Водні рекреаційні ресурси України

Одним з найважливіших  факторів лікувальної рекреації  є наявність природних мінеральних  вод. За існуючою класифікацією їх поділяють  на 8 основних бальнеологічних груп[5]:

Група А: мінеральні води без специфічних компонентів  та властивостей. Їхня лікувальна дія  зумовлена іонним складом та загальною  мінералізацією, азот та метан містяться  у них у розчиненому стані  в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) та інших.

Група Б: вуглекислі. Їх лікувальна дія зумовлена наявністю  у великих кількостях розчиненого  вуглекислого газу, який становить 95-100% газів, а також іонним складом  та загальною мініралізацією. Вони є дуже цінними у лікувальному відношенні. Найбільше відомих джерел цих вод зосереджено в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатті. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах «Поляна», «Квітка полонини» (Закарпатська область).

Група В: сірководневі або сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного іону) Сірководневі води пов’язані з нафтогазовими відкладами. Такими районами є Прикарпаття і Крим. Найбільше курортне значення мають дуже поширені хлоридні натрієві води. На базі цінних питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс у Закарпатті. Води цієї групи також вивчені та використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівська область), Синяка (Закарпатська область), Черчого (Івано-Франківська область).

Група Г: залізисті, миш’яковисті або миш’якові з  високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена  одним або декількома з перелічених  фармакологічно активних компонентів. В Україні ці рідкісні води вивчені та використовуються у санаторіях Закарпаття.

Група Д: бромні, йодні та з високим вмістом  органічних речовин. Виділено 2 типи мінеральних  вод з високим вмістом органічних речовин. Води з високим вмістом  органічних речовин виявлені на Прикарпатті. Це два родовища типу “Нафтуся” – у Трускавці, Східниці (Львівська область) та Березівські мінеральні води (Харківська область). Бромні підземні води виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються іоннодольовим складом або іншими біологічно активними компонентами.

Група Е: родонові (радіоактивні) води. Основну їх масу становлять хлоридні киснево-азотні слабомінералізовані  води неглибокої циркуляції атмосферного походження, що формуються у зонах порід тектонічного походження (Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська області). На їх базі функціонують 10 лікувальних установ, зокрема курорт Хмільник (Вінницька область)[12].

У гірських та передгірських  районах Закарпатської області, особливо біля Сваляви, є значні запаси вуглекислих вод, на базі яких працює декілька курортів. Поблизу села Синяк  є родовища сульфідних вод, а хлоридно-натрієві води розвідано в Усть-Чорній.

Різноманітними мінеральними водами багата Львівська область. Цінні всесвітньо відомі гідрокарбонатно-сульфатні, кальцієво-магнієві, сульфатні, натрієво-кальцієві води є у Передкарпатському районі, зокрема в Трускавці та Східниці. На незначній відстані від Трускавця, у Моршині, розвідані й широко використовуються сульфатно-хлорні, натрієво-магнієво-кальцієві води. На північ від Львівського Передкарпаття зосереджені відомі сульфідні води в Любені Великому і Немирові. Такі води, а також грязі, є на півночі Івано-Франківської області в с. Черче. Усі ці ресурси мінеральних вод мають лікувальне значення.

В Україні є  значні запаси лікувальних грязей. Вони тут відомі з давніх часів. До них відносяться різні за походженням  природні утворення (відкладення боліт, озер та морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і являють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізично-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацію, лікувальні грязі поділяються на торфові (прісноводні, мінеральні), мулисті (сапропелі, сульфідні, мінеральні, глинисті) та псевдовулканічні (соночні та гідротермальні). Вони застосовуються для загальних і місцевих аплікацій, грязеводяних ванн, а також у поєднанні з електропроцедурами.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, в яких діє 7 торф’яних, 10 сульфідних родовищ. Особливе місце займають унікальні ресурси озокериту Бориславського родовища на Львівщині.

Значні поклади  лікувальних торф’яних грязей є у Львівській, Івано-Франківській та інших областях. Серед намульно-сульфідних грязей, що експлуатуються, значними запасами лікувальної сировини виділяються Куяльницьке, Шабалайське в Одеській області, Чокракське родовище в Криму. Високі лікувальні властивості цих грязей формуються за рахунок сульфітів морської води і тому вони дуже популярні в одеській групі курортів, на курорті Саки[9].

Значні рекреаційні  ресурси є у східному підрайоні, який простягається вздовж Азовського моря. Клімат у цьому підрайоні більш континентальний, температура менш солоної морської води вища. Підрайон має сприятливі кліматичні водно-морські та грязьові ресурси. Цінні лікувальні грязі є в районах Бердянська, Маріуполя.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВОДНИХ РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ

3.1.Проблеми розвитку водних рекреаційних ресурсів в Україні

Водогосподарський комплекс України протягом багатьох десятиліть розвивався без урахування екологічних та економічних наслідків. В Україні було сформовано надзвичайно деформовану галузеву і територіальну структуру промисловості, в якій переважали водоємні і трудомісткі технології паливно-енергетичного, металургійного, оборонного комплексів і важкого машинобудування.

Важливою   проблемою України є забруднення та зменшення чисельності малих річок. Особливо гостро ця проблема стоїть перед Донецьком та Львовом, водні артерії яких перетворилися на стічні канави. Крім промислового забруднення, серед факторів, що обмежують рекреацію на водних об'єктах є: заболоченість берега, абразивні береги, замулення і заростання, висока мутність, цвітіння, близькість сільськогосподарських угідь, концентрація розчиненого кисню. Серед всіх водних об’єктів найбільше страждають водосховища. Кожене літо закінчуться для них  величезними збитками у сфері рибного господарства. Під час спекотних літніх днів вміст кисню у водах різко зменшується, що і призводить до масового вимирання цінних промислових видів риб таких як товстолоб, білий амур та ін. Така проблема призводить до того, що мертва риба починає гнити, а це призводить до того санітарний стан даних водойм стає катастрофічним. У такій воді не можна купатися, адже це може викликати різні неприємні наслідки. На додочу гнитя риби викликає швидкий розвиток і без того широко поширених водоростей.

Збільшення  скиду забруднених вод без  очистки спостерігається в басейні  Дніпра (на 72,3%), річках Криму (на 50%) та в  басейні Південного Бугу (на 21%). Дещо зменшився останнім часом скид стічних  вод без очистки в басейнах Сіверського Дінця (на 22%) та Дунаю (на 30%).[14]

В останні десятиріччя  внаслідок старіння і спрацювання  устаткування водоочисних споруд, їх значення енергоємності та технологічної недосконалості, значно знизилась ефективність їх роботи, а також зросла екологічна небезпека масових технологічних та екологічних аварій і катастроф на водних об’єктах. На сьогодні 45% населення України споживають воду, що не відповідає державним стандартам. Сучасна інтенсивність водокористування досягла рівнів, які значно перевищують екологічний потенціал водних джерел щодо їх самовідновлення і асимілюючої здатності. В останні роки щорічно для потреб водопостачання  і галузей економіки забирається біля 15 млрд. м³ води, з них 63% - у басейні Дніпра, біля 12% - у басейні Сіверського Дінця, 5% - у басейні Дністра, 2% - у басейні Південного Бугу і 3% - у басейні Дунаю. У загальному обсязі водозбір з поверхневих водних джерел становить – 11,6 млрд. м³, - з підземних джерел – 2,6 млрд. м³, безпосередньо з морів – 0,9 млрд. м³. [19]

Незважаючи  на значне зменшення об’ємів використаної води, яке спостерігається з 1991 року, відповідного зменшення антропогенного навантаження на водні ресурси, зокрема зі скидами забруднених вод, не відбувається.

Проведені санепідслужбою МОЗ України лабораторні дослідження питної води, яку використовують в оздоровчих закладах, показали значне відхилення її якості від нормативної (в середньому за хімічними показниками -- 11,2% проб, за санітарно-мікробіологічним – 6,9% проб)[7].

В порівнянні з 2009р., коли середній відсоток відхилень за хімічними показниками становив 10,6% проб, а за мікробіологічними - 7,6% проб, у 2010р. суттєвого поліпшення якості питної води в оздоровчих закладах не спостерігалося. При цьому найбільш значні відхилення якості питної води від нормативів за хімічними показниками були на базах відпочинку (15,5%), у таборах (11,2%), санаторіях для дорослих і дітей (8,4 і 8,3%), у кемпінгах і турбазах (у межах 7,8-7,9%), найменші - в будинках відпочинку для дорослих з дітьми (5,4%) і пансіонатах (5,8%). За мікробіологічними показниками найбільші відхилення від нормативів зареєстровано на турбазах (8,9-12,7%) і базах відпочинку, будинках відпочинку для дорослих (8,8-9,8%), найменші - в кемпінгах (0,8%) та будинках відпочинку для дорослих (1,6%).

Найбільші відхилення від нормативів проб питної води за хімічними показниками були в Дніпропетровській (27,6%), Запорізькій (27,1), Житомирській (24,6), Волинській (24,5) областях та в Севастополі (19,1%). Якість питної води за відповідними відхиленнями санітарно-мікробіологічних показників від нормативів була найнесприятливішою у Закарпатській (15,4%), Запорізькій (15,1), Одеській (13,7), Рівненській (13,6) та Чернігівській (13,1%) областях.[29]

Суттєвим чинником забруднення водних об’єктів залишаються  підприємства вугільної, паливної галузей промисловості, електроенергетики, кольорової металургії (понад 90 % стоків були забрудненими), чорної металургії (63 %), хімічної та нафтохімічної промисловості, машинобудування (майже половина) та житлово-комунального господарства (43 %).

Кольорова металургія. Скидні води забруднені мінеральними речовинами, флетореагентами, солями важких металів (мідь, свинець, цинк, нікель, ртуть), миш’яком, хлоридами та ін.

Деревообробна та целюлозно-паперова промисловість. Головним джерелом утворення стічних вод в галузі є виробництво целюлози, що базується на сульфатному і сульфітному способах варіння деревини та відбілюванні.

Нафтопереробна  промисловість. Поверхневі води забруднюються  нафтопродуктами, сульфатами, хлоридами, сполуками азоту, фенолами, солями важких металів та ін.

Хімічна і нафтохімічна промисловість. В природні водні  об’єкти скидаються стічні води, разом  з якими в водойми потрапляють  в значній кількості нафтопродукти, завислі речовини, азот загальний, азот амонійний, нітрати, хлориди, сульфати, фосфор загальний, ціаніди, родоніти, кадмій, кобальт, марганець, мідь, нікель, ртуть, свинець, хром, цинк, сірководень, спирт, формальдегід, феноли, поверхнево-активні речовини, пестициди, напівфабрикати.

Машинобудування. Стічні води травильних та гальванічних цехів забруднені, в першу чергу нафтопродуктами, сульфатами, хлоридами, завислими речовинами, ціанідами, сполуками азоту, солями заліза, міді, цинку, нікелю, хрому, молібдену, фосфору, кадмію.

Легка промисловість. Основні забруднення водойм виникають від текстильного виробництва та процесів дублення шкіри. В стічних водах знаходяться завислі речовини, сульфати, хлориди, сполуки фосфору та азоту, синтетичні поверхнево-активні речовини, феноли, жири та масла, сірководень, фенальдегід та ін.

Побутові стічні води — це вода із кухонь, туалетних  кімнат, душових, бань, пралень, їдалень, лікарень, побутових приміщень виробничих підприємств та ін. В побутових  стічних водах органічні речовини в забрудненнях складають 58 %, мінеральні речовини — 42 %.[7]

3.2.Перспективи розвитку водних рекреаційних ресурсів

Ріки, озера, ставки, водосховища створюють можливість для водних видів спорту, прогулянок на воді, купання, любительського рибальства. Крім того, до водних плесів тяжіють  водоплавні птахи, які є об’єктом спортивного мисливства. Наявність підземних мінеральних вод, пелоїдів свідчить про доцільність розвитку лікувально-оздоровчої рекреації на цій території. Доглянуті джерела стають для рекреанта під час походу головним постачальником питної води.

З кожним роком  все популярнішою у світі стає таласотерапія, що в переводі з грецького означає «лікування морем»

Таласотерапія – це використання підігрітої до +33°С морської води, водоростей, лікувальних грязей в поєднанні з морським кліматом в процедурах по догляду за тілом.

Таласотерапія сприяє підвищенню тонусу, повертає здоров'я  і форму. Процедури таласотерапії  знімають болі в спині, в суглобах при ревматизмі і артрозі. Масажні  ванни і аплікації з морських молюсків і водоростей покращують кровообіг  і лімфатичну систему, нормалізують обмінні процеси в організмі, позитивно впливають при серцево-судинних захворюваннях, відновлюють здоров'я тим, хто пережив нервові розлади та стреси. Сприятливий вплив морської води і грязей у професійно складених програмах дозволяє домогтися швидкого ефекту, якого не можна досягти іншими лікувальними засобами.[30]

В Україні є  всі перспективи для розвитку таласотерапії: 

-по-перше в Криму знаходяться значні запаси лікувальних грязей.

-по-друге Південний берег Криму з своїм субтропічним кліматом ідеально підходить для таласотерапії.

-по-третє на Україні наявні багаті на мінеральні солі води.