Населення та трудови ресурси Донбасу

ВСТУП

  З давніх-давен ознаками держави були: наявність території, публічно-політична влада, суверенітет, територія, видання нормативно-правових актів, оподаткування, а основною ознакою було населення.

   Населення або народонаселення – це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (району, міста, області, частини країни, країни, континенту чи всієї земної кулі, тощо). Народонаселення разом з природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. Чисельність населення країни в цілому та окремих її регіонів є результатом взаємообумовленого розвитку усієї сукупності процесів суспільного розвитку, і насамперед соціально-економічних та демографічних. Закономірності розвитку економіки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Тенденції демографічного розвитку є неодмінним фактором, який обумовлює економічну і соціальну політику держави. Вивчення процесів відтворення населення, особливо динаміки його чисельності, має практичне значення для встановлення механізму взаємодії економічних і демографічних процесів. Чисельність населення держави чи окремих її регіонів не є величиною стабільною. Вона змінюється відповідно до дії усієї сукупності різноманітних факторів. Знання чисельності населення на певну дату чи період дозволяє оптимально збалансувати розвиток народного господарства і напрями демографічної політики.

  Темою нашого дослідження є населення та трудові ресурси Донбасу. За розмірами території Донбас найменший регіон в Україні, проте для нього характерна висока територіальна концентрація соціально-економічного потенціалу. Загальна вартість основних виробничих фондів двох головних галузей матеріального виробництва — промисловості та сільського господарства — становить понад 20% загальноукраїнської.

  Тому вивчення трудових ресурсів Донецького регіону, аналіз сучасного стану демографічної ситуації в Донбасі, розгляд можливостей поліпшення соціально-економічного стану населення є на даний час актуальним як в межах регіону, так і в Україні взагалі.

  Мета дослідження полягає у визначенні напрямків вдосконалення демографічних процесів Донбасу на основі теоретичних та практичних аспектів даної тематики.

  Для досягнення  поставленої мети потрібно виконати  ряд завдань:

• визначити сутність понять «населення» та «трудові ресурси»;
• вивчити структуру населення;
• охарактеризувати демографічну ситуацію Донецького економічного району;
• охарактеризувати основні напрямки вдосконалення демографічної ситуації;
• Розглянути демографічну політику зарубіжних країн.

  Об'єктом дослідження є населення та трудові ресурси як економічні категорії.

  Предметом дослідження є демографічні процеси, які характеризують населення та трудові ресурси Донбасу.

  Методи, використанні  у дослідженні: дедукції, індукції, аналіз, аксіоматичний метод.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ  НАСЕЛЕННЯ ТА ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

 

1.1. Зміст поняття “населення” та “трудові ресурси”

 

  Тема населення  та трудових ресурсів є нині  актуальною, це пов’язано з тим, що кількість населення України постійно зменшується, спостерігається явище старіння нації, тому необхідно досліджувати цю проблему, з метою покращення демографічної ситуації. Проблемам територіального розміщення населеня були присвячені праці Ф.Заставного, С.Ковальова, Н.Ковалевської, В.Переведенцева, В.Покшишевського, О.Хомри, Б.Хорєва, С.Смідович, Д.Москвіна та ін. Досліджувалися системи міського (Г.Лаппо, М.Межевич, В.Харитонов, Р.Могилевський, Б.Світличний та ін.) та сільського ( О.Олексеєв, В.Федосєєв та ін.) розселення. З’явилися узагальнюючі праці з проблем територіальної організації суспільства (А.Голіков, А.Дмитрієв, О.Ковальов, А.Лола, М.Межевич, М.Пістун, О.Шаблій, Я.Олійник та ін.).

  Населення – сукупність  людей, що постійно живуть у межах якоїсь конкретно вказаної території (району, міста, області, частини країни, країни, континенту чи всієї земної кулі, тощо). Наука, яка вивчає розмір, структуру, динаміку руху і розвиток населення називається – демографія.

  Населення з точки зору демографії має статеву, вікову, соціальну, етнічну (та ін.) структури.

  Процеси народження, старіння, смертності, зміни генерацій  – у демографії називаються  природним рухом населення. 

  Поняття населення  тісно пов’язане з поняттям  трудові ресурси і стає об’єктом вивчення економічних наук.

  Із переходом до  ринкової економіки аналіз трудових відносин стає вагомішим, оскільки робоча сила має вартісну оцінку і є конкурентною на ринку праці. Зростання виробництва продукції може бути досягнуте або за рахунок збільшення кількості застосовуваних ресурсів, або за рахунок підвищення ефективності їх використання. Важливу роль у цьому зв'язку відводять раціональному використанню трудових ресурсів.

  Нині існує багато  визначень, що таке трудові ресурси. За визначенням П.Масляка трудові ресурси - це наявне працездатне населення (чоловіки від 16 до 59 років і жінки — від 16 до 54 років), а також працюючі підлітки і пенсіонери. За іншим означенням  того ж П. Масляка трудові ресурси – це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності або це форма вираження людських ресурсів, що являють собою один із видів ресурсів економіки поряд з матеріальними [17, с.20].

  М. Скаржинський розглядає трудові ресурси як одну з форм особистого фактора, який, на його думку, проходить в своєму русі ряд дослідницьких стадій: ресурсну, факторну (яка залежить від умов виробництва) й виробничу. Він підкреслює, що “виробнича здатність особистого фактора, яка виражена через потенційно можливий кінцевий результат, набуває економічну форму трудового потенціалу”[20, с.255]. Такий методологічний підхід правомірний тільки для визначення трудового потенціалу матеріального виробництва і не охоплює всього змісту поняття.

  Н. Коров’яківська справедливо підмітила, що особистий фактор є свого роду специфічним виробничим ресурсом, в той час як сукупний робітник – умовою здійснення суспільного виробництва. Вона підкреслює, що виявом сучасного розуміння ролі людини в економіці як активного суб’єкта, вирішальної сили суспільного прогресу стало поняття “людський фактор”[16, с.76]. Уявляється, що трудовий потенціал характеризує трудові можливості людського фактора в єдності економічного і соціального аспектів. Вихідною структуроформуючою одиницею аналізу трудового потенціалу є особистий трудовий потенціал, що утворює основу формування трудових потенціалів вищих структурних умов, а мірою прояву – суспільна діяльність.

  На нашу думку  найбільш вдалими є визначення  П.Масляка так як вони є доступними та охоплюють весь зміст поняття “трудові ресурси”.

  Зарубіжні дослідники  та й деякі сучасні українські  дослідники разом з терміном  “трудові ресурси” вживають  термін “економічно активне населення”.

  Економічно активне  населення - це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

  Разом з економічно  активним населенням виділяють таку групу населення як економічно неактивне населення.

  Економічно неактивне  населення – це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці.

  Також  поряд з поняттям “трудові ресурси” вживають термін “трудоресурсний (або працересурсний) потенціал”. Під останнім розуміють можливості людей до праці. Працересурсний потенціал визначається як кількістю та якістю (статево-віковий, професійний склад) трудових ресурсів, так і особливостями соціально-економічного розвитку території, впровадженням досягнень науково-технічного прогресу, матеріальними і духовними потребами населення регіону, екологічними особливостями її діяльності. Людей із їх знаннями, професійною підготовкою і навичками до праці ще називають “трудовим капіталом” або “людським капіталом”.

  Усе зайняте населення ще називають робочою силою, або самодіяльним населенням. За методикою ООН самодіяльне населення поділяється на такі категорії:

  1) підприємці, які  володіють засобами виробництва  і користуються найманою працею;

  2) дрібні власники, орієнтовані на сімейну працю; 

  3) члени сімей власників  засобів виробництва, які працюють  без фіксованої заробітної плати; 

  4) наймані робітники  і службовці; 

  5) люди, які не мають  визначених місць у суспільному  виробництві.

  Демографічними факторами  формування трудових ресурсів  регіону є інтенсивність відтворення  населення, що залежить від  рівня народжуваності, оскільки  чим вищий цей рівень, тим швидше  зростають трудові ресурси, а  також від міграційних процесів, тобто залежно від співвідношення кількості приїжджаючих і від’їжджаючих збільшуються або зменшуються трудові ресурси. Вплив демографічних факторів на використання трудових ресурсів виявляється насамперед через вікову структуру населення, яка в різних регіонах неоднакова і в зв’язку з цим різний розподіл осіб працездатного віку на працюючу і непрацюючу частини.

  Таким чином, визначення “трудові ресурси” є надзвичайно широким і охоплює майже все населення працездатного віку та населення непрацездатного віку за деяких умов. В зарубіжній літературі замість визначення “трудові ресурси” використовують “економічно активне населення”.

 

1.2. Зайнятість: поняття  та структура

 

  Як вже згадувалось  у попередньому розділі населення з точки зору демографії має статеву, вікову, соціальну, етнічну (та ін.) структури.

Соціальна структура населення — це система різноманітних видів спільнот (класових, майнових, професійних) і стійких та впорядкованих зв’язків між ними.

  В аналізі соціального складу населення розрізняють основні та неосновні класи, групи та верстви всередині класів, а також прошарки між ними. Одні дослідники визначають соціальну групу, клас на підставі доходу, майнового стану, професії або роду занять, освіти тощо. Інші включають до певного класу, групи тих людей, які самі себе до них зараховували незалежно від соціально-економічних показників, що визначають їхнє соціальне становище.

  Неодмінним елементом соціальної структури будь-якого суспільства є проміжні, середні верстви населення. Соціальні групи, які претендують на включення до середнього класу, в Україні можуть становити значну частку населення. Це висококваліфіковані робітники, інженерно-технічні працівники, службовці, інтелігенція, тощо.

  Найвагомішу частку в соціальному складі населення України становлять робітники, інженерно-технічна, науково-технічна інтелігенція і селянство. В умовах переходу до ринку особливе місце посіли бюрократія, представники торгового капіталу, підприємці, кооператори, зайняті в малих та спільних підприємствах, акціонерних та інших структурах. Велика соціальна група — це інтелігенція та кваліфіковані службовці з фіксованими доходами — лікарі, вчителі, працівники закладів культури, переважна більшість наукових працівників. Окремо слід виділити господарських керівників (технократію), політичну еліту і духовенство, представників “тіньового” бізнесу.

  В структурі зайнятості  населення виділяють економічно  активне та економічно неактивне  населення.

  До економічно  активного населення відносять  населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п’ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв’язку з тяжкими і шкідливими умовами праці); працюючі особи пенсійного віку;працюючі особи віком до 16 років. Згідно з українським законодавством на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.

  За міжнародною  класифікацією до економічно  активного населення належать особи у віці 15—70 років. Вони виконують роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві. До зазначеної категорії населення належать також безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. За цією методикою зайнятими вважаються особи, які працювали протягом тижня хоча б 1 год. (в особистому підсобному господарстві — не менше 30 год.) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

  До економічно  неактивного населення належать:

-учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

-особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

-особи, які одержують  пенсію у зв’язку з інвалідністю;

-особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;