Педагогічна спадщина та просвітницька діяльність В.О. Сухомлинського

Міністерство  освіти і науки України

Миколаївський національний університет

ім. В.О. Сухомлинського 
 
 

Курсова робота

з педагогіки на тему:

«Педагогічна спадщина та просвітницька діяльність В.О. Сухомлинського» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Миколаїв 2010

Зміст

Вступ…………………………………………………………3

Розділ 1. Біографічні відомості  з життя видатного  педагога…5

1.  Педагогічні погляди В.О. Сухомлинського……………6
1. Ставлення до дитини як педагогічна проблема………..7
2. В.О. Сухомлинський про естетичне виховання………..12

Розділ 2. Педагогічна спадщина Сухомлинського в  сучасній теорії та практиці……………………………………………………16

2.1   Розумовий розвиток дитини в творчості В.О. Сухомлинського………………………………………………..16

2.2  Авторська школа видатного вчителя……………………19

2.3  Просвітницька діяльність педагога………………………23

Висновки……………………………………………………………...28

Список  використаних джерел……………………………………..30 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Для відродження України, національної свідомості народу,науки і культури велике значення має педагогічна спадщина та просвітницька діяльність видатних педагогів.

     Вагомий внесок у розвиток методики української  мови та педагогіки зробив Василь Олександрович  Сухомлинський (1918 – 1970).

     Педагог справді народний, глибоко національний, Сухомлинський за всієї розмаїтості  інтересів і енциклопедичності  знань був передусім вчителем української мови і літератури. Всі  діти його дуже любили і поважали, їм було дуже цікаво зі своїм вчителем.

     Уся педагогічна діяльність вченого  спрямовувалася на те, щоб «життєдайне  джерело – багатство рідної мови – було відкрите для дітей з  перших кроків їхнього життя».

     Життєвий  шлях та педагогічна діяльність В. Сухомлинського – це яскрава сторінка книги педагогічних пошуків вітчизняних вчителів-новаторів, яка була глибоко і всебічно відображена  в документально-історичних повістях і нарисах І.Цюпи, Б.Тартаковського, К.Григор’єва і Б.Хандроса, Б.Рябініна, Д.Водзинського та ін. різні аспекти педагогічної діяльності В.О. Сухомлинського розглядалися в статтях і книгах М.Ярмаченка, О.Сухомлинської, І.Зязюна, М.Красовицького, В.Кузя, М.Сметанського та ін. Багатогранна педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського стала предметом численних дисертаційних досліджень, захищених в Україні.

     Об’єкт  дослідження – діяльність В.О. Сухомлинського.

     Предмет дослідження – значення педагогічної спадщини і просвітницької діяльності видатного педагога.

     Мета  дослідження – виявлення педагогічних поглядів, педагогічної спадщини та просвітницької діяльності В.О. Сухомлинського. З’ясувати ставлення видатного педагога до дітей.

     Об’єкт, предмет і мета дослідження обумовили  такі завдання:

1. З’ясувати, що входить до педагогічної спадщини педагога
2. Вивчити просвітницьку діяльність В.О. Сухомлинського

     Методи  дослідження:

• теоретичні: аналіз наукової, педагогічної літератури з даної теми.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Біографічні відомості  з життя видатного  педагога

     Василь  Олександрович Сухомлинський народився у незаможній селянській родині 28 вересня 1918 року в с. Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області. Навчався Сухомлинський у Василівській семирічці (1926-1933). Влітку 1934 р. він розпочав навчання у Кременчуцькому педагогічному інституті, проте через хворобу мусив залишити навчання.

     З 1935 року працював вчителем української  мови й літератури у школах Онуфріївського району. 1936-1938 р. навчався на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де здобув кваліфікацію вчителя української мови та літератури.

     З 1938 року і до початку Великої Вітчизняної  війни Сухомлинський працює вчителем української мови й літератури і  завідуючим навчальною частиною Онуфріївської середньої школи.

     У липні 1941 року він був призваний  до лав Червоної Армії.

     9.02.1942 року в бою під Ржевом був  тяжко поранений і понад чотири  місяці лікувався в госпіталях.

     З червня 1942 року по березень 1944 року Сухомлинський  працює директором і вчителем російської мови та літератури у смт. Ува Удмурської АРСР.

     Навесні 1944 року Сухомлинський разом з  дружиною переїжджає до смт. Онуфріївська Кіровоградської області, де протягом чотирьох років очолює Онуфріївський районний відділ народної освіти та викладає у школі за сумісництвом.

     1948 року його призначають, у зв'язку  з особистими клопотаннями, директором Павлиської середньої школи.

     У 1955 р. В.Сухомлинський захищає кандидатську дисертацію "Директор школи - керівник навчально-виховної роботи" у Київському університеті ім. Т. Шевченка. Через рік виходить з друку його перша монографія "Виховання колективізму у школярів".

     У 50-х роках В.Сухомлинський написав  ще кілька монографій: "Педагогічний колектив середньої школи", "Виховання патріотизму у школярів", "Виховання комуністичного ставлення до праці".

     Починаючи з 1960 р., виходять з друку його праці: "Духовний світ школяра", "Праця і моральне виховання", "Як ми виховали мужнє покоління", "Виховання особистості в радянській школі", "Павлиська середня школа ".

     У 1957 р. його обирають членом-кореспондентом АПН РСФСР, а в 1958 р. Міністерство освіти УРСР присвоїло йому звання заслуженого вчителя школи УРСР.

     У другій половині 60-х Василь Олександрович  готує трилогію з проблем формування особистості у загальноосвітній школі: "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Листи до сина". Щодо першої частини трилогії, то вона була вперше надрукована в тодішній Німецькій Демократичній Республіці, а у 1969 р. - в Україні. Пізніше (1974) книга була удостоєна Державної премії УРСР.

     У 1968 р. В.Сухомлинського обирають делегатом  Всесоюзного з'їзду вчителів і присвоюють звання Героя Соціалістичної праці. Останніми роботами вченого стали "Батьківщина в серці" та "Батьківська педагогіка", які вийшли друком у 70-ті роки.

     2 вересня 1970 року Василя Олександровича  не стало.[1] 

1. Педагогічні погляди

     Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського різносторонньо і багатопланово. Вся система діяльності павлиського вчителя пройнята високими принципами комуністичного гуманізму, глибокою пошаною до особи дитини. Коли його питали: ”Що найголовніше було в його житті? ”, він відповідав: ”Любов до дітей!” Щира любов до дітей і справжня педагогічна культура, по Сухомлинському, поняття нерозривні. Він вважав, що вчитель зобов'язаний уміти дорожити дитячим довір'ям, щадити беззахисність дітей, бути для нього втіленням добра і справедливості. Без цих якостей не може бути вчителів. “Якщо вчитель став другом для дитини, якщо ця дружба осяяна благородним потягом, поривом до чогось світлого, розумному, в серці дитини ніколи не з'явиться зло. І якщо в школах є що насторожилися, що нащетинилися, недовірливі, а іноді і злі діти, то лише тому, що вчителі не взнали їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами. Виховання без дружби з дитиною можна порівняти з блуканням напотемки.”

       В.О. Сухомлинський - гідний спадкоємець гуманістичної традиції. В Павлиській середній школі виховання без покарань було педагогічним принципом всього педагогічного колективу. В підході до проблеми покарань в школі мала місце певна еволюція його поглядів. Спочатку він визнавав у принципі доцільність покарань, був переконаний, що вони в певних випадках можуть бути ефективним методом виховної дії, а останніми роками своїй діяльності рішуче відстоював наступну тезу: виховання несумісне з покараннями учнів. Він мав зважаючи на такі види покарань, як грубе відчитування, висміювання, виставляння з класу, залишення провиненого після уроків для виконання якої-небудь роботи, спеціальні скарги в щоденнику вчителя. Покарання Сухомлинський на відміну від його попередників розумів набагато глибше. «В середовищі педагогів, - відзначав Сухомлинський, - можна нерідко почути розмови про заохочення і покарання. А тим часом, найголовніше заохочення і найсильніше покарання в педагогічній праці - це оцінка». “Лихо багатьох вчителів в тому, що вони виміряють і оцінюють духовний світ дитини тільки оцінками і балами, ділять всіх учнів на дві категорії залежно від того, учать або не учать діти уроки”.  

1. Ставлення до дитини як педагогічна  проблема

     В.О. Сухомлинський вважав, що правом користатися госторим інструментом оцінки має тільки той педагог, що любить дітей. Учитель повинний бути для дитини такою же дорогою людиною, як мати. Віра школяра у вчителя, взаємну довіру між ними, людяність і доброта — от те, що необхідно вихователю, те що хочуть бачити діти у своєму наставнику. Одне із самих коштовних його якостей — людяність, у якій сполучається серцева доброта з мудрою строгістю батьків.

     Говорячи  про оцінку як інструмент покарання, Сухомлинський вважав припустимим її застосування тільки для школярів старших класів. Тому що в початкових класах покарання незадовільною оцінкою особливо боляче ранить, ображає і принижує гідність дитини. Не можна допускати, щоб дитина на самому початку свого шляху з «допомогою» учителя, що поставив двійку, зневірився в собі. Діти приходять у школу самі різні: зібрані і незібрані, уважні і розсіяні, ті що швидко схоплюють і тугодуми, неохайні й акуратні. Єдині вони в одному: усі діти без винятку приходять у перший клас із щирим бажанням добре вчитися. Красиве людське бажання - гарно вчитися — осяює весь зміст шкільного життя дітей.[3]

     Оцінка  у В.О. Сухомлинського завжди оптимістична, ця винагорода за працю, а не покарання  за лінь. Він поважав «дитяче незнання». Місяць, півроку, рік у дитини «може  щось не виходити, але прийде час - навчитися». Свідомість дитини - могутня, але повільна ріка, і в кожного вона має свою швидкість.[12,9]

     Сухомлинський наполегливо рекомендував батькам  не жадати від дітей обов'язково тільки відмінних оцінок, щоб відмінники «не почували себе щасливчиками, а  встигаючих на трійки не гнітило почуття  неповноцінності».

     Сухомлинський рекомендує педагогам викликати  в школу батьків не з приводу  поганої успішності чи дисципліни їхньої дитини, а тоді, коли він робить щось гарне. Нехай незначний на перший погляд, але добрий вчинок. У присутності  дитини потрібно похвалити, підтримати і неодмінно написати в щоденнику.

     Система виховання, в основі якої лежить оцінка тільки позитивних результатів, приводить  надзвичайно рідко до психічних  зривів, до появи «важких» підлітків.

     В.О. Сухомлинський, як  А.С. Макаренко  й інші радянські педагоги, розглядав  колектив як могутній засіб виховання. Сухомлинський вважав, що колектив – це завжди ідейне об'єднання, що має  визначену організаційну структуру, чітку систему взаємозалежностей, співробітництва, взаємодопомоги, вимогливості, дисципліни і відповідальності кожного  за всіх і всіх за кожного. “Дитячий колектив – найсильніший засіб виховання, такий могутній, що ним потрібно користуватись з відомою обережністю. Діти – не дорослі, вони легко збудливі, легко піддаються вселянню, і ніяка  крайність для них не крайність. Вихователь ніколи не повинний випускати з-під контролю дитячі пристрасті. І колективна думка, що серед дорослих справедливості, може стати причиною непоправних щиросердечних травм у дітей”. [10, 190]