Iндивідуальний підхід у роботі з важковиховуваними дітьми

У подоланні важковиховуваності виділяють такі етапи:

1)       Діагностичний етап-вивчають позитивні й негативні якості виховання, умови, що сприяли появі та формуванню негативних якостей, визначають шляхи і засоби подолання негативних проявів. Вихователь складає докладну характеристику педагогічно запущеного вихованця;

2)       Планування і визначення напрямів роботи. Класний керівник разом з усіма вихователями, які спілкуються з важким учнем, розробляє докладний план перевиховання, визначає місце і роль кожного вихователя;

3)       Цілеспрямована педагогічна діяльність-здійснюється реалізація планів перевиховання конкретної особистості із залученням всіх, хто може позитивно впливати на дитину (батьків, однокласників). Координує цю роботу класний керівник. Здійснюється аналіз соціально-психологічних змін у поведінці вихованця, визначаються нові перспективи.

У роботі з важковиховуваними дітьми нерідко зустрічаються із досить складними випадками морального захворювання. У таких випадках звертаються до педагогічного консиліуму, який передбачає всебічний аналіз причин, що призвели до труднощів у життєдіяльності вихованців, а також особливостей поведінки, визначення шляхів і засобів перевиховання.

III.2. Специфіка індивідуального підходу в педагогічній роботі з важковиховуваними

З кожним роком в сучасних освітніх закладах серед учнів дедалі більше стає важковиховуваних. Проблема важких класів стає особливо болісною не тільки для міських, а й для багатьох сільських шкіл. Деякі школи роблять спроби позбутися важковиховуваних дітей і використовують для цього безліч способів — від умовлянь батьків перевести дитину до іншої школи до винесення питання про відрахування таких учнів на педраду або комісію в справах неповнолітніх.Однією з головних причин появи важковиховуваних у школі є відсутність наступності в діяльності дитячого садка чи батьків, які виховують дитину вдома і початкової ланки школи, відсутність ранньої психолого-педагогічної діагностики відхилень у поведінці, несвоєчасне виявлення в дитини як позитивних, так і негативних якостей, відсутність захисту і допомоги дитині у процесі її розвитку.

Вчителю ми можемо запропонувати виділяти такі типи важковиховуваних. Перший тип - конфліктно-ситуаційний з позитивною спрямованістю; другий - неврівноважено-ситуаційний з незначною негативною спрямованістю; третій - нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю; четвертий - стійкий з негативною спрямованістю. Педагог повинен уміти розрізняти ці типи, щоб правильно визначити напрямок корекційної роботи. Вчителю слід усвідомлювати та запобігати виникненню важковиховуваності внаслідок прорахунків у навчально-виховній діяльності школи. Це зумовлено відсутністю особистісного диференційованого підходу до таких учнів, споглядальним ставленням до вад міжособистісних стосунків, браком педагогічного такту у значної кількості вчителів. Зазначені причини ведуть до появи другорічників, до пропусків занять, до опозиційних дій щодо виховних і навчальних заходів школи. Характер взаємодії вчителя і важковиховуваного учня залежить від особливостей профілактичної роботи школи. Учень, який не бачить або не розуміє доцільності, закономірності, комплексності педагогічних впливів на нього, схильний оцінювати такі дії як зазіхання на його особистість, що цілком природно викликає в нього протест або роздратованість.

Кожна дитина важка по-своєму і задача вчителя допомогти кожній важкій дитині. Від того наскільки своєчасно педагог виявить конкретні проблеми важкої дитини, наскільки адекватною буде його допомога, залежить благополуччя дитини в майбутньому. На нашу думку, вчителю необхідно враховувати,що у більшості важковиховуваних відсутнє бажання навчатися, мотивація на навчання взагалі і виконання будь-якої навчальної діяльності і це супроводить великі прогалини у знаннях. На уроках при роботі з важковиховуваними учнями педагог в першу чергу повинен робити акцент на мотивацію і виявлення пізнавальної активності учня. Для цього застосовують:

                  адаптивні технології розвивного навчання (технологія Капустіна, ООТ, технологія діяльнісного підходу). Вони дозволяють вчителю через взаємодію в парі, групі і в колективі соціалізувати мислення важкої дитини і культивувати у ньому зразки вірної поведінки;

                  нестандартні форми проведення уроків: урок-гра, урок-подорож, уроки з використанням мультимедійних презентацій, відеоуроки, уроки з представленням проектів як результату групової праці;

                  уявлення для виконання цікавих завдань і завдань, які мають практичну спрямованість;

                  створення ситуації успіху на уроці, допомога в складанні учнем «Портфоліо досягнень».

Засвоєння матеріалу з різних предметів викликає труднощі у багатьох важких учнів у зв’язку з слабким розвитком мислення, пам’яті, відсутність навичків навчальної діяльності, у такому випадку, на нашу думку, велике значення грають додаткові заняття у другій половині дня. Дитина матиме можливість прослухати більш докладне пояснення незрозумілого  матеріалу, повторити його декілька раз. Вчитель може втягувати важких дітей у суспільну діяльність-суботники, загальношкільні  свята, участь у спортивних змаганнях, відвідування екскурсій. Важковиховуваність учнів проявляється не тільки в низькій успішності, поганій поведінці, агресивності, але і в таких соціальних вадах як куріння і алкоголізм, т ому вчителю доречно було б поводити лекції, дивитися з учнями відеофільми  щодо профілактики пагубних звичок.  Для вчителя ще одним важливим принципом у роботі з важким учнем є опора на позитивні якості. Для педагога неприпустимо категоричне засудження, висловлювання негативних,похмурих прогнозів стосовно важковиховуваного. Ми можемо зробити висновок, що вміння бачити позитивне в поведінці дитини, спиратися і розвивати це добре  повинно лежати в основі будь-якої педагогічної діяльності і особливо у роботі з важковиховуваним учнем.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ III

В педагогічній теорії індивідуалізація виховання особистості в колективі розглядається як одна з ведучих тенденцій навчально-виховного процесу, що стоїть у системі педагогічних дій по відношенню до кожного учня.  Без індивідуалізації  навчально-виховний процес не можливий і проблема індивідуального підходу у навчально-виховному процесі на сьогодні залишається актуальною. Застосування методів впливу на окремого школяра з урахуванням його специфічних особливостей вважається індивідуальним підходом. Поняття індивідуального підходу до навчання учнів виражають особливо складні явища педагогічного процесу.

Одним з важливих напрямiв дiяльностi вчителя в загальноосвiтнiй школi є його робота з учнями, якi мають відхилення у поведінці. У практицi роботи школи трапляються випадки, коли використовуванi педагогами засоби виховного впливу не забезпечуютъ нормального розвитку деяких дiтей. Трапляється це тодi, коли вчителя  мають справу з дiтьми, яких називають важковиховуваними.

Ми дослідили це питання і можемо зробити наступний висновок про індивідуальний підхід до учнів, як педагогічний принцип та його значення для ефективності педагогічної роботи. Для встановлення контактів з важковиховуваним важливим є і позиція вчителя. Педагог повинен прагнути зрозуміти дитину, розуміння, повага, довіра до такої дитини у поєднанні з вимогливістю-основа взаємовідносин між педагогом і важкою дитиною. На нашу думку, неприпустимими і невірними є погрози, осуди, різкий і грубий тон вчителя, які найчастіше застосовують до важковиховуваних.  Такого звертання учні цілковито не сприймають. Слова моралі, підкреслював Сухомлинський В. , відскочують від свідомості вихованців , як горох од стінки,він не чує вихователя і його душа залишається глухою до слова.

У перевихованні важковиховуваного головне місце займає  індивідуальна робота з ним. Індивідуальний підхід припускає чуйність і такт до важковиховуваного, вимагає вибору та здійснення таких виховних заходів, що найбільш відповідали би ситуації, особливостям особи, стану, в якому дитини зараз знаходиться і давали б максимальний ефект.

Важливою метою перевиховання є вміння вчителя відновити у важковиховуваного відношення до навчання, праці, суспільної діяльності, розвити прагнення до самовиховання, дати змогу відчути себе повноправним членом класного колективу, знайти в кожній такій дитині позитивні риси і спиратися на них у свій роботі.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Проблема важких дітей є актуальною проблемою для нашого суспільства, яку потрібно вирішувати на соціальному, психологічному, родинному, педагогічному рівнях. Протиріччя, що мають місце в період демократизації суспільного життя, недоліки сімейного і шкільного виховання, значне скорочення позашкільних закладів призводять до збільшення кількості учнів, чия поведінка виходить за межі освітньо-виховних та морально-правових норм. Усе це зумовлює необхідність корекції важковиховуваності та індивідуального підходу у роботі з важкими учнями.

Аналіз педагогічної, соціологічно-психологічної літератури дав нам змогу визначити сутність важковиховуваності як соціально-психологічного та педагогічного явища, категорії важковиховуваності, з’ясувати причини появи  дітей з девіантною поведінкою, роль сім’ї у формуванні особистості, виділити низку поглядів вчених з психології та педагогіки на дану проблему.

Багато вітчизняних дослідників відзначали, що сім'я є тим середовищем, в якому дитина отримує почуттєвий досвід. Для душевного стану і спокою дітей важливим є любов батьків, їх відношення до дітей та як вони самі ставляться до батьків. Педагоги та психологи, які мають досвід у спілкуванні з важкими дітьми, знають, як важко похитнути їх віру в те, що нікому нема до них діла, що дорослі бажають їм тільки поганого.

Кожна з причин, що викликає занедбаність школяра в процесі навчання відображає певні підходи щодо її подолання. Тому й знання конкретних причин сприятиме ефективній організації навчання з врахуванням ступеня педагогічної занедбаності. Чимало уваги в педагогічній літературі звернено щодо використання індивідуального підходу у подоланні педагогічної занедбаності, ефективність яких зазначалась нами в ході написання роботи.

Важливо відзначити, що схильність до поведінки з відхиленням залежить від наявності певних особистісних якостей особистості учня, до яких належать агресивність, тривожність, відсутність або слабкість вольового контролю емоцій, невідповідальність, демонстративність. На основі проведеного нами дослідження агресивності у класі, чисельністю 10 осіб, ми можемо зробити висновок, що агресивність у учнів спостерігається низький рівень агресивності (70%). Якщо ж робити висновок з досліджень самооцінки, важливо відзначити такий факт, що у учнів домінуючим є високий рівень самооцінки, за яким людина не обтяжена комплексом неповноцінності, правильно реагує на зауваження і рідко піддає сумніву власні дії. Таким чином, можемо сказати, що така найважливіша властивість особистості як самооцінка, розвивається відповідно до внутрішніх властивостей особистості і її сфер соціалізації, опосередкуючи відношення людей до індивідуума й одночасно будучи наслідком їхніх відносин до даної особистості. Проведене нами дослідження має практичне значення, оскільки узагальнення теоретичних підходів до пояснень проблеми агресивності та самооцінки учнів може стати в нагоді у роботі з учнями схильними до девіантної поведінки. Практичне значення одержаних результатів допоможе керівникам шкіл, вихователям для вирішення проблем з учнями різних вікових груп у навчально-виховному процесі.

В ході дослідження проблеми важковиховуваності ми дійшли до висновку: явище важковиховуваності учнів є досить поширеним явищем сучасної школи. Для її успішного вирішення слід враховувати дані психології, практики шкільного навчання. Використання провідних методик, що направлені на подолання педагогічної занедбаності сприяють вирішенню даної проблеми в сучасній школі і наслідком користування методик є закріплення позитивних змін у поведінці, які сприятимуть гармонізації розвитку особистості учня.

ДОДАТОК A

За ступенем педагогічної занедбаності «важких» дітей поділяють на чотири групи :