Водні рекреаційні ресурси України

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. В нашій країні відбувається швидкий розвиток рекреаційної діяльності. Однією з її складових являються водні ресурси. В нашому розумінні водні рекреаційні ресурси – це водні об’єкти, які використовуються в цілях рекреації людиною. Україна має великі  перспективи у розвитку даної діяльності. Цьому сприяють її природно-ресурсний потенціал у поєднанні з вигідним геграфічним середовищем в центрі Європи та існуючий багаторічний досвід у даній сфері залишений від Радянського Союзу.

Вивчення даної сфери  рекреації проводилося раніше, але  у сукупності з іншими видами рекреаційної діяльності або в набагато вужчій спеціалізації. Загалом водні рекреаційні ресурси розглядали – Фоменко Н.В., Любіцева О.О., Панкова Є.В., Стафійчук В.І.

Об’єкт дослідження: водні ресурси України 

Предмет дослідження: рекреаційне значення водних ресурсів України

Мета роботи – розглянути поняття та співвідношення водних і рекреаційних ресурсів. Проаналізувати розміщення водних рекреаційних ресурсів по території України

Методи дослідження: аналіз, узагальнення та порівняння.

Завдання: оцінити поняття водних ресурсів, їх значення, рекреаційні ресурси як частину туристичного потенціалу, співвідношення і значення водних і рекреаційних ресурсів. Розглянути проблеми та перспективи розвитку водних рекреаційних ресурсів в Україні

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ ТА ОБ’ЄКТІВ

1. Рекреація: основні поняття та визначення

Рекреаційна географія  – галузь геграфічної науки, що вивчає закономірності формування, функціонування, динаміки та розміщення територіальних рекреаційних систем усіх типів та рангів.[7, с. 51]

Рекреація як одна з головних форм продуктивного використання вільного часу людини – суспільний, економічний і науковий феномен, для якого не мають значення міжгалузеві та міждисциплінарні межі. Не дивлячись на цю особливість, слід зауважити, що найбільший вклад у її вивчення і розуміння вносить географія, у мажах якої сформувавсяся потужний науковий напрям – географія рекреації і туризму.

Рекреація (фр. rеcrеation, пол. rekreacja - відпочинок, від лат. recreatio - відновлення сил) – відновлення чи відтворення фізичних і духовних сил, витрачених людиною в процесі життєдіяльності; рекреація включає різноманітні види діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб та запитів.

Виділяють такі основні суспільні функції рекреації, як медико-біологічна, соціально-культурна, економічна і політична [11]. В економічній групі головне місце займає відтворення робочої сили. Рекреація зберігає суспільно необхідний час, а також є формою попиту на послуги, що визначає формування інших сфер господарської діяльності.

Рекреація виконує  й економічні функції прискорення  розвитку господарської структури  певної території; розширення сфери  зайнятості; вплив на структуру грошового балансу населення; збільшення іноземного туризму та отримання валюти.

Основою формування будь-якої сфери економіки є виділення  в системі суспільного поділу праці специфічного виду економічної  діяльності. Лише наявність виду діяльності та формування на його основі спеціалізованих підприємств дозволяє розглядати сукупність цих підприємств як самостійний вид економічної діяльності, який забезпечує реалізацію цілей. Метою туристично-рекреаційної діяльності є виробництво послуг, які б задовольняли потреби населення у відновленні затрачених сил, а комплекс туристично-рекреаційних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час подорожі, формує специфічний результат діяльності - туристично-рекреаційний продукт. Крім того, даний господарський комплекс характеризують:

-   матеріально-технічна база, необхідна для туристично-рекреаційної діяльності;

-   контингент професійних спеціалістів, що забезпечують туристично-рекреаційний процес;

-   функціонування серед інших господарсько-територіальних комплексів та утворень, що прямо чи опосередковано беруть участь в організації відпочинку населення.

Якщо певні  види економічної діяльності доповнюють один одного і в результаті сприяють задоволенню потреб, то формується комплекс.

Вивчаючи категорію  “комплекс”, слід звернути увагу і на таке поняття, як “територіально-рекреаційний комплекс” – це функціональна підсистема рекреаційної системи, що характеризується єдністю території, яка володіє значним рекреаційним потенціалом, наявністю сукупності рекреаційних установ і підприємств інфраструктури, єдністю організаційних форм управління, що забезпечують ефективне використання природних і економічних ресурсів [1, с.3]. Суттєвим аргументом на користь використання цього терміну може бути те, що економіка країни являє собою єдиний комплекс. Але дане поняття не охоплює туристичну сферу, концентруючи свою увагу лише на використанні рекреаційної складової.

1.2. Туристсько-рекреаційні ресурси  та їхня класифікація

Рекреаційні ресурси є матеріальною передумовою формування рекреаційної галузі народного господарства, її ресурсною базою. Вони потребують бережного і економного використання, охорони і примноження. Все це пов'язано з необхідністю їх кількісної та якісної оцінки, визначення придатності та альтернативності використання в тій чи іншій галузі народного господарства.

Виділяють три  типи рекреаційних ресурсів: природні, історико-культурні та соціально-економічні. Кожний з них відіграє певну роль у формуванні галузевої і територіальної організації рекреаційних комплексів. Під природними рекреаційними ресурсами слід розуміти фактори, речовину і властивості компонентів природного середовища, які володіють сприятливими для рекреаційної діяльності якісними та кількісними параметрами і служать або можуть служити для організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровлення людей. До них належать лікувальні та оздоровчі фактори багатоцільового призначення (ліси, лікувальні кліматичні місцевості, поверхневі води), лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит), а також рекреаційні властивості гірських і передгірських ландшафтів, заповідних територій.

Історико-культурні  рекреаційні ресурси – це сукупність створених у процесі історичного розвитку певної території пам’ятників матеріальної і духовної культури, які є об’єктами туристичного інтересу. До групи істо-рико-культурних рекреаційних ресурсів належать пам'ятки історії, історичні архітектурні пам'ятки, пам'ятки сучасної архітектури, унікальні споруди культури, спорту тощо.[17] Соціально-економічні рекреаційні ресурси включають матеріально-технічну базу рекреаційних об'єктів, частину матеріального виробництва, яка безпосередньо забезпечує потреби рекреації, використовувані рекреацією об'єкти інфраструктури, а також трудові ресурси, зайняті в рекреаційному господарстві.

Облік стану природних ресурсів і визначення їх народногосподарського значення базуються в Україні на системі природно-ресурсних кадастрів – сукупності відомостей про кількісний і якісний стан природних ресурсів, їх економічну оцінку. Кадастр рекреаційних ресурсів повинен включати державний облік, якісну і кількісну оцінки, визначення придатності до того чи іншого виду рекреаційного та іншого використання, шляхи економного використання, охорони і примноження ресурсів. Таким чином, кадастр допоможе не тільки зберегти і цілеспрямовано, економно використати весь комплекс рекреаційних ресурсів, але і покращити, примножити їх, резервувати для майбутнього використання. Діючим законодавством передбачається ведення земельного, водного, лісового і надрового кадастрів.

Земельні ресурси - це специфічне поєднання ґрунтів, рельєфу, клімату, рослинності. Облік земель для рекреаційного використання повинен базуватися на комплексній оцінці території з врахуванням особливостей місцевості, різних форм відпочинку і лікування. Оцінка земельного рекреаційного фонду в рекреаційному кадастрі повинна закінчуватись визначенням рекреаційної ємності території, що забезпечило б охорону природних ландшафтів.

Облік грязьових  родовищ в рекреаційному кадастрі ведеться за основними групами грязей, які підпорядковуються певним групам захворювань. При цьому враховуються місцезнаходження і назва родовища, тип грязі, площа грязьових родовищ, глибина залягання грязі, запаси грязі (геологічні та експлуатаційні), основні фізико-хімічні властивості грязі (в тому числі хімічний склад грязьового розчину, а для сапропелевих та намулових грязей і склад озерних вод), рівень їх сучасного використання і вартісну оцінку.

Велике значення в рекреаційній оцінці території  має клімат. Клімат, як і рельєф, екзотичність, пейзажне різноманіття місцевості, визначає різні аспекти рекреаційного використання території. Система показників, які враховуються в рекреаційному кадастрі, повинна відображати залежність стану людини від метеорологічних факторів. Одним з об'єктивних показників для оцінки впливу погоди на тепловий стан людини є рівень комфортності кліматичних умов.

Крім цього, узагальнюючим показником, який характеризує сприятливість кліматичних умов для рекреаційної діяльності, є оцінка контрастної зміни погоди, яка  властива гірському клімату і залежить від висоти над рівнем моря, крутизни та орієнтації схилів, форм рельєфу і закритості горизонту. Цей показник включається в путівники і рекламні буклети.

Оцінка рекреаційних ресурсів буває диференційною та інтегральною. Диференційна оцінка дається кожному окремому ресурсу, його властивості або особливості в межах регіону або країни в цілому. Інтегральна оцінка дається певній ділянці території, яка відрізняється однорідністю і набором дискретних за розподілом в її межах окремих видів ресурсів. Диференційна оцінка сприяє визначенню об'єму розвитку того чи іншого виду рекреації, який базується на даному ресурсі, інтегральна оцінка дозволяє визначити оптимальне співіснування різних видів рекреації на певній території, з'ясувати обмеження і допустимі навантаження рекреантів на ландшафт.

При оцінюванні території для стаціонарного  відпочинку послідовно оцінюються такі показники, як клімат, рослинність, водойми, рельєф, а також культурні об'єкти.[12]

Лісова рослинність. Найкраща сухі соснові, широколистяні, хвойно-широколистяні ліси, а також змішані з домішками субтропічних видів. Добра - сухі темнохвойні листяні, кедрові, дрібнолисті ліси. Задовільна - частково заболочені темнохвойні, листяні і змішані ліси. Погана - притундрові березові рідколісся, далекосхідні листяні ліси в поєднані з болотними угрупованнями. Дуже погана - заболочені ліси, арктичні і гірські лісотундри, ліси по болотах і невеликі лісові масиви серед лісогосподарських угідь.[4]

Водойми. Найкращі - теплі моря з температурою води вище +І7°С протягом 3-4 місяців. Добрі - теплі озера, водосховища, крупні ріки і прохолодні моря з температурою води близько 16°С протягом 2-3 місяців. Задовільні - прохолодні озера, водосховища, річки і холодні моря. Погані -теплі малі ріки, прохолодні великі ріки, холодні озера і водосховища. Вельми погані - холодні водойми і прохолодні малі ріки з температурою води нижче +12°С.[25]

Рельєф. Найкращий - гірський (до висоти 2000 м над рівнем моря), передгірський, пересічний: пагорбово-грядовий, ерозійно-розчленований. Добрий - сходинково пересічний, ерозійно-розчленований. Задовільний - пагорбовий, слабо пересічний. Поганий - площинно-пагорбовий. Вельми поганий - площинний і гірський (важкодоступні місцевості).[3]

 

РОЗДІЛ 2. ВНУТРІШНІ ВОДИ УКРАЇНИ ТА ЇХ РЕКРЕАЦІЙНЕ ЗНАЧЕННЯ

2.1. Поняття про внутрішні води України

Під терміном “водні ресурси” розуміють усі води даної  території (поверхневі – річки, озера, водосховища, ставки і підземні), придатні для господарського використання[11].

Право водокористування має відповідні об'єкти, під якими розуміються сформовані природою або створені штучно елементи навколишнього середовища, де зосереджуються води (ст. 1 ВК України).

Об'єктивне  право водокористування - інститут водного права, який виражає основні принципи водокористування, загальні права та обов'язки водокористувачів, порядок та умови водокористування безвідносно до конкретного об'єкта.

Водний кодекс України, прийнятий Верховною Радою  України 6 червня 1996 р., в комплексі  з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприяє водоекологічному правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання. Він складається з 6 розділів, 24 глав та 112 статей.

Конкретний  перелік водних об'єктів дано у  ст. 3 ВК України, це: 1) поверхневі води; природні водойоми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойоми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море. При цьому річки, в свою чергу поділяються на великі, середні і малі (ст. 79 ВК України).

Сучасне водоспоживання в світі досягає 3500 км³ за рік, тобто води на кожного жителя планети припадає по 650 м³. для задоволення фізіологічних потреб людини досить до 2,5 л на день, але і цієї кількості води не скрізь вистачає.

Головний споживач води у світі - сільське господарство (69% від загального споживання). Друге  місце посідає промисловість (21%), третє - комунальне господарство (6%), четверте - водосховища (4%).