу привернути увагу значної кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються псевдобіржі - центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інфраструктурні підрозділи. Також у цей період починається процес масової приватизації.

      Оцінюючи  базу масової приватизації, розглянемо кілька цифр. До середини 1998 року було приватизовано 9500 середніх великих  підприємств (починаючи з 01.01.1995 року ) із глибиною приватизації 70 %, не менш як 4750 із глибиною продажу 100 %. У сертифікатних  аукціонах, за даними Фонду держмайна, узяло участь понад 20 млн. громадян, через пільгову передплату було розміщено  близько 7 % статутного капіталу всіх приватизованих підприємств. Отже, можна зробити  висновок, що за роки проведення масової  приватизації було розподілено значну частину об’єктів малої та середньої  власності.

      Третій  етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

      - активний продаж державою значних  пакетів акцій великих підприємств;

      - бурхливий розвиток біржових  та позабіржових систем обігу  акцій;

      - поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима;

      - концентрація власності шляхом  активного скуповування акцій  у населення;

      - розвиток ринку державних боргових  зобов’язань;

      - вихід на ринок у ролі покупців  великих зовнішніх інституціональних  та приватних інвесторів;

- розробка  та затвердження індексу ПФТС(«Первая фондовая торговая система»).

Початок третього етапу припадає на період 1995-1998 років. У цей час вже помітні  структурні зміни в економіці, що виникли в результаті приватизаційних  процесів.

      Активізація грошової приватизації була викликана  рядом об’єктивних чинників, серед  яких слід виділити такі: дефіцит держ. бюджету та постійне збільшення державного боргу, можливість продажу значних пакетів середніх та великих об’єктів, присутність на ринку платоспроможних покупців ( у першу чергу зовнішніх). Широкий розмах грошової приватизації привів до активного розвитку інфраструктури фондового ринку, передусім біржових та позабіржових торговельних майданчиків.

      Цей період характеризується бурхливим  розвитком інфраструктури фондового  ринку: з’являється велика кількість  торговельних майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова фондова  торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки. На жаль, сьогодні можна констатувати: органи влади  і контролю не були належним чином  підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призвело до значної кількості  правопорушень та зловживань.

      Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку можна назвати:

      - розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, агенції з перереєстрації прав  власності - незалежні реєстратори  та депозитарні установи, створення  професійних асоціацій);

      - створення галузі професійних  учасників фондового ринку ( брокерських  та фінансових компаній);

      - поява та розвиток спеціальних  державних контролюючих установ  (державна комісія з цінних  паперів і фондового ринку);

      - активне входження до українського  фондового ринку зовнішнього  венчурного капіталу.

      Основною  хибою цього етапу є переоцінка можливостей національного фондового  ринку, штучне форсування його розвитку та стратегічні помилки у процесі  проведення приватизації, посилені світовою фінансовою кризою.

      Четвертий етап розвитку фондового ринку в  Україні, який відраховується від початку  фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає  відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в Україні. На сьогодні український ринок має  досить добре розвинену систему  обігу ЦП (національну депозитарну  систему, електронні торгові системи  і т. ін.), розвинуті контролюючі  органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна.

      Нині  значні зусилля необхідно спрямувати на поліпшення інвестиційного клімату. Ефективна інтеграція України до світового економічного простору є  загальним завданням побудови її державності, прискорення радикального оновлення національної економіки  та побудови її ринкової соціально  зорієнтованої моделі. В Україні  є досить великі можливості для розвитку іноземного бізнесу та інвестицій, а саме : наявність відносно розвиненої інфраструктури; низька вартість ресурсів; сприятливе географічне положення; висока якість і дешевизна робочої  сили; ненасичений вітчизняний ринок.

      Вкладення депозитних корпорацій  (банків)  за цінними паперами резидентів на кінець березня 2011 року становлять 73.21 млрд.грн., темп їх приросту становить 111.4% у річному обчисленні. При цьому темпи приросту вкладень у цінні папери інших фінансових корпорацій зросли до 2.3%  у річному обчисленні,  темпи приросту вкладень органів загального державного управління та нефінансових корпорацій зменшились відповідно до 140.3%, та 33.4% у річному обчисленні. Темпи приросту вкладень у цінні папери домашніх господарств становлять –2.3% у річному обчисленні. 
 

      Таблиця. Цінні папери, крім акцій, за секторами  економіки 

      Однак залучення іноземних кредитів ставить перед урядом завдання подвійного характеру. З одного боку, залучення кредитів є необхідним (за підрахунками економістів, на душу населення припадає 23 дол. прямих іноземних інвестицій), а з другого - іноземні кредити формують зовнішній борг країни і нераціональне їх використання призведе до поглиблення боргової кризи в країні. Отже, особливої актуальності набуває підвищення ефективності використання іноземних кредитів, а також залучення на фінансовий ринок нереалізованого інвестиційного потенціалу домашніх господарств. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      3.2 Україна на світовому ринку товарів і послуг

     Після проголошення незалежності одним із пріоритетних завдань України стала  її інтеграція у світову економіку. Однак, цей процес виявився досить-таки болісним для молодої держави, оскільки на міжнародних ринках товарів і  послуг України зіткнулася з надзвичайно  жорсткою конкуренцією.

     Затримка  з проведенням ринкових перетворень  і надто повільна реструктуризація промисловості призвели до погіршення структури зовнішньої торгівлі України. На відміну від країн Центральної  та Східної Європи, Україна так  і залишилась експортером переважно  сировини та напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частку товарів  з високою доданою вартістю в  загальній структурі експорту.

     Поступово здійснюється географічна диверсифікація зовнішньої торгівлі України, закріплення  на нових ринках. Нерідко це відбувається скоріше під впливом зовнішніх  обставин, аніж внаслідок впровадження виваженої зовнішньоекономічної стратегії. Загалом же, і сьогодні країни СНД (насамперед, Росія) залишаються головними  торговельними партнерами України.

     Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України  зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних  інвестицій, новітніх технологій можливі  лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього  світу господарської системи, органічного  включення України в систему  глобального розподілу праці.

     Важливим  чинником є наявність в Україні  сотень підприємств, зорієнтованих  на зовнішні ринки. Протягом десятиріч  не лише крупні промислові гіганти, але  й цілі галузі промисловості (суднобудування, ракетобудування, ВПК, металургійна та хімічна галузі) були глибоко інтегровані  у виробничу кооперацію з республіками СРСР і країнами соціалістичного  табору. Після розвалу СРСР ці галузі втратили доступ на традиційні ринки, тому при обмеженому внутрішньому попиті величезні виробничі потужності залишилися незавантаженими. Переорієнтація надмірних потужностей на випуск іншої продукції виявилась неефективною, а їх згортання породжує соціальні проблеми. Більш продуктивним видається відновлення втрачених коопераційних зв'язків та освоєння нових ринків, в т.ч. – і разом з колишніми партнерами.

     Попри тривалу і глибоку економічну кризу, в Україні зберігаються передумови для створення конкурентноспроможної  економіки і зміцнення позицій  на міжнародних ринках – це насамперед багаті природні ресурси, вигідне географічне  розташування, кваліфікована і порівняно  дешева робоча сила, потенціал ВПК, високі технології, наука і відносно ефективна система освіти.

     Проте, протягом останніх трьох років зовнішній  торговельний оборот зменшується. Погіршується структура як експорту, так і імпорту. Експорт продукції окремих галузей  є неефективним, нерідко – просто збитковим (як це було в нещодавно  у металургійному комплексі). Сировинна  спрямованість українського експорту зумовлює його вразливість до коливань цін на світовому ринку.

     Висока  енергоємність зорієнтованих на експорт галузей (металургії, хімічної промисловості) спричиняє залежність експорту від поставок імпортних  енергоносіїв, не дає можливості спрямовувати валютні надходження від експорту на технологічне оновлення виробництва, посилює залежність від Росії.

     Україна нерозсудливо втрачає свої традиційні (і наближені географічно) ринки  збуту, однак при цьому надто  повільно просуває продукцію на нові ринки.

     Є підстави стверджувати, що потенціал  екстенсивного розвитку експорту вже  майже вичерпано. Необхідно впроваджувати  якісні зміни – насамперед, змінити  структуру експорту в напрямі  збільшення частки кінцевої продукції  в загальному обсязі експорту; підвищити  ефективність експортних операцій; відновити  присутність на традиційних ринках і зміцнити позиції на нових перспективних ринках; вдосконалити державне регулювання зовнішньої економічної діяльності.

     У нинішніх умовах обсяг експорту України  не відповідає можливостям товаровиробників і не забезпечує потреб країни у  валютних надходженнях, зниження рівня  інфляції.

     Майже 72,4% експорту в Україні становлять сировина, матеріали. Зовнішня економічна діяльність України потребує докорінної перебудови. У товарній структурі  вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда, кокс. Популярною стала  форма бартерної основи, у формі  клірингу – заліку взаємних вимог  і зобов’язань (безготівкові розрахунки). Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і  поглиблення торгівельно-економічного співробітництва з країнами Східної  Європи та країнами, що мають українську діаспору.

     У січні–лютому 2011р. експорт товарів  становив 9366,5 млн.дол. США, імпорт – 11447 млн.дол. Порівняно з січнем–лютим 2010р. експорт збільшився на 46,8%, імпорт – на 64,1%. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 2080,5 млн.дол. (у січні  2010р. також від’ємне – 595,1 млн.дол.).

     Зовнішньоторговельні  операції товарами Україна здійснювала  з партнерами зі 184 країн світу.

     До  країн СНД було експортовано 35,3% усіх товарів, до країн ЄС – 29% (у  січні–лютому 2010р. – відповідно 33,5% та 22,9%).

     Російська Федерація залишається найбільшим торговельним партнером України (26,6% експортних та 45,9% імпортних поставок).

     Збільшився  експорт товарів до усіх основних країн-партнерів: Польщі – у 2,1 раза, Італії – у 2 рази, Китаю – на 88,1%, Російської Федерації – на 62,7%, Індії  – на 44,3%, Туреччини – на 42,9%, Білорусі – на 42,5%.

     У загальному обсязі експорту товарів  порівняно з січнем–лютим 2010р. збільшилась  частка чорних металів, жирів та олій тваринного або рослинного походження, руд і концентратів залізних, залізничних  або трамвайних локомотивів, шляхового обладнання, виробів з чорних металів, електричних машин, продуктів неорганічної хімії, насіння і плодів олійних рослин. Натомість зменшилась частка енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки, меха­нічних машин, зернових культур.