В новій угоді Україна має певні  можливості розширити свій доступ до участі у свободі руху працівників і пов’язаною з нею свободою здійснення економічної діяльності. Разом з цим, не слід очікувати від ЄС суттєвої лібералізації руху осіб у відносинах з Україною. На визначення ступеню лібералізації руху працівників та здійснення економічної діяльності впливатимуть економічні та політичні чинники. До економічних чинників слід віднести рівень економічного розвитку України, обсяг торговельно-економічних зв’язків, ступінь інтегрованості її економіки у спільний ринок ЄС. Важливе значення матиме також рівень політичних відносин та пріоритетність України для ЄС.

     На  проміжному етапі поступової лібералізації  руху робочої сили одним з оптимальних механізмів забезпечення доступу українських робітників на ринки праці країн ЄС могло б бути встановлення країнами ЄС квот для громадян України.

     Таким чином, насамперед, всеосяжна зона вільної торгівлі може слугувати інструментом модернізації економіки Запорізького регіону та допомогти у забезпеченні сталого розвитку. Виконання угоди дасть змогу прибрати нетарифні бар’єри для товарів області на ринках ЄС, створити інституції та встановити прозорі правила гри для бізнесу, зменшити залежність економіки від змін політичного клімату. Створення зони вільної торгівлі з ЄС зробить країну передбачуванішою, що зменшить її ризики та відкриє можливості для інвестицій. Втім, реалізація положень про вільну торгівлю потребуватиме і значних витрат, як з державного бюджету, так і з гаманця українського бізнесу. По-перше, це витрати на гармонізацію українського законодавства з європейським, яке постійно змінюється. Розбудова інституцій і правил гри для бізнесу також потребуватиме фінансування. По-друге, не всі українські компанії зможуть витримати тиск конкуренції з боку ЄС. Пристосування до нових стандартів і правил гри потребуватиме від українських виробників збільшення витрат у короткостроковій перспективі. Однак у довгостроковій перспективі це сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної продукції і, як наслідок, збільшенню її експорту на світові ринки. Крім того, підвищення якості продукції зміцнить позиції вітчизняних виробників на внутрішньому ринку. У свою чергу, українські споживачі матимуть доступ до якісніших та дешевших товарів і послуг. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.5. Чи можна сформувати технопарки на основі старих науково-дослідних інститутів? Чи це ефективно? Чи є шанси регіону зробити не тільки промисловим, але й наукомістким центром. Що для цього треба зробити?  

     Наукомісткі виробництва, технологічне відновлення, своєчасність впровадження наукових відкриттів і бюджетне фінансування академічної науки були і залишаються найбільш гострими проблемами, які вирішувала Україна протягом останнього десятиліття. Саме це коло проблем змусило вчених шукати нові форми організації і фінансування науково-дослідної і науково-виробничої роботи, що відповідали б новим економічним умовам. Аналіз показав, що такою формою організації можуть стати «технопарки», завданнями яких є об’єднання наукових досліджень, розробок нових технологій із впровадженням у виробництво і випуск конкурентноздатної на внутрішньому і зовнішньому ринках високотехнологічної продукції.

     Технопаркові  структури – це форма інтеграції вищої освіти, науки, промисловості, підприємництва, ринку капіталів та місцевих органів влади, що дозволяє ефективно розвивати передові напрями науки та технологій в регіоні, тим самим підвищувати соціально-економічний рівень його розвитку появою нових робочих місць, активізацією малого та середнього підприємництва. Українські технопарки (перші з яких з’явилися 1999 року) вельми далекі від класичних взірців, оскільки базою мали не вищі навчальні заклади, а науково-дослідні інститути Національної академії наук України (НАНУ). Крім того, жоден вітчизняний технопарк не має промислової зони – всі учасники мають реалізовувати проекти на власних майданчиках, і жоден не має на меті створення малих наукомістких підприємств – розраховують на застосування створених продуктів на існуючих підприємствах України. Та й форма діяльності, реалізована в українських технопарках, ефективна лише для великих науково-виробничих комплексів.    

     На  сьогодні в Україні зареєстровано 16 технопарків, фактично діє лише 8 і офіційні результати діяльності не є вражаючи. Практика останніх років роботи технопарків свідчить про небезпечні негативні тенденції, системні недоліки і потенційні загрози у цій сфері. Сьогодні в Україні кризові явища в політиці та економіці витиснули науку та інноваційну діяльність із кола державних пріоритетів, їхня підтримка з боку держави послідовно і неухильно зменшувалася, а у випадку з технопарками була зовсім припинена. Наведені дані свідчать про недостатню активність інноваційних процесів в економіці України, про їх нерівномірність як за територіальною так і галузевою ознакою. Негативні тенденції в сфері інновацій спричинені щорічним скороченням кількості інноваційно-активних підприємств, особливо в галузях машинобудування, хімії та нафтохімії. На інноваційну діяльність країни впливає також нестабільне інституційно-правове забезпечення бізнес-середовища, відсутність сприятливого інвестиційного клімату.

     Отже, відповідь на питання: «чи можна при існуючій нині в державі економічній системі створити в Запорізькій області технологічний парк західноєвропейського чи американського типу і забезпечити його повноцінну діяльність?», на превеликий жаль, зрозуміла: у повному вигляді не можна, адже поки немає основного - того соціально-економічного середовища, то сприяє народженню подібних явищ, дає їм можливість жити і розвиватися, немає сучасного ринку праці, капіталу, товарів, немає підприємництва у цивілізованих формах ні малого, ні середнього, ні якого-небудь іншого. Хоча Запорізький регіон має чимало науково-дослідних інститутів, а саме: Український державний науково-дослідний інститут спеціальних сталей, сплавів та феросплавів, м. Запоріжжя, ВАТ “Український науково-дослідний інститут кабельної промисловості” м. Бердянськ, ВАТ “Український науково-дослідний проектно-конструкторський та технологічний інститут трансформаторобудування”, ВАТ “Український науково-дослідний інститут силової електроніки “Перетворювач”, Державний науково-дослідний проектний інститут титану, які мають важливе стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Так наприклад, ВАТ "Український науково-дослідний, проектно-конструкторський та технологічний інститут трансформаторобудування"  є головною організацією з питань науково-технічного забезпечення в галузі трансформаторобудування та високовольтної апаратури Державного комітету промислової політики при Міністерстві економіки України.; Державний науково-дослідний та проектний інститут титану створений у 1956 році є головним науково-дослідним інститутом України та генеральним проектувальником підприємств кольорової металургії, виробництва напівпровідникових і вуглеграфітових матеріалів. Крім того, Запорізький регіон вже має досвід роботи у складі технопарку. Так, Запорізький завод зварювальних флюсів і скловиробів  створений за ініціативою технопарку „Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона” і працює головним чином за його розробками.  Разом з Запорізьким заводом технопарк створив новий метод виплавки необхідних для зварювання флюсів, що дозволяє замінити половину високовартісної сировини відходами металургії та отримувати при цьому вищу якість флюсу.

     Отже  шанси зробити регіон наукомістким центром є. Про це йдеться, насамперед, у Цільовій економічній програмі інноваційного розвитку Запорізької області на 2008-2012 роки, мета якої створення інноваційної інфраструктури, здатної забезпечити підвищення конкурентоспроможності регіональної економіки, ефективне використання наявного науково-технологічного потенціалу шляхом створення в області інноваційних підприємств та забезпечення подальшого сталого зростання темпів цієї роботи.

     Запорізька  область входить до числа регіонів України, які складають основу її економічного та інтелектуального потенціалу. В області зосереджені практично всі основні галузі промисловості, серед яких провідне місце посідають електроенергетика, металургія, машинобудування, металообробка та хімічна промисловість. Основу промисловості регіону складають металургійний комплекс, де виробляється 17,7% загального державного обсягу сталі, 17,5% готового прокату, енергетичний комплекс (26,7% електроенергії країни) та машинобудівний (51,9% випуску легкових автомобілів).

     У 2009 році інноваційною діяльністю займались 43 промислових підприємства області, питома вага яких у загальній кількості промислових підприємств склала 10,8%. Найбільша частина інноваційно-активних підприємств припадає на машинобудування (51,2%). Впровадженням інноваційних видів продукції займались 42 промислових підприємства (97,7% загальної кількості інноваційно-активних). З них нову продукцію для ринку впроваджували 19 промислових підприємств, для підприємства – 32.  За рік було впроваджено 109 інноваційних видів продукції, з яких 60 – машин, устаткування, приладів, апаратів. Серед них трансформатори, напівпровідники, кабелі, запчастини до побутової техніки та автомобілів, мастила та оливи. Впровадженням інноваційних видів продукції займалися: ВАТ “Запорожтрансформатор”, “АК Південтрансенерго”, Запорізькі державні підприємства “Кремнійполімер”, “Радіоприлад”, ТОВ “НВО Азов технолоджі електрик”, ТОВ “Агрінол”, ТОВ “Кварц”, ЗАТ “Іскож-2000”.  Впровадженням нових технологічних процесів у 2009 році займалось 21 підприємство, або 48,8 % загальної кількості інноваційно активних, з них 5 (11,6%) - придбали нові технології. Цими підприємствами було впроваджено 234 нових технологічних процеси, з них маловідходних, ресурсозберігаючих – 33. Технологічні процеси впроваджували ВАТ “Азов технолоджі електрик”,   “Запоріжкокс”, КП “Запорізький титано-магнієвий комбінат”, ТОВ “Запорізький машинобудівний завод “Славута-Сервіс”. Впровадженням організаційних інновацій займались у 10 промислових підприємств, маркетингових – стільки же підприємств. Серед них підприємства з  виробництва харчових продуктів та напоїв, коксу, продуктів нафтоперероблення, металургійні та машинобудівні підприємства.         

     Табл.1.

      Впровадження нових технологічних процесів, інноваційних видів продукції, придбання нових технологій по містах та районах  у 2009 році

     Табл.2

      Інноваційна діяльність підприємств по містах та районах у 2009 році

     Таким чином, програма повинна передбачати виконання таких завдань:

1. Сформувати банк даних інноваційних пропозицій.
2. Сформувати банк даних потенційних виконавців інноваційних проектів.
3. Сформувати механізми фінансування інноваційних проектів різних категорій.
4. Створити методику робіт з формування, державної реєстрації й супроводу інноваційних проектів.
5. Створити систему інформаційної підтримки інфраструктури інноваційного розвитку.
6. Виконати аналіз чинного законодавства й розробити пропозиції щодо внесення законодавчих ініціатив.
7. Створити систему підготовки кадрів для реалізації інноваційного процесу.
8. Сформувати механізми сприяння просуванню інноваційних продуктів на внутрішньому й зовнішньому ринках.
9. Виконувати практичну роботу з формування, державної реєстрації й супроводу інноваційних проектів.