Педагогічна спадщина та просвітницька діяльність В.О. Сухомлинського

     Розвиток  творчого розуму значною мірою залежить від рівня пізнавальної діяльності дитини. Й у цьому провідну роль вчений відводив саме педагогу, від якого залежить добір таких форм і методів взаємодії з учнями, які б максимально збуджували інтерес до конкретного навчального чи виховного матеріалу. Адже «...у самій глибині людського єства є невикорінна потреба відчувати себе відкривачем, дослідником, шукачем. У дитячому ж духовному світі ця потреба особливо сильна. Та якщо немає поживи для неї — живого спілкування з фактами, явищами радості пізнання—ця потреба поступово слабне, а разом з нею згасає й інтерес до знань» [11, 151].

     Представляючи досвід роботи учителів початкових класів Павлиської школи, Василь Олександрович акцентував увагу на тому, «... щоб предметом розумових операцій дітей були насамперед явища природи, праця людей; щоб перші наслідки своєї розумової праці дитина відчула в процесі активної взаємодії з природою».

     Багато  уваги приділяв видатний педагог проблемі розвитку мислення і розумових сил дитини. «Дати знання—це лише один бік розумового виховання. Розвиток думки й розумових сил — це розвиток образного й логіко-аналітичного елементів мислення, а також вплив на рухливість розумових процесів, тобто усунення уповільненості мислення»,— писав він [15, 149-157]. Надзвичайно важливим є сформувати у дітей уміння користуватись такими поняттями, як явище, причина, наслідок, послідовність, схожість, відмінність та ін., оскільки це відіграє дуже важливу роль як у розвитку абстрактного мислення, так і в аналізі явищ навколишньої дійсності. Ефективність методів навчання оцінювалася      В. Сухомлинським на основі того, «...наскільки вони сприяють процесу загального розумового розвитку дитини, якою мірою процес навчання є водночас процесом розумового, морального, ідеологічного, естетичного виховання» [5,238].

     Виняткового значення надавав В. Сухомлинський дослідницькому характеру розумової праці. Це важливо не тільки через те, що учні мають справу з наочними сторонами предметів і явищ, але й тому, що це є добрим стимулятором для активізації наявного у них запасу знань. Адже, спостерігаючи, думаючи, вивчаючи, зіставляючи, діти знаходять істину або ж бачать, що для відкриття істини потрібні нові спостереження, потрібне читання, експериментування.

     Мета  будь-якого досліду, лабораторної чи практичної роботи — не тільки розкрити ту чи іншу причинно-наслідкову залежність, зв'язок, але й прагнути, щоб учні виявляли розумову активність.

     Виходячи  з вищесказаного, педагогу «учити треба так, щоб знання добувалися за допомогою уже наявних знань», сприяти розвитку умінь розкривати ту чи іншу причинно-наслідкову залежність, зв'язок, добиватися, щоб учні виявляли розумову і вольову активність, прагнули зробити хоч би маленький крок на шляху використання сил природи.

     Що  необхідно для того, щоб розвивати в учнів елементи творчого розуму? Відповідь на це запитання — у творчій спадщині Василя Сухомлинського. Пропонуємо короткий виклад його ідей.

     Найважливіша  риса розвиненого розуму — спостережливість. Із спостережливістю тісно пов'язані інші риси розумового розвитку:

• допитливість, тобто активне ставлення до явищ навколишнього життя, прагнення пізнавати і знати;
• системність, тобто цілеспрямований відбір об'єктів пізнання, понять, висновків;
• місткість, тобто вміння зберігати в пам'яті знання та орієнтуватись в інтелектуальних багатствах;
• дисциплінованість;
• гнучкість;
• самостійність;
• критичність.

     Розвиткові  системності, гнучкості, самостійності  розуму сприяють такі прийоми впливу на внутрішні психічні процеси: постановка проблемних запитань; розумовий аналіз результатів спостережень. Самостійність, творчий характер розуму формуються завдяки тому, що у розумовій праці учнів на уроці і в процесі первинного сприймання... є елементи дослідження

     Вчений  зауважував, що творчий розум та розумові здібності розвиваються у процесі оволодіння знаннями та вміннями їх використовувати. Тому важлива роль в інтелектуальному розвитку відводилася кожному із навчальних предметів. Як зазначав В. Сухомлинський, «... математичне мислення потрібне для успішного вивчення усіх предметів [6, 304]. Предмети природничого циклу є джерелами допитливості, цікавості, віри в силу розуму [9, 639]. Розумовий розвиток у процесі вивчення історії кращий, ніж при вивченні будь-якого іншого предмета... Оволодіння рідною мовою визначає багатство, широту інтелектуальних та естетичних інтересів особистості» [12, 321-330].

     Розумове  виховання завжди було й буде однією з головних ланок навчально-виховного  процесу.

     Розумове  виховання потрібне людині не тільки для того, щоб вона застосовувала знання в праці, а й для повноти духовного життя — для того, щоб уміти цінувати багатства культури та мистецтва [6, 209]. 

2.2 Авторська школа  видатного вчителя

       Про те, що Казкою можна лікувати дитячі душі, зранені війною, злиднями, сирітством, Василь Сухомлинський вперше дізнався з творів Януша Корчака. І своїх вихованців він вів «на уроки» до лісу, на берег річки чи до таємничої печери, де разом із ними складав оповідки про справедливість і перемогу добра над злом. Діти ставали спокійнішими і впевненішими, в них засвічувалася віра в те, що не все втрачено, і попереду — сповнене цікавих відкриттів життя. Діти хотіли вчитися. Це була «Школа радості» Сухомлинського.

       Велику  заслуга колективу Павлиської школи  в переході до навчання дітей з  шестирічного віку. Виношуючи цю ідею з кінця 50-х років, В. О. Сухомлинський створив у Павлиші «Школу радості», у якій одним із перших у країні почав готувати шестирічних дітей. Усі діти навчалися в одну зміну, для чого будувалися невеликі споруди на один-два класи за рахунок ремонтних робіт. При школі була оранжерея, кролеферма, пасіка, метеостанція, чотири майстерні, фруктовий сад,  виноградник і голуб’ятня. З останнім дзвінком коридори завмирали: жоден учитель, жоден учень не мали права навіть на 5 хвилин затримуватися в школі. Додому! Відпочивати! Читати книги! Працювати в саду, готуватися до гуртків, факультативів. Додаткових занять не було, вони були зведені до необов’язкових консультацій до уроків. Наради вчителів проводилися не частіше одного разу на тиждень. Школа живе вільним часом учителів і учнів – одна з  думок В.О. Сухомлинського. Щоб учителі добре вчили, а учні добре вчилися в них, повинно бути багато вільного часу; о 5-ій годині вечора починали працювати всі гуртки. В. Сухомлинський настирливо вмовляв своїх учнів не робити уроків після занять у школі. Весь день вільні! Він рекомендував вставати о 6 -ій годині ранку і за дві години зробити уроки краще, ніж за чотири вечірніх. Біля входу в школу встановлено стенд, звернений до матерів: «Мати, пам’ятай, що ти головний педагог, головний вихователь. Від тебе залежить майбутнє суспільство». Далі йшли картинки з порадами матерям. Перша порада: «Матері, розповідайте своїм дітям різні казки». Ще більший стенд звернено до дітей: «Бережіть наших матерів» з портретами, які народили в майбутньому знаменитих людей. У школі був стенд з рекомендованою для читання літературою від Гомера до Хемінгуея під назвою «Людство буде читати їх вічно». Ще один стенд «Подумай, для чого людина живе на світі». Сухомлинський писав, що школа стає справжнім вогнищем культури лише тоді, коли в ній панує чотири культи: культ Батьківщини, культ Людини, культ Книги, культ Рідного Слова. Школа в Павлиші завжди була попереду інтересів дітей, бо вони вчилися водити мотоцикл, трактор не в старших класах, а в 3-му, коли дітям усе нове, усе викликає захоплення. Для малечі було спеціально сконструйовано мотоцикл. Усі діти вирощували хліб своїми руками. Восени 3-ій клас отримував ділянку в півкласу, засівав її озимою пшеницею, і весною діти чергували, оберігали пшеницю від горобців, а літом косили хліб самі, обмолочували його на маленькій молотилці, усім класом відвозили мішок зерна на млин, одержували муку їхали з нею в пекарню і там пекли пиріжки і коровай до свята врожаю. Так закінчувалася початкова освіта в Павлиші – власним хлібом.

       У Павлиській школі намагалися оцінити  не знання, а успіх, перемогу, подолання  труднощів у навчанні. У перших класах учням не ставили двійок, а домагалися, щоб вони працею пересилили невдачу і добре виконали завдання, тоді й виставлялася оцінка. Сухомлинський говорив: «Не ловіть дітей на незнанні, оцінка – не покарання, оцінка – радість». Учителів у своїй школі він виростив сам, жив у кожному з них, кожного робив однодумцем – це були справжні педагоги.

       В. Сухомлинський ніколи не ходив на один урок до вчителя, а лише хвалив, підбадьорював, вів від успіху до успіху. Старі вчителі навіть сердилися  за це на директора. Через три роки людина або назавжди залишалася в  Павлиській школі, або назавжди йшла. Бути вчителем у школі Сухомлинського було нелегко. Сухомлинський писав: «Учні – збільшуване скло незнання вчителя». Випускники школи іноді всі вступали до вищих навчальних закладів.

       Учительська в Павлиській школі майже нічим, крім розкладу уроків та бібліотеки, не нагадувала школу. Домашні меблі, акваріуми, серветки, жодного плаката – усе  м’яке, тихе, бо вчитель в учительській повинен відпочивати. Тут не говорили про хвороби, сімейні непорядки, а панував веселий настрій. На педраді вчителя при всіх не розпинали, усі недоліки обговорювалися в робочому порядку, на педраді говорилося про  принципове, піднесене. Ось тема семінару підвищення педагогічної культури на 1970 – 71 н.р.:

• Як учити, щоб діти вірили вчителю?
• Уміти вимагати і вміти прощати, уміти бачити і не все помічати.
• Учитель – совість народу.

       Сухомлинський вів семінар для батьків і  один раз на місяць – семінар  для гостей школи. Звичайних батьківських зборів не було, бо В. О. Сухомлинський  не уявляв собі, як можна говорити про  недоліки дітей уголос, при всіх…У школі практично не залишали учнів  на другий рік, не відправляли в спецшколи  жодного відсталого учня. Поряд зі звичайними дітьми сиділи за партами  і намагалися вчитися учні з незначними розумовими відхиленнями. Він навчився вчити всіх. І після того, як до школи прийшов новий директор Микола Іванович Козак – людина спокійна, ділова, він повністю поділяв погляди Сухомлинського – справи йшли як і раніше. Павлиська школа довго трималися не стільки на директорі, скільки на його поглядах, ідеях.

       В. О. Сухомлинський був відомим  у Радянському Союзі педагогом, мав два ордени Леніна, був героєм соціалістичної праці, член – кореспондент Академії педагогічних наук, Заслуженим учителем, знаменитим директором, Лауреатом  Державної премії в галузі науки. Коли через 30 років педагогічної діяльності, його запитали, що було найголовнішим  у його житті, він без роздумів відповів: «Любов до дітей». В. О. Сухомлинський  помер у 1970 році, 2 вересня, того дня, коли діти, яких він готував до школи, пішли на свої перші уроки. Павлиська  школа стала знаменитою на весь світ. Сьогодні про неї можна прочитати німецькою, японською, угорською, румунською, англійською мовами. Сьогодні бути директором Павлиської середньої школи – велика честь. І багато хто думає, що це особлива, прекрасна, дивна школа. А на справді вона маленька, двоповерхова, стара, цегляна – її збудували ще на початку ХХ століття. Школа стара, але вчать в ній по-новому.

       У школі на 500 учнів – 80 різних гуртків: від гуртка вишивання до кібернетичного. А навколо школи прекрасний садок, майстерні, навчальна електростанція, теплиці, пасіка, стадіон. І все це збудували самі діти з допомогою  дорослих майстрів. Постає питання: хіба це все зробив В. О. Сухомлинський? Звичайно ні. У його працях зібрано все  краще з досвіду школи попередніх років. Праці десятків вчених, досвід тисяч учителів сконцентровано в 36 книгах і сотнях статей Сухомлинського. Так було у А. Макаренка, так повинно  бути в кожного видатного педагога. Сухомлинський підвів підсумок, усьому світу показав, які результати дає  школа, яка поважає школяра як людину, він довів, що можна підготувати  до щасливого життя кожну дитину. Подвиги вчених неповторні, але їх приклад надає сил, підносить  дух, змушує діяти.

2.3 Просвітницька діяльність педагога

     В період з 1945 по 1970 рр. надруковано 463 статті; у 1971—1986 рр. — 105 статей.

     Сьогодні, на початку третього тисячоліття, опубліковано 65 його творів, 371 видання тиражем  близько 15 млн. примірників. Вони перекладені 59-ма мовами народів світу, а найвідоміша  книга В. О. Сухомлинського «Серце віддаю дітям» видавалася 55 разів 32-ма мовами (дані О. В. Сухомлинської).

     Ще  все живе, ще тисячі людей можуть сказати: «Я навчався у Сухомлинського», «А я ж знав Сухомлинського», «Я переписувався  з Сухомлинським», ще в нашій свідомості не повністю звершився той поворот, який необхідний, щоб ми зрозуміли і визнали значимість людини, який не відразу здався нам видатним, щоб його слова, навіть самі прості, такі, які нібито може сказати кожен, придбали для нас особливу вагу і заставляли замислюватися.

     Ще  декілька років назад книги Сухомлинського випускали тиражем в 9-10 тисяч  екземплярів. Сьогодні не достатньо  і стотисячного тиражу. Сьогодні посилання на слова Сухомлинського зустрінеш і в газеті, і в статті вченого-педагога, почуєш у простій життєвій розмові: «А Сухомлинський говорив…», «А ви читали Сухомлинського?».

     Сухомлинського  читають все більше і більше, його популярність неухильно зростає. Але  дуже багато важливих книг Сухомлинського виходили 10-15 років назад і з  тих часів не передруковувалися. Статті розсипані по журналах і газетах.

     Нема  сумнівів, твори Сухомлинського будуть передруковуватися, і тоді його педагогічні  погляди стануть перед нами у  всій своїй повноті. І все ж, думається, є необхідність і в такій книзі, як цей збірник. Її ціль – допомогти  читачеві увійти в коло ідей видатного  нашого педагога. Для цього і зібрані тут вибірки із головних робіт Сухомлинського – по сторінці, по абзацу, по рядку... [11,3]