Iндивідуальний підхід у роботі з важковиховуваними дітьми

Під токсикоманією розуміють хворобу, спричинену споживанням токсичних речовин, тобто вживання пігулок транквілізаторів, кофеїну, вдихання ароматичних речовин побутової техніки. В результаті вживання токсичних речовин у людини виникає психічна та фізична залежність, тобто бажання задовольнити потребу вживання наркотику, оскільки без нього розвиваються тривога, страх, слабкість, втома.

Пияцтво та алкоголізм як форми прояву девіантної поведінки тісно пов’язані між собою, однак мають і відмінності. Алкоголізм характеризується тим, що виникає звикання, психічна і фізіологічна залежність від етилового алкоголю, уживаного у вигляді горілки, спирту, коньяку,вин, пива. Розрізняють 3 різновиди алкоголізму: побутовий, при якому мається звикання до алкоголю, але питуща людина здатна контролювати кількість напою і навіть тимчасово припинити його вживання в невідповідних для випивки ситуаціях; хронічний, при якому  втрачаються  характерні для побутового алкоголізму можливості. У цих випадках міняється стійкість до алкоголю. На початкових етапах витривалість збільшується і приходиться для досягнення бажаного ефекту поступово підвищувати кількість алкоголю. Надалі витривалість знижується і сп'яніння виникає від невеликої кількості алкоголю; ускладнений, відрізняється від попередніх форм тим, що питуща людина разом з алкоголем вживає  наркотики. Психічна залежність, що виникає в зв'язку з припиненням прийому алкоголю з тих або інших причин, виражається пригнобленим настроєм, тривогою, занепокоєнням і страхами, а фізична — у слабості, розбитості, болях у м'язах, запамороченні, пітливості, тремтінні рук і пальців. Причини алкоголізму містять у собі два фактори: з одного боку, це особливості особистості, що привертають, (конформні, незрілі, залежні, що вселяються, схильні до наслідування психопатичні особистості і невротики, з іншого боку - звичай вживати алкоголь у визначеному суспільстві, групі, середовищі і головним чином - у родині. Велике значення має вік, у якому людина почала вживати алкоголь: у молодому віці легше виникає звичка до випивки і виникає залежність від алкоголю[27, с.27]. Пияцтво трактується як непомірне вживання алкоголю, яке поруч з загрозою здоров’ю особистості порушує її соціальну адаптацію. Ми маємо змогу визначити, що девіантне поводження обумовлене вживанням алкоголю, морально не менш збиткове, ніж самогубство. Відомий американський психолог 3. Берн пише, що хронічний алкоголізм є самогубство навіть у тому випадку, якщо питущий вважає своє прагнення до смерті підсвідомим [23,с.36].

Проституція означає практику статевих зносин поза шлюбом,здійснених  за винагороду, яке слугує  основним або додатковим джерелом засобів для обраного способу життя. Виділяють наступні найбільш важливі ознаки проституції:

      рід занять – задоволення сексуальних потреб клієнтів;

      характер занять – систематичні статеві  зв’язки з різними особистостями без чуттєвого потягу та направлені на задоволення  статевої пристрасті клієнта в будь-якій формі;

      мотив занять – заздалегідь узгоджена винагорода у вигляді грошей або матеріальних цінностей, які є основним чи додатковим джерелом існування проститутки.

Основні різновиди проституції: чоловіча і жіноча, доросла і дитяча. Розрізнять два різновиди девіантної поведінки на ґрунті сексуальних захворювань: патологічні та непатологічні девіації. Патологічні виступають у формі різного роду статевих збочень, які є предметом дослідження психіатрії та медицини. Непатологічні девіації – відхилення у межах норми і є предметом соціально-психологічних досліджень, оскільки охоплюють відхилення від соціальних та моральних норм в сексуальній поведінці здорової людини.

Ми не можемо сьогодні уявити собі ні одну газету, ні одне радіо і телепрограму новин, де не було б жодного повідомлення про який-небудь акт агресії чи насильства. Насильство є однією з форм вияву агресії. Насилля – це застосування суб’єктом різних форм примушування  по відношенню до інших об’єктів з метою придбання або збереження економічного або політичного панування , здобуття прав та привілеїв, досягнення інших цілей. Форми прояву насилля різноманітні : фізичне насилля – навмисне нанесення фізичних пошкоджень  жертві; психічне насилля – тривалий чи постійний вплив насильника на жертву, який призводить до психічних зривів, формуванню у жертви патологічних рис характеру  або гальмівний розвиток особистості; сексуальне насилля – втягнення жертви в с сексуальні діяння (без її згоди) з метою отримання задоволення; емоційне насилля – пов’язано з психічним і означає примушення, що викликають душевні переживання. Агресія - являє собою поведінку, спрямовану на заподіяння шкоди чи збитку іншій живій істоті, що мають усі підстави уникати подібного із собою поводження. Таке визначення містить у собі наступні приватні пропозиції:

• агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві;

• агресією може розглядатися тільки така поведінка, що має на увазі заподіяння шкоди чи збитку живим організмам;

• жертви повинні мати мотивацію уникання подібного із собою поводження [17, с.56].

А.А. Реан виділяє 2 популярних підходи до феномена агресії : перший - етико-гуманістичний підхід. Агресія, у рамках цього підходу, розцінюється як зло, заподіяння шкоди іншій людині, як погодження, що суперечить позитивній сутності людей. Цей підхід розглянутий у гуманістичній психології, екзистенціальній і гуманістичній філософії. Інший, альтернативний підхід до феномена агресії - еволюційно-генетичний. У рамках цього підходу внутрішньо - видова агресія розцінюється як біологічно доцільна форма поводження, що сприяє виживанню й адаптації [3, с.76]. Розрізняють  два основні типи агресії : реактивний, яка проявляється у  вигляді  гніву, ненависті, ворожості та інструментальний, тобто цілеспрямований та заздалегідь спланований.

Одним з найбільш трагічних видів девіантного поводження є самогубство або суїцид. У психолого-педагогічній літературі суїцид розглядається як феномен соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитих нею мікросоціальних конфліктів. Суїцидальне поводження має як внутрішні, так і зовнішні форми свого прояву. Внутрішніми формами виступають: антивітальні представлення, тобто міркування про відсутність цінностей життя;  пасивні суїцидальні думки - представлення на тему своєї смерті взагалі при відсутності чіткого задуму на самовільне позбавлення себе життя: «добре б умерти»; суїцидальні задуми - характеризуються вже розробкою плану самогубства, продумуванням його деталей; суїцидальні наміри - припускають ухвалення рішення на самогубство. До зовнішніх форм суїцидального поводження відносяться: суїцидальні висловлення; суїцидальні спроби; завершений суїцид [27,с.162]. Психологи виділяють десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед учнів:

      переживання образи, самотності, відчуженості, неможливість бути зрозумілим;

      реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі;

      переживання, пов'язані зі смертю одного з батьків, розлученням батьків;

      почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою;

      страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням;

      страх перед покаранням;

      любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність;

      почуття помсти, погроз, шантажу;

      бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття;

      співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»). Молодь найбільш уразлива до соціальних негараздів у суспільстві. Сьогодні зростає кількість чинників, що схиляють дітей до самогубства: алкоголізм, наркоманія, зловживання токсичними препаратами; депресії; ВІЛ/СНІД; фінансові проблеми; емоційне, психічне, фізичне, сексуальне кривдження з боку дорослих.

I.3. Методи дослідження важковиховуваних

Для проведення дослідження ми використовували методику визначення самооцінки учнів та метод виявлення рівня агресивності А. Басса і А. Даркі. Самооцінка – це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей . За думкою авторів короткого психологічного словника, саме вона багато у чому визначає взаємовідношення з оточуючими, критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач [13,с.142]. Самооцінка людини залежить від багатьох факторів і підвищити самооцінку можливо максимізуючи успіх або мінімізуючи невдачі і діти повинні достатньо чітко розуміти, що розбіжності між домаганнями і реальною поведінкою людини призводить до викривлення самооцінки , як наслідок, неадекватній, що загрожує емоційними зривами  поведінці. Дослідження самооцінки виявляється дуже корисним для організації навчального процесу. Цей опитувальник включає в себе 15 тверджень, згідно яких можливі п’ять варіантів відповідей, кожен з яких кодується балами В результаті проведеного нами дослідження самооцінки учнів, ми можемо зробити висновок, що у учнів спостерігається високий рівень самооцінки, за яким людина не обтяжена комплексом неповноцінності, правильно реагує на зауваження і рідко піддає сумніву власні дії. У результаті аналізу показників рівнів самооцінки виявлено, що  у учнів домінуючим є високий рівень самооцінки 80%. [ Додаток В].

Великою популярністю, як у закордонній так і у вітчизняній психології та педагогіці, користується опитувальник А. Басса й А. Дарки, що є однією з найбільш популярних методик для дослідження агресивності. Опитувальник має 40 стверджень і два варіанти відповідей на питання – так або ні. Обробка опитувальника відбувається за допомогою індексів різних форм агресивних реакцій, які визначаються шляхом додавання отриманих відповідей. Методика містить у собі 5 основних шкал. Опитувальник виявляє такі форми агресивних реакцій: фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи; вербальна агресія - вираження негативних почуттів через форму і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози, лайки); предметна агресія-вираження агресії на предметах; емоційна агресія - при  спілкуванні з людиною виявляється почуття підозрілості, ворожості, неприязні; самоагресія - людина не знаходиться сама з собою в світі, злагоді. В результаті аналізу показників агресивності виявлено, що у досліджуваних домінуючим виступає низький рівень агресивності [Додаток В]. Для того, щоб допомогти дитині подолати агресію, вчителі, шкільні психологи та батьки повинні стежити за змінами в поведінці дітей, проводити різні тести на виявлення стану агресії у дитини, знаходити індивідуальний підхід до кожної дитини.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

В педагогічній літературі проблема дітей з девіантною поведінкою розглядається як одна з ведучих. Багато вчених приділяли і приділяють велику увагу проблемі відхиленої поведінки. Серед багатьох дослідників досі не має єдиного визначення поняття девіантної поведінки. Одні вважають, що йдеться про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, другі охоплюють цим поняттям тільки порушення правових норм, треті – різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, убивства). Сьогодні зросла кількість дітей, для яких мета життя зводиться до досягнення матеріального благополуччя будь-якою ціною. Навчання та праця втратили громадську цінність та значущість, стали носити прагматичний характер – більше отримувати блага і привілеїв та менше навчатися і працювати.  Така позиція часто провокує девіації.

Ми дослідили, що соціально-економічні зміни в країні, падіння рівня життя громадян, безробіття, поділ суспільства на бідних та багатих, послаблення впливу  соціальних інститутів, призваних займатися вихованням дітей привили до збільшення кількості дітей з девіантною (відхиленою) поведінкою. Оскільки вихованням дітей часто займаються непідготовлені люди, це призводить до помилок, у результаті чого з’являються педагогічно занедбані, важковиховувані діти. Ми мали змогу переконатися в тому, що проблема важковиховуваності дітей криється передусім у соціальній сфері. Порушення поведінки у дітей можуть носити дуже різний характер. Це можуть бути і протиправні дії й ігнорування загальноприйнятих вимог, і пияцтво, і сексуальна розбещеність, і бродяжництво, і суїцидні прояви. Важливо відзначити, що схильність до поведінки з відхиленням залежить від наявності певних особистісних якостей особистості, до яких належать агресивність, тривожність, відсутність або слабкість вольового контролю емоцій, невідповідальність. У підлітковому віці, який характеризується як складний і кризовий, одним з видів відхилення у поведінці є агресивність. Під агресивною поведінкою ми розуміємо умисне заподіяння шкоди іншій людині.

На основі проведеного нами дослідження агресивності класу ,чисельністю 10 осіб, ми можемо зробити висновок, що у учнів спостерігається низький рівень агресивності (70%). Якщо ж робити висновок з досліджень самооцінки, важливо відзначити, що у 80 % учнів спостерігається високий рівень самооцінки, але також були діти з середнім рівнем самооцінки. Проведене нами дослідження має практичне значення, оскільки узагальнення теоретичних підходів до пояснень проблеми агресивності та самооцінки дітей може стати в нагоді для забезпечення практичної психології освіти і бути використаними у роботі з учнями схильними до девіантної поведінки.

РОЗДІЛ II. СІМ’Я як основний осередок формування особистості

II.1. Сім’я як суб’єкт та об’єкт педагогічного впливу

              Життя кожної людини так чи інакше пов’язане з родиною. В родині людина народжується, зростає, в ній вона робить свої перші кроки, пізнає першу радість і прикрість. Сьогодні сім’я  займає велике місце в суспільстві, бо саме в родині особистість формується й розвивається. Сім’я – це перший виховний інститут, зв'язок який людина відчуває протягом життя. На нашу думку, сім’я є об’єднання людей засноване на любові, довірі, взаємодопомозі та підтримки і як суспільне явище повністю підпорядковується законом суспільного життя. Це необхідна умова щасливого життя людини, середовище виховання дітей. Відсутність його формує у дитини ряд негативних якостей, обумовлених особливістю комплексу  неповної сім’ї  або її відсутністю. Сімейне виховання має свої особливості, які впливають на становлення майбутньої  людини і громадянина.

              За типами сім’ї  виділяються  у три основні  групи: авторитарні, демократичні, змішані. Авторитарні сім'ї дотримуються суворих правил, традицій, які склалися в них. Все, що робиться у таких сім'ях, чи то домашні завдання, чи генеральне прибирання, суворо контролюється та перевіряється. За відхилення від правил та норм винуватці суворо караються. Ставлення до дітей у таких сім'ях здійснюється, як до об'єктів виховання. У дітей в авторитарних сім'ях формуються гарні звички, стереотипи пристойної поведінки, але у них подавлена воля, спостерігається нестача ініціативи та творчості, ускладнені відношення з людьми і до людей. В результаті діти в таких сім'ях виростають відповідальними, послужливими людьми, але їм притаманні схована образливість, заздрість, недовіра до людей, що з віком може перерости у конфліктність. У демократичних сім'ях немає стійкої організації діяльності її членів, немає жорстокого контролю, "смикання" через дрібниці. Відношення у цих сім'ях будуються на довірі, діти - суб'єкти спілкування. Характер дітей у таких сім'ях, як правило, м'який, уступливий, але й хиткий, їм не вистачає наполегливості, напору для завершення справи, для досягнення мети. Діти в таких сім'ях мають все для розвитку здібностей, вони найчастіше виявляються людьми талановитими, розвиненими, але у них не вистачає навичок, звички працювати, щоб забезпечити успіх своїй справі і собі.  Можливий третій варіант сім'ї – змішаний, де побут і діяльність високоорганізовані, але не закріплені регламентацією. Діти виховуються в праці, але вона не закріпачує і не створює почуття вини І постійної тривоги з приводу того, що щось не зроблено. У дітей в таких сім'ях формується і непохитність, і уступливість одночасно, звичка до праці, вміння і творчі здібності.