Професійні кризи та деформації професійного розвитку педагога вищої школи

-  поява професійних деформацій особистості - негативних змін в структурі психіки, що виникають в результаті постійної реалізації особистістю професійної ролі викладача.

Так, вітчизняний психолог Семиченко В.А. зауважує, що після певного періоду професійної діяльності у багатьох педагогів виникають наступні зміни у характерологічних властивостях: схильність переносити професійні стереотипи на інші сторони життя та відношення; схильність обмежувати власну здатність до розуміння й відображення внутрішнього світу інших людей областю професійних цінностей; схильність обмежувати самооцінку тільки професійними критеріями; прагнення до фіксації життєвого досвіду та ін. [4]. Ці внутрішні заміни в психіці педагогів проявляються у таких зовнішніх ознаках, як дидактична манера мовлення; зайва прямолінійність та негнучкість мислення; власність, категоричність, втрата почуття гумору, поспішність оціночних суджені» та їх неправомірна інтеграція, поява розумових та мовних штампів, формалізм у відношеннях [4].

 

3. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЙНИХ ДЕФОРМАЦІЙ ТА ЇХ ОЗНАКИ

В процесі професійно педагогічного кризу виникають професійні деформації. Одним із специфічних складових професійних деформацій особистості педагога є професійний егоцентризм.

Егоцентризм розуміється як нездатність індивіда, зосереджуючись на власних інтересах, змінити вихідну пізнавальну позицію стосовно деякого об'єкта, думки чи уявлення щодо нього при наявності інформації, яка суперечна його досвіду (В.А. Петровський, Г.М. Андреєва та ін.). Він як універсальне психічне явище несе в собі і негативні, і позитивні функції: з одного боку, він виступає чинником ригідності мислення, непорозуміння партнерів зі взаємодії, соціальної та особистісної дезадаптації особистості в цілому; з іншого, - виступає одним із основних захисних механізмів психіки, завдяки йому особистість досягає внутрішньої ідентичності, усталеності, зрілості власного «Я».

В залежності від сфери прояву егоцентризм, як складне явище, може бути розглянутий  у декількох формах - індивідуально  та соціально обумовлених. До індивідуально обумовлених форм егоцентризму особистості відносяться такі форми, які залежать, в більшій мірі, від індивідуальних психофізіологічних та психологічних особливостей особистості: когнітивний, емоційний, комунікативний та моральний егоцентризм. До соціально обумовлених, групових форм егоцентризму належать форми, які в більшій мірі залежать від особливостей соціалізації особистості, соціальної, професійної групи та місця, яке займає особистість в системі суспільних, професійних відносин. Серед даних форм егоцентризму особистості можна виділити: тендерний, віковий, статусний, етнічний, ідеологічний та професійний егоцентризм.

Професійний егоцентризм розуміється  як певна професійна установка педагога, що проявляється у його зосередженості на власних когнітивних, емоційних та поведінкових позиціях в процесі взаємодії з іншими суб'єктами освітнього процесу, й найчастіше обумовлюється незрілістю професійної Я - концепції фахівця.

Ознаками цього психологічного феномена, які дозволяють здійснювати ефективну діагностику даного явища є:

1. Мовні ознаки:

- домінування «Я-реплік» в процесі міжособистісного спілкування, використання фраз типу: «Я зараз поясню», «Я вважаю, що ви», «Я сподіваюсь, що ви», «Ви мене підвели» та ін., тобто - еготизм як прагнення людини розповідати про себе, згадувати про свої достоїнства, підвищуючи ти самим власну значимість;

- часте звернення до власного досвіду в процесі надання прикладів у дидактичному матеріалі;

-  домінування монологів в міжособистісному спілкуванні;

-  домінування говоріння над слуханням, часте перебивання партнера по  взаємодії,  прагнення особисто закінчити його думку;

-  велика кількість зауважень співрозмовнику;

-  дача порад без прохання самого співрозмовника;

-  часте спонтанне включення у розмову інших людей;

-  прагнення до оціночних суджень;

- домінування спонукальних, імперативних речень, застосування слів-пасток за когнітивною консультативною парадигмою типа "повинен», "зобов'язаний» та ін.;

- узагальнення та побудова висновків в кінці дискусії без посилань, а часто і без врахування думок інших учасників обговорення.

2. Когнітивні ознаки:

-    фіксованість на власній думці, представленні, а відтак - ригідність мислення;

-    невміння чи небажання зрозуміти інший спосіб міркувань та доказів;

-   неврахування наявності декількох значень одних й тих самих слів (смислового наповнення понять);

-    повна впевненість у власному ході вирішення завдань;

-    складність знаходження власних помилок у дидактичному матеріалі;

-    переконаність у вірності власної інтерпретації причин невдачі учнів в навчанні;

-    неврахування тезаурусів учнів;

-    залежність суджень від професійних доктрин;

-  пізнавальна   закритість, відсутність прагнення до пізнання нового, отримання нового досвіду, особливо щодо досягнень сучасної психологічної науки;

- визнання найбільшої значимості власного досвіду над рекомендаціями колег, психолого-педагогічною літературою.

3. Емоційні ознаки:

-    фіксованість на власних емоціях;

-    низький рівень сенситивності до переживань інших;

-   неадекватність емфатичного реагування, яке здійснюється завдяки приписування, а не реального розуміння дійсних причин, які викликали емоційну реакцію співрозмовника;

-    емоційна ригідність;

-    знижений рівень спостережливості;

-  наявність виразних захисних реакцій (в більшості випадків - агресивних чи уникнення, заперечення) при указівці учня на помилку;

 4. Поведінкові ознаки:

-    домінування прагнення вирішувати проблеми власноручно;

-  прагнення до авторитаризму,  виступати "суддею» у вирішенні конфліктних ситуацій;

-   відсутність емпатійного   слухання», часта зневага техніці підтримки контакту очей;

- сприйняття дій оточуючих як таких, що спрямовані проти нього, проти його авторитету;

-   схильність шукати причини педагогічних невдач перш за все в учнях;

-   прагнення &quot «віщати на публіку» [5].

Високий рівень розвитку професійного егоцентризму педагога є негативним фактором, який ускладнює процес взаємодії, взаєморозуміння викладача із студентами, сприяє руйнуванню позитивної Я - концепції особистості педагога, тому педагогові потребує певних зусиль для профілактики його виникнення та подолання, якщо рівень його розвитку є надмірним.

Слід відзначити, що перебіг формування професійних деструкцій є досить повільний, а значить - майже непомітно, що становить головну небезпеку даного явища. Відтак, це не тільки ускладнює їх своєчасне виявлення й прийняття певних контр мір, але і створює ситуацію, коли сам педагог починає звикати до цих негативних тенденцій, при цьому, деструкції стають часткою його особистості.

 

ВИСНОВОК

Підсумовуючи викладене, що базується  на науковій літературі необхідно звернути увагу на методи вирішення цієї проблеми та осіб, які б мали цим займатися.

Таким чином, необхідним для успішного  професійного розвитку педагога вищої  школи, критерієм якого є професійне та особистісне самозбереження, є  постійний аналіз власної професійної діяльності, постійне професійне самовдосконалення й усвідомлення того, що в певні періоди професійної кар'єри він потребує допомоги фахівця - психолога, основним завданням якого і є психологічний супровід (підтримка, допомога) успішної професіоналізації особистості. Однак, при цьому необхідно враховувати різноманітність проявів кризових станів, ознак яких педагог не завжди в змозі зауважити. Також, необхідно враховувати різноманітність особистісних якостей людей, а саме можливу слабкість особистості педагога, через що він навіть розуміючи, що перебуває у професійній кризі, не в змозі боротися із нею.

Для фахового попередження виникнення будь-яких проявів професійних криз у педагогів даним питанням мали б займатися вищі навчальні заклади. Адже, професійний педагогічний криз виникає виключно на професійний ниві, через умови, що вказані вище у даній роботі, а особливо через невірне, радянське, позиціонування педагога, як особу знаючу усе, особу, що не помиляється, особу вищу за всіх – «гуру». Ще однією передумовою для того щоб саме вищий навчальний заклад займалися попередженням професійних педагогічних кризових станів є те, що педагоги викладають саме у них доносячи інформацію до студентів. Відтак, збереження здорового емоційного, психологічного та фізичного стану педагога є запорукою якісного та правильного виконання ним власних професійних обов’язків.

Шляхом вирішення даної проблеми вищими навчальними закладами є безумовно співпраця із організаціями, що надають психологічну підтримку. При цьому, слід наголосити, що саме співпраця, а не штатний психолог. Оскільки, штатний психолог поряд із виконанням своїх обов’язків спілкуватиметься із більшістю педагогів на поза професійні теми, так складатимуться між ними дружні стосунки трудового колективу, що у свою чергу не дасть змоги даному психологу об’єктивно виконувати свої обов’язки щодо попередження професійних криз та виведення із кризового стану, а педагогу довіряти йому як фахівцю. Адже дані дружні стосунки притуплять увагу психолога, його поради  не матимуть необхідної «ваги», конфіденційність буде поставлено під сумнів та ін.

В свою чергу професійна організація, що надаватиме психологічну підтримку буде впливати на педагога власним авторитетом - «Компанія». Також, уникнення тісних стосунків трудового колективу лише підвищать врахування педагогом висновків такої організації про його  психологічний стан та змусить його вчиняти певні дії, надасть впевненості педагогу у конфіденційності, що його особисті проблеми не будуть виноситися на обговорення із трудовим колективом. Отже, така організація має надавати наступні послуги: консультації у випадку виникнення у педагога проблем; проводити із усіма педагогами піврічний або щорічний тест на встановлення перебування педагога у кризовому стані; у випадку виявлення професійної кризи у педагога, він має проходити відповідне лікування у даній організації. Такі можливості та обов’язки педагога отримувати підтримку психолога мають бути передбачені у трудовому контракті та безкоштовні (мають оплачуватися вищими навчальними закладами).

Окрім  вказаних дій, самі вищі навчальні заклади мають змінювати відношення до педагога, позиціонування педагога у суспільстві, необхідно змінити та вийти за рамки загально прийнятого. Вищі навчальні заклади мають заохочувати та надавати можливість педагогу  розвиватися професійно. При цьому, шлях професійного розвитку має визначати сам педагог. Це надасть йому впевненості, бажання до розвитку, позитивних змін та вдосконалення. При створенні сприятливого середовища для роботи, професійного росту та інших соціальних потреб для педагога вищі навчальні заклади таким чином зведуть до мінімуму можливість виникнення педагогічно професійного кризу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання - нова освітня філософія // Педагогіка толерантності. – 2001.

2. Бобрицька В. Як зберегти психічне здоров’я // Директор школи. – 2002. 

3. Бобрицька В. Як зберегти психічне здоров’я // Директор школи. – 2002.

4. Каменюкин А.Г., Ковпак Д.В. Антистресс-тренинг. – СПб.: Питер, 2004. 

5. Самоукіна Н. Т. Карьера без стресса. – СПб.: Питер, 2003.

6. Мешко О.І., Мешко Г.М. Синдром "емоційного згорання" вчителя у контексті професійної діяльності шкільного психолога // Психолого-педагогічні засади професійного становлення особистості психолога. – Тернопіль, 2003.

7. Митина Л. Профессиональное здоровье учителя: стратегия, концепции, технология // Народное образование. – 1998.

 

 

 

 

 

 

 

 

19.04.2010        Дідух А.В.