Професійні кризи та деформації професійного розвитку педагога вищої школи

3. Багатофункціональність професійної діяльності викладача. Педагог вищої школи, в середньому, виконує біля п'ятдесяти функціональних обов'язків: науковця - дослідника, викладача, методиста, куратора, вихователя, консультанта, популяризатора й ін.

4. Ідеологічна спрямованість професійної діяльності викладача. Вища школа виступає основним інститутом соціалізації особистості, здійснює соціальне замовлення на всебічний професійний розвиток людини, покликана створювати умови для професійного формування спеціаліста. Тому яскраво виражена ідеологізація радянської вищої школи потребувала особливого професійного портрету педагога, серед основних вимог до якого були політична підготовка, систематичне та планомірне підвищення ідейно-політичного рівня, моральна стійкість, комуністична цілеспрямованість, переконаність та наполегливість, відданість справі, гордість за свою професію, принциповість, колективізм, дисциплінованість, знайомство із близькими формами політико-просвітницької роботи, виконання правил соціалістичного гуртожитку та, що особо важливо, - зразкова поведінка (бути прикладом всім у всьому) [5]. Викладач не мав право помилятися, він повинен був «гордо нести звання радянського педагога» - ідеалу, вимоги якого є законом для студентів.

5. Педагогічна діяльність обумовленість соціальною, економічною, політичною, культурною та ін. ситуацією розвитку суспільства. Сучасна українська держава не стимулює творчість педагогів, їх прагнення до саморозвитку, самовдосконалення, самоактуалізації, бо не спроможна задовольнити навіть дефіцитарні потреби українських науковців-викладачів.

Всі ці негативні умови професійно-педагогічної діяльності створені спотвореним розумінням та позиціонуванням особи педагога у радянські часи. При цьому, нажаль, вони передаються з покоління у покоління та спричиняють появу багатьох психологічних феноменів, що порушують гармонійний розвиток особистості педагога, а відтак і його професійні якості, що безумовно негативно відображається на студентах.

2.1. ПРОФЕСІЙНЕ ЗГОРАННЯ

Одним із найпоширеніших негативних наслідків професійної діяльності є професійне згорання фахівця. Відтак, важливим є його вивчення та вміння визначити його особливості для своєчасного подолання.

Професійне згорання - це «синдром фізичного й емоційного виснаження, включаючи розвиток негативної самооцінки, негативного відношення до роботи і  втрату розуміння і співчуття  стосовно іншої людини»; це «не утрата творчого потенціалу, не реакція на нудьгу, а реакція виснаження, що виникає на тлі стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням» (Маслач К.). Таким чином, професійне згорання виникає із довготривалих професійних стресів, що відбуваються із середнім інтервалом та є реакцією на них.

Зазвичай виділяються три групи симптомів професійного згорання: фізичні, поведінкові і психологічні. Фізичних симптомами є втома, почуття виснаження, надмірна чутливість до змін показників зовнішнього середовища, часті головні болі, астенізація, розлад шлунково-кишкового тракту, надлишок чи недолік ваги, задишку, безсоння і т.д. Поведінковими і психологічними симптомами професійного згорання є: відсутність позитивної мотивації професійної діяльності; негативні установки стосовно своєї роботи; зневажливе ставлення до виконання своїх обов'язків; зниження загальної працездатності; зниження рівня творчої активності; перевага почуття розчарування, образи, почуття провини, незатребуваності; легко виникаюче почуття гніву; підвищену дратівливість; ригідність психічних процесів; підвищене почуття відповідальності; відчуження; загальну негативну установку на життєві перспективи; збільшення обсягу вживання психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки).

Одним з перших симптомів, що виникає при згоранні, є загальне почуття втоми, вороже ставлення до роботи, загальне невизначеність почуття занепокоєння. В даному випадку педагог легко впадає в гнів, стає дратівливим і почуває себе розбитим, приділяє багато уваги деталям і негативно налаштований до усіх людей. Гнів, який він відчуває, може призвести до розвитку підозрілості. І педагог може думати, що співробітники хочуть його позбутися, відчувати професійну «незалученість» [7].

Пелман Б., Хартман Е. узагальнивши існуючі визначення феномену згорання, виділили три головних компоненти цього стану:

1. емоційне і/чи фізичне виснаження, що виявляється у відчуттях емоційної перенапруги й у почутті спустошеності, вичерпаності своїх емоційних ресурсів;

2. деперсоналізація, пов'язана з виникненням байдужого, негативного і навіть цинічного відношення до людей, що оточують людину в процесі його професійної діяльності; контакти з оточуючими людьми стають для нього знеособленими і формальними;

3. знижена професійна продуктивність, невдоволенні собою, зменшенні цінності своєї діяльності, негативному відношенні до себе як до особистості.

Професійне згорання особистості розглядається з  погляду наявності трьох рівнів і трьох стадій. Так, особистість, піддану згорянню першого ступеня, характеризують помірні, ситуативні ознаки цього процесу. Симптоми виявляються в легкій формі і виражаються в надмірній турботі про себе. На другій стадії згорання симптоми виявляються більш регулярно, носять більш затяжний характер, сутужніше піддаються корекції. Симптоми третьої стадії згорання є хронічними, близькими до депресивних станів.

Основними факторами, що визначають розвиток синдрому професійного згорання, на думку більшості сучасних вчених, є особистісний, рольовий і  організаційний фактори .

До рольового  фактора згорання вчені відносять  наявність тих ситуацій, у яких спільні дії в більшій мірі не погоджені, коли відсутня інтеграція зусиль, а присутня конкуренція, у той час як продукт професійної діяльності залежить від злагодженості дій. При аналізі рівнів згорання було виявлено, що робота в ситуації розподіленої відповідальності, де сильно виражений «колегіальний початок», обмежує розвиток «Біглої» незважаючи на те, що робоче навантаження може бути істотно вище (Кондо К.).

До організаційного фактора  розпитку професійного згорання відносять особливості професійної діяльності особистості: згорання особистості гієно зв'язане з тим, що робота може бути багатогодинною, не оцінюваною належним чином, зміст якої тяжко виміряти, яка вимагає виняткової продуктивності чи відповідного тренування, чи з тим, що характер керівництва з боку керівництва не відповідає змісту роботи [6]. Особливе значення для розвитку професійного згорання особистості має соціально-психологічний клімат колективу, стиль керівництва, чіткість організаційної структури колективу, особливості розподілу функціональних обов'язків серед працівників і т.д.

Таким чином, вкрай важливим для  педагога вищої школи є усвідомлення сутності феномену професійного згорання, виявлення його при найменших проявах, адже не зупинивши його відразу педагог усе глибше та глибше буде занурюватися у важкий емоційний стан, вихід з якого також буде ускладнюватися. Відтак, педагог за для власної емоційної, душевної та фізичної стабільності зобов’язаний здійснювати профілактики, ранню самодіагностику та самокорекцію такого негативного психологічного явища, як професійне згорання.

Серед психологічних технологій профілактики та подолання синдрому професійного згорання педагогів найбільш ефективними  є самі ті, що зорієнтовані на самостійне використання фахівцями конкретних прийомів на певних фазах протікання професійного стресу. Фахівці визначають, наступні техніки, які можуть сприяти ефективній профілактиці даного синдрому:

-  аналіз власної професійної ситуації, що полягає в когнітивній оцінці ситуації професійної діяльності (виявлення стрес-факторів, аналіз власної стресової толерантності) через ідентифікацію сигналів, які попереджують про стрес: втомлений вигляд, байдуже ставлення до життя, хворість; неадекватне сприйняття гумору, роздратованість, недружелюбність, недовірливість; велика  кількість  помилок  через  неуважність,  знижені кількісні та якісні показники роботи, нечіткий, незв'язний характер усних або письмових доповідей та ін.;

- оволодіння   релаксаційними   навичками   (прийомів зменшення напруження, розслабленості);

- розвиток вміння керувати власним часом через визначення основних цілей та завдань власної професійної діяльності на певний період; складання розкладу виконання справ; навчання говорити «ні»; делегування своїх повноважень, доручення завдань іншим та ін.;

 - свідома організація дозвілля, створення умов для реалізації власного хобі; заняття спортом;

- доцільна організація робочого простору, робочого місця з   врахуванням   принципів   психогігієни  та  психопрофілактики;

-  турбота про здорове збалансоване харчування;

- створення групи соціальної   підтримки (соціальна підтримка - це почуття причетності, почуття того, що тебе приймають та люблять таким, яким ти є, а не тому, що ти можеш що-небудь зробити для когось), до якої можуть увійти друзі, члени сім'ї, колеги, з якими є духовна єдність, для організації спільного позитивного проводження часу;

-  використання «тайм-аутів», тобто відпочинку від роботи та інших навантажень [2].

2.2. ПРОФЕСІЙНІ ДЕСТРУКЦІЇ

Крім професійного згорання негативними наслідками професійно-педагогічної діяльності є так звані професійні деструкції - негативні, порушуючи психічне та соматичне здоров'я зміни особистості фахівця, сутність яких полягає у розширенні панування «Я професійного» в сфері діяльності «Я особистого» (професіонал у всіх сферах життєдіяльності).

Джерелом виникнення професійних  деструкцій особистості, таким чином, є особливий шлях вирішення внутрішньо особистісного конфлікту між  двома «Я» людини. Так, в процесі входження людини у певну роль (в тому числі й професійну) можливе порушення нормального особистісного розвитку. При цьому у внутрішньому світі людини існують два «Я»: субстанціональне, яке включає до себе ціннісні орієнтації особистості; та функціональне, яке визначається зовнішніми обставинами (вимогами статусу, ролі, позиції). Якщо поведінка людини спрямована на строго визначено функціональне «Я», то індивід прикриває своє справжнє обличчя ролевою «маскою». Виникає внутрішній конфлікт, із якого людина може виходити різними шляхами: або знявши «маску» чи послабивши її вплив, або визнавши «маску» своїм істинним обличчям і блокуючи актуалізацію власного субстанціонального «Я». Тоді всі дії людини і в цілому життєва стратегія будуть не тільки підкорятися відповідному ролевому змісту, але при цьому і ще більше прагнути до його закріплення.

Видатний російський психолог Маркова  А.К. виділяє наступні професійні деструкції, які можуть виникнути у педагогів:

-  відставання, уповільнення темну професійного розпитку;

- не сформованість професійної діяльності, пов'язана із застряганням у професійному та особистісному розвиткові;

- дезінтеграція професійного  розвитку,  розпад  професійної свідомості і як результат - нереалістичні цілі, помилкові смисли професійної діяльності й внаслідок, - професійні конфлікти;

-    низька професійна мобільність, невміння пристосуватися до нових умов праці, результатом чого є повна чи часткова дезадаптація особистості;

-    неузгодженість окремих ланок професійної діяльності, коли викладач застосовує тільки той матеріал та методи роботи, за допомогою яких дуже легко завоювати популярність та «любов» студентів, або вибирає тільки цікаві для самого себе теми, ігноруючи інші. Це призводить до того, що у студентів не формується цілісної професійної свідомості, цілісної системи професійних знань;

-  послаблення присутніх раніше професійних даних: зменшення якості професійних здібностей, зниження професійного мислення та ін. Відомо, що постійна реалізація   гіевної   професійної   якості    призводить   не тільки до її тренування та розпитку, але і с псиного моменту - до угасання. По-перше, ця якість повільно переходить на стадію автоматизму, тобто перестає усвідомлюватися, виконується як би сама собою й починає розвиватися за своїми законами, що не потребує від фахівця додаткових напружень. В результаті чого ця якість може зупинитися у своєму розвиткові. По-друге, виконання однієї роботи при експлуатації одних і тих якостей може призвести до звикання й ненависті, не терпіння певної повторюваної роботи;

- викривлення   професійного розвитку, поява раніше відсутніх негативних якостей, основними серед яких є: авторитарність, демонстративність, дидактичність, домінантність,  педагогічна  індиферентність (педагогічна байдужість), педагогічний консерватизм, агресія, педагогічна експансія (прагнення передати дітям власну "самовідданість» в роботі, змушуючи їх до пере напруження), педагогічне соціальне лицемірство (коли педагогу доводиться говорити на заняттях про такі речі, в які сам викладач вже не вірить), педагогічний перенос (прояв у педагога елементів поведінки, які властиві значимим для нього студентам), егоцентризм;

-  припинення професійного розвитку із-за професійних захворювань чи утрати працездатності. Дуже прикрим є те, що у педагогічній діяльності можливі випадки психічних захворювань, причиною яких є нервове виснаження із-за безмірного зусердження та самовіддачі [7]. Також найбільш розповсюдженими професійними захворювання педагогічних працівників є захворювання мовного апарату (голосові зв'язки), серцево-судинної системи та ін.;