Iндивідуальний підхід у роботі з важковиховуваними дітьми

4

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ГОРЛІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНИХ МОВ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД У РОБОТІ З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ ДІТЬМИ

Курсова робота

студентки 306 – а групи

факультету слов’янських  

та германських мов

Віннік Катерини Валентинівни

Науковий керівник:

викладач Фадєєва Т.Ю.

2010

4

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………….........................3

РОЗДІЛ I. ВАЖКОВИХОВУВАНІ ДІТИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

I.1. Загальне визначення девіантної поведінки……………………………..7

I.2. Основні форми прояву девіантної поведінки………………………….10

I.3. Методи діагностики важковиховуваності……………………………..16

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ I…………………………………………………….18

РОЗДІЛ II. СІМ’Я як основний осередок формування особистості

II.1. Сім’я як об’єкт та суб’єкт педагогічного впливу…………………….20

II.2. Неблагополучні сім’ї. Взаємозв’язок  сімейного неблагополуччя і девіантної поведінки…………………………………………………...25

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ II……………………………………………………28

РОЗДІЛ III. АКТИВІЗАЦІЯ РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ ІЗ СОЦІАЛЬНО          ЗАНЕДБАНИМИ ДІТЬМИ

III.1. Основні шляхи і засоби перевиховання важковиховуваних дітей. Етапи перевиховання педагогічно занедбаних дітей…………........................................................................................30

III.2. Індивідуальний підхід у роботі з важковиховуваними дітьми…......32

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ III…………………………………………………..35

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ…………………………………………………………37

ДОДАТКИ………………………………………………………………………….39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….46

ВСТУП

Актуальність дослідження. Учні – це діти, праця з якими викликає у нас почуття радості та задоволення. І не має різниці - встигаючий учень чи учень, у якого виникають труднощі в навчанні. Всі вони для нас рівні і кожна маленька особистість вимагає до себе певного підходу. Разом із цим, внаслідок соціально-економічних та політичних змін, що відбуваються в нашому суспільстві, особливо гостро постала проблема важковиховуваності учнів. Значну увагу в вирішенні та обґрунтуванні даної проблеми приділяли такі вчені-педагоги та психологи, як Л.С.Виготський, П.П.Блонський, О.П.Краковський, Д.О.Леонтьєв, Н.Ю.Максимова, В.М.Оржеховська, А.В.Петровський, Л.С.Славіна, В.О.Татенко, В.Е.Чудновський, В.Сухомлинський. Аналіз психолого-педагогічної літератури з питань важковиховуваності учнів дає нам можливість сформулювати актуальність даної проблеми для сьогодення: першочерговим завданням є всебічний розвиток особистості педагогічно занедбаного учня, створення умов для більш повної реалізації інтелектуального та духовного потенціалу школяра, своєчасне виявлення учнів, яким потрібна допомога та підтримка в навчанні.

Зокрема, з кожним роком поповнюється число невстигаючих учнів. Учні повністю втрачають інтерес до навчання, з’являється небажання ходити до школи. Тому питання шкільної неуспішності є одним із найважливіших у шкільній практиці. Значення проблеми педагогічної занедбаності школярів для науки полягає в тому, щоб з’ясувати основні риси занедбаності, її причини, фактори, що її спричиняють та проаналізувати різноманітні ефективні шляхи подолання через призму сьогодення із урахуванням практичного досвіду педагогів і психологів у даній галузі. Для того, щоб явище педагогічної занедбаності не набувало масового характеру, а кількість невстигаючих учнів зменшувалась, потрібно будувати навчально-виховний процес із урахуванням різноманітних факторів, які відображатимуть сутність раціональних форм і методів, засобів роботи з категорією невстигаючих учнів із орієнтацією на особистість, її запити та роль у процесі навчання й виховання як частинки великого суспільства.

Головною і центральною частиною у процесі виховання і навчання є особистість кожного учня. Вирішення проблеми педагогічної занедбаності для учнів, що відчувають труднощі в навчанні, сприятиме не лише покращенню їх успіхів у навчанні, але й формуванню позитивного ставлення до оточуючої дійсності та почуття власної значущості, впевненості в можливості досягнення очікуваних результатів. Знання та розуміння педагогом конкретних причин, які викликають педагогічну занедбаність, вимагає від вчителя вміння розпізнавати ці причини та надавати конкретну допомогу важким учням.

На сучасному етапі розвитку педагогічної науки у нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема використання засобів індивідуального підходу для ефективності педагогічної роботи з важковиховуваними учнями. Тому вивчення ефективності індивідуального підходу до учнів є важливим напрямом педагогічного дослідження.

Вказані вище обставини і зумовили вибір теми нашої науково-дослідної роботи: Індивідуальний підхід у роботі з важковиховуваними учнями.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дослідження виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов: Індивідуальний підхід у роботі з важковиховуваними дітьми.

Об’єкт дослідження: специфіка роботи з важковиховуваними дітьми.

Предмет дослідження: індивідуальний підхід у роботі з важковиховуваними дітьми в сучасних вітчизняних закладах освіти.

Мета: на основі теоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури охарактеризувати сутність індивідуального підходу в організації роботи з важкими учнями в школі та проаналізувати вплив неблагополучної родини на розвиток  девіантної поведінки у дітей.

Реалізація означеної мети передбачає вирішення наступних завдань:

1)       проаналізувати психолого-педагогічну літературу по проблемі важковиховуваності учнів;

2)       визначити сутність понять девіантна поведінка, важковиховуваність на основі аналізу наукової літератури ;

3)       провести дослідницьку роботу з можливість виявлення рівня самооцінки та агресивності учнів та аналіз їх результатів;

4)       охарактеризувати шляхи впливу сімейного неблагополуччя на девіантну поведінку учнів;

5)       виявити специфіку реалізації індивідуального підходу в педагогічній роботі з важкими дітьми;

Досягнення поставленої мети і завдань курсової роботи вимагало застосування ряду методів науково-педагогічного досліджень, зокрема: теоретичний аналіз літературних джерел; емпіричні дослідження, які включають: спостереження, анкетування.

Гіпотеза дослідження полягає  у припущенні того факту, що індивідуальний підхід вчителя до важковиховуваного учня забезпечує гармонійний розвиток особистості в педагогічному процесі.

Наукова новизна й теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дослідженні:

   розкрито сутність таких понять як “девіантна поведінка”,   “важковиховуваність” учнів;

   розроблено та перевірено ефективність анкетування;

   проаналізовано специфіку впливу неблагополучної родини на розвиток девіантної поведінки у дітей.

Практична значущість. Практичні результати нашого дослідження можна використовувати у навчально-виховному процесі з метою запобігання відхилень у поведінці школярів або в розробці конкретних засобів подолання важковиховуваності. Висновки і рекомендації можуть бути використані психологами, вихователями, вчителями у сучасних навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження відбудеться на IX міжрегіональній конференції молодих учених та аспірантів “Дослідження молодих науковців у галузі гуманітарних наук ” (Горлівка,2011).

РОЗДІЛ I. ВАЖКОВИХОВУВАНІ ДІТИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

I.1. Загальне визначення девіантної поведінки

Кожні батьки виховують своїх дітей по-різному. В наш час дуже багато батьків, які не приділяють досить часу для виховання своїх дітей і ці діти попадають під поганий вплив. Прийшовши до школи вони не знають елементарних правил поведінки, можуть нагрубити вчителеві, зібрати свої речі і залишити клас, а можуть і взагалі не з’явитися до школи. Ця категорія дітей належить до важковиховуваних.

Проблеми появи і перевиховання педагогічно занедбаних дітей турбували людей впродовж всієї історії суспільства. В наш час використовуються такі терміни, якими позначають соціально дезадаптованих дітей – «важковиховувані», «педагогічно занедбані», «соціально занедбані». Багато вітчизняних учених розглядали питання про відхилення у поведінці: Д. Дриль, Л. Виготський, В. Бєхтерев, П. Бєльський, П. Блонський . Пізніше такі вчені-психологи : М. Алемаксі, Б. Алмазов, С. Бєлічева, Г. Бочкарьова, А.Глоточкін, Л.Зюбін досліджували цю проблематику, у педагогіці цим питанням займалися Р. Гуров, А. Кочетов, А. Мудрик, Т. Мальковська . [15, с.5]

Девіантна або відхилена ( від пізньолат. deviatio - відхилення) поведінка в спеціальній літературі  трактується у двох значеннях. По-перше, як вчинок чи діяльність людини, яка не відповідає загальноприйнятим нормам. По-друге, як соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи сформованим у даному суспільстві нормам. У першому значенні девіантна поведінка вивчається педагогікою, психологією, психіатрією. В другому значенні є предметом вивчення  соціології, філософії, соціальної психології. [8, с.2]

Дослідження девіантної поведінки у світовій психологічній літературі представлені достатньо широко, а в сучасній вітчизняній психології і педагогіці є визначальним, тому що саме девіантна поведінка перешкоджає соціалізації особистості, її становленню й формуванню, розвитку її громадянської самосвідомості [5,с.75]. Як ми зазначили, серед українських та закордонних дослідників немає єдиного погляду на термін "девіантна поведінка”. Деякі дослідники вважають, що йдеться про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, другі охоплюють цим поняттям тільки порушення правових норм, треті – різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, убивства). Зважаючи на це, в науковому обігу, крім "девіантна поведінка особистості”, вживають й інші терміни, зокрема, аморальна поведінка, протиправна поведінка. Дітей, за якими спостерігають певні прояви девіації, у практиці соціально-педагогічної діяльності характеризують як "важковиховуваних”,"педагогічно занедбаних” .

              На нашу думку, найбільш точним є таке визначення:важковиховувані — це категорія осіб, в яких під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов з´являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбувається зниження або втрата почуття відповідальності за свої вчинки. Таким особам властиві : неправильно сформовані потреби: матеріальні переважають над моральними; більшість матеріальних потреб мають аморальний характер; для їх задоволення важковиховувані особи використовують засоби, які не завжди відповідають нормам моралі (вживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості; нерозвиненість соціально-політичних потреб; прагнення до спілкування з подібними до себе, перебування поза зв´язками з постійними учнівськими колективами; нерозвинута потреба пізнання навколишнього світу; незадовільне навчання, ігнорування методів пізнавальної діяльності; спотворені естетичні потреби; нерозвинута, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова; непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях; брак уявлень про норми поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки; обмежені інтелектуальні інтереси; перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє їх перспективи розвитку, інтелектуального і морального вдосконалення; приховування своїх вчинків від батьків, учителів та однокласників. За ступенем педагогічної занедбаності «важких» дітей поділяють на чотири групи  [Додаток A]. Згідно поділу, кожній групі притаманні, тільки їй властиві особливості поведінки.

I.2. Основні форми прояву девіантної поведінки

Форми прояву девіантної поведінки різноманітні. Серед них найбільш небезпечними  формами,  які  заподіюють шкоду людині чи суспільству є : наркоманія і токсикоманія, пияцтво та алкоголізм, проституція, насилля і агресія, аутоагресія (суїцидальна поведінка, самотравмування). Ми відзначимо, що кожна форма прояву відхиленої поведінки тим чи іншим чином  переплітається з іншою, вони взаємопов’язані між собою.

В останні роки в країні зростає кількість девіантних відхилень у поведінці пов’язаних з таким захопленням і пристрастю як наркоманія. Під наркоманією ми розуміємо  хворобливий потяг, пристрасть до систематичного вживання наркотиків , яке призводить до тяжких порушень психічних та фізичних функцій. Вживання дітьми наркотиків пов’язане з психічним експериментуванням, пошуком нових та незвичних відчуттів та переживань. Наркоманія має 3 ознаки: наявність сильного потяга до препаратів, що містять наркотики; стан наркотичного сп'яніння; абсцестний синдром. Потяг до наркотиків виникає дуже швидко, в окремих випадках навіть після разового вживання. Наркоман не завжди відразу усвідомлює те, що його тягне до наркотиків, але, чим би він не був зайнятий, думка про наркотичні засоби періодично і нав'язливо протягом усього дня спливає в його свідомості. Тема розмови таких людей неухильно повертається до наркотиків. Вони цілком захоплені розповідями про наркотики, а ці розмови активізують потяг [6, с.52]. Найважливішою ознакою, що вказує на вживання наркотиків, є абстистентний синдром. Навіть дуже сильні і терплячі люди важко переносять його, інтенсивні болі можуть викликати спроби самогубства. Абстинстентний синдром виявляється тоді, коли організм людини вже не може нормально функціонувати без наркотичних засобів. Ця залежність настільки велика, що без вжитку наркотиків в окремих випадках настає смерть.

Серед дітей наркоманія проходить «по наслідуванню» дорослим, одноліткам.  Потреба уживання наркотиків найчастіше виникає через внутрішні сімейні проблеми. У дітей, які вживають наркотики, менш близькі відношення з батьками, в таких родинах невисокий рівень взаєморозуміння та взаємної підтримки. Тобто, дитина, яка має змогу відкрито поговорити зі своїми батьками, значно рідше прибігає до наркотиків , ніж та, яка цієї змоги не має.