А. С. Макаренко про роль колективу в формуванні особистості

Для справді колективістських відносин характерна контактність. Під нею розуміються гарні особисті, емоційно сприятливі дружні, довірчі взаємини членів колективу, включають увагу один до одного, доброзичливість, повага і тактовність. Такі взаємовідносини забезпечують у колективі сприятливий психологічний клімат, спокійну і доброзичливу обстановку.

Організованість проявляється у вмілому взаємодії членів колективу, в безконфліктному розподілі  обов'язків між ними, у гарній взаємозамінності. Організованість — це також здатність колективу самостійно виявляти й виправляти недоліки, попереджати і оперативно вирішувати виникаючі проблеми. Від організованості безпосередньо залежать результати діяльності колективу;

Однією з умов успішної роботи колективу та встановлення довірчих взаємин є гарне знання членами колективу один одного і стану справ у колективі. Це знання називається інформованістю. Достатня інформованість припускає знання завдань, що стоять перед колективом, змісту й підсумків його роботи, позитивних і негативних сторін, норм і правил поведінки. Сюди ж входить гарне знання членами колективу один одного.

Ефективність розуміється  як успішність рішення колективом всіх наявних у нього завдань. Одним  з найважливіших показників ефективності високорозвиненого колективу є сверхаддітівний ефект. Він являє собою здатність колективу як цілого домагатися результатів у роботі набагато більш високих, ніж це може зробити така ж за чисельністю група людей, що працюють незалежно один від одного, не об'єднаних системою описаних відносин.

Група людей стає колективом не відразу, а іноді і не стає зовсім. Представлена вище модель - це якийсь ідеал колективу.

Таким чином, поняття колектив має безліч значень і визначень. Узагальнено можна сказати, що це група людей, об'єднана спільною діяльністю для досягнення загальних цілей.

Колектив здійснює

• організаторську (керує своєю діяльністю),
• виховну (є носієм моральних переконань),
• стимулюючу (сприяє формуванню морально цінних стимулів,
• регулює поведінку своїх членів, взаємовідносини учасників) функції.

У загальному функціонуванні колективів варто визначити такі їх види:

• Первинний;
• Загально-шкільний;
• Виробничий;
• Тимчасовий;
• Сімейний;
• Референтний (неформальний).

Первинний колектив об’єднує людей (школярів), які згуртовані в порівняно невелику соціальну групу, члени якої перебувають у постійних ділових, дружніх, побутових стосунках. Це може бути колектив класу,виробничої бригади,професійної групи в установі.

Загально–шкільні колективи об’єднують всіх учнів загальноосвітнього закладу та педагогічних працівників.Має налічувати 500–600 осіб.

Виробничі колективи  об’єднують професіоналів для розв’язання різних завдань в галузі науково–дослідної роботи, виробництва промислової та сільськогосподарської продукції,захисту держаи,охорони порядку.Ці колективи розвиваються за загальними законами.

Тимчасовий  колектив групує людей, які є членами  постійних колективів і об’єднуються для виконання тимчасових завдань, задоволення своїх соціальних та пізнавальних інтересів.

Окреме місце  займає сімейний колектив, який об’єднує членів однієї родини. Для того, щоб в сім’ї склалися колективіські стосунки в ній мають бути батько,мати, двоє-троє дітей і представники старшого покоління.

Референтна — це всі сучасні неформальні угрупування (емо, готи, хіпі).

Дитячий колектив відрізняється  від інших типів колективів віковим  діапазоном, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, що вимагає педагогічного керівництва.

Усі типи колективів пов'язані між собою загальною  метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів  до різноманітної діяльності.

Найважливіший за характером діяльності — коллектив  класу. У ньому виникають найтриваліші стосунки між його членами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи.

2.2. Етапи  розвитку колективу, його форми,  методи і перспективи

Сучасна теорія розвитку колективу є своєрідним дороговказом для класного керівника, який працює з учнями від четвертого — п'ятого класу до одинадцятого. Нижче подаємо її у стислому вигляді.

Перша стадія — створення колективу учнів. Діти пасивні,ініціатор діяльності педагог,у якості чинника згуртування виступають його умови до учнів.У групі майже ніхто його не підтримує, немає чіткого розподілу обов’язку,діти несамостійні, найчастіше пасивні, особистість незахищена групою,невідчуває себе комфортно.

Друга стадія — поширення впливу активу на весь колектив. У групі формується офіційна структура, актив,який допомагає свідомо підтримувати дисципліну,з’являється дружня згуртованість,громадська думка, загальна діяльність більш самостійна та успішна, ефективність виховного впливу зростає.

Третя стадія — вирішальний вплив громадської думки, більшості. Педагога підтримує вся група,але керівництво непомітне.Група самостійна,ініціативна,ролі всіх членів розподілені–дружня, згуртована і водночас самокритична, проявляє вимоги до самого себе вже сам колектив, відбувається його саморозвиток.

Четверта стадія — самовиховання. Завдяки міцно засвоєному колективному досвіду кожен учень сам проявляє до себе певні вимоги. Виконання моральних норм стає його потребою, процес виховання переходить у процес самовиховання. Педагог корегує самовиховання старшокласників: допомагає визначити найпотрібніші для самовдосконалення якості, скласти індивідуальний план самопізнання та самовдосконалення якостей інтелектуального, морального, естетичного саморозвитку, інструктує і консультує щодо прийомів та засобів самовдосконалення і самоаналізу, самонавіювання, самонаказу, самовідмови від негативного.

На всіх стадіях  розвитку колективу особливо важливим, на думку А. С. Макаренка, є вибір цілей. Практичну мету, яка здатна захопити і згуртувати вихованців, він називав перспективою. При цьому Макаренко виходив з положення про те, що «дійсним стимулом людського життя є завтрашня радість». Усвідомлена й сприйнята учнем перспективна ціль стає мобілізуючою силою, яка допомагає долати труднощі і перешкоди.

Методика створення  і виховання колективу базується  на залученні учнів до спільної діяльності на спеціальних прийомах стимулювання діяльності, згуртування групи. До них  належать такі: а) вміла постановка вимог до учнів; б) виховання учнівського  активу з допомогою консультування, психологічної підтримки, обміну досвідом, організації і контролю; в) організація перспективи життя (система перспективних ліній за А. Макаренком) — організація завтрашньої радості: постановка близьких, середніх і далеких цілей, які стимулюють рух, розвиток колективу. Наприклад, свято закінчення навчального року і великий багатоденний похід; г) принцип паралельної дії; д) створення традицій; е) оптимістичний мажорний тон, почуття впевненості, захищеності кожного члена колективу; є) принцип відповідальної залежності у колективі. Ці стосунки переважно мають характер ділової співпраці. Поряд з ними існують міжособистісні — це стосунки вибіркового характеру, побудовані на взаємній симпатії, інтересах, дружбі, почуттях.

Тому теорію і методику колективного виховання необхідно бачити в історичній перспективі. Поряд з розвитком колективістських стосунків учителю необхідно займатися індивідуальним вихованням і формувати у дітей психологічні знання і уміння взаємодіяти, емпатію, культуру спілкування, взаємоповагу, етику міжособистісних стосунків. Для цього потрібно використовувати не тільки педагогічні методи, але й психологічні, психотерапевтичні методики: рольові ігри, аналіз ситуації, групові дискусії. Такий підхід збагачує теорію колективу, знижує негативний ефект колективного виховання, який проявляється при його догматизації.

Рушійною психологічною  силою розвитку колективу і, разом  з тим, методом його організації  є перспектива. В ній виражається  сутність культурних і матеріальних потреб людини або колективу, рівень розвитку, їх моральне обличчя. Виховною перспективою називають суспільно значимі завдання, справи, що відповідають потребам розвитку особистості, групи дітей, колективу, які стимулюють діяльність, відповідають віковим та індивідуальним особливостям школярів.

Перспективи характеризуються: захопленістю справ, які ґрунтуються  на безпосередньому і опосередкованому дитячому інтересі; суспільною значимістю мети, завдань, конкретних справ та їх зв’язком з працею і життям народу; чіткою організацією діяльності, спрямованою на досягнення перспективи; педагогічною цілеспрямованістю; вихованням в учнів високих моральних якостей. Завдання педагога полягає у тому, щоб організувати систему перспектив, захоплюючої діяльності, відносин, рух колективу від вирішення одного завдання до наступного.  В педагогічній практиці, перспективами стають різноманітні трудові справи, змагання, походи і екскурсії, спортивні змагання, свята. Перспективи висуваються як з ініціативи дітей, так і педагогів. Організація руху до перспективи передбачає: обговорення планів, проектів, пропозицій і практичну роботу, спрямовану на реалізацію перспективи. В такій діяльності здійснюється налагодження зв’язків, згуртування виховного колективу. Розумний розподіл доручень між усіма членами колективу — основний шлях залучення дітей до активного і творчого виконання захоплюючої перспективної справи.

2.3. Роль  педагога у формуванні свідомості  особистості та дисциплінованості у колективі

Лише в атмосфері  колективу з його гуманними етично–психологічними відносинами між людьми, можлива  плідна творча діяльність кожного індивіда, створюються реальні умови для всебічного розвитку здібностей людини–трудівника і застосування їх в різних  сферах трудової діяльності. Колективізм створює реальні передумови для виявлення потенційних  творчих можливостей особистості, розвиток її соціально значущої ініціативи, цілеспрямованості, свідомої участі в управлінні суспільними процесами. В. О. Сухомлинський наголошував думку про те, що» особистість – це гвинтик механізму, який має підкорятися інтересам колективу. Він вважав, що коллектив – це багатство індивідуальностей, і чим більше самодостатніх індивідуальностей буде в кожному колективі, тим багатшим він буде. Треба враховувати особистість, якщо вона щось вміє, щось знає і може цим поділитися. Чим більше буде таких дітей, тим більш діяльнішим буде колектив.  Якщо відбувається об’єднання дітей, які цікавляться вирішенням якоїсь проблеми, це буде справжній колектив.  Рано чи пізно час беззастережної індивідуальності пройде. Отже, людина моє працювати і вчитися у групі. Вже зараз наша школа і наша педагогіка доходить до цієї думки і надалі вона буде спиратися на ці ідеї”[8,26] Колектив як невід'ємна складова цілісного суспільного організму не зводитися  до сукупності індивідів, об’єднаних лише на основі формальної організації або по ознаках психологічної комунікації. Єдність  його характеризується головним чином відносинами людей, об’єднаних спільною метою. Важливим наслідком формування переконань є виникнення одного з стрижневих якостей особистості, а саме моральної стійкості. Під формуванням стійкості психологи розуміють „поступове перетворення дитини з істоти, підкореної зовнішнім впливом, у суб’єкта,  здатного діяти самостійно, на основі сформованих  переконань”. Значення цієї риси особистості важко не помітити. Бо вона – джерело  принциповості, умова, яка дозволяє людини  відстоювати свої погляди і переконання, якості, без якої неможливе формування бійця. Людина свідомо чи підсвідомо, але постійно порівнює себе з реальними людьми або ідеальними еталонами. Вона  постійно зіставляє себе,  свої дії і вчинки з певним ідеальним уявленням про себе. Так виникає самооцінка. Саме так відбувається зіставлення реальної поведінки групи з певним еталоном. Так народжується оцінка людиною групи. Психологам добре відомо, що емоційне благополуччя як дорослої, так і підростаючої людини в значній мірі визначається зіставленням її самооцінки і оцінки його оточуючими. Якщо цього збігу не має і група оцінює людину нижче, ніж вона себе, то людина відчуває розчарування, невдоволеність, прагнення покинути ту спільноту, в якій вона не знайшла на її погляд визнання. Саме по собі емоційне благополуччя, товариськість, відсутність  принижених та ізольованих дітей, взаємна прихильність необхідні для формування справжнього колективу. Хоча ж  емоційна єдність групи, взята сама по собі, не являється достатнім критерієм розвитку групи. Важко з’ясувати, на основі яких орієнтацій та цінностей виникає ця єдність.  Виявляється,  що на початкових етапах формування групи  вибір товаришів характеризується більшою мірою  безпосередньою емоціональною оцінкою. Вибираючи товаришів, школярі певним чином орієнтуються на зовнішні якості, а не на особистісні.

Шкільна дисципліна є умовою нормальної навчально-виховної діяльності школи. Цілком очевидно, що за відсутності дисципліни не можна  провести на належному рівні ні уроку, ні виховного заходу, ні будь-якої іншої  справи. Вона є водночас і засобом виховання школярів. Дисципліна сприяє підвищенню виховної ефективності діяльності учнів, дає змогу обмежувати, гальмувати нерозважливі дії та вчинки окремих школярів. Важливу роль у вихованні почуттів обов'язку і відповідальності відіграє робота вчителів щодо засвоєння учнями правил поведінки в школі. Необхідно привчати їх до виконання цих правил, формувати в них потребу в постійному їх дотриманні, нагадувати їх зміст, вимоги. Недоречно ділити правила поведінки на основні й другорядні, коли за порушення одних учень несе відповідальність, а недотримання інших залишається непоміченим. Відповідну роботу слід проводити також з батьками учнів. Адже правила охоплюють основні обов'язки школярів, сумлінне виконання яких свідчить про їх загальну вихованість. Щоб допомогти школі у виробленні в учнів якостей, передбачених цими правилами, батьки мають знати їх, володіти елементарними педагогічними прийомами для формування цих якостей. Виховання звички дотримуватися правил поведінки, дисциплінованості починається з перших днів перебування учня в школі. Учитель початкових класів повинен чітко знати, якими методами домагатися її, пам'ятаючи, що навіть наймолодший учень-першокласник — це вже громадянин, наділений певними правами й обов'язками. На жаль, учителі молодших класів дуже часто бачать в ньому лише дитину. Деякі з них впливають на школярів тільки суворістю, прагнуть домогтися слухняності, ламаючи волю дитини. У такому разі в учнів виховується бездумний послух або зухвала непокора. У середніх і старших класах окремі вчителі надмірною суворістю, прямолінійністю суджень нерідко пригнічують інтереси школярів, породжують небажання йти до школи. Невсипущий контроль, постійні обмеження призводять до протилежних результатів, зауваження викликають роздратування, грубість, непокору. Вимогливість і суворість учителя мають бути доброзичливі. Він повинен розуміти, що учень може помилятися не тільки на уроці, коли відповідає на запитання, а й припускатися помилок у поведінці через брак життєвого досвіду. Суворий і добрий учитель уміє прощати такі помилки і вчить неповнолітніх, як поводитися в складній життєвій ситуації. А. Макаренко велику роль у дисциплінуванні учнів відводив шкільному режимові, вважаючи, що він виконує свою виховну роль лише тоді, коли доцільний, точний, загальний і визначений. Доцільність режиму полягає в тому, що всі елементи життєдіяльності учнів у школі й удома продумані та педагогічне виправдані. Точність режиму виявляється в тому, що не допускає жодних відхилень у часі й за місцем проведення намічених заходів. Точність передусім повинна бути властива педагогам, тоді вона передається дітям. Загальність режиму — його обов'язковість для всіх членів шкільного колективу. Стосовно педагогічного колективу ця риса виявляється в єдності вимог, які педагоги висувають до вихованців. Кожен вихованець повинен чітко уявляти, як він має діяти, виконуючи певні обов'язки. Такий режим сприяє розвиткові в учнів здатності керувати собою, корисних навичок і звичок, позитивних моральних і правових якостей.